Art happens
Натяк на випадковість акту творчості аж ніяк не принижує творчість і не применшує її значення. До того ж Вістлер мав на увазі всюдисутність мистецтва, його здатність "траплятися" тільки-но знайдеться хтось, готовий відчути щось особливе і передати це словами, пензлем чи нотними знаками. Тобто "мистецтво трапляється" за певними законами і за певних умов. Одна з них — робота, що готує прояв мистецтва. Робота, що часом вимагає неабиякої впертості та витривалості. У світі не багато є націй, здатних посперечатися у впертості з американцями. Коли прямолінійно, коли хитрощами дипломатії вони звикли брати своє і при цьому вважають своїм те, що захочуть.
Тож коли у Штатах почалися розмови про планування тріумфу збірної на футбольному чемпіонаті світу, і коли було названо рік цього ймовірного тріумфу, можна було або ж одразу покрутити пальцем біля скроні і забути про цей прожект, або ж постежити за тим, як американці пробиватимуться до гегемонії у виді спорту, що стільки часу залишався для них "чужим".
Минулого року на Кубку Конфедерацій можна було оцінити важливий здобуток, яким американська збірна навряд чи повинна пишатися, бо для багатьох "більш зрілих" національних команд це штука звична, та й применшувати новонабуте не варто.
У перших двох турах збірна США поступилася бразильцям та італійцям. Особливо з Італією грали добре і цілком могли розраховувати на інший результат, якби не народжений у Нью-Джерсі Джузеппе Россі. Саме у цьому матчі впало в око вміння команди Боба Бредлі значно різноманітніше, аніж раніше, працювати заради того, щоб "трапилося мистецтво". Атаки не розвивалися за одним лише шаблоном, у складі з’явилися гравці значно більше здатні на творчість, аніж зірки американських збірних 1990-х.
Напередодні третього туру у таборі іспанської збірної, що впевнено вигравала свою групу, вже почали думати про суперника у півфіналі. Ніхто, окрім Вісенте Дель Боске, не назвав збірну США. На неї вже махнули рукою, впевнені, що її виступ обмежиться лише матчами у групі і компліментами за старанність.
У третьому турі американці мали грати з Єгиптом. Сильну, організовану команду підопічні Бредлі приголомшили і розірвали на шматки. У півфіналі жертвою цілісної, продуманої гри стала Іспанія. Після першого тайму фінального матчу американці вигравали у Бразилії 2:0. Мистецтво траплялося на кожному кроці. Один із м’ячів у ворота бразильців було забито після однієї з найвишуканіших контратак року.
Три пропущених у другому таймі фіналу м’ячі нагадали про найбанальніше. Про місце у футбольній ієрархії, про те, що дограти вже "виграний" матч буває найважче. Але на чемпіонат світу американці приїхали щонайменше як команда, здатна виступити співавтором хорошого футбольного твору. І у перших двох своїх матчах на vундіалі саме у цьому вони не розчарували.
Гол Демпсі Гріну — ще те "мистецтво". І все-таки треба було завдати цього удару, зробити свою частину для того, щоб сталося те, що сталося.
Інша справа — голи словенцям. Обмежені і зв’язані у центрі, сповиті та позбавлені часу та простору у нападі, у першому таймі американці цілковито залежали від милості суперника, гравці якого, особливо центральні захисники-гренадери, зовсім не схожі були на схильних до потурань на кожному кроці тюхтіїв. Словенців не обходило, наскільки старанно прагнуть опоненти підготувати happening мистецтва. У них було своє завдання — придушити ці спроби у зародку, і вони досить успішно з ним справлялися.
І ось на початку другого тайму бездоганний до тієї миті Цесар пропускає м’яч після пасу з глибини. У пошуках нових варіантів Бредлі перевів на правий фланг найбільшого митця своєї команди, і саме він, саме на правому фланзі м’яч приймає. Далі Лендон Донован обрав як саме завершувати атаку — і art happened.
Сполошені словенці намагалися не забувати про власні атаки (хоча часто занадто банально та неакуратно виконували останній пас), американці продовжували вперто, а з якогось моменту вже й прямолінійно намагатися взяти своє, тобто нічию. Мистецтвом вже й не пахло, коли воно знову сталося. Можливо, якраз тому, що окрім американців ніхто, а насамперед словенці, у це не вірив. Ривок Майкла Бредлі побачили, мабуть, і з навколоземної орбіти, але для захисту збірної Словенії він став несподіванкою. І якщо за мить до появи Майкла у штрафному там панували приємні для словенців тиша та спокій, то одразу після того, як Бредлі обробив м’яч, настала пауза, що передувала ще одному витвору мистецтва.
Команда, яка упродовж значної частини матчу нічого не могла зробити із захистом суперника, забила два надзвичайно естетських м’ячі. Art happens і пробуджує апетит до нових звершень. Ще один магічний пас Донована мав принести американцям перемогу. Хто ж винен, що матч судив маніяк, якому всюди ввижалися фоли у нападі.
Перед матчем третього туру (суперником буде команда, що не пустила на чемпіонат світу Єгипет) американців обов’язково називатимуть серед ймовірних учасників поєдинків на виліт. Вони з власного досвіду знають, що означають такі очікування. Тому знову мають вийти на поле з упевненістю у тому, що art happens.
Дмитро Джулай, спецiально для Football.ua