R&B
Представник Далекого Сходу дбайливо прилаштував пакет зі щойно придбаними у клубному магазині речами, влаштувався на сидінні й вже збирався зануритися у спостереження за розминкою, коли поколіннями вироблений і вже мабуть спадковий інстинкт зірвав його з місця.
2 May 2013, 23:46
Авторская статья
Покрутив головою, вирішив на якому фоні має увіковічнити свій візит на легендарну арену й простягнув телефон. «Вибачте, Ви не могли б зробити фотографію?» Увесь матч він ревно переймався долею мадридського Реала.
«Вибачте, Ви не могли б зробити фотографію?» Голос не став настільки рідним, щоб впізнати його з першої ноти. Довелося озирнутися. Усміхнений чоловік простягав телефон. Мешканці його країни не такі вже й однакові, як іноді здається європейцям, але цього разу лише ціною неймовірних зусиль вдалося стримати регіт. Та сама людина, тільки цього разу вже на Камп Ноу. Звичайно ж при повному параді, у атрибутиці, щойно придбаній у клубному магазині. Хто ж винен, що квитки для працівників компаній власників прав на усіх стадіонах завжди поруч. Якби не ця деталь, ніхто б не дізнався про його перевтілення.
За останні років 15-20 Реал та Барселона отримали сотні тисяч шанувальників про яких хочеться сказати фразою з легендарної комедії: «Он любит не меня, а мои миллионы». Але оскільки усі вони забезпечують мільйони грандам іспанського футболу, ніхто походженням грошей, як і походженням любові до команди у клієнта не переймається. Знайомий англієць якось розповів, що у Таїланді на запитання про улюблену англійську команду отримав таку відповідь: МЮ, Ліверпуль, Ньюкасл. (Схоже, що респондент визначався з уподобаннями десь на початку-середині 1990-х.) А й справді, у кожному змаганні трофей один, розчаровуватися не дуже хочеться, тож не завадить підстрахуватися.
Навала любителів фотографуватися, знімати себе на відео чи що там ще вже вигадали поки що не витіснила «аборигенів» з трибун Бернабеу та Камп Ноу. І у них на цьому тижні були матчі до яких начебто вже й звикли, а водночас і унікальні. Що мадридцям, що барселонцям давно вже не доводилося у єврокубках відігрувати таке відставання.
Шанувальників Реалу готували до цього дня. Спеціально відео, записане гравцями, переконувало кожного уболівальника: «Наша сила — це ТИ». До речі, саме у цьому ролику найпереконливіше виглядав у протистоянні з Боруссією Кріштіану Роналду.
Для кращого закріплення матеріалу відео прокрутили десятки разів вже на стадіоні. Звичайно і без нього публіка б не йшла на стаідон гризти насіння. Але пильні погляди та впевнений заклик кумирів теж зробили свою справу. З перших секунд фани понесли Реал на ворота суперника. Найголовніше — команда відгукнулася. Вайденфеллер почав тягнути час коли зіграно було півтори хвилини. За перші чотирнадцять Реал міг забити тричі. Славний «дух Хуаніто» витав над полем. Спільні зусилля команди та її шанувальників здавалося б ось-ось дадуть результат. На Боруссію, за всіма ознаками, чекали ті самі noventi minuti, які за словами Хуаніто на Бернабеу son molto longhi.
Та потроху шторм вщухав. Остаточно все змінила атака дортмундців хвилині на двадцятій. Чіткий контроль у центрі, різкий пас на хід Піщєку, прохід до лінії штрафного суперників. Ніби й удар захисника Боруссії заблокували, але Реал після цього втратив динаміку, ритм, команда наче розвалилася на два блоки, між якими не було ніякого зв’язку. Спроби залатати розрив з допомогою стібків-індивідуальних проривів теж були марними. Час минав, диво віддалялося на недосяжну відстань, а вже на старті другого тайму Дортмунд міг зробити те, що наступного дня зробила Баварія. Заміни залишили команду без флангів, а звичайне акумулювання гравців атаки біля штрафного суперника означало, що й «особливі» у такі моменти діють за принципом: «Якось розберуться».
Уболівальники Реала конали разом з командою. Дедалі рідше лунало, а потім застрягло у зневірених горлянках громоподібне на початку матчу ¡Sí se puede!
Ніхто вже не вимагав відігратися. Хтось просив гравців показати, що у них все гаразд з парними статевими залозами самців, хтось благав хоч бити по воротах, а хтось вже після сімдесятої хвилини рушив до виходу. Аж поки не сталося те, що найкраще перо Іспанії, Сантьяго Сегурола, назвав здатністю Реалу вигравати матчі «за один подих».
Що команду, що її вболівальників відзначає певна імперскість у поглядах. Те, що іншим здається зверхністю та зарозумілістю, у Реалі вважають чеснотою. Титули, голи, мільйонні контракти належать Реалу за правом. Сяйво Білої Імперії має ставити на коліна усіх суперників. На Бернабеу не вірять у перемогу, її очікують. Тому й не всі досиділи до голу Бензема. Очікування здалося марним. Воно й було таким доки принцип: «Якось розберуться» не довів свою дієвість. Завжди він звичайно ж спрацьовувати не буде, але його близкість до притаманних футболу випадковості й мінливості зробила його могутньою зброєю. Стадіон миттєво зрегував. «Якось розбиратися» значно простіше, коли чуєш ревіння десятків тисяч підданців Імперії.
