Велика фраза Валерія Лобановського про те, що футболіст високого рівня складається з 1% таланту і 99% каторжної праці вже давно стала аксіомою. Проте у генетиці Василя Лябика було закладено однозначно більше, ніж відсоток таланту. Обдаровані футболісти? Історія знала їх чимало, однак лише обраним дозволялося більше, ніж зазвичай. У це важко повірити, але Лябик мав певні привілеї навіть у такого наставника, як Лобановський.

Наш герой став безпосереднім свідком унікальних подій: початок тренерської кар’єри Метра, старт Олега Блохіна в дублі Динамо, народження потужного Дніпра. Василь Васильович має особливий погляд на життя і футбол. Які там трофеї і визнання – головне гармонія душі. З цим у нього проблем ніколи не було. Дивишся на Лябика і не можеш повірити очам. Енергійний, життєрадісний і розсудливий. Якби не розповідь з перших уст, то не повірив би у його бурхливу футбольну молодість.

На даний момент віддаю перевагу Шахтарю

- Василю Васильовичу, ви є найстаршим гравцем ветеранської команди Дніпра. Наприкінці травня вам виповниться 69 років. Знаходите у собі сили виходити на поле?

- Жодних проблем! В молодості заклав фундамент, а після завершення кар’єри продовжував стабільно бігати. Я не один такий. Гляньте на Мирона Маркевича! Це ветеран, якому може позаздрити молодь. До речі, варто віддати належне олімпійському чемпіону Євгену Яровенку. Це він зібрав нас і у рік 100-літнього ювілею Дніпра ми подорожуємо по Україні.

- Скільки хвилин можете провести на полі?

- Ветеранський футбол – це шоу. Тут всі розуміють, що інколи важливо, коли гравець може просто вийти і постояти на полі. Рухи вже не ті, біг не той. Але мені здається, що приємно бути частиною цього свята і глядачам, і учасникам таких показових матчів.

- Ви грали у багатьох командах, однак зараз на високому рівні виступає лише київське Динамо. Металіста і Кривбасу вже не існує, Дніпро поки переживає не найкращі часи. За кого вболіваєте?

- Не можу сказати, що за когось вболіваю. Скоріше віддаю перевагу на даний момент Шахтарю. Гірники показують якісний футбол. Хоч я і не українець, народився у Білорусі, однак знаю, що в часи СРСР вся Україна вболівала за Динамо. Мені також подобалося московське Торпедо.

- За мінське Динамо не фанатіли?

- Ні, не склалося у мене (сміється). Мінчани трохи подобалися, але Київ і Торпедо були на висоті.

- Ви народилися неподалік Мінська. Буваєте у рідних краях?

- Ще коли у школі навчався. Їздив на канікули. Мої батьки – білоруси, а рідні брат та сестра народилися вже в Дніпродзержинську. Я прожив у Білорусі лише чотири роки.

- Вас порівнювали з Йоханом Кройфом, відзначали особливий вроджений талант, захоплювалися вашими можливостями і потенціалом. Ви згідні з цими твердженнями?

- Дуже багато разів чув про мій талант від вболівальників і тренерів. Що тут скажеш? Важливо бути добре фізично підготовленим. Без цього талант не розкриється і згасне.

- У провідну команду Дніпродзержинська ви потрапили тоді, коли ще навчалися у школі?

- Разом з друзями я записався до місцевого дитячого тренера Бориса Ульянова. На дитячих турнірах мене помітили і запросили в команду Прометей. Я тільки-но закінчив школу.

- На той час за Прометей виступали футболісти, імена яких згодом знатиме вся країна. Анатолій Боговик стане чемпіоном у складі київського Динамо, Володимир Козеренко тренуватиме Чорноморець.

- А згодом у Дніпро з Дніпродзержинська перебереться дуже багато футболістів: Гринько, Боговик, Снитько, Гриневич, Литовченко, Багмут. Не варто забувати, що Артем Кравець також є вихованцем місцевого футболу. Щоправда, він у Дніпрі не грав, відразу став гравцем Динамо.

