Для великих перемог потрібні не лише топ-гравці, а й погані хлопці. Так, Реалу не бачити б трьох тріумфів в Лізі Чемпіонів поспіль, якщо в нього не було Серхіо Рамоса. Чого вартий королівський клуб без свого тафгая, нам показала Стара Синьйора в матчі-відповіді цьогорічного чвертьфіналу. Фінал чемпіонату світу 2006 року повинен був стати лебединою піснею Зінедіна Зідана. Всі сподівалися, що французький маг піде з футболу на мажорній ноті. Але в Берліні 9 липня тріумфував злий чарівник Марко Матерацці, який взяв участь в усіх ключових епізодах фіналу. Багато хто зненавидів італійця за те, що він спровокував Зідана. Проте це аж ніяк не хвилювало Марко. Він став чемпіоном світу, що досить непогано для гравця, на якому поставив хрест навіть власний батько.

Марко народився в 1973 році в Лечче. Його тато подавав великі надії як тренер, і в один прекрасний день зійшов на тренерський місток Лаціо. Однак там в нього не склалося. Вболівальники дали йому прізвисько Містер Х, оскільки команда дуже часто грала внічию, майже так само часто, як програвала. Джузеппе Матерацці не був мрійником, а тому швидко зрозумів, що футбол не для Марко. Він ніколи не тягнув сина у власну команду, адже знав, що молодший обов’язково підведе, а йому потім дістанеться на горіхи від керівництва та тіфозі. Стежки Марко та Джузеппе перетнулися лише в молодіжці Мессіни, де молодший протирав штани на лаві запасних. Після невдалого роману з Мессіною нашому герою навіть довелося перейти на аматорський рівень. «Деякі гравці  ще дітьми потрапляють на олівець скаутам. Вони навчаються в кращих академіях та грають на міжнародному рівні, з них ніколи не спускають очей. Ця історія не про мене. Подивіться скільки матчів я зіграв за збірну Італії U-14, U-16, U-21. Ви, мабуть, здогадалися, що там красується нулик. Якщо б хтось в підлітковому віці сказав мені, що я стану чемпіоном світу, то я б сприйняв це за поганий жарт. Так, у 18-річному віці, оскільки ніхто не бажав давати мені професійний контракт, я занурився в глибини аматорського футболу. Я навіть в якийсь момент повісив бутси на цвях та спробував себе в баскетболі. Проте в баскетболі я виявився ще більш безнадійним, ніж в футболі».

В 1993 році Марсала вирішила ризикнути та дати шанс безнадійному Марко. Насправді легко робити різні нелогічні вчинки, якщо граєш в п’ятій лізі. Від цього трансферу виграв і клуб, і Матерацці. Саме в Марсалі Марко розпочав свій шлях воїна, зустрічі з яким згодом будуть запам’ятовуватись на все життя кращим форвардам світу. Вперше Матерацці попав на сторінки італійських газет завдяки скандальному інциденту, який трапився в матчі з Розарно. Марко та Лелло Сцевола влаштували на полі бійку, за що побачили перед собою червоне світло. На перший погляд нічого особливого. Але гарячі італійські хлопці продовжили з’ясовувати стосунки в роздягальні, де лише карабінерам вдалося вгамувати бійців. Марко згадував цей день, як один з найважливіших в своєму житті: «Я тоді зрозумів, що на полі потрібно бути твердим та поводитись за принципом: ціль виправдовує засоби. Якщо ти хочеш справедливості, то мусиш сам добитися її». В нижчих італійських лігах тафгаї, на кшталт Марко, цінилися на вагу золота, а тому досить швидко в офіс Марсали вилаштувалася чималенька черга бажаючих, які хотіли бачити Матерацці в своїх лавах. Вже через рік захисник опинився в Серії С1.

