Все моментально змінилося. Футбол став для нас всім. Коли ми чули національний гімн на стадіоні, в нас наче виростали крила. Футбол нікого не залишав байдужим. Також існувала ще одна вагома причина, чому сотні тисяч юнаків йшли в футбольні секції. Футболісти заробляли фантастичні гроші. Кожен з нас вірив в те, що саме він витягне щасливий квиток та згодом на стадіонах будуть співати його ім’я. Спортивні події в часи Муссоліні стали аналогом літургій. Дуче і його свита хотіли зробити фашизм світською релігією. На жаль, їм це вдалося.

Убер Граделла, італійський голкіпер 1930-40-х років.

В травні 1924 року Беніто Муссоліні вперше відвідав Сицилію. Він прибув в Палермо на лінкорі "Данте Аліг’єрі", у супроводі літаків та субмарин. Коли Муссоліні розповіли про те, що в невеличкому містечку Марсала здійснюється більше 200 вбивств за рік, дуче по-справжньому усвідомив серйозність проблеми мафії для Сицилії. Також місцеві політики пояснили, що в цьому далеко не головна загроза кримінального спруту для режиму Беніто. Саме через мафію фашизм не зміг прижитися на Сицилії. Коли кортеж Муссоліні проїжджав через Піана деі Гречі, неподалік від Палермо, мер цього містечка мафіозо дон Франческо Кучиа махнув рукою в сторону численних тілоохоронців дуче та прошепотів йому на вухо: "Можете нічого не боятися. Коли Ви зі мною, Ви під моїм захистом. Для чого Вам ці нездари?". Беніто промовчав, але ця промова розсердила Муссоліні не на жарт, він кипів від люті. Репліка Кучиа стала своєрідним каталізатором, який прискорив рішення Муссоліні оголосити мафії справжню війну. І вона ледь не завершилася успіхом. Мафія була близькою до того, щоб розпрощатися зі своїм безсмертним статусом. Ворог номер 1 кримінального спруту, префект Палермо Чезаре Морі так сформулював суть цієї війни:

"Громадяни! Я ніколи не відмовлюся від боротьби. Уряд ніколи не відмовиться від боротьби. В нас є право на життя без цих негідників. І ми вас від них позбавимо. Операція триватиме до тих пір, поки від них не буде очищена вся провінція Палермо".

Мафіозі тоді було непереливки: "При фашизмі для нас настали дуже кепські часи. Багатьох відправляли за ґрати. Так тривало щодня. Це робили Муссоліні, Морі та їхні посіпаки. Вони давали мафіозі 5 років внутрішнього заслання. Це той максимум, який вони могли дати без суду. А коли мафіозі відсиджували цей термін і вже були в передчутті волі, фашисти видавали новий указ та давали нашим ще 5 років. Тоді мафія дихала на ладан. Усі сицилійські клани розгромили. Мафія нагадувала рослину, яка чахла на очах. Мого дядька Луїджі, який до Муссоліні був великим босом та мав велику владу, довели до того, що йому доводилося красти, щоб заробити на шматок хліба", – розповідав мафіозі з Катанії Антоніо Кальдероне. Якщо б фашистський режим проіснував ще кілька років, мафія в Італії канула б в Лету. Але поразка Муссоліні в Другій світовій війні допомогла спруту вижити та дала необхідний час, щоб зализати рани і відростити нові щупальця, якими він досі смикає за потрібні ниточки. А якщо хтось не хоче підкорятися ляльководу, ви самі знаєте, що на нього чекає…

Тож італійці мають подякувати фашистам за доволі ефективну спробу побороти мафію. Проте ще більше вони мають подякувати Беніто і компанії за те, що фашисти зробили футбол національним видом спорту і перетворили Скуадру Адзурру на найпотужнішу команду світу.

