Елено де Фрейтас мав зовнішність Рудольфо Валентіно і темперамент скаженого пса. Навіть коли він сяяв на футбольному полі, достатньо було лише іскри, щоб він перетворився на тварину (Едуардо Галеано, уругвайський письменник та футбольний фанат)

29 червня 1958 року. Персонал  та пацієнти божевільні в бразильському місті Барбасена напружено слухають радіорепортаж з далекої Швеції, де селесао неймовірно близькі до свого першого чемпіонського титулу. 90-а хвилина. Пеле робить рахунок 5:2 та ставить ефектний знак оклику. В божевільні в пацієнтів також свято. Керівництво лікарні навіть розщедрилося на величезний торт. Коли кулінарного гіганта почали ділити, виявилося, що один з хворих кудись зник. Персонал кинувся шукати Елено де Фрейтаса. Після фінального свистка цей пацієнт щодуху помчав в свою палату. Він сів на ліжко та почав бурмотіти: "Вони – ніхто… Ці Пеле, Гаррінча, Вава, Діді… На їхньому місці повинен був бути я. Навіщо мені тепер жити. Замість того, щоб стати королем футболу, я став королем божевільні". Елено взяв собі до рота десяток сигарет та запалив їх усіх. Він сподівався в такий спосіб покинути цей грішний світ. Санітар прийшов саме вчасно, щоб врятувати де Фрейтаса, однак пацієнт не думав на цьому зупинятися.

Чи не єдиною його радістю в жовтому будинку були численні вирізки з газет, котрі він час від часу розглядав, згадуючи ті часи, коли всі жінки Ріо хотіли опинитися в його ліжку. Також ці газети слугували своєрідним останнім аргументом в суперечках з хворими, точніше передостаннім. Коли брати по нещастю просили припинити Елено вішати їм локшину на вуха розповідями про те, як він колись нібито був геніальним футболістом, де Фрейтас показував ці вирізки. Однак це мало кого переконувало. Майже ніхто не міг впізнати в руїні, на яку перетворився Елено, красеня, який дивився на них з газетних вирізок. Тоді де Фрейтас вдавався до останнього аргументу – кулаків. Він завжди хотів доводити свою вищість і байдуже, чи було це на футбольному полі, чи в божевільні. Після невдалої спроби сигаретного самогубства Елено спробував проковтнути всі газетні вирізки, намагаючись вкоротити цим собі віку. Але і тут санітари не дрімали. Через рік Бог вирішив, що де Фрейтас вже повністю випив свою гірку чашу страждань та забрав його до себе. Йому було лише 39.

Елено народився в 1920 році в штаті Мінас-Жерайс. В юні роки він не прагнув кувати своє щастя на футбольних полях. Це його однолітки сподівалися, що м’яч в один прекрасний момент перетвориться на карету, яка повезе їх в інший світ, де вони зможуть забути страшний сон похмурих буднів у бразильських нетрях. Елено міг не турбуватися про власне майбутнє. Його батько був власником величезної плантації кави і юний де Фрейтас не звик собі ні в чому відмовляти. На жаль, з часом він так і не навчиться говорити "ні" своїм фатальним захопленням, котрі й стали причиною його трагічного кінця. Юний де Фрейтас, звичайно ж, не повірив би циганці, яка б напророкувала йому безславну смерть в божевільні. 

Елено дуже добре вчився, перечитав всього Шекспіра та Достоєвського, любив слухати джаз. Дорослих він вражав зовсім не своїми футбольними вміннями. В Бразилії хороших футболістів не менше, ніж диких мавп. Хлопець же на рівних дискутував з дорослими на будь-які теми. Де Фрейтас мріяв стати адвокатом або піаністом. Мабуть, він би досягнув своєї мети, але розмови з дорослими часто зводилися до однієї теми – футболу. Саме тому юнак вирішив спробувати себе в ньому. Елено поставив перед собою честолюбну мету – довести, що він є кращим гравцем світу. Для нього існувало лише одне місце – перше, олімпійські гасла були не для де бразильця – він грав, щоб перемагати. 

