Gold Cup: Другий тур у групі А

Сальвадорці вийшли на поле наче зграя голодних собак, готових вчепитися у будь-який шматок м’яса. Бажано без кленбутеролу. Коста-ріканці хоча й розіграли досить швидко симпатичну комбінацію, яку не зумів завершити Саборіо, зрештою завмерли наче загіпнотизовані клацанням зубів суперника. Сальвадор ще й використовував, на відміну від першого матчу, гру у два форварди аби зробити шлях м’яча на половину поля коста-ріканців максимально коротким. Після перехоплення — пас на Селайю чи Корралеса, які мали таранити оборону.

Ці наскоки були нерегулярними, але принаймні у них було більше енергії, аніж у навдивовжу летаргічній грі команди Лавольпе. У коста-ріканців хіба що Боланьйос прагнув хоч якось розворушити партнерів.

Такий настрій важко пояснити. Зрозуміло, що ніхто у таборі збірної Коста-Ріки не думав про легку перемогу, навіть після того, як Сальвадор пропустив п’ять від Мексики. Лавольпе до того ж, з тих тренерів, які дмухатимуть на воду ще до того, як поставити її закипати. Він мав би постійно торочити про те, яка боротьба чекає на його підопічних. Але мабуть знову далася взнаки деяка безладність коста-ріканців. Можливо підсвідомо вони були впевнені, що бодай нічия нікуди не втече.

Коли ж наприкінці першого тайму Селайя розкішно пробив штрафний одразу згадалося, що на минулому Золотому Кубку Сальвадор Коста-Ріку обіграв. Аби історія не повторилася Лавольпе мав підхльоснути команду. Для цього на поле вийшов Руїс, але суттєво нічого не змінилося. Хіба що у атаці з’явилося трохи більше нестандартних ходів. Але навіть вміння Руїса віддати оригінальний пас не завжди допомагало. Моменти виникали спорадично, та й тоді налаштовані на героїчні подвиги сальвадорці блокували удари чи передачі. А того єдиного разу коли вони не зуміли це зробити Саборіо, з 5-6 метрів запустив м’яч над перекладиною. Попри усю його старанність і навіть певні бомбардирські здобутки, Альваро запам’ятовується насамперед ось такими промахами…

Налаштованість на здавання норм ГТО врешті-решт відволікла сальвадорців від гри у футбол. Коста-ріканцям не вдавалося посилити свій тиск до критичної позначки, але збірна Сальвадору все одно думала тільки про збереження мінімальної переваги тоді, коли навіть мінімальних зусиль могло б вистачити для другого голу.

Дві втомлених, одна своєю нездатністю продемонструвати найкращі зразки взаємодії у атаці, інша похмурою грою на відбій, команди так би й дошкутильгали до фінішу. Матч несподівано вибухнів на останніх хвилинах. Сальвадор нарешті створив небезпечні моменти. А Коста-Ріка примудрилася забити коли суперник вже готувався до фінального свистка.

Збірна Куби готувалася до нього з першої секунди поєдинку проти мексиканців. Кубинці відмовилися від пресингу, "високої" лінії захисту, засіли у штрафному майданчику, а про існування чужих воріт доручили згадувати лише Лінаресу з Марселем Ернандесом.
Від команди, що у першому турі програла розгромно, але гідно не залишилося ані сліду. Замість того щоб продовжувати вчитися, навіть набиваючи ґулі та синці, кубинці вирішили обрати варіант, що можливо здався їм "надійніши". Насправді ж він не забезпечив навіть поразки з меншим рахунком.

Єдине, що давала така прімітивна (у Європі її називають "тактично грамотною") гра на утримання нульової нічиєї — мексиканці у якийсь момент піддалися монотонності плину ігрового часу. Подачі з флангів на Чичаріто ставали дедалі банальнішими й були схожі на спроби нагодувати міцно зв’язану людину, жбурляючи їй їжу з солідної відстані.

На щастя Ернандес знає як позбутися неприємних пут. А після його голу спротив кубинців закінчився. Так, за рахунку 0:1 Лінарес не реалізував хороший момент, але кубинці самі вирішили чекати на крихти з чужого столу і, як це часто буває, не підхопили навіть те, що впало.

Мексиканці ж відкоригували у другому таймі свою флангову гру і з величезним задоволенням повправлялися у влучності ударів з меж штрафного майданчика.