- У 1969-му ви також їдете в обласний центр. Однак від першої пропозиції відмовляєтеся. Чому?

- Мене запрошували роком раніше. Наставник Дніпра Леонід Родос, очевидно, з подачі Гринька і Снитька звернув увагу на мене. Але я ж молодий хлопець, після школи, приїхав у цей Дніпропетровськ. Велике місто, обласний центр… А команда! Куди я потрапив? Там ціла плеяда легенд. Керувався приказкою про кращого хлопця на селі. Ніби і згоду дав, але не зважився на цей крок.

- Дніпряни були наполегливими.

- Протягом всього сезону мене туди запрошували. А тут ще й виклик у збірну України отримав. В кінці сезону приходить повістка: Відрядити в обласний військкомат. Дніпро вирішило забрати мене до себе ось таким способом. Якраз в цей момент готувався очолити команду Валерій Лобановський.

Лобановський став Метром в Дніпрі

- Для Валерія Васильовича це була перша команда у його великій тренерській кар’єрі. Ви перебували у схожій ситуації. Дніпро і для вас – це прем’єрний крок у великий футбол.

- Я був юнаком та й Лобановський, як для тренера, теж вважався молодим – лише 31 рік. Він же сам міг ще грати. Вважаю, що Дніпро зробив Валерія Васильовича великим наставником. Саме там він став Метром, великим фахівцем. Результати прийшли миттєво – ми виграли свою зону, однак програли фінальну пульку за вихід у вищий дивізіон. У наступному році – третє місце. Зате у 1971-му Дніпро таки пробився у Вищу лігу.

- Одна з особливостей раннього Лобановського – виставляння оцінок гравцям за підсумками матчів. Кажуть, ви були в числі відмінників.

- На зборах я грав за другий склад, а з першим туром сезону тренер довірив мені місце у старті. Я легко переносив навантаження Лобановського. У фізичному плані почувався прекрасно, мені було легко. Напевно, природа подарувала мені все це. Та й з партнерами пощастило. Грав пліч-о-пліч з Андрієм Андрійовичем Бібою, Снитьком, Гриньком, Євсеєнком, Пінчуком, Гриневичем. 

- Ви згадали про перший тур – про такий дебют, як у вас можна лише мріяти.

- О так, ми перемогли Буковину 2:0 і я оформив дубль. На той момент мені ще навіть 20 не виповнилося, але Лобановський повірив у мене. Щоправда, в третьому турі ми попали під каток Карпат — влетіли 1:6. Все тому, що нашого воротаря Володимира Пільгуя викликали до збірної і він банально перегорів. Зате потім ми зібралися і виграли свою зону в тому сезоні.

- В жовтні минулого року пішов з життя Віктор Романюк, який був одним з кращих бомбардирів у столітній історії Дніпра. В команді ви починали практично одночасно. Підтримували відносини до останніх днів?

- Протягом попередніх п’яти років спілкувалися мало. Романюк отримав перелом у тазостегновому суглобі, перестав виходити з дому. До того ж Віктор переніс два інфаркти. Колектив ветеранів у нас дружній, ми постійно збиралися. Бувало, що їздили до нього додому.

- Вся Україна знає Олександра Шпакова, як першого тренера Андрія Шевченка. Через травму з футболом він попрощався дуже рано, однак сезон у Дніпрі ви провели пліч-о-пліч.

- Шпаков трохи старший за мене. Футболістом він був хорошим. Провідний захисник нашого Дніпра. У всякому разі у тренерській діяльності він досягнув більшого.

Пригадую і таких, які плакали у Лобановського

- Ви мали унікальну нагоду спостерігати за молодим Валерієм Васильовичем. Він міг підвищити голос у роздягальні?

- Так, був вимогливим. Хоча ще відносно недавно сам боровся з тренерами: Ошенковим, Масловим. Сварився з ними і не сприймав надмірних фізичних тренувань. Однак, коли сам опинився на їхньому місці, то давав шалені навантаження.

- Наприклад, три тренування на день?      

