Частина I
Частина II 
Частина III
Частина IIII

Лише в Малому таборі тривала печальна процесія тіней, забутих тими, хто жив по іншу сторону колючого дроту. Списаних, ізольованих привидів – останні крихти тремтячого від страху життя у володіннях безсмертної смерті.

Е. М. Ремарк. "Іскра життя".

Чеська фортеця Терезін була збудована наприкінці XVIII століття за наказом австрійського  імператора Йосифа ІІ. Свою назву вона отримала на честь його матері імператриці Марії-Терезії. Найвідомішим в’язнем фортеці став Гаврило Принцип. 28 червня 1914 року його постріли в Сараєво підпалили бікфордів шнур європейської порохової бочки, яка горіла полум’ям великої війни більше 4-х років, під час якої cмерть зібрала свої страхітливі жнива.

Після того як Чехословаччина опинилася під нацистським чоботом, геббельсівська пропаганда проголосила Терезін "місцем, де євреї будуть вільними від війни". Звичайно, що така назва зовсім не відповідала дійсності. Нацисти просто замилювали очі світовій громадськості. Насправді весь комплекс Терезієнштадт став величезною в’язницею та концтабором. Він ділився на дві частини: Малу фортецю, де сиділа інтелігенція, члени руху Опору, злочинці та Велика фортеця, яка являла собою гетто і концтабір.

Існує байка про потьомкінські села, які нібито були вибудувані за вказівкою графа Потьомкіна вздовж маршруту Катерини II під час її поїздки в 1787 році в Україну. У нещодавно глухій місцевості імператриця побачила безліч будівель, війська, процвітаюче населення. Ці досягнення здивували не тільки імператрицю, але й представників іноземних дворів, які подорожували разом з нею. Історія любить повторюватися і як би це дивно не звучало, нацисти вирішили створити в Терезієнштадті взірцевий табір, табір з людським обличчям.

Доктор Геббельс вмів будувати потьомкінські села не гірше аніж російський князь, а тому на його пропаганду купилися навіть деякі з євреїв. Вони виклали чималенькі гроші за місця в Терезієнштадті, адже думали, що там буде краще, ніж у звичайному гетто. І дійсно, на перший погляд там панувала ідилія. В Терезієнштадті всесвітньовідомі світила читали лекції, точилися диспути по Талмуду, Біблії, творах Платона, Маймоніда (відомий єврейський богослов і талмудист), відбувалися творчі вечори, поетичні читання, концерти. В такий спосіб нацисти хотіли продемонструвати усьому світові, що євреям в таборах живеться зовсім непогано, а концтабори смерті – це нібито вигадки.

Звичайно Терезієнштадту було далеко до Освенціму, але очевидно, що це був не Монмартр, яким намагалися виставити його нацисти, про що свідчить наступна сумна статистика. За весь час існування табору через нього пройшли 160 тисяч євреїв, з яких 35 тисяч загинули, перебуваючи в гетто, 88 тисяч були депортовані в табори смерті, де змогли вижити лише 4 136 в’язнів. Також в цьому таборі перебувало багато дітей, з яких майже ніхто не уникнув печей крематорію. Знаменитий композитор Ганс Краса ставив в таборі зі своїми юними вихованцями оперу "Джміль". Однак перед кожною новою постановкою у нього виникала одна і та сама проблема. Йому доводилося готувати її з нуля, оскільки попередні виконавці або ж помирали, або ж їх відвозили в Освенцім, що практично означало одне і те ж саме.

Одними з найвідоміших в’язнів концтабору стали двоюрідні брати Флатови, які завоювали для Німеччини на Олімпіаді 1896 року 6 медалей, з яких 5 золотих. Коли в 1933 році до влади прийшов Гітлер, в їхньому житті настала чорна смуга, адже вони були євреями. Зрештою вони опинилися в концтаборі, де і загинули. Обох олімпійських чемпіонів забрав вершник Апокаліпсису на вороному коні, на ім’я Голод.