Наприкінці жовтня 1922 року владу в Італії захопив Беніто Муссоліні. Три роки знадобилося дуче, щоб покарати тих, хто не хотів танцювати під його дудку. Ті ж, хто виявився передбачливим, встигли покинути Апенніни. Деякі з емігрантів поїхали в Німеччину, де згодом потрапили з вогню та в полум’я. Муссоліні хотів відродити велич Італії, зробивши з неї нову Римську імперію. Дуче робив великий акцент на розвитку спорту в країні, повторюючи вслід за тими ж римлянами: "В здоровому тілі – здоровий дух". Новий італієць, вихований під крилом фашизму, мав бути красивим, мужнім та спортивним. Пропагандистська машина працювала на повну і закликала молодь брати приклад з Муссоліні, який знаходив час в своєму щільному графіку, щоб їздити на лижах і гоночних автомобілях, пілотувати літак, скакати на конях та плавати.

Як не дивно, але Беніто не любив футбол, проте чудово розумів, що найкоротший шлях до сердець італійського плебсу лежить через кальчо. Муссоліні це усвідомив навіть швидше, ніж прості смертні, яким він захотів прищепити любов до найпопулярнішої гри.

У 1926 році президент НОК Італії Ландо Ферретті призначив Леандро Арпінаті керівником Федерації футболу Італії. Це рішення для історії кальчо важко переоцінити. Леандро очолив італійський футбол зовсім не за красиві очі, він вже мав досвід роботи в федерації легкої атлетики. Арпінаті одразу ж почав наводити лад в хаосі, який нагадувало тодішнє кальчо. Другого серпня 1926 року народилася Хартія В’яреджо, яку деякі італійські футбольні історики жартома називають найважливішими правилами після 10 заповідей. Цей документ нарешті визнав професіоналізм, котрий насправді вже давно існував, щоправда, в завуальованій формі. Логічним продовження фашистської політики була ставка на все італійське. Через це Хартія запровадила ліміт на легіонерів, обмеживши їх число двома. Команди часто купували лише одного, оскільки, згідно з правилами, на полі міг знаходитись тільки один. Згодом легіонери стануть персонами нон грата в італійському футболі. Але клуби і тут знайдуть хід конем.

На Апеннінах почали масово з’являтися оріунді – потомки італійських іммігрантів з Латинської Америки. Насправді, ці легіонери часто не мали жодного відношення до Італії, але хіба це могло зупинити власників клубів. Підробити кілька документів для них було раз плюнути. Були й ті, хто активно виступав проти практики використання оріунді. Легендарний тренер Вітторіо Поццо любив закривати роти цим критикам такими словами: "Якщо вони можуть помирати за Італію, то чому вони не можуть грати за Італію". Як показав час, оріунді не збиралися виконувати свій обов’язок перед новою батьківщиною, і, як тільки в повітрі запахло війною, вони одразу ж накивали п’ятами в Америку. Також Хартія спробувала звести до спільного знаменника численні територіальні італійські змагання. Нове футбольне керівництво чудово впоралося з цим, на перший погляд, нереальним завданням. Починаючи з сезону 1929/30 років з’явилися звичні нам Серія А та Серія В.

Ці внутрішні реформи мали допомогти італійським гравцям підвищити свій клас. Таким чином Скуадра Адзурра отримували готових бійців, які повинні були завоювати світ. Дуче не давала спокою військова слава давніх римлян. Оскільки на полях битв в нього не дуже складалося, то він хотів перемагати хоча б на футбольних полях. Дуче мріяв про тріумфи на Олімпійських іграх та на чемпіонаті світу. Він розумів, що перемога Скуадри Адзурри означитиме перемогу фашизму. Також подібні вікторії допоможуть населенню Італії стати одним цілим, оскільки країна ще залишалася дуже роздробленою. Якщо люди зможуть об’єднатися під національним триколором заради футболу, то вони зможуть об’єднатися  й для більш високої мети, а масою керувати набагато простіше, ніж яскравими індивідуумами. Коли на горизонті Муссоліні з’явилася перспектива отримати чемпіонат світу 1934 року, то він зрозумів, що не може проґавити такий шанс. Дуче поставив перед підлеглими чітке завдання: "Мундіаль повинен відбутися в нас. Які кошти ми готові на нього витратити? Про фінанси не турбуйтесь. За ціною ми не постоїмо. Мета виправдовує засоби".