- Лобановський робив все з розумом. Три тренування можна дати у передігровий цикл. Найважчий час – збори. Ми ж виїжджали на три місяці і закладали фундамент на весь сезон. Не кожен витримає ранкову зарядку, обіднє тренування і вечірнє тренування.

- За будь-якої погоди?

- Картина на зборах в Сочі. Ллє дощ, інші команди, зокрема Спартак і Зеніт, вийшли, подивилися на поле і розвернулися по номерах. В Лобановського такого не було. Яка різниця чи був дощ? Зарядочка, поїли і знову на поле. В першому сезоні у вишці Дніпро фінішував на 6-й сходинці. Це при тому, що срібний призер Динамо мав тільки одне очко переваги над нами.

- Лобановського прийнято вважати новатором у радянському футболі. Красномовний факт – переклад і вивчення закордонної преси. Це міф чи вам справді довелося відчути на собі ці моменти?

- Валерій Васильович – фанат футболу. Постійно вивчав і запроваджував різні методики, читав літературу. Переймав, наприклад, у Германа Зоніна відомі вправи зі скакалкою. Були елементи від Маслова і Ошенкова, які він подавав, скажімо так, під своїм соусом.

- Учень Лобановського Павло Яковенко свого часу вразив всіх навантаженнями у російському Уралані. Майбутній гравець збірної України Сергій Кормільцев не витримав і залишив розташування команди. Все пояснила записка на тумбочці: Більше терпіти ці навантаження не можу. Всім дякую, вибачте. З підопічними Валерія Васильовича схожих історій не було?

- Кожен футболіст має різні пороги витривалості і фізичний потенціал. Були гравці, які не витримували. Пригадую і таких, які плакали. Дуже прискіпливо тренер ставився до зайвої ваги – це першочерговий момент. Це тепер немає заїздів на базу, а в наші часи за 3-4 дні до гри заганяли… Кожен ранок починався із замірів: вага, пульс, тиск. Якщо два останні показники перевіряли лікарі, то до вимірювання ваги футболістів Лобановський нікого не підпускав.

- Перевіряв особисто?

- Він відчиняє медкабінет, а вся команда йде гуськом. Лобановський ставав поруч з вагою і відзначав показники. Жодного лікаря поруч. Зайва вага в будь-якому виді спорту заважатиме.

- Валерій Васильович турбувався не лише про спортивні результати. Правда, що він запровадив у Дніпрі традицію відвідин театру?

- В кожному місті є свої визначні місця. Що ти побачиш з вікна автобуса? Я вдячний Лобановському за те, що майже всюди він організовував нам екскурсію. Інакше вийшли б з готелю, потоптали стежечку і назад в номер. А він водив нас на відомі кладовища, музеї, театри. З ним я, наприклад, відвідав Піскарьовське і Новодівоче кладовища, Хатинь, Большой театр, Стрийський парк у Львові. Кожне місто має свою родзинку.

Лобановський відкладав гроші для мене на ощадкнижці

- Лобановському вистачало авторитету, щоб повноцінно впливати на команду? Невідомий 31-річний тренер був старшим за вас, починаючого футболіста, лише на 10 років. Що вже казати про 32-річного Бібу чи 33-річного Дановського.

- Андрій Андрійович – кращий гравець країни. Можливо, те, про що ви кажете, трохи тиснуло на нього. Коли програли фінальну пульку 1969-го в Сімферополі, почався тиск на стариків. Розмов було багато… Не знаю, якими були їхні відносини. Однак тренер завжди несе відповідальність. Тому, якщо гравець, наприклад, запізнюється з вихідних, то йому потрібно, перепрошую, пістон вставити. Не при всіх, звичайно, а індивідуально.

- Запізнення з вихідних – лише один з видів порушення дисципліни в команді. Про ваше порушення режиму сказано дуже багато. Однак правду хотілося б почути з перших уст. В який момент футбол перестав бути на провідному місці у вашому житті?