"В 30-х-40-х роках футбол вважався грою бідняків і бігати з м’ячем було зовсім не престижно. Де Фрейтас, живучи в Ріо-де-Жанейро, наче принц, пожертвував своєю блискучою кар’єрою юриста, щоб стати футболістом. Він справді був непересічною особистістю", – зазначив Родріго Санторо, який зіграв де Фрейтаса в фільмі Хосе Фонсеки "Елено".

Бразилець почав тренуватися на пляжі Копакабана. Дуже швидко чутки про перспективного юнака почали доходити і до президента Ботафого Карліто Роші. Зретою, йому набридло слухати байки про якогось юного чарівника й він вирішив на власні очі побачити це чудо. Карліто вирушав на Копакабану без особливого ентузіазму, адже на своєму віку він бачив багато подібних "футбольних чарівників". Та цього разу все було зовсім не так як завжди. Коли Роша побачив, як де Фрейтас жонглює апельсинами, він зрозумів, що знайшов справжній алмаз, який у вмілих руках  тренерів Ботафого має засяяти діамантовим блиском.

Незважаючи на захоплення футболом, Елено продовжував вести подвійне життя. Після тренувань він йшов відпочивати в бари та нічні клуби Ріо-де-Жанейро. Зранку форвард прокидався в ліжку чергової пасії та йшов на тренування. І так щодня. Нічні гулянки Елено не позначалися на його бойовій формі. За два роки він подолав шлях від запасного до лідера команди, ставши ідолом торсиди. Де Фрейтас практично ніколи не покидав поле без забитого м’яча. А деякі його голи нагадували мазки пензля геніальних живописців. Едуардо Галеано зумів зберегти для нас один з цих шедеврів: "Елено прийняв м’яч на груди, стоячи спиною до воріт, непомітно повернувся та, миттєво оцінивши ситуацію, вирішив не опускати сферу на землю. Балансуючи, наче гімнаст, Елено утримував круглого на грудях. Між ним та воротами перебували мало не всі гравці Фламенго і видавалося, що їх там було настільки багато, як людей у Бразилії. Та вони не змогли зупинити Елено, який розпочав свій дивовижний забіг до воріт, продовжуючи утримувати м’яч грудьми. Шоковані оборонці довго вагалися: збивати його чи не збивати. Поки вони зволікали, де Фрейтас вийшов на ударну позицію, нарешті скинув снаряд собі під удар та вгатив його у кут". Після такого чудового гола герой виконав переможний танок, а трибуни ще довго не замовкали вигукуючи "Елено!".

Однак, незважаючи на численні спалахи геніальності, на початку 1940-х років для бразильця вже почався зворотній відлік. В його житті з’явилося два нових згубних захоплення – карти і кокаїн. Елено міг за ніч спустити в казино свою місячну зарплатню. Це його абсолютно не хвилювало. Виграш не цікавив де Фрейтаса. Головним був процес. Партнери по покеру часто сідали з зіркою за стіл, не маючи ні крузейро в кишені. Проте вони вміли знайти підхід до футболіста: "Елено, давай ми в тебе візьмемо кредит. Якщо ми в тебе виграємо, то гроші ти залишиш собі, а якщо тобі пощастить більше, то борг ми повернемо з найближчої зарплатні". Друзі часто забували закрити цей кредит, а гордість заважала де Фрейтасу нагадувати про нього. Кокаїн почав позначатися на його розумових здібностях. Численні відвідування борделів теж вилізли футболісту боком – він підчепив сифіліс. В ті часи ця хвороба вважалася невиліковною. Лікарі запропонували Елено новий метод лікування, котрий міг зупинити розвиток модного захворювання. Проте форвард відмовився від нього. Адже ескулапи попередили його, що ліки можуть позначитись на потенції. "Краще померти від сифілісу, ніж жити без сексу", – відповів футболіст на пропозицію пройти сучасний курс лікування. 

