Gold Cup. Чвертьфінали

Попри цю повторюваність сюжетів, футбол не стає менш цікавим саме завдяки унікальності кожного матчу. Так само, як давні й добре відомі спектаклі не приїдаються, а щоразу дарують барвистий букет емоцій. Невідійманою складовою такого впливу є виконавська майстерність. На Золотому Кубку цьогоріч вистачає і кваліфікованих гравців, і тренерів.

Бий першим, потім вдарять тебе, але ти зможеш вдарити знову

Після нескінченної серії ляпасів у матчі з мексиканцями щоки гравців збірної Коста-Рики  горіли не тільки від сорому. Наступний поєдинок давав можливість самоствердитися за рахунок суперника на перший погляд слабшого не тільки за Мексику, а й за саму Коста-Рику. Тож підопічні Лавольпе з самого початку почали активно працювати «кулаками», впевнені, що опонент послужливо розташується у куточку, в якому його можна буде добивати з невимовною насолодою.

Аж раптом призначений на роль слухняної жертви відповів. Потім знову. І знову. Незабаром з’ясувалося, що одна з команд веде красиву, швидку, продуману комбінаційну гру, і це зовсім не збірна Коста-Рики. На цьому турнірі ондуреньйос ще не грали у такому темпі і з такою вигадкою. Захисники коста-риканців тільки й встигали на всі боки крутити головами, стежачи за тим, як стрімголов пролітали повз них реактивні Мартінес, Оскар Гарсія та Портійо.

Через травму Карлоса Костлі попереду залишився Джеррі Бенгтсон. У груповому турнірі він не вражав, але цього разу перевтілився у ненажеру, який у пошуках м’яча, у пошуках боротьби нестримно шугав із одного флангу на інший.

Загасити цей всепоглинальний вогонь коста-риканці прагнули своїми контрвипадами, але спроба Лавольпе перейти на гру у чотири захисники залишила певні тактичні «шрами». Відмова від гри з латералями означала, що через відсутність Ейнера Мори на правому фланзі між номінальним правим захисником (Хосе Сальватьєрра) і гравцями атаки утворився величезний розрив. Мора встигав всюди, Сальватьєрра не спромігся «закрити» фланг настільки ж успішно. Як влучно зазначив Уго Санчес: «Вони грають у чотири захисники, але на автоматі виконують усі маневри, що притаманні системі гри з трьома оборонцями».

Тож навіть після небезпечних атак коста-риканцям доводилося знову відкочуватися назад й вирішувати проблеми з координацією гри в захисті.

Зруйнувати скоординованість атак ондуреньйос могла травма Вальтера Мартінеса. Рамон Нуньєс, хоча кожен його вихід уболівальники зустрічають оваціями, не кращим чином готовий фізично, тож здавалося, що він не зможе з легкістю підхопити атакувальний порив партнерів.

Гроза вщухла з іншої причини, вже тоді, коли Бенгтсон відкрив рахунок. Втома накрила ондуреньйос всередині другого тайму. Коста-риканці нарешті отримали більше часу і простору для своїх наступальних дій. А вже за нічийного рахунку з’явилася можливість завдати супернику удару, про який мріялося з перших хвилин. Удару, після якого той вже не зможе підвестися.

Але пенальті пішов бити Альваро Саборіо, форвард, чесноти якого старанністю та наполегливістю, мабуть, і обмежуються. Дуель Ноелю Вайядаресу він програв вчисту. Голкіпер збірної Ондурасу взяв другий пенальті на турнірі й «підготував» Саборіо до невдачі ще й у післяматчевій серії одинадцятиметрових.

В’язні замку IF

У збірній Гватемали Карлос Руїс давно вже має статус живої легенди. Усі інші можуть зіграти краще чи гірше, Руїс, як би він не грав, на полі потрібен завжди. Важливо те, що сам Карлос не упивається цією роллю, не прагне все і завжди робити самотужки. Але бувають ситуації, коли вибору немає. Коли після довгої передачі захисник суперника завагався, пропусти м’яч, і тільки Руїс може цим скористатися. Тоді й достатньо Карлосові елегантного дотику, аби акуратно перекинути воротаря й підштовхнути свою команду в напрямку півфіналу.