Але в Трапані він надовго не затримався. Продираючись крізь терни до зірок, Кіллер сезон 1995-96 розпочав в Перуджі, яка вважалася одним з головних фаворитів Серії В. Щоправда, розпочав – це досить гучно сказано. Джованні Галеоне не оцінив бійцівські скілли Марко та викроїв йому за весь сезон лише 19 хвилин. Грифони чомусь не захотіли сказати Матерацці остаточне «чао» та відправили його в оренду в Капрі. Як показав час, з цим рішенням Грифони влучили в десятку. Несподівано для себе Марко став лідером команди та почав забивати, як ніколи до цього. Він відзначився 7 м’ячами в 18 поєдинках. Грифони, які стояли в Серії А на виліт, чіплялися за будь-яку соломинку, адже вперто не бажали повертатися в Серію В. На думку Галеоне, команді бракувало бійців. Тому він зателефонував Марко. Той, звичайно ж, не зміг відмовитись від такої пропозиції. 2 лютого 1997 року Матерацці дебютував в Серії А. Цікаво, що перший млинець захисник спік в матчі з… Інтером, командою, в якій стане всесвітньовідомим. Кіллер чудово вписався в склад Грифонів. Лава запасних залишилася в далекому минулому. Тепер Галеоне не уявляв своєї команди без брутального Марко. Він грав в усіх матчах, за виключенням тих, котрі пропускав через дискваліфікації. Вже в шостій грі Матерацці показав свою темну сторону, отримавши дебютну червону картку в Серії А. Через 5 матчів історія повторилася, Марко побачив перед собою червоне світло вже на 24-й хвилині гри.

Галеоне не думав карати Кіллера за численні злочини. Марко завжди бився до останнього, а тому тренер закривав очі на нестриманість захисника. Фанати Перуджі обожнювали Матерацці, а тіфозі суперників проклинали його. На жаль для Грифонів, в них на футбольному полі був лише один воїн, через що їм підрізали крила, а тому довелося знову хильнути гірку чашу серії В. У другому дивізіоні Марко закріпився в статусі лідера Перуджі. Цифри чудово ілюструють незамінність Кіллера для команди – 33 матчі та 5 забитих голів. Також захисник встановив ще один свій персональний рекорд – 13 жовтих карток та лише одна червона. Виявилося, що на кар’єрі Марко зарано ставили хрест, адже він таки вмів грати в футбол. Чимало клубів Серії А засилали своїх купців в Перуджу. Однак спокусити Грифонів вдалося Ірискам. На перший погляд, АПЛ чудово пасувала Марко. Влітку 1998 року тренер Евертона Волтер Сміт не приховував свого задоволення трансфером Матрікса: «З його агресією він почуватиме себе в Англії, мов риба в воді».

Незважаючи на те, що британські судді дивилися крізь пальці на деякі з фолів, за які Матерацці в Італії вже давно відправили б до роздягальні, він таки зібрав свій звичний врожай з трьох вилучень. Щоправда, Кіллер вважав англійських арбітрів занадто суворими: «Я чудово пам’ятаю всі ті вилучення. В Англії дуже жорстко карають за червону картку. Так за третю червону, мені довелося відсидіти аж 5 матчів дискваліфікації. До речі, цього вилучення не було, оскільки форвард просто майстерно намалював фол з мого боку. Суддя гідно оцінив його акторську гру та виписав мені червону картку. Важко переоцінити роль англійських заробітків в моїй кар’єрі. На жаль, мені там не вдалося затриматись надовго. Найбільше я любив спостерігати за грою МЮ та Арсеналу. Щоправда, коли ми грали проти них, мені було зовсім не до сміху», – згадував Матерацці. Англійська преса часто критикувала італійця: «Марко нікого не переконав в тому, що він є якісним захисником», – писала Liverpool Echo. Недивно, що вже в наступному сезоні блудний син повернувся до рідних пенатів.