- Бачите, недарма кажуть Не був молодим, не був дурним. Мені давалося все… Так, були порушення режиму. Однак кістяк Дніпра був сформований, ми були на ходу. Багато залежало від тренера. Він міг тебе зарубати. Написати лист у федерацію і тебе дискваліфікують на рік-два.

- Чому Лобановський з вами цього не робив?

- Мені казали, що я був його улюбленцем. Пробачав мені… Команда пробачала.

- В кулуарах ширилася цікава байка про вас. Мовляв, Лобановський взяв під контроль отримання вами зарплати і доплат. Тренер дозволяв видавати вам лише добові і невеликі кишенькові гроші на соняшникове насіння, яке ви обожнювали. Правда?

- Не в цьому справа. Зарплату я то отримував, але Валерій Васильович хотів зберегти мої гроші. Грошові поступлення відкладав на ощадкнижці, яку створили для мене. Такий собі аналог нинішніх банківських карток. Решту я отримував у загальному порядку. 

- Вашим кращим другом в Дніпрі був Валерій Рикун?

- Так, батько Олександра Рикуна, з яким ми зараз граємо у ветеранській команді. Хоча познайомилися ми не у Дніпрі, а вже в Києві. Я приїхав у Динамо, а там вже були мої земляки Рикун-старший і Христян.

- Валерій Рикун у футболі не проявив себе. Кажуть, не в останню чергу через гулянки. Останньою краплею стала витівка в Сочі. Він просто не вибачився перед тренером?

- Розповім, як було насправді. Здається, після тренування на зборах ми з Валерієм прийшли у буфет в готелі. Взяли шампанське. Тут, як на зло, зайшов Лобановський. Побачив… Викликав начальника команди Олександра Петрашевського, адміністратора Василя Пальчика. Беріть квитки додому Лябику і Рикуну, — сказав тренер. Додому – так додому. Керівники прийшли до нас в номер і передали цю інформацію. Однак додали: Не поспішайте.

- Потрібно було перечекати?

- У таких ситуаціях це зайвим точно не буде. Потяг відправлявся ввечері. Ми зачекали. Заходить адміністратор Пальчик: Валера їде додому, а ти, Василю, залишися.

- Залишилися?

- Як я міг? Якщо двоє попалися, то їдемо двоє. Через тиждень зі зборів повернулася команда. Мене у підсумку залишили, а Рикуна відрахували. Може, він на принцип пішов, не знаю.

- Що скажете про потенціал Рикуна-старшого?

- Дуже серйозний. Тільки один факт наведу – на юнацькому чемпіонаті Європи Рикуна було визнано кращим півзахисником турніру. Можу сказати, що і батько, і син Рикуни мали однакові технічні навички: віддати, закинути за вухо, пробити. Інша справа, що обидва не любили фізичних навантажень. Я слідкував за Сашком – копія батька.

Складність характеру Блохіна? Зате він справедливий

- У 1969-му народилася відома приказка Біба, Лябик і Пільгуй показали Діду … Перший сезон ви провели відмінно, стали кращим бомбардиром команди разом з Романюком. Отже, запрошення в сильнішу команду було питанням часу?

- Цю приказку придумали наші улюблені вболівальники. Дніпро був на підйомі, нас леліяли. Дід – це Олександр Макаров, керівник Южмашу, на балансі якого знаходився клуб. Дніпро — його дітище. Після програшу у згадуваній фінальній пульці за вихід у вишку Пільгуя запросили в московське Динамо, як спадкоємця Льва Яшина, а мене – у київське Динамо. Я міг залишитися в Дніпрі, але виникли армійські питання. Вирішувалося все на рівні МВС, як керівного відомства.

- Ви особисто не хотіли переходити в Динамо?

- Мене переконали. Приїхав на стадіон до Маслова і Терентьєва: Пиши заяву. Я був військовозобов’язаним, а в Дніпрі почалася чистка. Коли почули про варіант з Києвом, то в Дніпрі попередили: Тільки не підписуй заяву, ми тебе заберемо. Але як вони могли це зробити? Існувало чітке підпорядкування, я розумів, що не зіскочу. Тиждень провів у військовій частині, тоді мене переодягнули і я поїхав на збори з Динамо. Словом, процес складний і заплутаний.

