A. M. D. G.

Fútbol argentino: Збірна без паузи

Нагромадження символів іноді заплутує, додає таємничості речам надзвичайно банальним та прозаїчним. Речам, які під впливом цієї таємничості стають тим, чим вони ніколи не були і не будуть. Після першого матчу збірної Аргентині (символ номер один) на мундіалі зрозуміло, що команда Дієго Армандо Марадони (символ номер два) ніколи не матиме обличчя.

У кваліфікації, товариських поєдинках ця команда одягала різні маски. Щоразу сотні тисяч пар очей невідривно стежили за ідолом, що бовванів біля бокової лінії і робив вигляд, що працює над тим, аби колись з-під маски вигулькнуло на світ хоч би якесь обличчя. Під час цього "маскараду" Марадона робив реверанси і у бік національного чемпіонату. Немов натякав, що пам’ятає про власне коріння, про те, де виріс він сам.

Футболіст Марадона був наскрізь просякнутий аргентинськими традиціями, він увібрав у себе неймовірну спадщину. Так само, як тільки в Аргентині могли з’явитися Ґардель, Кортасар і Перон, тільки там міг визріти футбольний геній Марадони.

Одна з проблем його збірної — важко зрозуміти, яке у неї коріння. Вона ніби щоразу наново пнеться із землі, кожного разу якось інакше. Гібриду "своїх" та "європейців" у ній немає, як би на це не сподівалися. Ухил якраз у бік "європейців". Тих, хто звик до футболу у вигляді "бренду", "торгової марки" чи ще якогось дурнуватого ярлика. А "бренду" коріння не потрібне. Він всюдисутній і готовий підкорити світ простим набором рекламних заклинань-слоганів. І якщо у рекламі скажуть, що щось є хорошим, чого б це хтось мав коверзувати і сумніватися?

Матч із Нігерію був демонстрацією бренду. "Ось, подивіться, запустив м’яч уперед Верон. Нічого, що там нікого немає, головне, що запустив. Це геніально". "А ось, впадіть на коліна, побіг сам Мессі. Немає значення, що він, здається, сам не розуміє, куди біжить. Добіжить розбереться".

Можна сказати, що це лише перший матч турніру. Але це не перший матч Марадони на чолі збірної Аргентини. А командної Гри ані сліду. Блискучий Ді Марія чахне на лівому фланзі, бо м’яч туди майже не потрапляє через те, що крихітці Ліонелю потрібно вкотре за матч здійснити свій гігантський слалом.

Мессі постійно закидали, що він не грає у збірній так само, як у Барселоні. Але у Барселони є чіткий план, частиною якого є і його рейди. Коли ж він намагається повторити їх у команді, в якій рух біля штрафного суперника не доведений до автоматизму, то іншого варіанту, окрім як завершувати атаку самому, просто не залишається.

Важко собі уявити, що ця команда зможе повторити знаменитий гол сербам збірної Пекермана.

Хоча вона принаймні здатна на таку ж кількість передач поспіль. Щоправда, з іншою метою. За рахунку 1:0 збірній Марадони, у тому складі, що грав із нігерійцями, ці передачі потрібні не для колективних спроб збільшити перевагу. М’яч вони женуть до власних воріт. А створення моментів залишають, і як це романтично, на волю випадку. Проскочить Мессі двох-трьох — буде момент, загубить захист суперника когось із форвардів — буде ще один.

Марадона часто повторює, що під час свого легендарного проходу у матчі з англійцями він постійно шукав можливості віддати пас ліворуч, але так і не знайшов. Хто б не йшов у подібний прорив зараз, скільки варіантів для передачі він матиме?

Навіть у цьому вигляді Аргентина має солідний кадровий потенціал. Лише у першому матчі залишилися у запасі Аґуеро, Пасторе, Міліто, Болатті, Палермо. Двоє з них минулого року доводили у складі Уракана Анхеля Каппи, що аргентинську футбольну культуру не так вже й легко перетворити на філіал всесвітнього футбольного МакДональдса.

Збірна Марадони є значно ближчою до цього "ідеалу", тому й питання оцінки її гри насправді виходить за межі конкретного турніру. Як і після поразки у Ла-Пасі, це питання ідеологічне.

І те, у що грала збірна Марадони у першому матчі, це не аргентинський футбол. У будь-якій його інтерпретації. Ані футбол Білардо, ані футбол Менотті. Звичайно, El Narigón, або лише його обриси, іноді випирають на тому місці, де мало б бути обличчя, але якось непевно. Чого б це раптом команда "білардистів" використовувала для утримання рахунку методи Менотті? Чи ці нескінчені передачі назад є своєрідною формою глузування з El Flaco?

Марадона, безумовно, великий мотиватор. Його харизми вистачить на десяток збірних. Але спробуємо уявити собі, що ось такий мотиватор очолює велику компанію. Через недалекоглядну політику мотиватора починаються фінансові проблеми, і люди місяцями сидять без зарплати. Мотиватор вміє при цьому так поговорити з ними, що ті, зі сльозами на очах, готові ледь не останню сорочку з себе зняти заради "процвітання рідної компанії". Але ситуація від цього не покращується. Бо у мотиватора як не було, так і немає розуміння того, як його компанія має розвиватися. І залишається сподіватися на диво.

У аргентинського футболу, попри все, достатньо сил, аби диво сталося. Але це буде найбільше диво в історії футболу. Йдеться, звичайно, не про перемогу у ПАР. Цього, якраз, виключати не варто. Йдеться про те, щоб Аргентина постала командою зі стилем, який би пам’ятали незалежно від результату. Як пам’ятають Угорщину-54 чи Голландію-74.

А поки що "Віртуози Моск…", тобто Марадони використовують замість смичків лобзики.
Ad Maradona Diego Gloriam. 

Дмитро Джулай, спецiально для Football.ua