Новая старая Валенсия

Йому залишалося вчинити якийсь кривавий злочин, аби борці за справедливість із чистою совістю могли вимагати публічного лінчування, а він би зайняв почесне місце, десь між королем Леопольдом та Пол Потом, у списках найбільших мерзотників у історії людства.

1 September 2010, 08:12

Авторская статья

А допоки газетні матеріали вибризкували на всі боки звинуваченнями, прокльонами та погрозами. Кожен рядок дихав презирством. Кожен автор намагався наставити його на істинний шлях і закликав схаменутися.

Що робив він у цей час? Продовжував працювати, посміхався і стверджував, що змінити своє рішення його змусить лише "скандально скандальна" пропозиція. Це єдиний вихід для людини, котра давно зрозуміла деякі нюанси роботи іспанських ЗМІ.

"Журналіст", котрий віддано служить своєму господареві та говорить і пише тільки те, що тому подобається — не ексклюзивно українське явище. Три роки тому Едуардо Інда став головним редактором газети Marca, аби підготувати повернення Флорентіно Переса до Реалу. Коли ж це сталося, Інда та його підлеглі неначе з ланцюга зірвалися. Кампанія вихваляння кожного ачхи Переса була настільки солодощаво огидною, що один із авторів журналу Don Balon іронічно зауважив: "Їм залишається тільки привселюдно йому відсмоктати".

І ось мішенню для нападів пересівської зграї став президент Валенсії Мануель Йоренте. Причина? Він відмовився продати Реалу Давіда Вілью. Нечуване нахабство Йоренте настільки дратувало мадридських перодряпів, що вони готові були розпочати акцію протесту під гаслом "Звільніть Віллі". Тобто, Вілью. Тримають, мовляв, бідолашного у клітці, та ще б була вона золотою, як у Мадриді, а то ж ні, тому негайно Йоренте має пристати на шляхетну пропозицію Флорентіно.

До честі Вільї, він надзвичайно гідно поводився у ті дні і значною мірою полегшив завдання президентові Валенсії. А впоратися із завданням, хоча й лякало воно своєю масштабністю та неприступністю, самому президентові було цілком до снаги.

Мануель Йоренте прийшов до Валенсії рятувати клуб. Клуб, розідраний чварами, доведений до краю некомпетентністю колишніх керівників. Головний футбольний клуб міста, що динамічно розвивається, опинився на межі знищення. Парадокс, який можна пояснити лише "вмінням" попередників Йоренте розпоряджатися грошима. Тож завдання у Маноло було занадто відповідальним, аби звертати увагу на гавкіт, що долинав з Мадриду.

Ще один наступ витримав Йоренте минулого літа, коли несподівано виринув екс-президент Вісенте Соріано, проголосив себе представником уругвайської фірми "Дальпорт", яка "готова хоч завтра дати клубові 500 мільйонів євро". І знову Йоренте навіть бровою не повів, бо до цього світлого "завтра" таємничі інвестори вимагали усю владу вже "сьогодні". А у планах Йоренте не було ніяких казкових надходжень від добрих чаклунів. Так само, як і не планував він саме минулого літа продавати Вілью.

Час прощатися з Давідом настав цього року. Вже після того, як його голи допомогли Валенсії потрапити до Ліги Чемпіонів. Гроші за участь у турнірі плюс вартість трансферу Вільї — чудова запомога клубові, що не видряпається з боргової ями, якщо не рахуватиме кожен євро.

Але уболівальники швидко забудуть про усі фінансові досягнення, якщо команда почне недораховуватися очок. Про цей найважливіший для фанів підрахунок президент Валенсії не забував і зробив все, аби у тренера Унаї Емері не було підстав скаржитися, що втрати Вільї, Сільви та Марчени знекровили команду. Новачки з’явилися, і вже тренер мав братися до роботи.

У перших тренувальних матчах Валенсія постала командою, що прагне діяти максимально агресивно та швидко, навіть на фоні серйозних передсезонних навантажень. Емері використовував дві тактичні схеми (4-2-3-1 і 4-3-3) і відзначав, що футболісти добре адаптувалися до обох варіантів.

Гра з відкритим заборолом, як і у минулому сезоні, потребує подальшого шліфування. Як у деяких товариських поєдинках, так і у матчі першого туру проти Малаги, Валенсія моментами "провисала", коли суперник витримував тиск і починав відповідати не менш різкими випадами.

І все ж саме така манера гри якнайкраще пасує командам Емері, і саме у пошуку оптимальних ходів у атаці — ключ до успішного виступу у цьому сезоні. Валенсія може спробувати зіграти інакше, потримати опонента на дистанції, не форсувати події. Але у таких випадках гра команди стає занадто шаблонною, втрачає свіжість, і суперникові простіше створювати проблеми захисту Валенсії.

На Росаледі атаки без Сільви та Вільї виглядали дивно. Немов і самі футболісти Валенсії мимохіть досі шукали їх на полі, чекали на їхнє втручання. Хоакін своїм голом продемонстрував, що кожен, хто залишився, має "втручатися" більше, аніж минулого сезону, більше брати на себе відповідальності за чіткість та точність руху м’яча біля штрафного суперників.

Безумовно, більшим має бути вплив Мати, з глибини здатен вдало диктувати ритм гри Банега. Форварди, котрі прийшли влітку (Адуріс та Сольдадо), не повинні забивати собі голову балачками про те, що вони мають "замінити" Вілью. Мають додати флангові захисники. Адже Мігел та Матьє у першому турі зіграли у кращому випадку "задовільно".

Цю Валенсію за бажання можна охрестити "новою". Хоча йдеться радше про нові обличчя і стару, вже знайому більшості гравців, філософію. Своєрідне перезавантаження не гарантує перемог завжди і всюди. Але кажуть, що Маноло Йоренте страшенно не любить програвати. Його вміла фінансова політика потроху загоює давні рани. Його уболівальницька вимогливість може стати запорукою того, що Валенсія з часом буде здатна витримувати тиск грандів не лише за межами поля.

Дмитро Джулай, спеціально для Football.ua