Sudamericano Sub-20: Дежавю

Ще один, бозна який за ліком, приклад «прокляття коменатора». І водночас дуже точна оцінка гри збірної Аргентини. Стартова активність, яку змінює безідейність. Так було з Чилі, так було і з Парагваєм. Звичайно, Аргентина ще може не лише вийти з групи, а й стати чемпіоном. Теоретично можливо навіть це. Й не таке траплялося. Та чи колись було так, щоб Аргентина на три поспіль молодіжних чемпіонати континенту привозила настільки убогі команди? Не за іменами. За грою, за колективною взаємодією, за здатністю дивувати й захоплювати.

 

Що сталося у системі молодіжних збірних після ери Пекермана? Чи взагалі для цих команд має якесь значення результат? Те, що про гру мова не йде, зрозуміло, але як же «результат»? Титул навіть на цьому рівні — ще один плюс для молодого футболіста, якого завтра агент прилаштує в Європі. Чи, може, цей плюс вже не потрібен? Система експорту відлагоджена настільки, що навіть якщо Аргентина не потраплятиме більше на молодіжний чемпіонат світу, ці «дрібниці» не матимуть значення?

 

Парагвай старанно захищався й, можливо, якби не рикошет від Гомеса, відзахищався б на нуль й не мріяв би про щось вагоміше. «Змусили» мріяти суперники. З’ясувалося, що й після голу аргентинці не зовсім розуміють що саме і як мають робити. Помилки на власній половині, гектари вільного простору для гравців групи атаки збірної Парагваю. Залишалося лише скористатися гостинністю господарів турніру. Зробили це парагвайці якісно, вміло, кожною гострою атакою дедалі більше підкреслюючи безпорадність аргентинської збірної як колективу.

 

У бразильців з командною грою і у першому матчі було трохи краще. Якщо аргентинці вперто намагалися пробити захисний мур головою, бразильці бодай іноді вдавалися до якихось вигадок. І, мабуть, вважали, що у поєднанні з давньою магією жовто-зеленої футболки, цього повинно вистачити. Щоправда ніхто з цих гравців ніколи й нічого у своєму куцому футбольному житті ще не зробив, аби ця магія стала ще сильнішою, але чи не кожен вважає, що робить усьому світу величезну послугу самою лише появою на полі. Ще зарано. Тому й виходить дивовижний контраст між очікуваннями, між потенціалом команди й тим, що відбувається на полі. Найкраще це відчуття сформулював коментатор аргентинського каналу TyC Sports, оцінюючи «гру» Уолласа: «Він не схожий ані на латераля, ані на бразильця».

 

У матчі з’явився нерв, завирували емоції після помилки воротаря уругвайців. Слідом за першим, уругвайці «привезли» собі ще один гол, та раптом матч став відкритим для будь-якого результату. Забив би Маркус Жуніор у найпорожніші у його житті ворота… Але це вже територія можливого. Та сама, якої юні бразильці уникали, усім своїм виглядом демонструючи, що вони вже чомусь вище за подібні банальності.

 

Для команди, у якої немає виразного організатора гри (принаймні поки що ніхто з ймовірних кандидатів на цю роль не переконує), це занадто небезпечне ставлення. Бразилія кілька турнірів поспіль домінувала на континенті й виграла останній молодіжний Мундіаль завдяки вмінню підкріплювати віру у власну винятковість конкретними справами. Було б непогано, якби нове покоління згадало про це.

 

Збірна Уругваю у товариських матчах грала з перепадами. До натхненного польоту команди Дієго Агірре дотягнути буде важко, але іноді…

 

Щось є у них спільного з дорослою збірною. Перевага у рахунку — передусім привід «сумлінно працювати в обороні», навіть тоді, коли вже самі могли відчути упродовж матчу, що суперник вразливий, і що у самих уругвайців є кому це використати. Тільки ж пошук вразливих місць у опонента може призвести до розкриття власних слабкостей. А раптом у масованій атаці втратимо м’яч, пропустимо, розгубимо перевагу? Тож, мабуть, краще «спокійненько, дисципліновано».

 

Найпарадоксальніше те, що все одно пропускають, все одно найкраще виглядають у відкритому бою. Але першими його нікому не нав’язуватимуть. Хоча у самих уругвайців щотуру нові герої у атаці (цього разу Дієго Лаксальт з Дефенсору).