- Як ви почувалися в Києві?

- До мене дуже добре ставилися, однак завершував службу в київському СКА. Звернувся з проханням змінити команду до очільника федерації Миколи Фоміних. В Динамо я виступав, в основному, за дубль. Пробитися в головну команду, де грали 11 збірників СРСР, було важко: Бишовець, Мунтян, Медвідь, Соснихін, Круликовський. Що не ім’я, то легенда. Коли вони їхали у табір збірної, то ми отримували шанс. Хоча в плані людського відношення, ці зірки добре ставилися до молоді.

- Ви скоро повернулися у Дніпропетровськ, бо в Києві не вистачило терпіння?

- Мої партнери з дублю згодом стали зірками: Блохін, Трошкін, Веремєєв, Боговик, Зуєв. Відбулася природна заміна. А я свого часу не дочекався.

- З Олегом Блохіним ви зустрілися в Динамо, коли йому було 18 років.

- Дуже сильний гравець! Починав тяжкувато, міг м’яч не так зупинити, але з часом досягнув великих успіхів. Складність характеру? Він у кожної людини важкий. Зате Блохін справедливий. У тренерській діяльності, наприклад, Блохін і Лобановський не дозволяли, щоб їм вказували. Це зараз власники клубів диктують умови. Навіщо вам тренери, якщо ви склад виставляєте? Блохін і Лобановський нікому не підпорядковувалися і досягали успіхів. Скільки бруду на Олега вилили? Нехай спочатку доб’ються цього.

Викликали в збірну, погуляв. Подивився матч по телевізору

- Коли ви повернулися в Дніпро, то знову відчули впевненість. Лобановський навіть заявив у пресі, що скоро Лябик, Сергєєв і Романюк отримають виклик до збірної СРСР. Пророцтво збулося?

- У 1972-му мене запрошували до збірної. В перших п’яти турах Вищої ліги забив п’ять голів, був кращим бомбардиром (насправді – 4 голи).

- Однак ви не доїхали.

- Це, скоріше, як анекдот (посміхається). Збірна базувалася в Києві. Після гри в суботу мені взяли квиток на потяг. Приїхав на стадіон Динамо в неділю. Зайшов туди, а мені кажуть: Збір в понеділок, приходь завтра. На той момент я вже знав Київ, друзів мав, адже до того грав за Динамо. Ну погуляв, походив, зустрівся з товаришами. Поїхав у Жуляни, сів на літак і полетів.

- Чому не дочекалися понеділка?

- Молодий… Приїхав додому, подивився потім матч по телевізору. В цей час зателефонували Лобановському: Де Лябик? — Травма. Ось і вся збірна (сміється). Ну було таке, чого приховувати.

- Разом з тим ви тягнули команду Лобановського. Забили в першому ж матчі Дніпра в елітному дивізіоні, а потім принесли своїм забитим голом єдину перемогу Метра над Динамо.

- Пригадую обидва матчі. В прем’єрній грі з ЦСКА ще Валерій Поркуян відзначився. А щодо киян, то я забив у ворота Рудакова зі штрафного – ми виграли 1:0.

fcstal.com.ua

- Злі язики пліткували, що ви могли самовільно покинути тренування команди. Було таке?

- Ні! Я міг не приїхати на тренування, запізнитися, але такого собі не дозволяв.

- Порушників режиму, мабуть, в радянські часи не шкодувала і преса.

- Та могли щось там написати… У нас одне формулювання існувало – порушення спортивного режиму. 

- Ваш земляк із Білорусі Артем Мілевський в інтерв’ю місцевій пресі зізнавався, що міг оплатити відпустку на островах своїм друзям, однак, коли грошей стало менше, то частина оточення відсіялась. Поруч з вами було багато випадкових людей?

- Та як? Це від нас залежить. Кого підпускаєш до себе, той і буде поруч. Це я запрошую у свою компанію і обираю, чи проводити час з цією особою. Вам подобається – ви дружите.

