Вперед до минулого?

Тим розгромом Радянський Союз завдав угорському футболу не першого болісного удару. І якщо більшість із них були суто футбольними, найперший — безцеремонне придушення повстання у 1956-му — назавжди змінив долю угорського футболу. Совдепівські танки розчавили не лише надію угорців на інше життя, а й добили одну з найвидатніших команд, що бачив світ. 

 

Нові покоління угорських футболістів були приречені на нескінченні порівняння. Тінь великої збірної розвіяли хіба що злидні 1990-х. Коли увесь угорський футбол ледве дихав вже було не до порівнянь із великими Пушкашем, Кочишем, Цибором чи Хідеґкуті. "Нас постійно критикували, казали, що нам далеко до легенд, а зараз би усі хотіли, щоб в Угорщині була така збірна", — сказав якось Тібор Нілаши, зірка збірної 1970-80-х. 

 

Справді упродовж трьох десятків років у кожному поколінні були чудові футболісти. 

 

Лев Філатов розповідав, що якось поцікавився в угорського колеги, чи був той на чвертьфінальному матчі англійського ЧС Угорщина – СРСР й почув у відповідь, що угорець поїхав на інший чвертьфінал, "дивитися суперника по півфіналу". Ось така віра у команду з блискучим Флоріаном Альбертом на вістрі атаки. 

 

За два роки після чемпіонату світу збірні СРСР та Угорщини зійшлися у чвертьфіналі європейської першості. Вдома угорці виграли 2-0, але у Москві Шоймоши зрізав м’яч у власні ворота, і після цього радянська команда домінувала й перемогла 3:0. 

 

У 1970-х угорській збірній навіть вдавалося випереджати радянську команду у кваліфікації, але 6:0 в Ірапуато немов остаточно розділили історію збірної Угорщини на "до" та "після". Відтоді угорці жодного разу не зіграли ані на чемпіонаті світу, ані на чемпіонаті Європи. 

 

Клубний футбол, як і всюди у Східній Європі, занепав на уламках соціалістичного концтабору. Зрештою перебратися до п’ятого австрійського дивізіону стало вигідніше аніж грати вдома. Ставлення до національного чемпіонату дедалі більше сповнювалося песимізмом та байдужістю. Футбол угорці не розлюбили. Але у власному чемпіонаті розчарувалися настільки, що й досі найвідвідуваніша команда — Ференцварош — збирає в середньому трохи більше 5 тисяч глядачів.

 

На старті нового сезону можна помріяти і про заповнені трибуни, і про нових зірок, які зможуть повернути угорській збірній втрачений престиж. Але не з’явиться від цього те, чого угорським клубам хронічно не вистачає. Грошей, як і раніше, обмаль. Відеотон, чемпіон минулого сезону, вже вилетів з Ліги Чемпіонів тож про пекельні прибутки цього турніру золотого ідола залишається хіба що мріяти. І пам’ятати про сумний приклад МТК. 

 

Другий за кількістю титулів клуб Угорщини починає сезон у другому дивізіоні. Саме коли команда опинилася у цьому дивізіоні 17 років тому, її купив Габор Варсегі. Спочатку все йшло чудово. Варсегі вклав чимало грошей не у придбання "зірок", а у розвиток клубної академії. МТК не лише повернувся до еліти, а й виграв чотири чемпіонати (1997, 1999, 2003, 2008). Варсегі, щоправда, не просто так вкладав гроші у клуб. Він був впевнений, що зможе не лише повернути інвестоване, а й заробити. 

 

Наприкінці 1990-х власні вихованці потрібні були для створення команди, що зможе пробитися до Ліги Чемпіонів. Лише двох невдач вистачило, аби Варсегі втратив колишній запал. Гроші він почав заробляти продажем гравців. Причому покупців шукав здебільшого під боком й часто віддавав футболістів тоді ще прямим конкурентам МТК у боротьбі за титули. 

 

У 2007-му президент вийшов на міжнародний базар. МТК уклав угоду з Ліверпулем, і Варсегі отримав чергову порцію банкнот за переїзд до Англії Андраша Сімона (щойно перейшов до П’яченци), Крістіана Немета (останній сезон провів у Греції, спочатку у Олімпіакосі пірейському, а потім волоському), Петера Гулачи (у наступному сезоні гратиме в оренді за Халл), Крістіана Адорьяна (8 м’ячів та 18 результативних передач за Ю-18 Ліверпуля у сезоні 2010/11).  