Одразу після чемпіонату світу 1930 року секретар італійської футбольної федерації Джованні Мауро прозондував ґрунт щодо того, як дивляться в FIFA на те, щоб другий мундіаль відбувся в Італії. Думки розділилися, але коли Джованні зазначив, що країна візьме на себе всі витрати, а в разі отримання прибутку віддасть футбольним чиновникам солідну частку від нього, ті миттєво погодились. Тому подача заявок на травневому конгресі FIFA 1932 року в Стокгольмі була простою формальністю. На жаль, шведи, які думали, що вдома їм допоможуть стіни, не знали, що в них немає жодного шансу. Солідна фашистська делегація, яку очолював новий президент Федерації футболу Італії генерал Джорджо Ваккаро,  спокійно курила сигари, адже знала, що перемога у неї в кишені.

Також чиновник мав ще один вагомий аргумент. Муссоліні виділив йому солідну суму на так звані представницькі витрати (хабарі). Ваккаро попрацював на славу та після стокгольмського конгресу не сумнівався в успіху. Коли дуче зателефонував Джорджо у Швецію, генерал відповів: "Не хвилюйтесь, ми перемогли. Цюріхський конгрес буде простою формальністю. Хотів би Вам подякувати за кошти на представницькі витрати. Без них нічого б не вийшло". Шведи досить швидко зрозуміли, звідки дує вітер і достроково зняли свою кандидатуру. 9 жовтня 1932 року Італію офіційно повідомили про те, що вона стане господарем чемпіонату світу з футболу. Муссоліні подякував Ваккаро за чудовий подарунок та сказав: "Ми зробили лише половину справи, тепер залишилося найголовніше – ми маємо стати чемпіонами світу". Ваккаро прекрасно розумів, що якраз з цим можуть бути великі проблеми…

У квітні 1929 року, після нищівної виїзної поразки від австрійців з рахунком 0:3 та домашнього бублика в матчі з Німеччиною президент ФФІ Леандро Арпінаті метав громи і блискавки. Відтак полетіли голови тренерів Скуадри Адзурри Аугусто Рангоне та Карло Каркано. Декілька місяців збірна Італії залишалася обезголовленою. Леандро намагався переконати Вітторіо Поццо стати наставником команди.

Проте той відмовлявся, посилаючись на те, що здоров’я для нього важливіше. Він не мав ніякого бажання сідати на електричний стілець. Поццо добре знав, про що говорить, адже вже очолював збірну на Олімпіадах 1912 та 1924 років. І особливих лаврів в Стокгольмі та Парижі не здобув. Однак Леандро твердо стояв на своєму. Поццо розумів, що з Арпінаті краще не жартувати, адже той був не лише керівником італійського футболу, а й за сумісництвом заступником міністра внутрішніх справ. Вітторіо дав добро попрацювати зі збірною кілька місяців, але виторгував собі незвичний контракт: "Я не хочу отримувати за свою роботу ні ліри, щоб менше залежати від керівництва". Поццо міг собі дозволити таку розкіш, адже на хліб йому вистачало. Основна робота в Pirelli давала йому хороший прибуток, також він підробляв в газеті – La Stampa. Тоді Вітторіо нізащо б не повірив, що цих кілька місяців перетворяться на майже 20 років. Жоден з алленаторе Скуадри Адзурри не очолював команду настільки довго. Так Італія отримала свого полководця, який повів її на завоювання світу. На відміну від своїх попередників, Поццо завжди вчився та слідкував за тенденціями розвитку футболу. Він виписував усю літературу, яку міг дістати. Для нього не існувало мовного бар’єру, оскільки  Вітторіо був поліглотом.

Поццо найбільше цінував в гравцях дисциплінованість та вміння пожертвувати собою заради команди. Йому були потрібні солдати, а не художники. Команди Поццо вміли терпіти та завдавати удару тоді, коли від них ніхто цього не чекав. Вітторіо ніколи не заморочував собі голови красивою грою, для нього існував лише результат. Багато хто звинувачує Поццо в тому, що він був відданим фашистом, але це не зовсім так. Найкраще його характеризують слова одного італійського футбольного історика: "Йому подобалося, що при фашистах поїзди почали курсувати згідно з розкладом, однак Вітторіо не відчував жодного пієтету перед іконами режиму". Призначення Поццо дало миттєвий ефект. Вже в травні 1930 року Італія розтрощила збірну Угорщини в Будапешті з рахунком 5:0 у вирішальному матчі Кубка Швегли (тодішній аналог чемпіонату Європи). Хет-трик в цьому поєдинку зробив найперспективніший футболіст країни Джузеппе Меацца. Саме після цього поєдинку до нього приклеїлося прізвисько "Divino" – "божественний".

