Зоря мінімально переграла Верес у матчі тривалістю більше трьох годин

У контексті чемпіонських перегонів української Прем’єр-ліги наприкінці поточного сезону дедалі частіше почали згадувати луганську Зорю. Колектив Патріка ван Леувена самостійно створив підстави для того, аби бути потенційним конкурентом донецького Шахтаря та дніпровського Дніпра-1, якщо ті надумають раптом почати втрачати очки. А як ні, то "мужики" завжди будуть готові до конкуренції з київським Динамо за третю сходинку в турнірній таблиці.

Чимало якісних матчів луганці провели в 2023 році, а нагоду зіграти ще одну якісну гру вони отримали посеред звітного тижня, коли на стадіоні Динамо ім. В. Лобановського мали зустрічатись із рівненським Вересом. Звісно, що безпосередньої конкуренції поміж цими командами за місця в турнірній таблиці не було, бо банально Зоря перемагала в 2,5 рази частіше за суперників до цього дня, проте колектив Юрія Вірта також прагнув вирішувати власні завдання, головним із яких, безумно, було віддалення від зони вильоту.

Звітна зустріч для "червоно-чорних" розпочиналась доволі перспективно, оскільки вже на третій хвилині Пасічу вдалось якісно вступити у відбирання на лівому фланзі чужого штрафного, а потім і пробити з гострого кута, нехай і прямо у воротаря суперників. Цей момент указував Вересу на те, що Зорю можна і потрібно пресингувати, але підтримати свій запал гості не змогли. Луганці поступово почали перехоплювати ініціативу, тоді як рівненці опускались усе нижче до власних воріт та зрештою почали помилятись позаду.

На 19 хвилині відбулось кричуще непорозуміння поміж парою ситуативних центральних захисників команди Вірта, яка саме поверталась назад за ходом контратаки суперників. М’яч у підсумку опинився перед Русиним, який помчав на побачення з воротарем, але на виході за межі власного штрафного Ющищин у підкаті рукою зупинив м’яч. Очевидно, що для воротаря Вереса на цьому матч було завершено, а команда при цьому залишилась ще й без креативного Станіслава Шарая, за рахунок заміни якого на полі з’явився Когут.

Подальший хід подій зрозумілий — гості сіли ще глибше до захисту, тоді як суперники мали витрачати чималу кількість зусиль на те, аби обійти цей блок бодай-якимось чином. Виходило це в Зорі, відверто кажучи, не дуже вдало й більшість атак футболісти Вірта зупиняли без зайвого поспіху. Таким чином вони протримались до завершення першого тайму, але ситуація поступово ставала такою, до якої потрібно було втручатись.

На початку другої половини гри "мужики" досягли свого, коли на 54 хвилині навіс із правого флангу від Булеци у воротарському дали завершити Імерекову на дальній стійці. І тоді вже почалась зовсім інша гра, бо Верес почав відчувати розгубленість через потребу йти до атаки за фактичною відсутності ресурсів, аби це зробити. Зрештою, ми побачили нереалізовані моменти Герреро та Антюха, а також влучання в ліву стійку дальнього пострілу від Бражка, після яких усе з цією грою ставало зрозуміло.

Але як завжди несподіваний сигнал "Повітряна тривога!", а радше не менш неочікуване його повторення вже за кілька хвилин після першого "відбою", дуже затягнули нашу зустрічі. Верес отримав можливість перезавантажитись, але разючих змін у його грі марно було чекати. Команда Вірта грала так, наскільки дозволяли це робити суперники, а дозволяли вони помітно багато.

Зокрема, кульмінація матчу настала незадовго до завершення основного часу, коли спочатку Балан примудрився влучити в стійку з метру до порожніх воріт, замикаючи на дальній простріл від Пасіча з лівого флангу, а потім і Владислав Шарай шаленим за силою виконання дальнім ударом із правого флангу спрямував м’яч повз ближню дев’ятку. Можна сказати, що команда ван Леувена десь відскочила, але радше вона просто не завелась після вимушеної павзи.