У грудні 1914 року солдатам, які брали участь в Першій світовій війні, вже було очевидно, що обіцянки політиків про швидку перемогу виявились просто цяцянками. Вони розуміли, що застрягли в цих клятих траншеях всерйоз і надовго. Перспектива провести Різдво на передовій теж не додавала військовим оптимізму. Але війна ще не встигла перетворити людей на бездушні машини для вбивства, тому вони вирішили відсвяткувати головне християнське свято в траншеях, навіть, незважаючи на моторошний акомпанемент артилерійської канонади.

24 грудня 1914 року неподалік від бельгійського міста Іпр британський сержант пильно спостерігав в бінокль за німецькими траншеями. Раптом він побачив якусь метушню. Вона не віщувала нічого доброго. За кілька місяців безперервних боїв сержант знав, що подібна метушня слугує своєрідною увертюрою до німецького наступу. Хоча оптиміст, який ще жив в офіцері, на декілька секунд засумнівався: "Можливо, вони сьогодні не захочуть воювати, адже на носі Різдво". Проте песиміст, який з кожним днем великої війни все частіше починав брати гору над оптимістом в душі британського військового, і тут не дрімав: "Ці підступні варвари якраз на це сподіваються. Вони думають, що ми сьогодні будемо дещо під градусом, і їм вдасться застати нас зненацька. Мерщій знімай свої рожеві окуляри і берися за зброю". Однак цього разу оптиміст виявився правий.

Коли сержант знову поглянув в бінокль, то спочатку не повірив власним очам. Раптом з німецької траншеї виросло щось на кшталт ялинки. Британець ущипнув себе, він не спав як слід вже тривалий час, а тому подумав, що задрімав. Сержант протер рукавом бінокль й знову почав вивчати німецькі позиції. Проте марево не зникало. Британець подумав, що він, мабуть, зійшов з глузду. В німецькій траншеї вже була не одна ялинка, а цілий ліс зелених красунь, які мерехтіли красивими вогниками. Не лише зір, а й слух почав зраджувати офіцерові – до його вух долинула знайома мелодія:

Stille Nacht, heilige Nacht, Alles schläft; einsam wacht...

Британські солдати не могли залишатись осторонь від цих різдвяних див. Вони почали висовуватись з траншеї, спочатку дуже обережно, тому що остерігалися куль. Аж раптом хтось затягнув, а за ним підхопив цілий хор голосів:

Silent night, Holy night, All is calm, all is bright...

Сержант хотів припинити це божевілля: "Які ідіоти почали…", – проте ці слова так і залишились несказаними, оскільки те, що він побачив наступної миті, позбавило його дару мови. Німецький вояк виліз з траншеї та прокричав в бік британських позицій: "Щасливого Різдва, Томмі". Англійський солдат, який лежав поряд з сержантом, подумав: "Якщо він може це зробити, то чому я не можу". Британець поклав гвинтівку та виліз з траншеї. Його вчинок став своєрідним сигналом стартового пістолета. Після цього всі британці почали вилазити з траншеї. В ній залишися лише сержант, який спочатку намагався повернути усіх ненормальних назад. Проте його команд ніхто не слухав: "Стули пельку, сьогодні Різдво", –  закрив його один з англійських воїнів.

Під час війни солдати мріяли про дружину, сім’ю, дітей, гарячу їжу, чисті простирадла і … футбол.

19-річний рядовий 6-го батальйону Чеширського полку, який дислокувався в районі Іпру, Ерні Уільямс так описав футбольний матч, який відбувся на Різдво 1914 року: "Я достеменно не можу пригадати, звідки з’явився м’яч. Здається, його принесли німці. Ви не повірите, але це був справжній футбольний матч. Ми зробили ворота з наших пальто. Голкіпер теж не забарився. Від бажаючих зіграти не було відбою. Того дня в футбол грало кілька сотень людей. Результат для нас не мав значення. Деякі німці розмовляли англійською. Серед нас практично ніхто не знав німецької. Але це нам зовсім не заважало. Ми не потребували рефері для такої гри. Я згадав, як колись з друзями гасав за м’ячем вулицями міста, а поліцейський намагався прогнати нас. Під час різдвяного матчу нам було дуже непросто грати, адже ми бігали в важких чоботах та й шкіряний м’яч дуже швидко набрав вологи та став важким, наче камінь".