Переможці настільки гучно святкували свій тріумф, що на радощах розбили трофей, який являв собою величезну кришталеву чашу, зроблену з богемського кришталю. Поццо підібрав чималенький уламок кубка та завжди носив його з собою, стверджуючи, що він приносить йому щастя. Після цього матчу фашистська преса не шкодувала компліментів на адресу своєї збірної: "Ми нарешті вийшли з тіні великих європейських команд. Тепер ми самі – величина в європейському футболі".

Коли Луїса Монті вперше побачили в Італії, то хотіли одразу відправити його назад до Аргентини. Він приїхав на Апенніни, маючи більше 10 кілограмів зайвої ваги. Але Бик сів на дієту і буквально через кілька місяців скинув зайвий баласт. Оріунді не міг довго залишатися поза увагою Вітторіо Поццо. Наставник розумів, що якраз цього інгредієнту йому бракувало для чемпіонського коктейлю. 27 листопада 1932 року Монті дебютував у складі Скуадри Адзурри в поєдинку з принциповим суперником – мадярами. Італійці впевнено перемогли, а Луїджі (так на італійський лад перехрестили Луїса) встигав буквально всюди. Тепер Вітторіо був повністю готовим до підкорення світу.

В ніч на 13 травня 1933 року Поццо довго не міг заснути. На нього чекав один з найважчих екзаменів в житті. В Італію приїхали родоначальники футболу. Скуадра Адзурра видала чудову гру та цілком могла залишити англійців з носом. Поццо ще довго нарікав, що команда мала вигравати, оскільки суддя не помітив, що родоначальники сій гол забили з офсайду. Тепер Поццо вірив, що нікому не вдасться зупинити його збірну на шляху до тріумфу на домашньому чемпіонаті світу. Однак Вітторіо дуже швидко опустили з небес на землю. 11 лютого 1934 році Австрія в Турині в присутності самого дуче не залишила Скуадрі Адзуррі жодного шансу. Рахунок 4:2 далеко не повністю характеризував ігрову перевагу вундертім. Остання репетиція напередодні мундіалю збірній Італії явно провалилася. Після цього фіаско експерти викреслили Італію з числа претендентів на титул. Аналітики стверджували, що в фіналі мають зіграти Австрія та Чехословаччина, і фаворитом цього протистояння називали вундертім. Італії ж пророкували максимум бронзу. Поццо це абсолютно не хвилювало, він розумів, що переможця буде визначено на футбольному полі, а не на папері.

Ваккаро теж працював не покладаючи рук. Напередодні турніру генерал отримав наказ від дуче не шкодувати грошей на те, щоб турнір пройшов на найвищому рівні. Водночас Муссоліні попрохав Ваккаро, щоб він все-таки не втрачав почуття міри. Незважаючи на депресію, якою хворіла італійська економіка, фашисти вклали в мундіаль цілих 3,5 мільйони лір. Вони пішли на модернізацію стадіонів, чималенькі гроші з’їв друк високоякісних квитків та офіційних постерів турніру. Для того, щоб якомога більше туристів відвідали фашистcький рай, Італія компенсовувала їм 75% відрядних витрат. Також власники квитків на матчі мундіалю отримували право безкоштовного проїзду громадським транспортом.

