Зебри, Акули та Хижаки
У африканському футбольному бестиарії сталося диво. Слони, Леви та інші важковаговики покірливо відійшли у бік і пропустили вперед Зебр.
29 March 2011, 19:03
Авторская статья
Перед стартом відбірного турніру Кубка Африки-2012 можна було значно впевненіше ставити на те, що турнір перенесуть із тамтешніх аналогів України та Польщі, аніж на те, що першою до фінальної частини проб’ється збірна Ботсвани.
Але у стартовому матчі команда Стенлі Тшосане переграла на виїзді тунісців і, як з’ясувалося, почала надзвичайно впевнений прискорений марш до Екваторіальної Гвінеї та Габону. Військове минуле стало в нагоді тренеру ботсванців. Усе найкраще, що команда продемонструвала у Тунісі, вона зберігала і у наступних матчах. Залізна дисципліна і вміння максимально швидко та ефективно реагувати на спроби суперника змінити хід гри дозволили Зебрам уникати серйозних проблем і проводити більшість поєдинків за «туніським» сценарієм — міцна оборона, блискавичні контрвипади, гол Джерома Раматлакване.
За останні три роки цей форвард зіграв у чемпіонаті Південної Африки лише 15 матчів. Нескінченні травми не дозволяли Джерому нормально поборотися за місце у складі спочатку Сантоса, а потім Васку да Ґама (може, йому до Бразилії податися?), але у збірній він зразок надійності та ефективності.
Як і вся команда. Прізвисько якої на Батьківщини іноді «забували» і замість того, щоб називати свою команду Зебри, віддавали перевагу зовсім іншому варіанту — Хлопчики для побиття.
Попри успіхи команди, кому б не завадило натовкти макітру, так це чиновникам Футбольної Асоціації. Напередодні вильоту до Чаду на матч, що зрештою приніс Ботсвані «історичну перемогу», Стенлі Тшосане не з’явився на прес-конференцію. Пізніше він пояснив, що ніхто з Асоціації не знайшов вільної хвилинки, аби повідомити йому про зустріч із журналістами.
Хаос у підготовці до відбірного турніру збірній Ботсвани не завадив, постійне приниження тренера команди (дайте нам «відомого» іноземця, скавучали Шакали) також. Тшосане вистачило витримки, аби з гідністю та спокоєм пройти відбірний турнір. Зараз черга Асоціації зробити хоч щось для якісної підготовки команди до фінальної частини континентальної першості.
Так само, як і для якіснішої підготовки місцевих тренерів. Ще у 1990-х тодішній технічний директор ФА Ботсвани ганець Бен Кофі наполягав на тому, щоб максимум уваги приділяли підвищенню кваліфікації тренерів та розвитку молодіжного футболу. Кофі та його помічники постійно, попри те, що не всі радо сприймали їхній «трирічний план розвитку», колували країною у пошуках талановитих гравців.
Зараз Тшосане може подякувати Кофі за його невтомну роботу. Яке коріння, таке й насіння. А коріння Бен Кофі намагався зробити, наскільки це тоді було можливо, якомога міцнішим.
Ще одна донедавна скромна й тиха збірна лідирує у своїй групі. Сині Акули з Кабо-Верде стали грізнішими завдяки новеньким, свіжо вставленим «зубкам». Вже не один рік Федерація футболу Кабо-Верде активно працює з діаспорами по всьому світу. Вихідці з Кабо-Верде є у Португалії, Голландії, Франції, Італії, США.
Звичайно, розраховувати на допомогу Нані, Міґела, Нелсона, Роланду, Мануела Фернандеша, Варели та Елізеу не доводиться. Тож до збірної Кабо-Верде запросили міцних «середняків», з яких можна зліпити бойовиту команду, здолати яку буде нелегко будь-якому фавориту. З вісімнадцяти гравців, яких викликали на другий матч відбору, проти Зімбабве, усі виступають у європейських клубах. Більшість із них народилися у Європі, але перспектива вперше в історії вивести збірну історичної Батьківщини на Кубок Африки чи навіть на чемпіонат світу виявилася досить привабливою для зміни футбольного громадянства.
«У других та третіх дивізіонах європейських чемпіонатів є сотні гравців, які можуть виступати за Кабо-Верде», — стверджує тренер збірної Лусіу Антунеш. Сотні чи ні, це все-таки чудова можливість для бідної острівної країни (до складу Кабо-Верде входять 10 островів) показати зуби спочатку хоч би у змаганням під егідою КАФ.
