Причина несполучності

У кожному відділі, на кожній поличці якого не схильний обтяжувати себе зайвою інформацією споглядач матчів може дібрати собі щось за прийнятною ціною. Товар акуратно клішований, загорнутий у яскраву обкладинку (схвалюється вживання епітету "найкращий") і готовий до споживання. Розлітається вже навіть не сотнями тисяч, а мільйонами, тож що це як не успіх усієї моделі "сучасного" футболу?

У такому гомогенному середовищі начебто легко має відбуватися й уніфікація культур, стилів, національних характерів. Насправді ж самість та самобутність, які колись урізноманітнювали футбол, позбавляли його однієї інтерпретації, досі не повикорчовували із футбольних сердець багатьох країн. І "зустріч цивілізацій" іноді має досить цікавий вигляд та варті ретельнішої уваги наслідки.

Найпоширенішою формою такої "зустрічі" є перехід латиноамериканського гравця до європейського клубу. "Чи заграє?" — найбезглуздіше у цьому випадку запитання. Якщо ставить його споглядач, начинений європейським снобізмом, для нього суть питання у тому, чи знайде себе прибулець з іншого (менш розвиненого, як він переконаний) футбольного світу у "brave new world" осяєного блиском "мегазірок" гіпермаркету.

Облишмо зараз реальні проблеми адаптації до світу нефутбольного. До інших клімату, їжі, мови тощо. Цікавить суто футбольний аспект. І його трактування по різні боки Атлантики.

"Чи заграє?" — найважливіше, найцікавіше питання, якщо його ставлять у Аргентині, Бразилії чи Уругваї. У цьому запитанні побоювання зовсім іншого штибу. Чи збереже себе гравець, чи зрозуміють, як саме слід його використовувати і чи взагалі перейматимуться такими тонкощами там, де футболісти з-за океану стали гуртовим товаром?
Свіжий приклад трансферу футболіста за принципом "і тягнеться рука". До австрійського Зальцбурга перейшов уругваєць Хоакін Богоссян. Зальцбург щосили пнеться до групового турніру Ліги Чемпіонів. Зальцбург, що колись був Аустрією, а потім став Ред Буллом, вірним послідовником комерціалізації, теж хоче на поличку гіпермаркету. І збирає для цього гравців. За якими критеріями брали Богоссяна — загадка.

Можливо, звернули увагу на зріст. Ще, певно, статистику подивилися. І більше й не обтяжували себе пошуками. Наслідок — на Хоакіна боляче було дивитися у першому матчі з "Хапоелем". "Зальцбург" грав жалюгідно. Хоча ні, жалю це убоге видовище гідне не було. Охоплювали зовсім інші почуття.

Яскравого, здатного на багатогранну гру футболіста переплутали зі стовпом, котрий має замикати подачі з флангів. Якщо взагалі так можна назвати вперті спроби вивести м’яч на навколоземну орбіту.

Кілька разів Хоакін позбувався опікуна,  вдало розташовувався у штрафному і показував: йому можна віддати в ноги. А що він вміє виробляти у таких випадках! Але замість пасу, який був потрібен Богоссяну, пасу, про який він ледь не благав, м’яч знову злітав у повітря. І коли Хоакіна міняли, охочі запитувати "Чи заграє?" вже обурено-ображено свистіли. 

Проблема не в тому, що "Зальцбургу" так хочеться використовувати навіси. Будь ласка. Тим більше, нічого іншого команда Хуба Стевенса за душею в матчі не мала. Для чого це все Богоссяну? Заради якої високої мети він погодився на такі тортури?

Адже можна спрогнозувати, що станеться, якщо у Зальцбурзі не усвідомлять, на який скарб натрапили. Богоссяна проголосять нездарою, котрий "не заграв" у Європі. Так ніби йому є у що заграти в Red Bullshit, який ми побачили в середу.

Отже, навіщо спускатися в це пекло? Відповідь стандартна, яку дають ледь не щоразу, як треба пояснити мотив переїзду латиноамериканця до Європи. За це добре платять.
Жоржинью, а людину, котра працювала у штабі Дунги в схильності до романтичних перебільшень не запідозриш, сказав якось, що Європа не дала йому нічого нового у плані тактики. Лишень навчила більш професійного ставлення до себе.

З Латинської Америки, з її могутніми школами, які постійно випускають нові таланти, до Старого світу приїжджають не вчитися грати у футбол, а продавати своє вміння це робити. Цього вміння набувають у певних умовах, згідно з певними традиціями, і про цей контекст слід пам’ятати.

У випадку ж "зіткнення культур" не варто уподібнюватися іспанським "цивілізаторам", цьому наброду невігласів, котрі ні за що мали та нищили самобутні тубільні культури лише на підставі самопроголошеної власної "вищості".

Корисно пам’ятати, що іноді, як це може статися із Богоссяном у Зальцбурзі, південноамериканський гравець, аби пристосуватися до нової команди, змушений опуститися до її рівня.  І якщо йому це не вдасться, тоді не буде більшого компліменту для футболіста, аніж "не заграв у Європі".

Дмитро Джулай, спеціально для Football.ua