Мексиканці схожий матч на турнірі вже грали. Хіба що Сальвадор не забив їм на четвертій хвилині. Усе інше справді нагадувало зустріч першого туру. Ешелонований захист мексиканці долали з труднощами, флангові подачі на Ернандеса наштовхувалися на дратівливе: «Зараз, на жаль, немає зв’язку з вашим абонентом».

Вирішення проблеми, відповідно, теж було відоме. Альдо Де Нігріс вийшов одразу по перерві, на флангах атакувальні хавбеки розташовувалися трохи ближче до штрафного майданчика. Такий «зсув» по горизонталі спрацював проти Сальвадору, допоміг він і зараз.

Гватемальці можуть нарікати на неузгодженість в діях захисту, але саме на створення подібного хаосу був спрямований вихід Де Нігріса. Мексиканцям потрібна була вагоміша присутність у штрафному майданчику, боротися з цим гватемальцям слід було починати ще у центрі поля. Зрозуміло, що як скромні аутсайдери цієї пари вони повторювали те, що спрацювало у першому таймі, й до нових обставин пристосуватися не зуміли.

Тому мексиканці, хоч і довелося помучитися, здобули перемогу без надриву. Гватемальцям залишилося постфактум «виправляти» помилки й міркувати над тим, що могло б статися, якби…

Два весілля та сувора догана

Може, колись у Голівуді знімуть фільм про те, як лідер футбольної збірної (звати його можуть, наприклад, Дон Лендон, адже усі персонажі мають бути вигаданими й не мати нічого спільного з реальними людьми) напередодні важливого матчу міжнародного турніру з дозволу чуйного тренера полетів з Вашингтону до Лос-Анджелеса на весілля сестри й повернувся із запізненням. У сінематографі подібний сюжет можна начинити стількома «повчальними» діалогами, стількома одами колективізму, що прихильники червоної зарази вдавляться від заздрощів.

У звичайному футбольному житті, окрім можливості підтвердити верховенство команди, Боб Бредлі отримав ще й несподівану можливість з максимальним ефектом змінити тактичну побудову. З появою Клєстана та Бедойї у стартовому складі американці перейшли на 4-2-3-1, у центрі поля утворився трикутник з двох опорних (Бредлі – Джонс) та атакувального (Клєстан) хавбеків, що забезпечив збірній США контроль над важливим плацдармом.

У збірної Ямайки є два хороші опорники — Остін та Моррісон, але й вони змушені були радше реагувати на дії суперників, аніж диктувати свої умови. Через це гра ямайської збірної втратила динамізм та швидкість, притаманні їй у груповому турнірі. До того, як американське тріо зручно облаштувалося у центрі поля, ямайці все-таки встигли розіграти свою фірмову стрімку комбінацію. Лутон Шелтон пробив вище метрів з семи, коли голкіпер вже був на газоні…

Після цього найкращим шансом на швидку гру стали для ямайців, і нічого дивного з огляду на обставини у цьому не було, кутові суперника. Лише тоді вдавалося достатньо швидко перейти від оборони до атаки. Гру позиційну збірна Ямайки ніби й вела не так вже й погано, але «безкрила» збірна Ямайки — все одно що реґґей без Боба Марлі.
Певна непристосованість до такого перебігу подій, до гри у гамувальній сорочці далася взнаки у другому таймі.