Перуджа знову вийшла в Серію А і Марко почав знімати нові скальпи з італійських форвардів. В сезоні 1999-2000 Грифони без надзусиль зберегли прописку в Серії А. А в наступному чемпіонаті Марко опинився серед кращих бомбардирів турніру. Кіллер залишив 12 автографів в воротах суперників, встановивши рекорд по забитих м’ячах для захисників: «Насправді, це досягнення було трішки сумним, оскільки я перевершив Джачінто Факетті. Даніель Пассарелла, так як і Джачінто, теж забив 11 м’ячів, але він мене мало цікавив. Але нічого, в цього рекорду чорно-синя доля: Джачінто – легенда Інтера, Пассарелла також пограв за нерадзуррі, я теж став гравцем міланської команди».  В своєму бомбардирському сезоні Матерацці міг би забити ще більше м’ячів, але він пропустив декілька матчів через дискваліфікації.

У 2001 році міланському Інтеру не бракувало зірок, а ось з тафгаями там були явні проблеми. Ектор Купер недовго думав брати чи не брати Матерацці: з одного боку захисник не міг жити без жовтих та червоних карток, а з другого його ліва нога ламала не лише суперників, а й безжально виконувала одинадцятиметрові вироки та штрафні удари. До того ж Марко мав серце чемпіона, яке не дозволяло йому капітулювати навіть тоді, коли в суперниках була моторошна Стара Синьйора. Матерацці ще граючи за Перуджу примудрився стати особистим ворогом Антоніо Конте. 14 травня 2000 року в останньому турі чемпіонату Італії Грифони приймали Зебр. Б’янконері для того, щоб здобути чергове скудетто достатньо було просто перемогти. Практично ніхто не сумнівався в тріумфі Ювентуса, за виключенням тіфозі Лаціо, які сподівалися, що Стара Синьйора спіткнеться.  Мабуть, Зебри легко б здолали Грифонів, але тут своє вагоме слово сказала небесна канцелярія, яка в перерві між таймами перетворила газон «Ренато Курі» на болото. П’єрлуїджі Колліна після тривалих зволікань замість того, щоб відмінити поєдинок, дав вказівку догравати матч.

Коли Лаціо вже перемогло Реджину, в Перуджі лише розпочинався другий тайм. На 49-й хвилині гри Алессандро Калорі шокував Стару Синьйору. Б’янконері навіть не спромоглися зачепитися за нічию, яка давала їм право на золотий матч. А в Римі фанати Лаціо божеволіли від щастя, святкуючи своє друге чемпіонство. Одним з головних ковалів успіху Грифонів став Матерацці. Після фінального свистка Марко увірвався в роздягальню до гостей та, прокричав: «Ми – чемпіони Італії». Конте не забув цю витівку Кіллера й вже через два роки подав йому вишукану страву під назвою вендетта. 5 травня 2002 року видавалося, що ніщо не зашкодить Інтеру нарешті взяти таке жадане скудетто, але ж нерадзуррі тренував Ектор Купер, а аргентинець та серйозні титули це – речі несумісні.

Міланський клуб програв в останньому турі римському Лаціо та власноруч віддав титул Ювентусу. В цьому матчі Матерацці знову більше нагадував містера Гайда. Коли нерадзуррі горіли Орлам, камери вихопили епізод, в якому Матерацці молить римлян про допомогу: «Дайте забити гол, згадайте, як два роки тому я допоміг вам виграти скудетто». Однак футболісти Лаціо просто послали Марко. Тоді він почав косити їх направо та наліво. Найбільше дісталося MVP поєдинку Карелу Поборскі. Святкуючи перемогу Ювентуса, Антоніо Конте не забув віддати боржок старому другові: «Цей тріумф вийшов дуже емоційним. Мабуть, Фортуна повернула нам те, що забрала два роки тому в Перуджі. Я думаю, що зараз за нами в Римі спостерігає той, хто тоді був в Перуджі. Ти тоді сміявся над нами, а сьогодні ти плачеш, а я дуже щасливий». Матерацці не став відмовчуватися: «Купи собі нову перуку на премію за чемпіонство!». Але Антоніо дав гідну відсіч Марко: «Ніхто вже сьогодні не носить перуки, існує пересадка волосся. На жаль для Матерацці, пересадку мозку ще не винайшли!»