Нацисти прекрасно розуміли, що футбол теж можна використати  для того, щоб показати, наскільки добре в’язням в німецьких концтаборах. З цією метою в Терезієнштадті створили офіційну футбольну лігу.

Одним зентузіастів гри мільйонів в концтаборі став Франтішек Маєр. Він відрізнявся від звичайних нацистських наглядачів. Підлітки, які були в його підпорядкуванні, по-справжньому любили Франтішека. У вільний час вони гасали у футбол і з часом створили команду Nesharim (в перекладі з івриту ця назва означає Орли). Юнаки виявилися дуже творчими та навіть почали видавати свою газету. Дебютний номер нового видання розійшовся по усьому концтабору тиражом у 6 примірників, які з часом зачитали до дірок. Перші випуски газети в основному розповідали про футбол та зірок шкіряного м’яча Терезієнштадту. У вересні 1944 року Маєра разом з його вихованцями відправили в Освенцім…

У футбольній лізі Терезін брали участь декілька десятків команд, які були сформовані в основному за професійною ознакою. Так існували команди: Кухарі, Електрики, Кравці. Деякі з колективів брали собі назви на честь своїх улюблених клубів. В командах через зрозумілі причини часто кардинально змінювався склад, або ж навіть гірше. Траплялися випадки, коли колектив брав участь в змаганнях навесні, а восени вже просто не було кому грати. Також проводився Кубок табору. Найкращим гравцем Терезієнштадту вважався півзахисник Павел Марер, який мав у своєму активі 6 виступів за збірну Чехословаччини та навіть брав участь в Олімпіаді 1924 року.

В 1926 році він вирішив підзаробити та поїхав за зеленими в США. Там Павел грав за декілька місцевих команд, однак незабаром США охопила Велика депресія, а тому про заробітки тут довелося забути. Марер повернувся додому, де з 1933 року почав грати за  FK Náchod-Deštné. Через три роки він повісив бутси на цвях. Згодом Чехословаччиною почала ширитися коричнева чума, і Павел, який був євреєм, опинився в Терезієнштадті. Як футбольна зірка концтабору він отримував зарплатню у вигляді хорошої їжі. Тому йому не загрожував голод, який тисячами викошував в’язнів. Павел зумів вижити в пеклі і важко не погодитися з його правнучкою, яка зазначила: "Футбол врятував життя моєї сім’ї".

Крім вже згаданих команд також існували колективи лікарів – Ескулапи, членів молодіжної єврейської організації Блау-вайс, збірні Відня, Праги, Чехії, Моравії. Охоронці гетто теж не могли залишатися осторонь від футбольної лихоманки та створили свою команду Gettowache. Як зазначали очевидці, під час матчів навіть есесівці, в жилах яких нібито мала текти крижана кров, поводили себе як звичайні люди, гаряче підтримували своїх та лаяли суддів. І в цьому немає нічого дивного, адже такій спокусі, як футбол, дуже важко опиратися.

Стадіон знаходився у дворі казарми. Розміри поля були 45 на 75 метрів. Тайм тривав 30, або ж 35 хвилин. Команда складалася з семи гравців, а рахунки, як правило, нагадували хокей: 14:2, 9:1, 8:2. В одному з матчів Кухарі приготували вишукану страву з SC Linden, розтрощивши суперників 19:2. В осінньому турнірі 1943 року захист команди Hagibor Theresienstadt нагадував решето, про що свідчать 77 пропущених голів в 11 матчах. На іншому полюсі турнірної таблиці знаходилися Кухарі, які в 11 іграх залишили 82 автографи у воротах суперників. Якщо команда хотіла отримати щось на зразок футбольної форми, то вона просто подавала заяву в управління концтабору, після чого могла грати в улюблених кольорах.

