Copa Libertadores: Ода грі

На її тлі лігочемпіонівське завивання про "найкращих" нагадує аутотренінг стокілограмової потвори, котра прагне переконати себе та інших у власній чарівності.

Важливо й те, що після останніх акордів твору Бетховена суто футбольне наповнення органічно пов’язане з музичним вступом, і матчі стають одою Грі. Одою, жодного рядка та звуку якої не хочеться пропустити. 

 

Кубок Лібертадорес стартував яскравими протистояннями. У більшості з них суперники з’ясовували, хто є більш гідним потрапити до групового етапу. І у кожному, без винятків, випадку пройшов той, хто заслужив на це своєю грою, а не розміром гаманця чи пуза. 

 

Індепендьєнте – Депортиво Кіто 2:0, 0:1 

 

У складі Інде з’явився Матіас Дефедеріко і одразу ж взявся щедро ділитися своїм талантом. Саме його маневри та передачі дозволили аргентинській команді закрити суперника на його половині упродовж стартових 15 хвилин першого матчу. Напрочуд ефективно позбавляв еквадорців шансу на контрнаступ  опорник Роберто Баттьйон, поруч із яким розташувався, і до цього вже треба звикати, Лукас Мареке, котрому  з його баченням гри вочевидь затісно на лівому фланзі. Ця пара повністю тримала під контролем центр поля, і лише ближче до двадцятої хвилини гості наважилися заперечити. 

 

Боротьбу за м’яч футболісти Депортиво починали дедалі вище і вели її дедалі більше гравців. Власні атаки еквадорців були досить скромними, але їх цілком влаштовувало вже те, що вдалося послабити тиск на ворота Марсело Елісаги. У Інде замість травмованого Максі Веласкеса вийшов Патіто Родрігес, але розташовувався на лівому фланзі настільки відокремлено, що ніяк не впливав на розвиток атак команди. 

 

Знову знадобилося вміння Баттьйона не лише відібрати м’яч у суперника, а й грамотно роздавати передачі партнерам. Інде відвоював центр, проте у щось вагоміше цю перевагу господарі не втілили. 

 

У другому таймі ожив Родрігес, і атака команди Антоніо Мохамеда заграла свіжіше, нахабніше, м’яч частіше гостював у штрафному еквадорців, а гол Дефедеріко логічно увінчав цей наступ.
 

Депортиво відреагував досить швидко і створив свій перший гострий момент (лише вчасне втручання Хуліана Веласкеса залишило команду з Кіто без голу), але у спробах нав’язати жорстку боротьбу гості перестаралися. У плетениці обопільних фолів вони розгубили чіткість та продуманість виходу з оборони. Для суперника, що вже починав втомлюватися, це був оптимальний варіант. До того ж Інде дуже вчасно вдалося забити вдруге, саме тоді, коли втома нагадала про себе. 

 

У останні двадцять хвилин Депор, таке враження, ніяк не міг вирішити, чи будь-що намагатися забити на виїзді, чи краще залишити все як є і спробувати відігратися вдома. Навіть попри цю невизначеність кілька чудових моментів гості створили. Слідом за перуанським Леон Уануко, у якому він провів чудовий сезон, Луїс Переа намагався вивести до групового турніру КЛ ще одну команду. Але саме тоді, коли його бомбардирський хист потрібен був команді найбільше, колумбієць діяв страшенно неакуратно. 

 

Залишалася надія на матч у Кіто. І у ньому футболісти Депортиво вже у першому таймі моментів мали вдосталь. Рівною шалу, з яким вони йшли наступ, була лише впертість, з якою м’яч оминав ворота аргентинської команди. Зі свистом пролітав він зовсім поруч зі штангами та над перекладиною. Коли ж вдавалося його змусити летіти "куди слід", акробатичні викрутаси Іларіо Наварро знову залишали Депор без, як вже здавалося, заслуженого голу. 

 

Індепендьєнте у перші 20-25 хвилин страждав. Гості намагалися грати з паузами, збивати суперника з ритму, але втрачали м’яч настільки швидко, що нічого із запланованого не виходило. Лише коли вони зуміли трохи виправити ігрову поставу, чіткіше діяти в захисті (особливо вдало протистояв Паредесу Мареке), аргентинці почали створювати моменти. Дефедеріко, котрий до цього, як Родрігес у першому матчі, загубився на лівому фланзі, частіше зміщувався у центр і своїми філігранними пасами відшукував Сільверу. 