Муссоліні хотів показати усім гостям ідеальну вітрину фашизму. На час мундіалю в магазинах знизили ціни, вулиці вилизували зранку до ночі, а потяги ходили точно за розкладом. Також Беніто на період мундіалю закопав сокиру війни та уклав джентльменську угоду з мафією: "Ви не висовуєтесь і я Вас не чіпаю". Муссоліні явно не грозила смерть від скромності. Коли він побачив скромну статуетку богині Ніки, яку мали вручити переможцю турніру, то в нього з’явилася ідея – відзначити чемпіона світу достойним призом, а не якоюсь дрібничкою. Бронзовий кубок, який в 6 разів був більшим за творіння Абеля Лефлера, звичайно ж, назвали на честь головного італійського генія – "Коппа дель дуче" (до речі, Беніто зробив велику "честь" Венеціанському кінофестивалю, починаючи з 1934 і аж до 1942 року головна його нагорода отримала назву Коппа Муссоліні). Диктатор сподівався, що цю чималеньку статуетку після фінального матчу мундіалю 1934 року підніме над головою капітан Скуадри Адзурри. 

Держава зробила все, що могла для перемоги своїх воїнів. Тепер черга була за футболістами. Тим часом вояки Поццо рвалися в бій. Після кількох місяців казармового режиму вони не могли дочекатися дебютного матчу: "На зборах в Роветі ми ледь не помирали від нудьги. Тоді ми вирішили трішки розвіятися – пішли по місцевих тратторіях, а одного разу навіть сходили на "Ріголетто". Як на зло, того вечора приїхав Ваккаро і нам дісталося на горіхи: "Не забувайте, що ви захищаєте честь Італії та особисто дуче. Ви повинні, постійно тренуватися, щоб стати чемпіонами світами, а не волочитися місцевими наливайками. Пам’ятайте, що ви солдати, а не туристи"". Нам не потрібно було двічі повторювати. Хоча я зробив ще одну спробу вирватися в місто. Я заявив Поццо, що мені потрібно відлучитися на пару годин, щоб нормально побритися. Краще б я цього не робив. Вітторіо розійшовся не на жарт, та заявив, щоб ми голилися прямо на полі. Відтоді ми брилися на газоні", – згадував один з гравців Скуадри Адзурри Феліче Борель.

Коли прив’язаних італійських жеребців 27 травня випустили на волю, вони розірвали бідних янкі з рахунком 7:1. Після розминки на американських кішках в чвертьфіналі Скуадру Адзурру чекав суперник зовсім іншого рівня.

Кращі іспанські форварди – Ісідро Лангара та Луїс Регейро снилися в кошмарах провідним захисникам світу. А перед нападниками суперників Фурії Рохи стояло запитання, котре часто залишалося без відповіді: "Як пробити Замору?". 31 травня 1934 року вболівальники вщерть заповнили флорентійський "Джованні Берта". Дебют поєдинку залишився за іспанцями, проте італійці витримали натиск та самі створили кілька хороших нагод. І ось тоді, коли здавалося, що Скуадра Адзурра починає брати гору, Фурія Роха організувала блискавичну контратаку, яку завершив Регейро. На "Джованні Берта" кілька хвилин стояла гробова тиша. І тут за роботу взявся головний костолом тодішнього футболу. Він косив іспанців направо та наліво, а бельгійський суддя Барт закривав очі на традиційну гру Монті. Італійці миттєво розібралися, що й до чого та почали брати приклад з Луїджі. Незабаром половина іспанців вже ледве ходила, не кажучи вже про біг. Гравці Фурії Рохи не збиралися бути хлопчиками для биття та почали давати здачу суперникам. Матч перетворився на справжнє побоїще. Під завісу першого тайму двоє італійців заблокували Замору та для надійності завалили його на газон, цим скористався Феррарі, який розстріляв порожні ворота. Іспанці почали апелювати до арбітра, але Барта явно купили фашисти.

В другому таймі битва тривала, а тому гольовими моментами навіть не пахло. А ось в овертаймі підкований Лангара ледь не помножив на нуль всі зусилля Скуадри Адзурри та Муссоліні. Проте Комбі потягнув мертвий м’яч. На останніх секундах додаткового часу Замора ще раз довів чому він вважався кращим воротарем світу. Гуайта з кількох метрів пробиває під перекладину та вже переможно здіймає руки, але Божественний Рікардо дістає м’яча кінчиками пальців та переводить його на кутовий. Яким же було здивування іспанських лікарів, коли вони довідалися, що Замора відстояв і не просто відстояв весь овертайм зі струсом мозку й двома зламаними ребрами. Наступного дня на команди чекало перегравання. Вночі тіфозі вирішили внести свою лепту в перемогу улюбленців. Вони цілу ніч кричали, били в барабани та грали на трубах, під вікнами готелю, в якому поселилися іспанці. Однак після флорентійської битви гравці Фурії Рухи спали, як вбиті.

