Вчитель

Так буває, що серед сотень, тисяч та мільйонів пересічних людей народжуються генії, бунтарі та сміливці, здатні кинути виклик усталеним принципам суспільства та змінити все на свій лад. Джеймс Хоган народився звичайнісіньким хлопцем, але завдяки допитливості та впертості став і бунтарем, і сміливцем, і генієм, здобувши у тренерських колах,без перебільшення, авторитет знаного філософа та метра.

Будучи гравцем, Хоган не володів якимись своєрідними даними чи талантом, але власні недоліки зумів компенсувати працелюбністю. "Я –  корисний та старанний правий інсайд", – так охарактеризовував себе Джиммі. 

Одразу ж треба наголосити на тому, що він міг піти абсолютно інакшими, не футбольними стежками – як факт, батько прагнув бачити Джиммі у бухгалтерській сфері, але коли той обрав стезю спортсмена, то Хоган-старший, на щастя, лише підтримав сина у його починаннях.

Якщо вірити свідченням сучасників та близьких Хогана, то майбутній тренер відзначався доволі непростим характером – педантичністю, прагматизмом та скрупульозністю, наполегливо вивчаючи будь-який футбольний аспект до дрібниць. Це неабияк дратувало партнерів по команді, що недарма "приклеїли" до Джеймса прізвисько Пастор – окрім явного натяку на сповідування католицизму так він усіх діставав своїми закидами та дріб’язковістю. Справа в тому, що Хогану хотілося більшого, ніж давала тодішня футбольна школа – більше тренувань, більше завдань, більше аналітики, тоді як фізичні вправи та навантаження проводилися, як правило, двічі на тиждень (і то неохоче, тому що англійці вважали себе майстрами від природи та нехтували тренуваннями), а про тактику мова взагалі не йшла.

Тож можете уявити, як Хоган щиро зневажав примітивний футбол, притаманний та прищеплений у ті дні ледь не кожній команді Першого дивізіону. Мабуть, одним із небагатьох винятків була Астон Вілла, яка, на відміну від решти колективів, практикувала не "hit and run", а "passinggame", стиль, за рахунок якого стрімко вибилася у лідери англійського чемпіонату, ознаменувавши таким чином золоту клубну епоху кінця ХІХ століття. Воно і не дивно, адже командою керували шотландці Арчібальд Хантер та Джордж Ремзі, чия національність одразу пояснює специфіку та секрет могутності Вілланів – представники країни кілтів та волинки, як ніхто інший, розбиралися у грі в пас та постійно експериментували із комбінаціями. 

Тільки от шотландська манера гри, до якої так тягнувся Хоган, ретельно приховувалася – природно, що ні в Рочдейлі, ні в Бернлі, Свіндоні чи Болтоні він не побачив чогось надзвичайного, такого, що дійсно б вплинуло по-новому на його світогляд. Джеймс блукав у пошуках, ламаючи голову над актуальними для себе питаннями – як краще грати, що зробити в тій чи іншій ситуації чи як правильно обробитим’яч? Керманич Бернлі Спен Уіттейкер спробував допомогти вихованцеві, але отриманими відповідями Джиммі залишився вкрай невдоволений – Уіттейкер наполягав на тому, що якщо нападник із десяти спроб заб’є хоча б двічі, то це вже, можна сказати, чималий прогрес. Хоган іронічно посміхався, оскільки був переконаний, що покладатися на випадок чи удачу безглуздо та не професійно – навпаки, необхідно всебічно розвиватися, аби добиватися успіху. І це не порожні слова – приміром, Джиммі разом із батьком змайстрував саморобний велотренажер, на якому регулярно займався.

"З цього дня я почав все осягати самостійно. Одночасно я намагався повчитися у справді великих гравців. Саме через це постійне прискіпливе копання в пошуках відповідей на питання я й згодом став тренером. Це було очевидно – адже сам себе я вже тренував як молодий професійний тренер", – пригадував Джиммі. 