 

Початок другого тайму пройшов академічно, ніби й не залишилося у Депора ані сил, ані ідей. Новим імпульсом для господарів став вихід Кіньйонеса. Вже на третій хвилині свого перебування на полі він пробив так, як до цього пробити нікому з його партнерів не вдавалося. З-за меж штрафного, низом, акуратно у кут. Упродовж кількох наступних хвилин Інде довелося пережити ще один штурм. Знову активно запрацювали фланги Депора, відновився обстріл воріт Наварро. 

 

Фабіан Бустос вирішив, що для посилення тиску потрібно випускати більше форвардів, і помилився. Із виходом спочатку Ровіри, а потім Ескобара гра Депортиво ставала одноманітною та передбачуваною. Лише у компенсований час еквадорці трохи налякали суперника, але Наварро зберігав максимальну концентрацію і не розгубився у метушні останніх атак. 

 

Корінтіанс – Толіма 0:0, 0:2 

 

Після матчу у Колумбії фани Корінтіанса визвірилися на Роналду, наче тоді, коли він забивав форвард менше важив чи більше рухався. Проблеми з рухом, і проблеми серйозні, були у всієї команди. У першій грі бразильці наштовхнулися на добре продуманий захист і попри триваліший контроль м’яча до штрафного майданчика суперників вони більш-менш регулярно почали потрапляти лише після сімдесятої хвилини. До цього ані Дентінью, ані Жоржи Енрікі не здатні були розхитати оборону Толіми на флангах. Бруну Сезар настільки жахливо діяв на позиції плеймейкера, що номер 10 йому слід було замінити на 00. Кожен його рух, кожен задум суперники розуміли заздалегідь. 

 

Захищався Корінтіанс дуже "високо", але без ефективного пресингу на половині поля суперника це було справжнім самогубством. Толіма переходила в атаку з невимушеністю та грацією, про яку Корінтіансу залишалося тільки мріяти. У колумбійців завжди були відкриті гравці, оборону господарів регулярно розрізали ювелірні паси Елкіна Мурільйо. (Він і сам забив, але бразильців врятувала суддівська бригада). 

 

Лише у другому таймі, дедалі ближче до завершення матчу, футболістам Толіми вже бракувало агресивності й наполегливості у атаці. Наче вони вже переконалися, що цей суперник могутнім є лише на словах, а на полі вони з легкістю зможуть його стримати й добити вже на своєму полі, де за увесь 2010-й Толіма програла лише один раз. 

 

Корінтансу, щоправда, вигравати на виїзді було не обов’язково. Результативна нічия ніби залишалася цілком ймовірним результатом. Тільки до її здобуття Тімау вирішив підійти з іншого боку. Захист Корінтіанса знову натхненно носив воду у решеті. У перші 9 хвилин матчу-відповіді Толіма створює три розкішні нагоди. 

 

Гості у цей час точні передачі можуть віддавати тільки назад. Бруну Сезара у стартовому складі замінив Паулінью. Це означало, що мізки Тіте проміняв на м’язи. Попри здатність Жусілея діяти нестандартно, він все-таки максимум восьмий номер, але аж ніяк не десятий. Цю простувату середню лінію суперника Толіма навіть не помічала. Довелося напружувати м’язи, що дозволило відвоювати хоч трохи території, але не додало ясності атакувальним ідеям Корінтіанса. 

 

Ця ведмежа впертість наче загіпнотизувала Толіму. На другий тайм колумбійці вийшли напівсонними, і завдяки ефективнішому відбору м’яча гості провели двадцять своїх найкращих хвилин у цьому протистоянні. Корінтіанс почав комбінувати біля штрафного майданчика Толіми, регулярно виконував стандарти. Якщо не перемога, то принаймні результативна нічия набирала реальніших обрисів. І для більшої чіткості картини бразильці пропустили. Мурільйо вкотре упіймав захист на спробі виконати штучний офсайд. Сантойя забив, за сім хвилин після цього червону отримав Рамірес, який тільки-но вийшов на поле, і Корінтіансу залишалося лише дочекатися безславного кінця. 