Лейтенант Чарльз Брокбенк, який служив в тому ж 6-му батальйоні, залишив дещо інший опис цього матчу: "На Різдво німці запросили нас до себе в траншеї та запропонували з ними випити. Ми не мали нічого проти. Потім хтось приніс гумового м’яча й ми зіграли матч. На жаль, він тривав недовго, оскільки сфера потрапила в одну з траншей. І ми не змогли її знайти".

А ось опис різдвяного матчу німецькими очима (лейтенант Йоханнес Німанн): "До нас підійшов шотландець та запропонував зіграти в футбол. Ми погодились. Шотландці зробили ворота з допомогою шоломів. Ми взяли з них приклад. Матч вийшов чудовим. Було вкрай непросто бігати по замерзлій землі, але ми на це не звертали уваги, ми просто насолоджувались. До речі, незважаючи на відсутність судді, в нашому матчі не було місця грубій грі. Гра тривала більше години, поки наш командир не дав фінальний свисток. Він сказав, що пора вертатися в траншеї, адже Різдво закінчилось, а тому потрібно знову братися за зброю. Ми перемогли суперників з рахунком 3:2. І це при тому, що наш голкіпер привіз один гол. Коли раптово подув вітер, то ми виявили, що в шотландців під кілтами немає білизни. Наш воротар теж не міг відірвати очей від такого видовища. Поки він ловив ґав, суперник встиг забити один гол".

Перша стаття про футбольний матч на Різдво з’явилася 1 січня 1915 року. The Times опублікувала лист, написаний лікарем, який служив в стрілецькій бригаді: "На так званій, нічийній землі, між траншеями, був зіграний футбольний матч між нашими та німецькими солдатами. Після гри начальство бригади не могло стримати гніву, адже німці побачили, що стан наших траншей бажає кращого".

Не всі ЗМІ підтримували різдвяне перемир’я. Так, німецька  газета Frankfurter Zeitung писала: "Наші солдати заплямували свою честь. Замість того, щоб вбивати ворогів, вони грають з ними в футбол". Такої ж позиції дотримувався лейтенант 2-го Вестфальського полку Густав Рібенсам: "У нас зараз перемир’я і англійці знову можуть грати в свій футбол. Але те, що наші солдати теж піддалися цим дитячим забавкам, є ненормальним. Вони мають воювати, а не гратися. Я повинен якомога швидше припинити це божевілля". Категорично проти різдвяного перемир’я виступав також єфрейтор 16-го резервного баварського піхотного полку на ім’я Адольф Гітлер.

На початку Першої світової війни спорт та зокрема футбол використали в рамках кількох пропагандистських кампаній, спрямованих на залучення молодих людей на фронт. Хоча дехто критикував "гру мільйонів" за те, що вона допомагає боягузам закосити від армії та відволікає чоловіків від по-справжньому важливих речей. Дров у багаття критиків підкинуло суперечливе рішення Футбольної асоціації Англії, яка вирішила продовжувати сезон, незважаючи на те, що почалася велика війна.

Інколи свідчення "очевидців", які описують один і той самий поєдинок, значно відрізняються: "Хтось бачив прекрасний футбольний матч, в якому навіть грали справжнім шкіряним м’ячем", інший "свідок" пише: "Натовп дурнів цілу годину гасав за консервною банкою". Щоправда, керівний склад та політики були одностайні: вони засуджували легкодухих солдатів, які грали в футбол і цим доводили, що їм не вистачало сміливості, щоб вбивати ворогів, а не брататися з ними. Ну так, на словах всі ці офіцери вдавали з себе героїв. Як правило, в бою вони втрачали свою хоробрість та думали про те, як врятувати власну шкуру.