Частково задовольнити свої бажання Хоган зумів під час перебування у Фулхемі, де він познайомився із клубним адміністратором Генрі Бредшо. Сам Генрі не мав тренерського хисту, але, як і Джиммі, відкидав "бий-біжи" – саме тому він запросив до стану Дачників кількох шотландських гравців та тренерів. І це в ті дні, коли ФА жорстко тиснула на клуби, забороняючи функціонерам наймати спеціалістів із сусідньої частини Королівства! Бредшо відкрито плював на санкції та штрафи – його, насамперед, цікавили прибутки, забитий Крейвен Коттедж та яскрава і динамічна гра. Нарешті Хоган наблизився до "passinggame" та наочно пересвідчився у ефективності системи – у 1908 році лондонці добралися до півфіналу Кубка Англії, попередньо розібравшись із Норвіч Сіті, Манчестер Сіті та Манчестер Юнайтед. Цей півфінал, у якому Фулхем розгромно поступився Ньюкаслу0:6 став останнім матчем Джиммі у формі Дачників – хлопець одержав важку травму коліна, і невдовзі Бредшо, сподіваючись полегшити зарплатну відомість, вказав інсайду на двері.

У Свіндоні, як і Болтоні, Хоган повноцінно не заграв – окрім того, що його мучило злощасне коліно, півзахисник не відчував особливого смаку до футболу. Ще б пак – Джиммі орієнтувався у грі якщо не краще, то точно не гірше усіх менеджерів разом узятих! Його інтерес різко пожвавився у 1910 році – Болтон організував турне в Нідерландах, де провів товариський поєдинок із Дордрехтом та переміг 10:0. Звісно, це красномовно говорило про те, що англійці  попереду усіх і з явним відривом, але Джеймс, напрочуд, не тішився розгромом. Його цілком поглинула думка – а що, якщо навчити голландців грати у футбол? Мало того – у футбол, який подобався саме йому, Хоганові! А чому б і ні? Ось що згодом написав Джиммі у щоденнику:

"Я був молодим та дурним, щоби думати про поїздку за кордон, але мене вело покликання – я хотів навчити іноземних братів грати в правильну гру".

Але як? Куди? Джиммі чекав зручного моменту і він, зрештою,настав – його близький товариш, арбітр Джей Ті Хоукрофт повідомив, що той таки Дордрехт шукає молодого та, головне, амбітного тренера. Пастор, не вагаючись, зібрав речі і рушив у Південну Голландію на зустріч новому виклику. Йому було 28.

Джеймс підписав дворічну угоду із Баранячими головами та взявся реорганізовувати колектив. Під його опікою в основному були студенти, але це абсолютно не бентежило Хогана – спочатку Джиммі налагодив календар інтенсивних тренувань, а потім наліг на контроль м’яча, короткий-довгий пас та тактику; на заняттях, які стосувалися переміщень на полі, спеціально малював на дошці діаграми та схеми,акцентуючи на тому, щоб футболісти притримувалися заданого ігрового малюнку та чітко усвідомлювали свою роль, а не створювали хаос. Бувало, Джиммі доводилося брати підопічних за руку і водити по майданчику, пояснюючи функції і вимоги; усім Хоган приділяв час та вичерпно тлумачив як ефективніше вчинити в будь-якому епізоді і принести користь – словом, Джеймс уже тоді нагадував сучасного, просунутого фахівця, які в умовах сьогодення очолюють гранди топових чемпіонатів. 

Про методику Хогана ширилися чутки – у результаті на тридцятирічного тренера звернули увагу в Королівському футбольному союзі. Джиммі довірили Помаранчевих, правда, на один матч – в КФСН хвилювалися перед домашнім "товарняком" із Німеччиною. Хоган навів лад і виконав завдання – Нідерланди здолали Бундестім 2:1. 

У 1911 році Пастор за посередництва Хоукрофта опинився у Австро-Угорщині, куди приїхав на запрошення тренера збірної Австрії, чеського єврея Уго Мейзеля. Так відбулося їхнє знайомство, яке стало початком подальшої міцної чоловічої дружби – Уго любив вечорами спілкуватися із Джеймсом та був вражений знаннями свого товариша та співбесідника. Глибокий аналіз та ерудованість Хогана переконали Мейзеля, що  Джиммі – та людина, з якою йому по дорозі; так Хоган потрапив до віденської Аустрії. 