 

Альянса – Хаґуарес 0:2, 0:2 

 

Перуанська команда, що минулого року вийшла з групи, продала двох форвардів (Вільмер Аґірре та Хосе Фернандес) і не зуміла вдало їх замінити. Ані Ернан Пейроне, ані Роберто Овелар (який, щоправда вже у першому матчі протримався на полі лише 35 хвилин) не створили серйозних проблем захисту Хаґуарес. Але ж і мексиканська команда втратила у грі в Лімі, значно швидше, аніж суперник, найкращого свого нападника — Джексона Мартінеса. І все одно здобула впевнену перемогу. Різниця у тому, що у складі мексиканської команди є маестро Даміан Мансо. 

 

Так, підопічні Хосе Круса дуже грамотно провели перший матч: не закривалися на своїй половині, вміло боролися за м’яч у центрі поля, надійно перекрили фланги. Усе це — важливі складові перемоги. А краси та елегантності їй додав Мансо, ледь не кожен його пас ставав одкровенням для суперника і справжнім подарунком для партнера. 

 

Лекція з футбольної естетики гарантувала Хаґуарес місце у груповому турнірі ще після виїздного матчу.

 

Серро Портеньйо – Депортиво Петаре 1:0, 1:1 

 

Серро вже привчив, що у домашніх матчах прагне забити якомога швидше. Цього разу моменти були на другій і третій хвилинах. Пресинг, точні, швидкі передачі низом забезпечували парагвайцям тотальний контроль. Але як і будь-який буревій, цей потроху вщухав, і венесуельська команда не без подиву зрозуміла, що пережила його без відчутних втрат. Для нового штурму Серро потрібна була діяльніша участь Хуліо Дос Сантоса, але він відіграв достатньо мляво. 

 

Петаре (колишній Депортиво Італія) у своїх контрвипадах розраховував насамперед на колумбійського гіганта Віктора Ґуасa. Він таранив захист суперника більше з надією заробити штрафний, бо частіше залишався без підтримки і мав розраховувати лише на себе. 

 

Партнери так до цього звикли, що коли на початку другого тайму Ґуасa прорвався до штрафного і зручно викотив м’яч у центр, Алекс Сіністерра забарився і Петаре втратив свій єдиний момент у матчі.  Після цього гості тільки захищалися. Венесуельську команду врятував від розгрому голкіпер Алан Лібескінд. Петаре притискався до своїх воріт, відбивався навмання і рано чи пізно це мало зіграти на користь найбезпечнішого форварда Серро. Так воно і сталося. Роберто Нанні залишився без нагляду і головою переправив м’яч у ворота після подачі Лаутаро Форміки. 

 

У Каракасі, на жахливому полі, Петаре спочатку забив, а вже потім почав домінувати у грі. З перших хвилин м’яч був у Серро й організувати результативну атаку венесуельцям вдалося завдяки появі десятки Евеліо Ернандеса на правому фланзі. Як з’ясувалося, саме цим флангом Петаре збирався частіше турбувати суперника. Ернандес з допомогою захисника Девіда МакІнтоша та форварда Річарда Бланко почувався на цьому фланзі напрочуд комфортно. Особливо тоді, коли гра середньої лінії Серро (упродовж 10-15 хвилин після голу Петаре) була далекою від ідеалу. 

 

Саме у ці хвилини венесуельці мали б закріпити свою перевагу. Адже півзахист Серро за своїм потенціалом аж ніяк не повинен був довго провисати у матчі проти такого суперника, навіть на його полі. 

 

Своє "повернення2 у гру гості оформили ефектним ударом Нанні зльоту. Після цього Петаре не вистачало злагодженості для нових подвигів. Атакувала команда хаотично, одноманітно, і у Лібескінда роботи було значно більше, аніж у Дієго Баррето. 

 

Болівар – Уніон Еспаньйола 0:1, 0:0 

 

Парадокс, але одне з найцікавіших за якістю гри протистоянь виявилося найменш результативним. Болівар розтринькав безліч нагод у першому матчі. Регулярні подачі до штрафного майданчика, впевнена гра у повітрі Вільяма Феррейри… Не вистачало лише одного. Щоб м’яч після ударів Феррейри опинився у воротах. 