Набагато більшою проблемою, яку мав оперативно вирішити тренер збірної Іспанії Саласар – ким замінити поранених бійців. Піренейський флагман отримав аж 7 пробоїн, а втрата Замори виглядала критичною. Цього разу дебют залишився за Скуадрою Адзуррою, якій навіть вдалося відкрити рахунок. І знову не обійшлося без порушення. А, що суддя? Служитель Феміди знову проковтнув свисток. Швейцарський арбітр Мерсе судив ще "краще", ніж Барт. Він не зарахував чистий гол Регейро, чим викликав аплодисменти Ваккаро. Генерал не міг не відреагувати на чудову роботу свого швейцарського солдата. Під кінець матчу восьмеро іспанців протистояли одинадцятьом італійцям. Трьох футболістів Фурії Рохи винесли з поля. На апеляції іспанців, Мерсе не зважав: "Де ви тут бачите фоли? Це просто справжня чоловіча боротьба".

У півфіналі Скуадра Адзурра схрестила шпаги з головним фаворитом мундіалю, збірною Австрії. Виходячи на поле "Сан-Сіро", футболісти збірної Італії відчували себе гладіаторами, вони розуміли, що в цьому матчі ставкою, можливо, є їхнє життя. А на трибунах сидів імператор Беніто, який одним рухом пальця міг відправити їх на той світ, недивно, що своєю самовіддачею в цьому поєдинку італійці шокували австрійців. "Коли ми виходили на поле, я уважно подивився на обличчя суперників, заглянув їм в очі. Вони виходили як на останній бій чи страту", – згадував форвард вундертім Йозеф Біцан.

Для того, щоб уникнути неприємних несподіванок, Муссоліні мав на полі не 11, а 12 гравців. Шведський суддя Іван Еклінд навіть не приховував, що він напередодні повечеряв з такою великою людиною, як дуче. Вечеря вийшла дуже плідною – "сліпа" Феміда закривала очі на брутальні фоли італійців, які з перших хвилин розпочали полювати за повітряним нападом вундертім. Однак навіть кишеньковий арбітр не допоміг макаронникам повністю знівелювати загрози власним воротам. Біцан кілька разів міг поховати надії Муссоліні на чемпіонський титул. Але Йозеф, на щастя, італійських футболістів, в цих епізодах дав маху.

А ось Скуадра Адзурра вже на 19-й хвилині забила свій фірмовий гол. Голкіпер вундертім Платцер готувався забрати м’яч в руки, після навісу Орсі, і тут Меацца зі Ск’явіо просто заблокували воротаря, не давши йому дістатися до сфери. Гуайта скористався тим, що голкіпера виключили з гри та послав круглого в сітку.

До речі, в цьому епізоді все італійське тріо знаходилося в офсайді. Тому коли Еклінд почав свистіти ще до того, як круглий перетнув лінію воріт, австрійці подумали, що він фіксує або поза грою, або порушення правил. Проте вони помилились. Шведський арбітр продовжував виправдовувати сподівання дуче. Але в одному з епізодів Еклінд перевершив самого себе. Він став 12-м гравцем італійської збірної не лише в переносному, а й в прямому значенні цього словосполучення: "Я віддав пас на правий фланг, де один з наших футболістів Цішек міг вискочити на побачення з голкіпером Скуадри Адзурри, але йому завадив це зробити… суддя, який головою перервав мою передачу та відкинув м’яча італійцям. Це було жахливо. Я не міг повірити власним очам", – розповідав Йозеф Біцан.