 

Щобільше талановитих вихованців залишило клуб, дедалі важче було МТК на щось претендувати у чемпіонаті. Хоча команда продовжувала грати у досить привабливий футбол і після чемпіонства 2008 року фінішувала спочатку сьомою, а потім шостою, а у минулому чемпіонаті після першого кола йшла десятою. Вже під час чемпіонату Варсегі продав Сараґосі гравця молодіжної збірної Адама Пінтера. Кілька турів у другому колі МТК балансував над зоною вильоту. Виїзна поразка від Капошвару вкупі з несподіваною перемогою Шиофока у Дебрецені опустила легендарний клуб на передостаннє місце. У наступних трьох турах Шиофок наскріб лише два очки, але МТК цим шансом не скористався, програв свої матчі і залишився передостаннім до кінця чемпіонату. 

 

У цьому сезоні навряд чи хтось із славетних клубів Угорщини матиме подібні проблеми. Найтитулованіший з них — Ференцварош — будь-що прагнутиме здобути перший за сім років титул. До складу Фраді повернувся один з найяскравіших вихованців клубу. Крістіан Лістеш грав за Ференцварош в Лізі Чемпіонів ще у сезоні 1995/96. У атаці тренер Ласло Прукнер робить ставку на південноамериканців: бразильці Алісон Морейра, Андрезінью та Феліпі Алмейда (вже забив у першому турі), аргентинець Ектор Моралес. Зараз важко повірити у небезпідставність чемпіонських амбіцій Ференцвароша. Боротися команда, безумовно, повинна, але потенціальні конкуренти поки що виглядають соліднішими. 

 

Відеотон, попри перше в історії клубу чемпіонство, змінив наставника. З досвідченим Дьйордем Мезеєм, який старанно ліпив команду-чемпіона, просто вирішили не продовжувати контракт. Очолив команду Паулу Соуза. Під час своєї роботи у Британії він насамперед запам’ятався у Свонзі, але пішов звідти до старого спокусника Мілана Мандарича, який витурив Соузу з Лестера після трьох місяців роботи. Хотілося б сподіватися, що Іштван Гаранчи значно терплячіший президент. У кваліфікації Ліги Чемпіонів Відеотон зіграв пристойно. У виїзному матчі команда Штурму ні в чому не поступалася, але фатально дозволила досить прямолінійному супернику виколупати два м’ячі. 

 

Гучних придбань не було. Хоча подейкували, що Відеотон  активно запрошував Ернана Креспо та Зе Роберту. Обмежилися поки що трьома пересічними іспанцями. Важливішим, мабуть, є те, що залишилися найкращі з чемпіонського складу: центральний захисник Золтан Ліптак, вправний хавбек Душан Васільєвич та бразильський голеадор Андре Алвес (24 м’ячі у минулому сезоні). 

 

Дебрецен теж поки на трансферному ринку поводився надзвичайно скромно. Але президент клубу обіцяє, що "все буде", а ті, хто є, потужно відіграли у першому турі з Вашашем (5-2). Кулібалі хоч і зробив хет-трик, досі залишає враження гравця, який іноді сам не знає, куди від нього відскочить м’яч, але доки м’яч відскакуватиме у ворота "все буде". На лівий фланг півзахисту повернувся з оренди Ласло Резеш. У першому турі він був одним із найпомітніших на полі. 

 

Сподобалася у першому турі команда Ломбард-Папа. Добре продуманий контроль м’яча, цікавий підбір виконавців. Виділялися серб Марич та колумбієць Кінтеро. Але ця команда не звикла до високих місць і після однієї перемоги записувати її в претенденти на сенсаційний виступ зарано. 

 

Приголомшив Діошдйьор. Команда щойно повернулася з другого дивізіону і одразу видала яскравий матч проти Залаегерсега, що у минулому чемпіонаті був четвертим. Іспанці Гальярдо та Хосе Луке, француз Сейді добряче попсували життя захисту суперника. У другому дивізіоні Діошдьйор забив у 30 турах 66 м’ячів і, схоже, не проти повторити це досягнення й у еліті. 

 

Новий сезон навряд чи принесе угорському футболу вирішення усіх проблем. Але традицій та любові до гри в Угорщині достатньо для того, щоб на стадіонах, названих на честь гравців великої команди 1950-х, колись засяяли нові зірки.