Інколи спроби провести футбольний матч завершувались фіаско. Так, в одному з листів англійського рядового читаємо: "Ми попросили німців зібрати команду, щоб зіграти з нами. Вони спочатку сприйняли цю пропозицію з ентузіазмом, однак згодом відмовились, посилаючись на жахливий стан "газону", перекопаного снарядами та на додачу скованого кригою. Через декілька хвилин один з прусаків підійшов до мене та розкрив справжню причину, чому їм довелося відмовитися від нашої пропозиції – командування заборонило їм грати з нами.

В листі шотландського сержанта, надрукованого 2 січня 1915 року в Glasgow News розповідається про те, що скоти без надзусиль обіграли німців з рахунком 4:1. Лейтенант-артилерист Альберт Вінн розповів про матч, який був зіграний в районі Іпру. За його словами, в цьому протистоянні так і не вдалося виявити сильнішого. Британці, які тримали оборону в районі французького міста Ле-Туке, повідомляли про матч, зіграний консервною банкою з-під яловичини. Німці швидше призвичаїлись до оригінального "м’яча" та взяли гору з рахунком 3:2.

Відомий британський поет, письменник та ветеран Першої світової війни Роберт Грейвс теж вніс свою лепту в створення міфу про різдвяний матч. В 1962 році з-під його пера вийшло оповідання, де були наступні рядки: "Ми насправді грали в футбол. Ворота змайстрували з нош, а нашого священика Рева Йоллі зробили арбітром. Німці не заперечували проти англійського судді, адже повністю довіряли духовній особі. Вони перемогли з рахунком 3:2. Щоправда, їм би не бачити цього тріумфу, як своїх вух, якщо б не допомога арбітра. Наш священик зробив німцям різдвяний подарунок, не помітивши, як суперник забив гол з кілометрового офсайду". Як бачимо, муза явно не обділила Роберта й він "пригадав" багато яскравих подробиць легендарного матчу. Однак це вигадане оповідання багато хто досі вважає серйозним історичним джерелом.

Звичайно ж, служителі Кліо не поділяють цю думку. Кріс Бейкер, автор книги про різдвяне перемир’я, пише: "Я можу зрозуміти, чому з’явилася ця казка. Проте факти свідчать про інше. Прихильники версії про різдвяний футбольний матч наводять на її захист дуже слабкі аргументи. Я б не дуже довіряв листам солдатів. Так в одному з них можна прочитати, що матч виник спонтанно. Німецькі та англійські воїни нібито ловили зайця на полі з капустою (25 грудня!), але косий накивав п’ятами. Натомість, вони знайшли м’яч та почали грати в футбол. Не варто забувати, що скам’яніла від заморозків та понівечена снарядами нічийна земля зовсім не пасувала на роль "газону". Існувало лише одне-два місця на лінії Західного фронту, які надавалися для гри в футбол.

В кількох листах британських солдат можна прочитати про матч неподалік від села Месен (на кордоні між Францією та Бельгією). В ньому солдати першого батальйону Норфолкського полку схрестили шпаги з 16-м резервним баварським піхотним полком. Але, на жаль, я бачу лише одну сторону медалі. Я дуже довго намагався відшукати підтвердження того, що цей матч дійсно відбувся в листах німецьких солдат. Проте так і не знайшов. А тому я досі сумніваюся. З одного листа я довідався про матч, який був зіграний консервною банкою. На мою думку, цей матч важко назвати повноцінним. Насправді футбол зіграв незначну роль в різдвяному перемир’ї 1914 року".

Cправжня історія різдвяних матчів 1914 року значно відрізняється від того, що зараз пишуть про них маститі науковці та журналісти. Важливим є те, що людяність і футбол змогли зупинити одну з найкривавіших воєн. Шкода, що лише на один день. Історія була б дуже нудною без численних міфів та легенд. Можливо, різдвяні матчі 1914 року теж є вигадкою. Але це одна з найкрасивіших казок, в яку дуже хочеться повірити.

Володимир Войтюк, Football.ua