 

Забив головою Фернандо Кордеро. У ворота Болівара. І чилійці швиденько згорнули після цього гру на зустрічних курсах, яка так добре виходила у них у перші 15 хвилин. Зосередженість на руйнуванні, майже безпомилкова гра у своєму штрафному у другому таймі дозволили гостям змусити суперника зірватися і перейти на нервовий обстріл воріт здалеку, хоча виходив Болівар після перерви з наміром чіткіше контролювати м’яч і терпляче шукати нагоди для останнього пасу. 

 

Нагод для останнього пасу у обох команд було вдосталь у другому матчі. Не зрозуміло, як він міг закінчитися нульовою нічиєю. Відкрита гра з цікавими атаками, хорошим контролем м’яча. Чилійці чомусь навіть не подумали засушити гру на своєму полі, зіграти по результату і діяли так ніби їм не менше за суперника потрібно було забивати. 

Болівару зрештою не вистачило впевненості й точності у завершенні своїх комбінацій, а після вилучення Рональда Гарсії Еспаньйола могла догравати матч на автопілоті. 

 

Ліверпуль – Греміу 2:2, 1:3 

 

Якщо у парі Болівар – УЕ забитих м’ячів було значно менше, аніж повинно було бути, то ці команди назабивали у кілька разів більше від того, на що награли. У Монтевідео усі чотири м’ячі опинилися у сітці воріт після стандартів. Що якнайкраще характеризує жорстку, непоступливу манер обох суперників. Ліверпулю знадобилося чимало часу, аби хоч якось впорядкувати свої доволі імпульсивні атаки. Наївні довгі передачі на Альфаро, який мав боротися із гренадерами Паулау та Рафаелом Маркесом, були у першому таймі чи не основною зброєю уругвайської команди. Греміу фрагментами показував, що є командою зі значно структурованішою грою, але потім вдовольнився можливістю контролювати результат, а не гру. 

 

Зробити це було б важко, якби Ліверпуль точніше зіграв у перші 20 хвилин другого тайму. Саме тоді господарі нарешті налагодили нормальний рух м’яча і їхні атаки стали значно неприємнішими для Греміу. Але на увесь тайм Ліверпуль не вистачило, і бразильці отримали те, що хотіли. 

 

У Ріу-Гранде-ду-Сул, попри те, що уругвайці відкрили рахунок, шансів у Ліверпуля було не так вже й багато. Забили після першої та єдиної нормальної атаки низом, пропустили (традиційна проблема) після стандарту вже за три хвилини, але найголовніше, що у напруженій грі, у якій кожен поспішає відібрати м’яч, хоча й не зовсім розуміє, що потім із ним робити, Греміу почувається природніше. А коли суперник ще й залишається у меншості (на 54-й хвилині був вилучений Акоста), Греміу тільки й треба, що взяти своє і не помилятися у захисті. З обома завданнями підопічні Ренату Ґаушу впоралися без проблем. 

 

Флуміненсе – Архентінос Жуніорс 2:2 

 

Кілька сезонів гру Архентінос у центрі поля вела пара Мерсьєр – Ортіґоса. Прямісінько перед стартом у Кубку Лібертадорес Ортіґосу продають до Сан Лоренсо. І нічого. Трольйо випускає разом із Мерсьєром Басуальдо і ті грають так, ніби знають одне одного років із шести. Причому проти кого грають. Це ж команда Мурісі Рамалью, що має бути зразком організації. 

Але увесь перший тайм чудову підстраховку, синхронний вихід із оборони, добре продуману персональну опіку лідерів суперника демонструє Архентінос Жуніорс. Судді крадуть у них чистий гол. Вони забивають інший. 

 

Щоразу здається, що от саме зараз Флу заграє на повну потужність. І у другому таймі бразильська команда робить для цього усе можливе. Але на старті сезону цих можливостей ще не так багато, щоб зламати спротив такого несподівано розкутого та відчайдушного суперника. Гості втомлювалися і все одно намагалися не забувати про існування воріт Флу, господарі лізли вперед на чистому адреналіні. Усі можливі тактичні й технічні огріхи цього матчу компенсували воля й здатність переродитися за короткий строк одних, та вміння вигризти хоча б найменш прийнятний з результатів інших.