На полі найгіршим є страх, що охоплює тоді, коли здається, що нічого страшного статися вже не може. Боруссія прожила з цим страхом останні хвилини матчу і все ж зітхнула з полегшенням. Як і дівчина Маріо Балотеллі.
Далі буде
«Вибачте, Ви не могли б зробити фотографію?» Голос не став настільки рідним, щоб впізнати його з першої ноти. Довелося озирнутися. Усміхнений чоловік простягав телефон. Мешканці його країни не такі вже й однакові, як іноді здається європейцям, але цього разу лише ціною неймовірних зусиль вдалося стримати регіт. Та сама людина, тільки цього разу вже на Камп Ноу. Звичайно ж при повному параді, у атрибутиці, щойно придбаній у клубному магазині. Хто ж винен, що квитки для працівників компаній власників прав на усіх стадіонах завжди поруч. Якби не ця деталь, ніхто б не дізнався про його перевтілення.
За останні років 15-20 Реал та Барселона отримали сотні тисяч шанувальників про яких хочеться сказати фразою з легендарної комедії: «Он любит не меня, а мои миллионы». Але оскільки усі вони забезпечують мільйони грандам іспанського футболу, ніхто походженням грошей, як і походженням любові до команди у клієнта не переймається. Знайомий англієць якось розповів, що у Таїланді на запитання про улюблену англійську команду отримав таку відповідь: МЮ, Ліверпуль, Ньюкасл. (Схоже, що респондент визначався з уподобаннями десь на початку-середині 1990-х.) А й справді, у кожному змаганні трофей один, розчаровуватися не дуже хочеться, тож не завадить підстрахуватися.
Навала любителів фотографуватися, знімати себе на відео чи що там ще вже вигадали поки що не витіснила «аборигенів» з трибун Бернабеу та Камп Ноу. І у них на цьому тижні були матчі до яких начебто вже й звикли, а водночас і унікальні. Що мадридцям, що барселонцям давно вже не доводилося у єврокубках відігрувати таке відставання.
Шанувальників Реалу готували до цього дня. Спеціально відео, записане гравцями, переконувало кожного уболівальника: «Наша сила — це ТИ». До речі, саме у цьому ролику найпереконливіше виглядав у протистоянні з Боруссією Кріштіану Роналду.
Для кращого закріплення матеріалу відео прокрутили десятки разів вже на стадіоні. Звичайно і без нього публіка б не йшла на стаідон гризти насіння. Але пильні погляди та впевнений заклик кумирів теж зробили свою справу. З перших секунд фани понесли Реал на ворота суперника. Найголовніше — команда відгукнулася. Вайденфеллер почав тягнути час коли зіграно було півтори хвилини. За перші чотирнадцять Реал міг забити тричі. Славний «дух Хуаніто» витав над полем. Спільні зусилля команди та її шанувальників здавалося б ось-ось дадуть результат. На Боруссію, за всіма ознаками, чекали ті самі noventi minuti, які за словами Хуаніто на Бернабеу son molto longhi.
Та потроху шторм вщухав. Остаточно все змінила атака дортмундців хвилині на двадцятій. Чіткий контроль у центрі, різкий пас на хід Піщєку, прохід до лінії штрафного суперників. Ніби й удар захисника Боруссії заблокували, але Реал після цього втратив динаміку, ритм, команда наче розвалилася на два блоки, між якими не було ніякого зв’язку. Спроби залатати розрив з допомогою стібків-індивідуальних проривів теж були марними. Час минав, диво віддалялося на недосяжну відстань, а вже на старті другого тайму Дортмунд міг зробити те, що наступного дня зробила Баварія. Заміни залишили команду без флангів, а звичайне акумулювання гравців атаки біля штрафного суперника означало, що й «особливі» у такі моменти діють за принципом: «Якось розберуться».
Уболівальники Реала конали разом з командою. Дедалі рідше лунало, а потім застрягло у зневірених горлянках громоподібне на початку матчу ¡Sí se puede!
Ніхто вже не вимагав відігратися. Хтось просив гравців показати, що у них все гаразд з парними статевими залозами самців, хтось благав хоч бити по воротах, а хтось вже після сімдесятої хвилини рушив до виходу. Аж поки не сталося те, що найкраще перо Іспанії, Сантьяго Сегурола, назвав здатністю Реалу вигравати матчі «за один подих».
Що команду, що її вболівальників відзначає певна імперскість у поглядах. Те, що іншим здається зверхністю та зарозумілістю, у Реалі вважають чеснотою. Титули, голи, мільйонні контракти належать Реалу за правом. Сяйво Білої Імперії має ставити на коліна усіх суперників. На Бернабеу не вірять у перемогу, її очікують. Тому й не всі досиділи до голу Бензема. Очікування здалося марним. Воно й було таким доки принцип: «Якось розберуться» не довів свою дієвість. Завжди він звичайно ж спрацьовувати не буде, але його близкість до притаманних футболу випадковості й мінливості зробила його могутньою зброєю. Стадіон миттєво зрегував. «Якось розбиратися» значно простіше, коли чуєш ревіння десятків тисяч підданців Імперії.
На полі найгіршим є страх, що охоплює тоді, коли здається, що нічого страшного статися вже не може. Боруссія прожила з цим страхом останні хвилини матчу і все ж зітхнула з полегшенням. Як і дівчина Маріо Балотеллі.
Далі буде