- Ваш тодішній спосіб життя – це відсутність амбіцій? Ви не хотіли проміняти все це на трофеї і перемоги?

- Серйозні завдання в СРСР ставили гранди. Мене не раз запитували: Ви шкодуєте? Те, що сталося – я не шкодую. Головне – залишатися людиною і до тебе буде добре ставлення і повага.

- Тренери не намагалися вплинути на вас? Наприклад, поїхати до батьків.

- Вони їздили, шукали (посміхається). Коли ти молодий, навколо гроші і розваги, то зовсім по-іншому життя сприймаєш.

- Важко повірити в те, що залізний характер Лобановського це витримував.             

- Він бачив перспективу. Якщо тренер вірить в гравця, то витягує його з цієї трясовини, ставить на ноги. Валерій Васильович теж сварив мене, викликав до себе на розмови.

Не гнався за нагородами і жив у своє задоволення

- У 1975-му ви відправляєтеся в армянський Титан. Унікальний маршрут – з Вищої ліги в аматори. В той момент відчули, що опустилися на дно?

- Я виключно символічно туди поїхав. Плюнув і почав грати у чемпіонаті Криму.

- Наявність сім’ї дисциплінує. Ви цей період пройшли?

- Так, маєте рацію, коли з’явилася донька, то я почав дорослішати і набиратися розуму. Згодом мене просто тягнуло додому. З професійним футболом я попрощався у 1980-му після Кривбасу. Паралельно грав на першість виробничих колективів.

- Після Армянська ви повертаєтеся в першоліговий Металіст. Спроба перезавантажити кар’єру?

- Команду тренував Олег Ошенков, видатний наставник. Йому підказали у федерації, що я граю в Криму. Ошенков забрав мене до себе, однак скоро пішов із життя – серце не витримало. Тоді в Металіст прийшов Євген Лемешко, з яким я недовго попрацював – у Дніпро запрошував Віктор Каневський. Зараз щиро можу сказати, що всі тренери, які були у моїй кар’єрі – дуже хороші.

- Зірки Металіста Володимир Лінке і Олег Крамаренко зізнавалися – ви один з кращих футболістів, з яким їм доводилося грати. І це при тому, що ви були вже далеко не у кращій своїй формі.

- І Лінке, і Крамаренко – дуже обдаровані футболісти. В Металісті їх було багато: Сивуха, Лисенко, Крячко… Приємно, що мені довелося грати разом з цими хлопцями.

- Після нетривалого періоду у Харкові ви їдете у Кривбас, де виступали Копил, Захаров, Дмитренко, Гатауллін.

- Тих хлопців, яких ви назвали, вважали лідерами колективу. У Кривому Розі мені все подобалося. Там я попрацював з видатним тренером Віталієм Хмельницьким.

- В Кривий Ріг ви приїхали у статусі зіркового ветерана. Молодь не просила розповісти захоплюючі історії вашої юності?

- Та ні, все вони знали самі і без моїх повчань (посміхається).

- Доводилося чути, що після завершення кар’єри ви заробляли на життя водієм таксі.

- Ні, ніколи не працював там. Я на пенсії зараз, однак працюю водієм керівника одного з підприємств у Дніпрі. Перехід у позафутбольну діяльність для мене не було складним.

- Яким зараз є ваше ставлення до алкоголю?

- Якщо чесно, то почуваюся добре і не доводиться стримувати себе. Багато часу проводжу за кермом, це дисциплінує. Років 10-15 не напрягаюся.

- Існує стереотип – всі бразильці обожнюють грати у футбол, просто отримувати задоволення від гри. Ваше ставлення до своєї кар’єри можна назвати певною мірою бразильським?

- Футбол – моя улюблена гра, моє життя. Я справді не гнався за нагородами і жив у своє задоволення. І ні про що не шкодую. Яким я був, таким і залишаюся. Можливо, став трохи солідніше роздумувати. Досвід і вік таки беруть своє.

Любомир Кузьмяк