Роберто Ді Маттео — про ніч, коли він переміг Барселону Гвардіоли і вписав своє ім’я в історію Челсі
У 2012 році Челсі приїхав на Камп Ноу з мінімальною перевагою після першого матчу — лише один гол переваги. Проте експерти були явно не на боці тимчасового тренера Роберто Ді Маттео, який стояв на бровці легендарного барселонського стадіону тієї напруженої ночі.
Суперником був Пеп Гвардіола — тренер, про якого Челсі мріяв давно. До того ж Ді Маттео мав стримати атаку Барселони з Мессі у найкращі роки, не маючи обох основних центральних захисників: один травмувався, а другого вилучили з поля.
Та події, що розгорнулися далі, стали однією з найгероїчніших сторінок в історії клубу. Десятеро гравців Челсі вистояли, зіграли внічию і виграли протистояння, вийшовши до фіналу, де у драматичній серії пенальті здолали Баварію та стали кращою командою Європи.
Ді Маттео планує відвідати Стемфорд Брідж сьогодні: Челсі знову зустрінеться з Барселоною в Лізі чемпіонів. Напередодні матчу він поділився з Telegraph Sport спогадами про ту ніч, коли перехитрив Гвардіолу та став легендою клубу.
Плани, зруйновані за півгодини
Той виїзд до Барселони відбувся наприкінці шаленого 10-денного відрізка: Челсі розгромив Тоттенгем 5:1 у півфіналі Кубка Англії, мінімально переміг каталонців на Стемфорд Брідж та зіграв унічию з Арсеналом на Емірейтс.
"Ми грали кожні три дні — часу на тренування майже не було. Працювали переважно над відеоаналізом, — згадує Ді Маттео. — Я переглянув багато матчів Барселони, і наш план був таким: вийти у схемі 4-2-3-1, компактно оборонятися й опікати Мессі вдвох. Я одразу сказав хлопцям, що ми майже не матимемо м’яча. Вони були готові до цього після першого матчу".
І вже в першому таймі все пішло шкереберть: Гаррі Кехілл залишив поле через травму на 12-й хвилині, а капітан Джон Террі отримав червону картку на 37-й — одразу після того, як Серхіо Бускетс відкрив рахунок.
Попри екстрено перебудовану оборону — пара центрбеків Іванович – Босінгва (який вийшов на заміну), а Рамірес змушений був опускатися на правий фланг захисту — ситуація швидко погіршилась. На 43-й хвилині Андрес Іньєста забив другий м’яч, і за рахунку 0:2 здавалося, що Челсі неминуче чекає розгром.
"У той момент ти відчуваєш, що матч вислизає з рук, — згадує Ді Маттео. — Це не було б уперше, коли Барселона розбирає суперника по частинах. Вони робили це й 11 проти 11, а вже в більшості — тим паче".
"Я не злився на Джона Террі. Так, це була дурна червона картка, і він вибачився перед командою після матчу. Але що б змінила моя злість? У перерві він був абсолютно розбитий. Та я повинен був думати про те, на що можу вплинути. Ще до свистка на перерву, коли стало 0:2, я вже обдумував, що скажу команді та які зміни потрібні".
Гольовий шедевр Раміреса
Але настрій перевернувся з ніг на голову одним фантастичним моментом — Челсі забив із нічого прямо перед перервою. Френк Лемпард вивів Раміреса на ударну позицію, і бразилець завершив епізод майже в стилі Мессі, перекинувши м’яч через Віктора Вальдеса.
На табло було 2:1, загальний рахунок став рівним, а завдяки правилу виїзного голу саме Челсі виходив у фінал.
"Рамірес забив найкрасивіший м’яч у своїй кар’єрі, і раптом усе змінилося, — каже Ді Маттео. — Динаміка гри перевернулася: з відчаю — до усвідомлення, що ми повернулися в боротьбу".
"Лемпс віддав приголомшливий розрізний пас, і я думав, що Рамірес спробує обводити воротаря, але він зробив цей неймовірний удар. Він змінив для нас все".
"Я сказав хлопцям: “Просто зараз ми — у фіналі, і це чудове відчуття”. Вони були морально готові грати без м'яча. Я зробив кілька невеликих корективів, і ми розуміли, що нам знадобиться трохи удачі — але віра з’явилась".
Холодна голова
У другому таймі Челсі справді довелося пережити кілька важких моментів. Мессі влучив у поперечину з пенальті, а згодом — у стійку, після гола Алексіса Санчеса, який не зарахували через офсайд Дані Алвеса.
