Sudamericano Sub-20: Нотатки на берегах

Перелік «великих клубів», що прислали своїх скаутів, не повинен бути головним показником престижності змагань. У цій веремії значно легше, аніж здається, забути, що молодіжний чемпіонат Південної Америки, наприклад, є турніром з яскравою історією, яку писали яскраві команди. Безумовно, у пам’яті залишалися й залишатимуться чудові зразки індивідуальної творчості. Історії про злети чи невдачі одного гравця чи навіть цілого покоління й далі передаватимуть від уст до уст. І у них обов’язково знаходитиметься місце для ролі команди у цих успіхах чи провалах. Футболіст, який витягнув невибагливу збірну чи зірковий колектив, що не виправдав надій — кожен випадок вкладається у загальний контекст, контекст гри усієї команди.
 
У першому турі жоден з чотирьох матчів не розчарував саме обсягом інформації про команди, а не конкретних виконавців. Зрештою багатьох з цих гравців можна було побачити або у їхніх клубах, або ж у товариських матчах молодіжних збірних напередодні турніру.
 
Здивував перший тур іншим. Ніби вже давно на «дорослому» рівні стало зрозуміло, що у Південній Америці вже немає безпросвітних аутсайдерів. Яким би сильним ти себе не вважав, суперник спробує організувати гру так, щоб максимально ускладнити тобі життя. У першому турі те, що бразильцям здавалося аксіомою, збірна Еквадору успішно звела до рівня теореми.
 
Порівняно з командами дворічної чи чотирирічної давнини ця еквадорська молодіжка можливо трохи програє у рівні виконавців у кожній лінії. Й компенсує це колективними діями. Попри моменти, створені бразильцями у першому таймі, більш цілісне враження залишала саме гра еквадорців. Хороший рух у півзахисті, постійний пошук загострень. Чітко викреслені лінії результативної комбінації навіть змусили засумніватися чи насправді вони чимось гірші за збірні 2009 та 2011 років. З цим ще буде час розібратися. А от бразильцям не вистачило відведеного регламентом часу, щоб здобути перемогу.
 
Зрозуміло, що на турнірі без матчів плей-офф, та ще й коли до наступного раунду виходять три команди з п’яти, повільний старт не є катастрофою. Щоправда варто пам’ятати про фіаско Аргентини у 2009-му.
 
Чи зробила Аргентина перший крок до нового фіаско, програвши чилійцям? Спочатку слід згадати, що збірна Чилі чотири роки тому взагалі була нестравною. А зараз лише за останні два роки на молодіжну, юніорську та юнацьку збірні витрачено два мільйони доларів. Збори, закордонні турне, участь у товариських турнірах. Разом ці футболісти вже встигли побувати у найрізноманітніших ігрових ситуаціях. Тому й вони діяли так холоднокровно і коли залишилися вдесятьох, і коли довелося закінчувати матч удев’ятьох. Саме різкий контраст ігрових ідей одних та катастрофічної відсутності командної взаємодії у інших — найглибше враження від цього матчу.
 
Аргентина починала надзвичайно потужно. Тільки цей стартовий тиск виявився банальною психологічною атакою. Розсип яскравих атакувальних гравців нічого не гарантує, якщо вони діють за принципом: «Одне до ліса, а друге до біса». Якийсь час команда тренувалася без кількох провідних футболістів, які були зайняті у своїх клубах. Перша спроба зіграти майже без «репетицій» закінчилася какофонією. Під заклики тренера грати через фланги аргентинці вперто лізли через центр, де індивідуальних зусиль було замало, а вершиною колективізму були спроби зіграти у стінку за кілька метрів від штрафного майданчику.
 
Створення вільного простору — одна з проблем будь-якого суперника збірної Парагваю. Жорстка, агресивна команда з самого початку пішла в’язати півзахист колумбійців. Не вистачило наступного, цілком логічного кроку. Атаки самих парагвайців занадто залежали від самої лише пробивної моці. Ніхто не зумів зробити їх більш вишуканими. Свого Ніколаса Мартінеса у цій команді, схоже, немає.
 
Колумбійці ж, коли вирвалися з тенет, продемонстрували хороший смак. У Хагуарес вочевидь планують зліпити з Джона Кордоби нового Джексона Мартінеса, і у збірній форвард доводить, що здатен не лише завершувати атаки, а й підключати до них партнерів.
 
Гол Кордоби став ще й ілюстрацією внутрішніх «мук» парагвайців. Простіше, звичайно, пояснити все помилками Густаво Гомеса. Але починалося все зі звичайного контролю м’яча у центрі. Й замість пошуку варіантів попереду парагвайці почали пасувати назад. Допасувалися до помилок Гомеса, який радше став заручником ситуації, аніж її творцем.
 
Збірна Уругваю у товариських матчах грала з перепадами. До натхненного польоту команди Дієго Агірре дотягнути буде важко, але іноді, як на початку другого тайму матчу з Перу, і ця збірна розправляє крила. Ім’я, яке слід запам’яти — Жиоржиан Де Арраскаета. З надією на те, що гра усієї команди допоможе йому найповніше розкритися не лише на цьому турнірі.