В 1945 році Елено вирушив на Копа Амеріка в Чилі. Звідти він повернувся в статусі кращого бомбардира турніру, та команда була змушена задовольнитися лише сріблом. Не додавав оптимізму бразильцеві ще й той факт, що золото вибороли старі аргентинські друзі. Елено намагався лікувати депресію старим перевіреним методом, нюхаючи кокс. Якось форвард під кайфом приїхав мотоциклом на тренувальну базу Ботафого. Тренер, не помітивши стану Елено, попросив його звернутися до команди з промовою та підкреслити єдність команди, котра допоможе Одинокій зірці виграти титул  в новому сезоні. Наставник дуже швидко пошкодував про це своє рішення. "Ви – нікчеми. Ви постійно тягнете мене на дно. Якщо б в Ботафого був ще хоча б один гравець мого рівня, то ми обов’язково стали б чемпіонами, а так в нас немає жодного шансу", – після цих слів Елено гравці Одинокої зірки добряче відлупцювали свою головну зірку. 

В матчі проти Флуміненсе форвард знову змусив говорити про себе. За рахунку 1:1 вболівальникам Флу вдалося вивести Елено з рівноваги. Він скинув шорти разом з білизною та показав двома пальцями спочатку на своє багатство, а потім на табло, натякаючи на те, що скоро рахунок зміниться. І дійсно, за кілька хвилин Тейшерінья вивів Ботафого вперед. Мабуть, не варто писати, хто віддав йому гольовий пас. З Кубку Америки в 1946 році Елено знову повернувся на щиті, задовільнившись черговим другим місцем. Срібна серія тривала й в чемпіонаті штату Ріо-де-Жанейро. Тричі поспіль Елено зупинявся за крок від титулу. На турнір 1947 року форвард налаштовувався по-особливому. Він зрештою хотів підняти над головою омріяний кубок. Та внутрішні демони все частіше починали нагадувати про себе. Вболівальники суперника знали, що вони мають козир в рукаві, який може допомогти їм позбутися кращого гравця Ботафого. Коли м’яч опинявся у Елено, вони починали скандувати "Джильда" (героїня голлівудського фільму, яку чудово зіграла фантастична Ріта Гейворт). Де Фрейтас реагував на цю Джильду, наче бик на мулету. Варто відзначити, що прізвисько було досить влучним, адже краса героїні компенсовувалася  жахливим характером. 

"В це важко повірити, але штрафи, виписані Елено за численні дискваліфікації чи прогули тренувань, коли він не міг піднятися з ліжка після нічних карнавалів, ми часто скасовували або ж самі давали йому гроші на їх сплату. Ми розуміли, що не можемо втратити цього гравця і приймали його таким, яким він був, оскільки знали, що він вийде на поле і віддасть всього себе заради перемоги", – розповідав Карліто Роша. З цими словами президента Ботафого важко погодитись. Елено ніколи не хотів бруднити своїх рук (чи ніг) чорною роботою. Тягати рояль він не звик і хотів лише грати на ньому. 

"Елено не любив вступати у відбір. Як правило, він кричав: "Йди забери цей бісовий м’яч для мене". До того ж, де Фрейтас хотів, щоб пас йому завжди віддавали точно  в ноги, якщо цього не вдавалося, він міг накинутися на партнера із звинуваченнями. Інколи нам діставалося навіть тоді, коли ми віддавали йому ідеальний пас. Де Фрейтас завжди звинувачував інших в своїх помилках. Хоча, щоб знайти причину своїх проблем йому було достатньо просто подивитися в дзеркало", – зауважив Адемір, партнер Елено по клубу та збірній Бразилії.

