Нагородити переможця

Згадати не лише переможців, а й команди та гравців, що зробили турнір цікавим та пам’ятним. І хоча у цьому Копа Судамерикана вдосталь було й таких команд і гравців, домінуватиме зовсім інший спогад.
 
Наче чорна хмара зринатиме він щоразу, як захочеться нагадати собі, що було ж у цьому розіграші й вдосталь приємного. Одна й та сама картина поставатиме перед очима й затулятиме усі інші. Старий хабарник повільно йде полем стадіону Морумбі, аби «нагородити переможця».
 
У заснованій Жуаном Авеланжем і вдосконаленій Зеппом Блаттером системі Ніколас Леос посідає почесне місце. Він «контролює» футбол у Південній Америці. Як і більшість його колег у ФІФА, Леос — ніхто. Важливими їх усіх робить футбол. Вони присмокталися до нього наче п’явки. Завдяки йому вони живуть, лиха не знавши. І як часто буває, усі ці діячі вирішили, що якби не вони, не заповнювалися б стадіони, не відбувалися б міжнародні турніри, та й увесь світ вже давно б зупинився, якби вони не збиралися у своїх кабінетах.
 
Вони давно вже втратили зв’язок із реальністю. А тут ще й небвлаганний вік підтискає. Добре, що геніальний Зепп придумав вибрати господарів одразу двох чемпіонатів світу. А то поналазали б молоді та нахабні, хто б подумав про пенсіонерів, які стільки зробили для «розвитку футболу». Ніколас Леос, як стверджували британські журналісти, навіть був готовий проголосувати за Англію. Аби тільки Кубок країни назвали його ім’ям. Та ще й звання сера на додачу просив. Скромна людина. Майже свята.
 
Може, тому він так абстрагувався від подій у перерві другого фінального матчу Копа Судамерикана? Марнота марнот, мовляв, скільки вже всього було. Чи не краще порадіти разом із бразильскими товаришами по зброї?
 
Не здивувало президента КОНМЕБОЛ, що команда відмовляється виходити на другий тайм. Навряд чи почет доповів йому усі подробиці. А якби й доповів, що б це змінило? Ці бразильці з аргентинцями завжди чубляться. Скільки вже разів так було.
 
І справді було. Коментатор каналу FOX Фернандо Ньємбро тільки й встигав згадувати, що отримав чергове повідомлення від представників аргентинських клубів, яких у Сан-Паулу «зустрічали так само».
 
Мабуть, саме буденність подій заколисала Леоса. До того ж, ну як він вможе втручатися, коли на матчі є делегати КОНМЕБОЛ. І вони теж мужньо стали на захист регламенту. Батько та син Фігейредо дружньо заявили, що тут «головним є суддя, він і прийматиме рішення». Арбітр із Чилі Енріке Оссес теж виявився людиною принциповою. Коли його запитали, чи він бачив розбите обличчя шефа служби безпеки Тігре, він відповів, що бачив, й впевнено додав: «Але ані я, ані ви не бачили, як це сталося». Вочевидь Рубен Паскіні сам бився обличчям у двері роздягальні.
 
Зараз може з’явитися безліч версій того, що сталося. І у кожної зі сторін будуть свої винуватці. Але, на щастя, це був не просто матч одного з етапів турніру. Це був матч вирішальний. І президент КОНМЕБОЛ був на стадіоні. Й достатьно було лише зайти до роздягальні Тігре, побачити плями крові на дверях, розбиті обличчя працівників клубу, послухати про те, як Даміану Альбілю тикали в груди вогнепальною зброєю, щоб зрозуміти, що матч слід було зупинити.
 
Не закінчити, а зупинити. І потім вже вирішити, коли і як його догравати. І з’ясувати, чому вже вкотре саме у Сан-Паулу так «зустрічають» суперників з Аргентини. Це було б рішення Президента. Воно б страшенно не сподобалося уболівальникам на Морумбі. Але це було б рішення людини, у якої є воля. Бо президентство у КОНМЕБОЛ це ж не лише п’ятизіркові готелі, 500 доларів на день «представницьких витрат», хабарі за голосування у ФІФА та інші «переваги». Щоправда ці переваги можна й втратити, якщо бути занадто вольовим. Друзі з Бразилії можуть образитися, не проголосувати за тебе, та ще й інших напоумити.
 
Та й у фразі представника Тігре: «Сьогодні, на щастя, ніхто не помер», можна почути лише слова «на щастя» й заспокійливо пробурмотіти про те, що не варто й галас здіймати. А краще піти, «нагородити переможця» й порадіти з бразильськими товаришами по зброї.