На жаль, вундертім так і не зміг вразити ворота Комбі. Після гри тренер австрійців Хуго Майзль не стримував емоцій: "Це не футбол, а вулична бійка". Цей матч став лебединою піснею вундертім. Одна з кращих команд в історії футболу так і не стала чемпіоном світу. Хуго Майзль не зміг пробачити цю поразку Вітторіо Поццо, він більше ніколи не перекинувся жодним словом з італійським тренером та не обмінювався з ним рукостисканням. Тепер на солдатів Вітторіо Поццо чекав останній, але найважчий бій.

Напередодні фіналу європейська преса називала збірну Чехословаччини фаворитом, проте в Муссоліні була своя думка з цього приводу. Він добився, щоб матч за титул обслуговував перевірений Еклінд, який чудово впорався зі своєю роботою в півфіналі. І швед знову не підвів. Перед стартовим свистком суддя навіть піднявся в ложу до Муссоліні. Згодом швед розповідав, що він просто хотів віддати шану великому дуче, відкидаючи звинувачення в тому, що його купили. Чеський журналіст Мілослав Єншик не приховував обурення цим походом арбітра в віп-ложу: "Наших гравців здеморалізував такий огидний вчинок Еклінда. Я розумію, що в ложу могли піднятися капітани обох команд, але суддя це – неподобство. Наші футболісти зрозуміли, що арбітр в кишені в італійців і чутки про те, що слов’янам просто не дадуть виграти фінал, зовсім не були перебільшенням".

Embed from Getty Images

Перший тайм дав чехословакам надію на об’єктивне суддівство. У слов’ян до шведа не було жодних претензій. Справа в тому, що в першій половині гри чехословаки практично не створювали небезпечних моментів, а тому шведському рятувальнику не було необхідності спішити на допомогу. Самі ж італійці могли двічі відзначитись, але на воротах чехословаків стояв Планічка, якого було пробити так само "просто", як і Замору. В другому таймі все змінилося. Чехословаки могли забивати разів п’ять. Проте тривалий час Комбі тримав свої ворота на замку, багато в чому завдяки допомозі судді. Недарма після фіналу антифашистська преса нагородила шведа титулом "граф Римський".

На 76-й хвилині Пуч таки відкриває рахунок в матчі і навіть Еклінд не зміг йому завадити. Цей гол зрештою розбудив італійців і вони танками поперли на ворота Планічки. Від хваленої дисципліни хлопців Поццо не залишилося й сліду. За цю авантюру італійці ледь не заплатили дуже дорогу ціну. За 5 хвилин чехословаки обстукали штангу та перекладину воріт Комбі, а Неєдлому забракло кількох сантиметрів.

За цих кілька обертів секундної стрілки Ваккаро ледь не посивів, він дивився на Муссоліні і все розумів. Шкуру генерала, а з нею й всіх гравців Скуадри Адзурри врятував Раймундо Орсі, який на 81-й хвилині завдав удару відчаю, який застав Планічку зненацька. В овертаймі на перший план вийшла краща фізична готовність італійців – недарма Поццо кілька місяців тримав своїх солдат в казармах. Вже на 5-й хвилині додаткового часу Ск’явіо вдруге пробив Планічку.

Спустошені чехи не знайшли в собі сил для камбеку і Скуадра Адзурра спокійно довела матч до перемоги. Після фінального свистка дуче сказав Ваккаро лише два слова: "Ми перемогли". Жуль Ріме не менш лаконічно прокоментував підсумки чемпіонату світу 1934 року: "В мене таке враження, що мундіаль організувала не FIFA, а Муссоліні".

Через кілька днів на гравців Скуадри Адзурри чекав грандіозний прийом в дуче. Але Беніто так і не з’явився. Маври зробили свою справу й тепер про них забули. Однак футболісти не дуже сумували з цього приводу, адже Ваккаро виділив їм по 20 000 лір преміальних на брата. За ці гроші в ті часи можна було купити хорошу квартиру в Римі чи Мілані. Муссоліні згадає про своїх футбольних солдатів через 4 роки. Коли на них чекатиме набагато важче завдання. У Франції Скуадра Адзурра мала відстояти свій титул і цього разу вже без невидимої руки Феміди…

Посилання на першу частину

 

Далі буде…

Володимир Войтюк, Football.ua