На фініші сезону 1947 року Ботафаго йшов на звичному другому місці. Щоб залишитись в чемпіонській гонці Одинокій зірці потрібно було кров з носа перемагати Флуміненесе.   89-а хвилина матчу, табло показує дві двійки. Елено розуміє, що ця нічия множить на нуль його шанси на титул. З останніх сил він робить прискорення та вривається в штрафний майданчик, де його бере в обійми захисник. Елено дивиться на суддю, той вказує на точку. Де Фрейтас йде виконувати вирок і… Кат сам перетворюється на жертву. Форвард запускає м’яча в небеса. Після фінального свистка бразилець не стримував емоцій: він увірвався в роздягальню та почав лупити кулаками об стіну поки не розбив їх до крові, а потім розтрощив кілька шаф. Товаришам теж дісталося на горіхи: мовляв, вони недостатньо викладалися на полі. Ця витівка переповнила чашу терпіння Карліто Роші, який зрозумів, що головною проблемою Одинокої зірки є Елено. Час показав правильність шокової терапії від президента. В наступному сезоні Ботафого здобув довгоочікуваний титул.

А принц Ріо, за його власними словами, вирушив підкоряти Аргентину. Проте далі слів справа не пішла. Переїзд в Боку Хуніорс став для Елено початком кінця. Без дружини Ілми, яка залишилася в Ріо, де Фрейтас пустився берега та частіше з’являвся в барах та клубах столиці Аргентини, ніж на тренуваннях.

Бразилець ненавидів місцеву погоду. Він стверджував, що аргентинський клімат заважає йому показати себе в усій красі. Елено навіть взяв собі за моду тренуватися в плащі.

На любовному фронті справи бразильця клеїлися значно краще, ніж на футбольному. Журналісти смакували подробиці його бурхливого роману з самою Евою Перон. Проте між ними невдовзі пробігла чорна кішка. Тепер Елено ніщо не тримало в Боці й він повернувся додому. Ні Евіта, ні Аргентина не плакали за бразильцем. Та не це хвилювало Елено.

Вдома ніхто не спішив зустрічати його з хлібом і сіллю, що стало болісним ударом по самооцінці де Фрейтаса, який ніяк не міг второпати, чому Ріо не вітає свого принца. Елено навіть довелося приміряти на себе роль блудного сина та піти на поклін до Карліто Роші, щоб той взяв його назад в Ботафого. Президент Одинокої зірки виявився не таким милосердним, як біблійний персонаж і відмовив де Фрейтасу. 

Дати шанс вибуховому форварду ризикнув тренер Васко да Гама Флавіо Коста. В своєму дебютному сезоні Елено привів адміралів до чемпіонського титулу. Це був перший серйозний трофей де Фрейтаса. Бразилець не думав зупинятися на досягнутому. Тоді він ще не розумів, що вже програв вирішальну битву собі самому. В наступному сезоні форвард почав ігнорувати тренування адміралів. Коста не збирався закривати очі на фокуси «примадонни». Елено втратив місце в основі. Під час одного з матчів де Фрейтас зірвався з лави запасних та накинувся з кулаками на тренера. Далі більше. Після одного з тренувань де Фрейтас підійшов до Кости та приставив йому до голови дуло пістолета. Наставник навіть не встиг перелякатися, як футболіст натиснув на спусковий гачок… На щастя, пістолет був незарядженим. Після цього випадку тренер поставив на Елено хрест.

Бажання зіграти в ковбоя коштувало де Фрейтасу його мрії – перемогти на домашньому мундіалі 1950 року. Він не хотів наживо дивитися вирішальний матч з Уругваєм. Форвард жадав в цей день бути на полі. А тому він разом з товаришами слухав радіотрансляцію та був одним з небагатьох, хто не дуже сумував з приводу поразки Бразилії. Він думав, що в такий спосіб помстився ненависному тренеру збірної Кості. Експерти відзначали, що в матчі з селесте бразильцям бракувало вожака калібру де Фрейтаса, який зміг би протистояти капітану уругвайців Обдуліо Варелі.

Через 8 років Елено знову слухав радіотрансляцію фінального матчу мундіалю. Та цього разу вже не у своїй розкішній віллі, а в барбасенській божевільні…

Цей матеріал хотілося б завершити словами Едуардо Галеано: "Однієї ночі де Фрейтас спустив в казино всі свої гроші. Іншої ночі він програв щось значно важливіше – бажання жити".

Володимир Войтюк, Football.ua