… В сезоні 2005/2006 років Кіллер провів майже 40 матчів в чорно-синій футболці, а тому Марчелло Ліппі не міг не взяти його на мундіаль. Щоправда, Марко їхав в Німеччину в статусі запасного. При живих Каннаваро та Несті в нього не було жодного шансу з’явитися на полі. Але не так сталося, як гадалося. Матерацці отримав свій шанс та став одним з головних творців італійського тріумфу на чемпіонаті світу 2006 року. «Зважаючи на те, що я ніколи не чув багато захопливих вигуків про себе в юному віці, я знав, що аж ніяк не є зіркою, а тому завжди ставив інтереси команди вище за свої власні. Я знав, в чому полягатиме моя робота на чемпіонаті світу, і що хоче від мене наш тренер, Марчелло Ліппі. Я був запасним центрбеком, який мав сидіти на лаві запасних за такими легендами, як Фабіо Каннаваро та Аллесандро Неста. Якщо я скажу, що мене влаштовував такий стан речей, то покривлю душею, але ж я знав, що мені до них, як до неба. Моя команда, Італія мала б з ними набагато шансів на титул, аніж зі мною, тому я спокійно прийняв це», – розповідав Марко.

В двох перших матчах Скуадри Адзурри на мундіалі 2006 Матерацці прогнозовано грів лаву запасних. А в заключній грі групового турніру травма Нести дала Марко шанс. Матерацці не звик марнувати нагоди, адже знав, якщо він підведе, то Ліппі може знову посадити його на банку. Кіллеру вистачило лише 9 хвилин, щоб вразити ворота чехів.

 «Це було неймовірно. До цього я не зіграв на мундіалі жодної секунди, аж раптом з’явився на полі в ключовій грі, замінивши, на мою думку, найкращого центрбека в історії, Несту. Природно, що я нервував. На щастя, гол допоміг заспокоїтись не лише мені, а й партнерам». На 87-й хвилині Філіппо Індзагі підтримав почин Матерацці та забезпечив Скуадрі Адзуррі перше місце в групі. В 1/8 фіналу на Італію чекала Австралія. Цей матч ледь не став для Марко останнім на тому турнірі. Спочатку для італійців все складалося згідно зі сценарієм. Соккеруз не створили жодного моменту біля воріт Буффона, а апеннінці гнули свою лінію. Проте на 6-й хвилині другого тайму Кіллер нагадав про себе.

Він залишив Італію в меншості. Щоправда, адвокат диявола тут хоче вставити своїх 5 копійок. Насправді фол Матерацці не заслуговував на жовту, не кажучи вже про червону. Після підкату Марко набагато більше дісталося його товаришу по команді Дзамброттті, а не Брешіано, але судив той матч іспанський суддя Медіна Канталехо. Він вкотре підтвердив аксіому про те, що  рівень піренейських суддів обернено пропорційний до рівня футболістів. «Я був повністю розбитим. Я підвів команду. І тепер мої товариші мали грати в меншості мінімум 40 хвилин. Мені видавалося, що доля жорстоко посміялася наді мною: після голу в матчі з чехами я мов піднявся на Еверест, а після матчу з австралійцями мене могли розіп’яти в Італії за ту злощасну червону картку». В компенсований час Канталехо вкотре прийняв невірне рішення, поставивши одинадцятиметровий у ворота австралійців. Знову дамо слову Марко: «Я пам’ятаю, як Тотті виконував цей вирок. Це зайняло лише кілька секунд, але для мене вони тягнулися настільки довго, наче були годинами. Я завжди буду вдячний Франческо за те, що він тоді врятував мою задницю».