А ще Мейзель марив збірною Австрії та прагнув заявити про себе та свій колоритний колектив. А як це зробити? Ясна річ, обіграти найкращого суперника, який на слуху, із іменем та відповідним статусом. Підходящим варіантом у розумінні Уго була Англія – Трьох левів він боявся та водночас поважав, мріючи про те, що одного дня його команда покаже англійцям де зимують раки. Ще у 1908 році Мейзель розраховував влаштувати дуель із опонентом, але, взявши паузу, все ж визнав, що його підопічні "сируваті" та неготові.

Поява Хогана для Уго була наче рятівним кругом – Джиммі приступив власноруч готувати австрійців до стокгольмської Олімпіади-1912.Треба сказати, що Мейзель не відзначався тренерським хистом – на відміну від Джеймса, який досконало знав внутрішню кухню і міг легко пояснити тактичну складову, Уго пробував "відтворювати", але не "творити". Мудрості, властивої Хогану, цей менеджер набрався тільки через два десятиріччя, коли вийшов у півфінал чемпіонату світу-1934.

У Стокгольмі Австрія виступила непогано – команда Мейзеля дісталася до чвертьфіналу і у Відні такими показниками залишилися задоволені. Уго і сам світився від щастя, дружньо плескаючи Хогана по плечу – мовляв, до 1916 року намуштруємо хлопців і виграємо  наступні ОІ. Сам Джиммі був не проти – він бачив у збірній потенціал, до того ж встиг прикипіти до Відня, де почувався наче вдома. 

"Поїхати з мого похмурого, індустріального Ланкаширу в веселий Відень було немов подорожжю в рай", – не жалів компліментів наш герой. 

Гарантувати цей "рай" квапився і Мейзель – на Хогана кинула оком збірна Німеччини. Джиммі поставив підпис під контрактом, але…

Консул мене запевнив, що не буде ніякої безпосередньої небезпеки і порадив мені продовжувати свою роботу. Впродовж сорока восьми годин після розмови війна була оголошена. (Джеймс Хоган)

Війна невблаганно розрушила солодкаву атмосферу затишної, пахучої кави і знаменитих віденських тістечок – зазвичай некваплива і мирна столиця Австро-Угорщини вмить посіріла у передчутті кровопролиття. Хогану якимось дивом пощастило відправити дружину і дітей в Англію, але його самого упіймали німці і пригрозили як інтернованого, підданця британської корони жбурнути у концентраційний табір. Від гіркої участі тренера врятувало впливове сімейство Блайтів – замість бараків Джиммі вісімнадцять місяців повчав дітлахів тенісу.

У 1916-му про Хогана випадково почув віце-президент угорського МТК англієць Бейрон Дірстей та зробив усе, щоб доправити Джиммі до Будапешта. Як Дірстей балансував між двох вогнів і за які смикав ниточки – досі невідомо. Тим не менш,  Джеймс повернувся до улюбленої справи і зробив фактично неможливе – із Білою зіркою у 1917 та 1918 роках здобув золото угорської першості, заклавши фундамент послідуючих звершень та перемог МТК. На підтвердження вищесказаного, наведемо приємну статистику – відновлений Хоганом клуб ще сім разів поспіль завершував чемпіонат на першій сходинці Угорщини. Правда, без свого наставника – щойно відгриміли вогні Першої світової війни, Джиммі вирушив на Туманний Альбіон. Його родина переживала скрутні часи і Хоган звернувся по допомогу у ФА, що відкрила фонд для гравців і тренерів, постраждалих у війні, але там на нього чекало одне розчарування. Ось як описав теплий "прийом"  Джеймса Норман Фокс:

"Коли війна закінчилася, то він повернувся у Англію, де дізнався, що люди, які постраждали у війні, могли претендувати на двісті фунтів стерлінгів від ФА. Джиммі був майже у злиднях, але коли він відправився в Лондон, то секретар Френсіс Уолл відкрив шафу та запропонував йому пару шкарпеток кольору хакі. "Якщо б ми відправили їх хлопцям на фронт, то вони були б вдячні". Натяк був очевидним: "зрадник". 