Навколо футбольного поля були встановлені лавки, на яких розміщувалися глядачі. Природно, що вони не могли вмістити всіх бажаючих подивитися на таке рідкісне в концтаборі видовище. Вболівальники тіснилися у вікнах казарм, обліплювали всі дерева, вони були готові на все, щоб хоч краєм ока побачити гру, адже тоді вони відчували себе так, як колись в довоєнні часи, коли сиділи на справжніх трибунах та підтримували свої улюблені команди. Практично всі люди, які опинялися за воротами з традиційними написами "Праця робить вільним" чи "Кожному своє" втрачали надію на те, що вони зможуть вийти на свободу. Однак футбольні матчі ставали тим самим промінчиком надії в похмурому концтабірному Аїді, які допомагали людям не опускати руки та вірити  в те, що з часом вони опиняться на волі, де заживуть так, як раніше.

"Ми грали в неділю по полудні, на нас дивилися близько 3500 тисяч глядачів, для яких ми були справжніми ідолами", – згадував Їрка Тесар-Тауссіґ, який вважався кращим воротарем Терезієнштадту. До нацистької окупації він грав за DFC Prague. Про рівень гри Їрки свідчить те, що він боронив ворота молодіжної збірної Чехословаччини. Коли Тесар-Тауссіґ потрапив в Терезієнштадт, то, за його словами, на нього почалося справжнє полювання. Всі команди хотіли бачити його у своїх рядах. Зрештою він вирішив виступати за команду Магазин одягу. Так, Їрка тепер мав де працювати, а за свою гру отримував чималенький, як для концтабору, шматок хліба. Нова команда теж ніколи не пошкодувала про те, що вона під час "трансферного вікна" вихопили таки ласий трофей, майже в кожному матчі Їрка творив у воротах справжні дива.

Тесару-Тауссіґу вдалося вижити  в таборі. Після війни він декілька разів зіграв за футбольну та хокейну збірну Чехословаччини, а згодом виїхав в США. Він одружився з відомою фігуристкою Еліскою Гавловою. Дружина народила Їрці трьох дітей, а ті у свою чергу не відставали від батьків, адже екс-воротар мав аж 9 внуків. Тесар-Тауссіґ дожив до глибокої старості та до останнього свого дня насолоджувався радощами життя. Очевидно, що цього всього у нього б не було, якщо б він не вмів грати у футбол.

У жовтні 1943року з Данії в Терезієнштадт депортували 476 євреїв. Під тиском датського уряду та світової спільноти керівництво СС вирішило допустити в табір делегацію Червоного Хреста. Нацисти почали ретельно готуватися до того, щоб показати міжнародним спостерігачам «потьомкінське село» Терезієнштадт. Для початку, з метою звільнення житлової площі близько 17 500 полонених перевезли в Освенцім. Очевидно, що нацисти не думали повертати їх назад в Терезієнштадт і з часом в крематоріях вони перетворилися на попіл, який потім став добривом на полях німецьких бюргерів. Влада концтабору також почала садити дерева, ремонтувати та фарбувати будівлі, це все мало допомогти пустити пилюку в очі делегації Червоного Хреста.

На десерт спостерігачам показали фільм в’язня-режисера Курта Геррона "Фюрер дарує людям місто". У cтрічці показане чудове життя євреїв в таборі. Вони там не працюють, ні про що не турбуються, а лише ходять  в театр, читають поезію та грають у футбол. Чільне місце у фільмі займала саме гра мільйонів. Нацистам вдалося добитися своєї мети і деякі спостерігачі повірили в "Терезієнштадський рай". Спостерігачі говорили: "Якщо вони там грають у футбол, то виходить, що німецькі концтабори не аж такі страшні, якими їх малюють". Ці сліпці мабуть дуже б здивувалися, якби взнали, що режисера цієї стрічки та всіх акторів незабаром після завершення зйомок відправили в Освенцім з поміткою "повернення небажане". Там вони і загинули в газових камерах.

Футбол часто дарує людям неймовірні емоції, як позитивні так і негативні. Багато в чому, завдяки ним він і став настільки популярним. В концтаборах ж футбол часто ставав іскрою життя, з якої згодом розгоралися цілі вогнища, тепло яких допомагало багатьом людям вижити в царстві смерті.

Football.ua