Чвертьфінал з Україною Матерацці пропускав через дискваліфікацію. В цьому матчі Скуадра Адзурра продемонструвала вбивчу реалізацію моментів, а тому відсутність Кіллера залишилась непоміченою. В півфіналі на Італію чекало принципове протистояння з господарями чемпіонату. Одна з місцевих газет написала розгромний матеріал про італійських емігрантів, які протягом кількох років мільйонами виїжджають в Німеччину, щоб заробити на шматок хліба. Матерацці зазначив, що 4 липня вони грали не лише за себе, а й за всю Італію, і, зокрема, за тих емігрантів, над якими знущалася німецька преса. Також в Скуадри Адзурри був ще один стимул, про який розповів Кіллер: «Незадовго до початку поєдинку на стадіоні ввімкнули пісню «Магічні ночі» – офіційну пісню чемпіонату світу 1990 року. Це було своєрідне нагадування нам про те, як німці виграли мундіаль на нашій землі. Це мали бути наші магічні ночі, а стали їхні. Це нас ще більше завело. Ми дали одне одному слово взяти  в них реванш, перемогти німців в їхньому логові». В півфіналі Скуадра Адзурра стрибнула вище голови, а Матерацці зіграв один з кращих матчів в житті. Цього вистачило, щоб дотиснути манншафт в овертаймі.

Тепер до чемпіонського титулу Марко залишалося зробити лише один крок. В фіналі Скуадра Адзурра схрестила шпаги з французами. Італійцям досі в кошмарах снилися голи Вільтора та Трезеге, які вкрали в них перемогу на Євро-2000. Марчелло Ліппі до останнього сподівався на участь в фіналі Нести, але ескулапи не змогли поставити його на ноги. Алленаторе довелося знову зробити ставку на Марко, сподіваючись, що його ноги частіше зустрічатимуться з м’ячем, а не з кінцівками суперників. Вже на 6-й хвилині Ліппі пошкодував про відсутність Нести. Марко привіз пенальті, яке не без проблем реалізував Зідан. Однак Матерацці не звик так просто здаватися. Він, зціпивши зуби, заспокоював себе тим, що в нього попереду ще цілий матч для того, щоб виправити свою фатальну помилку. Через кілька хвилин Марко ледь знову не допоміг французам. Матерацці намагався вибити головою навіс Саньоля, але м’яч по-зрадницьки полетів в напрямку воріт Буффона. На щастя, Джанлуїджі не спав та все контролював. Буффон не сказав Матерацці ні слова, але по погляду воротаря той все зрозумів та перестав чудити.

На 19-й хвилині Марко замкнув передачу Пірло з кутового та повністю реабілітувався за свої колишні грішки. В подальшому фінал розгортався за класичним сценарієм багатьох важливих матчів, коли ніхто не хоче помирати. Це перетягування линви припинила поява на сцені великого актора Матерацці. Марко так прокоментував один з найскандальніших епізодів в історії мундіалів: «Я трішки прихопив Зідана за футболку, після чого він саркастично посміхнувся та сказав, якщо я настільки сильно хочу отримати його футболку, то зможу взяти її після матчу. На що я йому сказав, що я б набагато більше хотів би взяти його сестру-повію. Після цього він розійшовся не на жарт та вдарив мене головою в груди. Зідан застав мене зненацька, а то я б обов’язково дав йому здачі. І нас обох вигнали б з поля. Я не розумію, чому француз настільки гостро сприйняв мої слова, адже він чув й набагато більші образи під час своєї тривалої кар’єри».

В серії післяматчевих пенальті багато хто молився, щоб футбольний бог покарав негідника Матерацці, але Марко, як завжди, впевнено реалізував вирок. Герой фіналу Євро-2000 Давід Трезеге цього разу приміряв на себе роль невдахи, схибивши з одинадцятиметрової позначки. А ось Фабіо Гроссо вбив останній цвях в французьку домовину та приніс Італії четвертий чемпіонський титул. Невдовзі по завершенню фіналу, Кіллер купив собі величезний радіоприймач Бумбокс, ввімкнув його на повну гучність та декілька годин слухав одну і ту ж пісню. Ви, мабуть, здогадалися, що це була композиція «Магічні ночі». Влітку 2006 року Італія дійсно пережила одну з найчарівніших ночей. І її нізащо б не було без Марко Матерацці, який на футбольному полі завжди дотримувався принципу «Ціль виправдовує засоби».

 

Володимир Войтюк, Football.ua