Якими б спритними не були Зебри і якими б зубастими не виявилися Сині Акули, ще більшою сенсацією стали Хижаки з Центрально-Африканської Республіки. Збірна, що або взагалі не виступала у кваліфікаційних змаганнях (востаннє команда ЦАР зіграла у відборі до Кубка Африки-2004), або відмовлялася від участі вже після жеребкування стала після двох турів лідером групи, у якій грають Марокко та Алжир. Причому виїзний матч з Марокко закінчився нульовою нічиєю, а вже вдома підопічні Жюля Аккорсі переграли алжирців 2:0.
По всьому світу розлетілася новина про «першу офіційну перемогу збірної ЦАР з 1973 року». Варто додати, що за цей час команда зіграла не так вже й багато матчів, щоб оцінити успіх без зайвої помпезності.
Попри те, що у ЦАР є сучасний, збудований китайськими спеціалістами стадіон, збірна вкрай рідко збирається навіть для товариських зустрічей. Хронічний брак грошей не давав розвиватися ані місцевому чемпіонату, ані національній збірній. Найкращі, зрозуміло, їхали грати за кордон за першої ліпшої нагоди.
Тож від команди, складеної переважно з гравців місцевих клубів, що у 2009-му мала зіграти у Кубку Центральноафриканської економічної та валютної спільноти (до неї входять ЦАР, Чад, Конго, Габон, Екваторіальна Гвінея та Камерун), ніхто не очікував бодай однієї перемоги. А збірна ЦАР стала першою, розбивши у фіналі Екваторіальну Гвінею (3:0). Наступного року команда посіла на цьому турнірі третє місце.
Ці успіхи та фантастичні результати на старті відбірного циклу особливо не зацікавили уряд та місцеві компанії. Спонсорів у збірної ЦАР досі немає. В уряді, мабуть, вирішили, що вистачить і того, що нашкребли грошей, аби виплатити Аккорсі борги по зарплаті. Якраз напередодні матчу третього туру у Танзанії. Сам 73-річний наставник пояснює неймовірні результати перших двох турів характером команди. «Попри те, що навіть ті, хто виступає у Європі, грають за команди других чи третіх дивізіонів, нам вдалося створити солідну, збалансовану збірну. Кожному з них хочеться довести, що він на щось здатен. Я навіть почав мріяти про путівку до фінальної частини», — зізнався Аккорсі.
У Танзанії збірна ЦАР програла 1:2. У цьому ж турі Алжир переграв Марокко, тож у всіх команд цієї групи зараз чотири очки. Але вже те, що тренер збірної ЦАР взагалі згадує про можливу участь у фінальній частині континентальної першості — подія неймовірного масштабу для африканського футболу. Навіть бідні, обділені увагою на Батьківщині Хижаки вперше за багато років не почуваються чужими на футбольному святі.
Але у стартовому матчі команда Стенлі Тшосане переграла на виїзді тунісців і, як з’ясувалося, почала надзвичайно впевнений прискорений марш до Екваторіальної Гвінеї та Габону. Військове минуле стало в нагоді тренеру ботсванців. Усе найкраще, що команда продемонструвала у Тунісі, вона зберігала і у наступних матчах. Залізна дисципліна і вміння максимально швидко та ефективно реагувати на спроби суперника змінити хід гри дозволили Зебрам уникати серйозних проблем і проводити більшість поєдинків за «туніським» сценарієм — міцна оборона, блискавичні контрвипади, гол Джерома Раматлакване.
За останні три роки цей форвард зіграв у чемпіонаті Південної Африки лише 15 матчів. Нескінченні травми не дозволяли Джерому нормально поборотися за місце у складі спочатку Сантоса, а потім Васку да Ґама (може, йому до Бразилії податися?), але у збірній він зразок надійності та ефективності.
Як і вся команда. Прізвисько якої на Батьківщини іноді «забували» і замість того, щоб називати свою команду Зебри, віддавали перевагу зовсім іншому варіанту — Хлопчики для побиття.
Попри успіхи команди, кому б не завадило натовкти макітру, так це чиновникам Футбольної Асоціації. Напередодні вильоту до Чаду на матч, що зрештою приніс Ботсвані «історичну перемогу», Стенлі Тшосане не з’явився на прес-конференцію. Пізніше він пояснив, що ніхто з Асоціації не знайшов вільної хвилинки, аби повідомити йому про зустріч із журналістами.
Хаос у підготовці до відбірного турніру збірній Ботсвани не завадив, постійне приниження тренера команди (дайте нам «відомого» іноземця, скавучали Шакали) також. Тшосане вистачило витримки, аби з гідністю та спокоєм пройти відбірний турнір. Зараз черга Асоціації зробити хоч щось для якісної підготовки команди до фінальної частини континентальної першості.
