Біло-зелені паростки

Що й могли б зробити шанувальники Бетіса після чотирьох турів. Після повернення до еліти навіть у клубах з історією та традиціями Бетіса часто говорять про те, щоб "закріпитися", а вже потім мріяти про щось серйозніше. Справді іноді саме це завдання стає надзвичайно складним. Але Бетіс за останні років дванадцять привчив до того, що від нього можна очікувати як приємних, так і прикрих несподіванок. Тому й лідерство команди Пепе Меля сприймається зараз майже природно. Бетіс залишається собою. Тією невтомною, агресивною командою, що у другому дивізіоні нікому й ніколи намагалася не давати ані секунди спокою. Виліт болів Бетісу й підхльоскував гравців, особливо після невдалої першої спроби, виправити "несправедливість" якомога швидше. Це безумовно позначалося на психологічній атмосфері. І все-таки поява сьогоднішнього Бетісу значною мірою є заслугою Пепе Меля. Тренер, який здатен висмикнути м’яч з рук гравця, готового вкинути аут, аби нагадати, що робити це має інший футболіст, навряд чи створив би похмуру, нецікаву команду. 

 

Із перших матчів минулого сезону Бетіс викладався на повну. Що вже казати про стартові поєдинки нового чемпіонату. Повернення Бетіса до першого дивізіону вийшло гучним. Нехай із жодним із "важковаговиків" севільці ще не зустрічалися, перенести усе найкраще у своїй грі з одного турніру до іншого, виграти завдяки цьому чотири матчі поспіль — досягнення. 

 

У грі Бетіса приваблює динаміка, здатність добре комбінувати на високій швидкості. Будь-які позиційні неточності суперника Бетіс намагається використати миттєво. Мальйорку, наприклад, вміло карали за поганий перехід від атаки до оборони, а Сараґосі влаштували на перших хвилинах показову екзекуцію за слабкість лівого флангу захисту. 

 

У центрі поля величезне значення має взаємодія тріо хавбеків Іріней–Беньят–Сальва Севілья. Боротьба за м’яч, перехід на половину поля суперника, вибір напрямку атаки — так умовно можна визначити функції кожного з трьох, але зрозуміло, що "непрофільну" роботу будь-хто з них зможе виконати на хорошому рівні. Сальва Севілья став у минулому сезоні чи не найкращим хавбеком Сегунди, а зараз демонструє своє вміння читати, розуміти й створювати гру вже на іншому рівні. 

 

Швидко прижився у новій команді Джефферсон Монтеро. У Вільярреалі еквадорцю іноді не вистачало саме такої вертикальної гри усієї команди, коли він на своєму лівому фланзі може сміливо рвонути з місця навскач й не стримувати себе. 

 

Вміння позбавлятися опіки у штрафному суперника під час стрімких контратак Бетіса було у минулому сезоні запорукою голеадорських досягнень Хорхе Моліни. Але на старті цього сезону він діє занадто нервово, не використовує хороші моменти, тож Роке Санта Крусу, який у штрафному орієнтується аж ніяк не гірше за Моліну, є чим допомогти команді. 

 

Потужний старт Бетіса не здивував ще й через те, що у минулому та позаминулому сезонах команди Пепе Меля, спочатку Райо, а потім Бетіс, з перших кроків брали високий темп. Але є один важливий нюанс. Райо у січні 2010-го почав пригальмовувати і замість цілком, здавалося б, заслуженого продовження боротьби за вихід до Прімери вирішував зовсім інші завдання, а Бетіс у січні-лютому цього року видав серію з п’яти поразок поспіль одразу ж після ефектної домашньої перемоги над Барсою у Кубку Іспанії. На щастя, команда прийшла до тями і досить впевнено повернула собі лідерство, але вже у першому дивізіоні подібні провали можуть мати серйозніші наслідки. 

 

Перша у сезоні поразка на виїзді від Хетафе ще не може бути вісником неминучого й швидкого падіння Бетіса. Справа в тому, що сам Хетафе недобрав кількох очок у попередніх поєдинках і його місце у таблиці не зовсім відповідало якості гри. Пепе Меля після матчу у Мадриді більше непокоїло те, що "команда була не схожою на себе у першому таймі". Мабуть, саме у постійному прагненні зберігати свою гру, не поступатися нею перед будь-яким суперником шукатиме Бетіс щастя у цьому сезоні. Будь-який шлях приведе хіба що до сірості. А це вже буде не Бетіс. Химерний, витончений, пристрасний, скандальний, цей клуб подарував останнім часом стільки емоцій, що зараз він не має права на "пересічність" навіть після того, як залишилися у минулому славно ганебні дні епохи "дона Мануе". 

 

До червня цього року президентом клубу був Рафаель Гордільйо — легенда Бетіса.  І цього було достатньо, аби біло-зелена частина Севільї довіряла першій людині у клубній ієрархії. Після ексцентричного Мануеля де Лопери простого спокою інчаді Бетіса більш, аніж достатньо. Лопера був одним із тих президентів, які люблять клуб, але здатні при цьому завдати йому такої шкоди, що навіть ворогам було б це не до снаги. Адже не менше за клуб, Лопера любив себе у клубі. Журналіст газети AS Алехандро Дельмас розповідав, що кожне інтерв’ю "дон Мануе" перетворював на справжню виставу, а його колекції "масок" могли б позаздрити найкращі актори країни. 

 

Коли Лопера зголосився продати свої акції, фани Бетіса не поспішали вірити. Коли ж з’ясувалося, що новим керівником клубу має стати Луїс Олівер, який вже встиг покерувати у Хересі й Картахені й залишити обидва клуби у фінансовій руїні, уболівальники Бетіса вийшли на вулиці. Вони були переконані, що Олівер всього лише ширма, за якою ховатиметься Лопера. Демонстрації протесту, звернення до суду навряд чи до чогось призвели, якби Лопера сам не подарував опонентам шанс. За двадцять відсотків від усіх виставлених на продаж акцій дон Мануель свого часу не заплатив. Це дуже типово для нього — плутати "личную шерсть с государственной". 

 

Продаж акцій компанії Олівера Bitton Sport суд призупинив. Залишалося встановити, хто ж саме ховається за цієї фірмою. Олівер розказував, що це "серйозні інвестори, які б не хотіли себе називати". Поліції довелося розплутати увесь клубок підставних компаній, замішаних у цій справі. Підозри бетікос були марними. 

 

За спиною Олівера ховався зовсім не Лопера. Усе було значно "привабливіше". Акції клубу збиралися придбати люди з банку Cajasol та уряду провінції Андалусія. Прихильники теорій змови одразу ж намалювали цікаву схему можливих дій нових власників. Примусовий переїзд Бетіса на Олімпійський стадіон Севільї (на ньому у 2003-му відбувався фінал Кубка УЄФА), продаж теперішньої арени клубу і зведення на її місці чи то житлового комплексу, чи то торгового центру. 

 

Так це чи ні, вже не має значення. Суд заблокував продаж акцій Оліверу та його таємничим інвесторам. Гордільйо виконав свою роль охоронця традицій, і у червні президентом Бетіса обрали Мігеля Вальєхо. 

 

Після буремних трьох років (виліт, війна за владу у клубі, протести інчас) пробиваються паростки нового Бетісу. Що виросте?