Під час однієї з атак суперника у штрафному майданчику ямайської збірної зібралося шість гравців цієї команди. Ще двоє були за межами штрафного на правому фланзі оборони. Жоден із них не завадив виконати подачу. Чисельна перевага у штрафному в ямайців була, тож м’яч вибили. І тоді з’ясувалося, що нема кому не дати Джонсу пробити. Чисельна перевага виявилася фікцією. Це підкреслив і рикошет від ноги Джермейна Тейлора. Відчайдушні, але спізнілі спроби видряпатися із пастки саме так і закінчуються. Після вилучення того ж Тейлора у середині тайму американці ще й могли вправлятися у мистецтві кинжальних контрвипадів, яке вони опанували дуже добре. Гол Демпсі, який з весілля своєї сестри у Техасі повернувся вчасно, лише підтвердив, що для збірної США все склалося напрочуд вдало ще тоді, коли її лідер з’явився у таборі команди під осудливі погляди тренерського штабу.

Нічого не бачу, нічого не чую

Ніякого пенальті не було. Найбезглуздіше на цей момент суддівське рішення турніру залишило віч-на-віч лідера збірної Сальвадору Родольфо Селайю та голкіпера панамської команди Хайме Пенедо. Перед тим, як ці двоє отримали змогу насолодитися інтимністю моменту, польові гравці збірної Панами посперечалися з арбітром, поштовхалися із суперниками, Луїс Техада, вже коли м’яч був на позначці, демонстративно увійшов до штрафного майданчика, аби підняти й показати арбітру кинутий з трибуни предмет.

Селайя чекав. Коли нарешті арбітр дав дозвіл, і Родольфо почав розбіг, Пенедо вже нетерпляче витанцьовував на лінії воріт. Тільки-но Селайя торкнувся м’яча, воротар зробив широкий крок вперед, «спружинив» у правий від себе кут і з легкістю взяв удар.

Пенальті був. Родольфо Селайя вже прокинув м’яч, і Роман Торрес необачно виставивши ногу, зачепив суперника. Рішення арбітра залишило віч-на-віч лідера збірної Сальвадору Родольфо Селайю та голкіпера панамської команди Хайме Пенедо. Перед тим, як ці двоє отримали змогу насолодитися інтимністю моменту, польові гравці збірної Панами посперечалися з арбітром, Адольфо Мачадо приязно поплескав Селайю по плечу і щось йому сказав, Хайме Пенедо зробив кілька кроків і зупинився неподалік від одинадцятиметрової позначки. Погіпнотизував м’яч поглядом, зробив ще крок вперед, ніби хотів його поправити, але передумав й повільно повернувся у ворота. Селайя чекав. Пенедо почав нетерпляче витанцьовувати на лінії воріт так, ніби вже прочитав завтрашні газети і знав, куди пробиватиме Селайя. Тільки-но Родольфо торкнувся м’яча, воротар зробив крок вперед, «спружинив» у лівий від себе кут воріт. М’яч полетів у протилежний кут, під самісіньку перекладину.

До «пенальті» гра була рівною, динамічною, обидва суперники шукали найоптимальніші варіанти ведення атак. Між «пенальті» та пенальті гра перетворилася на низку сварок (іноді між гравцями однієї команди), фолів, симуляцій, апеляцій до судді. Арбітр після першої помилки заходився припускатися нових й так і не зумів навести лад на полі.

На щастя, його неспроможність чітко виконувати свої обов’язки не перекинулася на асистентів. У одній з останніх атак панамців Техада головою проштовхнув м’яч у бік воріт, голкіпер сальвадорців Мігель Монтес упіймав. Але де? Взяття воріт судді зарахували. Трохи згодом мексиканський канал Univision з допомогою спеціальної графіки розібрав цей епізод. М’яч повністю опинився за лінією саме тієї миті, коли його торкнувся воротар. І якщо лайнсмен не помилився, головного суддю, костариканця Вальтера Кесаду, вже важко було привести до тями. Вже по завершенні другого тайму він вилучив по гравцю у кожній з команд.

Можливо, Кесаді хотілося, щоб менша кількість гравців забезпечила овертайму більшу видовищність. Принаймні цієї «мети» він досяг. У обох команд були шанси забити переможний м’яч, але, мабуть, певна логіка є і в тому, що матч, настільки зіпсований суддівством, закінчувався серією пенальті. У цій ситуації Кесаді значно важче було щось зіпсувати.