Ді Маттео зізнається, що інколи, будучи тренером, виходив на перекур, аби зібрати думки. Але того вечора на Камп Ноу не було жодної секунди навіть для короткої паузи. З бровки він намагався випромінювати спокій.
"Ну що я мав робити — бігати вздовж лінії поля? Ні, я просто намагався залишатися спокійним, тому що якщо б я нервував чи панікував, гравці це б відчули", — каже Ді Маттео. "Пульс, певно, був вищим за норму, і час тягнувся неймовірно повільно, але всередині я був досить спокійним. Я намагався показати хлопцям, що я вірю — це можливо".
"Якби Барселона забила один гол — вона, ймовірно, забила б і другий, і третій. Але Мессі не реалізував пенальті, влучив у стійку — і коли минають 50 хвилин, 60, 70, 80, починаєш думати: ми це зробимо".
Голгазм Невілла
Окрім вимушених перестановок у захисті, ще одне тренерське рішення Ді Маттео стало визначальним: заміна Дідьє Дрогба на Фернандо Торреса наприкінці матчу. Саме вона подарувала момент, що став легендою — і викликав знаменитий goalgasm Гарі Невілла, який коментував гру.
У фінальну хвилину Торрес вискочив у контратаку, обіграв Віктора Вальдеса й зрівняв рахунок, остаточно гарантувавши Челсі місце у фіналі Ліги чемпіонів — загальний рахунок став 3:2.
"Дідьє вже трохи втомився, і я знав, що Фернандо може дати нам свіжість попереду, — каже Ді Маттео. — Я не сприймав це як ризик. Я розумів, що він може допомогти нам у контратаці".
Торрес прийшов у Челсі у січні 2011 року за рекордні для Британії 50 мільйонів, але довго не міг виправдати очікувань. Та саме той момент у Барселоні назавжди зробив його улюбленцем фанів.
"Він заслужив цей гол, бо працював неймовірно багато — заради команди й заради того, щоб змінити ставлення людей до себе, — каже Ді Маттео. — Я був надзвичайно радий за нього".
Відродження команди
Часто можна почути, що команда Челсі тієї епохи — Террі, Лемпард, Дрогба, Петр Чех і Ешлі Коул — могла керувати собою сама. Але такий погляд несправедливо зменшує роль, яку зіграв Ді Маттео в здобутті Ліги чемпіонів.
Поставлений виконувати обов’язки головного тренера після звільнення Андре Віллаш-Боаша, у якого він був асистентом, Ді Маттео чудово розумів, що його завдання — знову об’єднати сильне ядро команди.
"Зрештою, саме сила цієї групи привела Челсі до успіху. У нас були фантастичні гравці, — каже Ді Маттео. — Але жодна команда не вигравала щось велике без тренера".
"Мене не хвилював статус тимчасового наставника. Я зовсім не переймався титулом — мене могли називати як завгодно. Я просто хотів допомогти клубу та зробити все, аби гравці досягли чогось особливого".
"Мова йшла про те, щоб зібрати докупи всі маленькі угруповання в команді й зробити нас знову єдиною сім’єю. Без сильного колективу неможливо досягти успіху. Матч проти Барселони — блискучий тому доказ".
Фактор Пепа
Після відставки Віллаш-Боаша Пеп Гвардіола був тренером мрії для Романа Абрамовича. Тому перемога над іспанцем на його ж полі без сумніву допомогла Ді Маттео отримати повноцінний контракт — нехай і всього на кілька місяців.
Ді Маттео не приховує, що знав про інтерес клубу до інших тренерів, але стверджує: це ніколи не відволікало його від роботи.
"Ви, мабуть, знаєте, що тоді клуб розглядав більше одного кандидата, — згадує він. — Але я на це не звертав уваги, не слухав шум — був надто зайнятий справою".
"Я не сприймав це як протистояння з Пепом, і не отримував особливого задоволення від перемоги над ним — не так, як над деякими іншими колегами, скажімо чесно!" — усміхається Ді Маттео.
"Він найкращий тренер у світі, я не раз говорив йому це. Дуже скромна людина, чудовий хлопець. Після матчу він знайшов теплі слова, коли ми потиснули руки. Деякі розмови залишаються приватними, але він щиро побажав нам успіху у фіналі".
"Чи залишився б я в Челсі, якби ми програли Барселоні або Баварії? Хто знає? Я ніколи нічого такого не знав напевно. Але це дивовижна історія — і мені пощастило бути її частиною".