Джиммі кілька років знаходився у структурі Ліверпуля, але у 1922-му його допекло остогидле життя в Англії – тренер подався у мандри. Доля завела Хогана у різні закутки Європи – його прагнули бачити у Франції, із обіймами зустрічали на теренах колишньої Австро-Угорщини та із роззявленими ротами слухали семінари в Німеччині.Зупинився Пастор у Швейцарії – прийняв Янг Бойз та Лозанну, а із тамтешньою збірною дійшов до фіналу ОІ-1924, але поступився уругвайцям. Бував Джеймс і в Парижі – у 1932 році очолив Расінг, у який його порекомендував Мейзель, не забувши пригадати про маленьку послугу: Уго, що після війни знову тренував Австрію, готувався до матчу із Англією. На заповненому вщерть Стемфорд Брідж Хоган та Мейзель ледь не вирвали перемогу, та Три леви зафіксували 4:3 на свою користь…

Джиммі затаїв образу на Уолла, але час минав, і йому закортіло побачити рідні місцини – у 1934-му він взяв курс до Ланкаширу. Фулхем, Астон Вілла, Брендфорд та Селтік – ось де побував Хоган, перш ніж завершити тренерську кар’єру. У 1937 році Пастор вивів Вілланів у Перший дивізіон – за це йому клуб віддячив пенсією до кінця життя…

Внесок Хогана надзвичайний. Мабуть, це звучить пафосно, але поспішу вас запевнити, що кропітка праця та філософія Джеймса дійсно заслуговують на таке величання. Коли усвідомлюєш з якими людьми стикався цей тренер, то просто захоплює дух – уявіть, у Дрезднері Хоган наставляв на шлях істини зовсім юного Гельмута Шена, майбутнього легендарного керманича збірної ФРН, та Маттіаса Сінделара, якого зустрів у Аустрії. 

Я захоплювався Джиммі і завжди розглядав його як яскравий приклад тренерської професії. У своїх лекціях для тренерів я часто, як і донині, згадую його ім’я. (Гельмут Шен)

Джиммі справедливо називають основоположником дунайської школи – як результат, Вундертім Мейзеля та Мадярські чарівники Густава Шебеша, керуючись записками британця, почергово наробили галасу на чемпіонатах світу, свого часу вважаючись чи не найкращими збірними на континенті. І все завдяки кому?Із особливою, підкресленою повагою до Хогана ставився угорський спеціаліст:

"Він навчив нас всього, що ми знаємо про футбол", –без найменшого натяку на іронію зауважив Шебеш.

Слова Густава мали раціональне зерно – йому, як прибічнику комуністичного режиму, довірили у розпорядження плеяду талановитих футболістів, штучно зібраних в єдине ціле силою та можливостями тоталітарної системи. Втім, це ніякою мірою не гарантувало успіху – погодьтеся, в історії є достатньо випадків, коли наявність висококласних виконавців не завжди вирішує долю поєдинку. Саме принципи Хогана допомогли Шебешу нав’язати його підопічним розуміння тактики та порядку, як то кажуть, запустити механізм, щоби перераховані риси гармонійно перепліталися із класом гравців. 

Окрім Густава у Джиммі вчилися Мартон Букові, Дьордь Орт, Дорі Кершнер та Бела Гуттманн. СамГуттманн! Усі вони у підсумку стали іменитими фахівцями – наприклад, Букові вдало тренував МТК та збірну Угорщини, Дорі розрив свій потенціал аж за океаном, у сонячній Бразилії та виграв чемпіонат Німеччини із Нюрнбергом, а Белу, думаю, взагалі не має сенсу зайвий раз представляти. І ще – коли Джиммі займався із молоддю Астон Вілли, то під його опікою бігав "зелений" хавбек на ім’я Рон Аткінсон. Чули про такого?

Я пам’ятаю кожне заняття із Джиммі. Це було унікально. Ми всі, малі хлопці за нього грали. Пам’ятаю, як ми називали його дядьком Джиммі. (Рон Аткінсон)

У середині 50-х Кершнер підготував англомовний підручник "LearntoplaytheHungarianWay". "Сучасний угорський стиль побудований на способі гри старої шотландської школи" – такимирядками читач знайомиться із книгою. Ці слова передмови, як справжній вчитель, написав Хоган.