Так само, як і для якіснішої підготовки місцевих тренерів. Ще у 1990-х тодішній технічний директор ФА Ботсвани ганець Бен Кофі наполягав на тому, щоб максимум уваги приділяли підвищенню кваліфікації тренерів та розвитку молодіжного футболу. Кофі та його помічники постійно, попри те, що не всі радо сприймали їхній «трирічний план розвитку», колували країною у пошуках талановитих гравців.
Зараз Тшосане може подякувати Кофі за його невтомну роботу. Яке коріння, таке й насіння. А коріння Бен Кофі намагався зробити, наскільки це тоді було можливо, якомога міцнішим.
Ще одна донедавна скромна й тиха збірна лідирує у своїй групі. Сині Акули з Кабо-Верде стали грізнішими завдяки новеньким, свіжо вставленим «зубкам». Вже не один рік Федерація футболу Кабо-Верде активно працює з діаспорами по всьому світу. Вихідці з Кабо-Верде є у Португалії, Голландії, Франції, Італії, США.
Звичайно, розраховувати на допомогу Нані, Міґела, Нелсона, Роланду, Мануела Фернандеша, Варели та Елізеу не доводиться. Тож до збірної Кабо-Верде запросили міцних «середняків», з яких можна зліпити бойовиту команду, здолати яку буде нелегко будь-якому фавориту. З вісімнадцяти гравців, яких викликали на другий матч відбору, проти Зімбабве, усі виступають у європейських клубах. Більшість із них народилися у Європі, але перспектива вперше в історії вивести збірну історичної Батьківщини на Кубок Африки чи навіть на чемпіонат світу виявилася досить привабливою для зміни футбольного громадянства.
«У других та третіх дивізіонах європейських чемпіонатів є сотні гравців, які можуть виступати за Кабо-Верде», — стверджує тренер збірної Лусіу Антунеш. Сотні чи ні, це все-таки чудова можливість для бідної острівної країни (до складу Кабо-Верде входять 10 островів) показати зуби спочатку хоч би у змаганням під егідою КАФ.
Якими б спритними не були Зебри і якими б зубастими не виявилися Сині Акули, ще більшою сенсацією стали Хижаки з Центрально-Африканської Республіки. Збірна, що або взагалі не виступала у кваліфікаційних змаганнях (востаннє команда ЦАР зіграла у відборі до Кубка Африки-2004), або відмовлялася від участі вже після жеребкування стала після двох турів лідером групи, у якій грають Марокко та Алжир. Причому виїзний матч з Марокко закінчився нульовою нічиєю, а вже вдома підопічні Жюля Аккорсі переграли алжирців 2:0.
По всьому світу розлетілася новина про «першу офіційну перемогу збірної ЦАР з 1973 року». Варто додати, що за цей час команда зіграла не так вже й багато матчів, щоб оцінити успіх без зайвої помпезності.
Попри те, що у ЦАР є сучасний, збудований китайськими спеціалістами стадіон, збірна вкрай рідко збирається навіть для товариських зустрічей. Хронічний брак грошей не давав розвиватися ані місцевому чемпіонату, ані національній збірній. Найкращі, зрозуміло, їхали грати за кордон за першої ліпшої нагоди.
Тож від команди, складеної переважно з гравців місцевих клубів, що у 2009-му мала зіграти у Кубку Центральноафриканської економічної та валютної спільноти (до неї входять ЦАР, Чад, Конго, Габон, Екваторіальна Гвінея та Камерун), ніхто не очікував бодай однієї перемоги. А збірна ЦАР стала першою, розбивши у фіналі Екваторіальну Гвінею (3:0). Наступного року команда посіла на цьому турнірі третє місце.
Ці успіхи та фантастичні результати на старті відбірного циклу особливо не зацікавили уряд та місцеві компанії. Спонсорів у збірної ЦАР досі немає. В уряді, мабуть, вирішили, що вистачить і того, що нашкребли грошей, аби виплатити Аккорсі борги по зарплаті. Якраз напередодні матчу третього туру у Танзанії. Сам 73-річний наставник пояснює неймовірні результати перших двох турів характером команди. «Попри те, що навіть ті, хто виступає у Європі, грають за команди других чи третіх дивізіонів, нам вдалося створити солідну, збалансовану збірну. Кожному з них хочеться довести, що він на щось здатен. Я навіть почав мріяти про путівку до фінальної частини», — зізнався Аккорсі.
У Танзанії збірна ЦАР програла 1:2. У цьому ж турі Алжир переграв Марокко, тож у всіх команд цієї групи зараз чотири очки. Але вже те, що тренер збірної ЦАР взагалі згадує про можливу участь у фінальній частині континентальної першості — подія неймовірного масштабу для африканського футболу. Навіть бідні, обділені увагою на Батьківщині Хижаки вперше за багато років не почуваються чужими на футбольному святі.