Один із найкращих виконавців штрафних в історії АПЛ, могильник іншого українського клубу та багато емігрантів: що потрібно знати про АІК
Слідом за Динамо до єврокубків вступає і Ворскла. Вже на першій стадії жереб виявився для полтавців немилосердним: доведеться зіграти з найдосвідченішим єврокубковим бійцем під назвою АІК. Додатковою складністю для Ворскли стане той факт, що обидва матчі плей-офф – і виїзний, і номінально домашній – клуб проведе у Швеції. Але Ворскла не збирається здаватися до стартового свистка: про готовність полтавців до сезону свідчить, наприклад, перемога у контрольному матчі з рахунком 7:0.
У день гри ми вирішили розповісти про суперника полтавського клубу.
Чому, власне, АІК?
У 1891 році в передмісті Стокгольма (який з того часу встиг остаточно злитися зі столицею) був заснований мультиспортивний клуб Allmänna Idrottsklubben. Перекладається українською це нехитро: “загальний спортивний клуб”. Для зручності вимови сольнівці назвали себе АІКом, розмістивши відповідні три літери та на своїй емблемі.
Gnaget (самоназва АІКа) має свої секції хокею з шайбою (семиразовий чемпіон Швеції) і з м'ячем (триразовий), гандболу (одноразовий) і навіть гольфу з боулінгом, але найбільш успішною є саме футбольна команда. Зараз футбольний АІК – 12-разовий чемпіон Швеції, і за кількістю титулів він йде на четвертому місці разом з Юргорденом – після Мальме, Гетеборга та Норчепінга.
Щоправда, цілих 8 із 12 чемпіонств АІКу виграно ще до Другої світової війни, а в епоху більш професійного футболу він набагато частіше виявляється другим і нижче, ніж першим. АІК, як би як парадоксально це не звучало, перший за кількістю других місць: віце-чемпіоном Швеції він ставав цілих 17 разів. Другим він став і за мотивами чемпіонату-2021, що дозволило йому зіграти із Ворсклою.
АІК може пишатися своєю історією. Може своєю ареною: саме АІК грає на розкішній Френдс Арені, яка – рідний дім для збірної Швеції в більшості домашніх матчів. Саме на відкритті Френдс Арени у 2012 році “тре крунур” обіграла англійців 4:2, а Златан Ібрагімович оформив покер, у тому числі й забив неймовірний гол через себе ударом з-за меж штрафного майданчика. Більше того, й до Френдс Арени АІК грав на легендарній Росунді – стадіоні, який приймав фінали і чоловічого, і жіночого чемпіонатів світу.
А ось академією АІК, чесно кажучи, аж до останнього часу похвалитися не міг – практично всі легенди збірної Швеції зросли в інших клубах. У Gnaget можна згадати хіба що Курта Хамріна: легендарного форварда Мілана, Ювентуса, Фіорентини та Наполі п'ятдесятих-шістдесятих років. З інших зоряних шведів можна згадати монструозного захисника нульових Улофа Мельберга, але його зв'язок з АІКом не дуже міцний: він відіграв за цю команду один неповний сезон, після чого і поїхав підкорювати топ-ліги.
Скільки знайомих осіб у команді?
І, звичайно, є діючі легенди. По-перше, це Себастьян Ларссон – людина, яка перші півсотні офіційних матчів на шведській землі зіграла за збірну Швеції. Себастьян – вихованець лондонського Арсеналу, до 33 років він грав лише в Англії. Тільки після ЧС-2018, вже у статусі легенди шведського футболу (більше 100 ігор за збірну!) він приїхав до рідного чемпіонату – і його вибором став АІК.
І, треба сказати, Себастьян відразу увійшов до епосу фанатів Gnaget, як мінімум завдяки цьому:
2018-го АІК виграв останнє на даний момент чемпіонство, і йому посприяв цей майже кінематографічний гол Ларссона зі штрафного у ворота Мальме. Зараз Ларссону вже 37, але він начебто зроблений із сталі: прямо зараз він другий гравець команди за зіграним часом у чемпіонаті. Якщо в Англії Себастьян часто виходив на фланзі, то у складі Gnaget він завжди виходить у центрі поля.
І важливо розуміти: цей постріл Ларссона у ворота Мальме – ні в якому разі не випадковість. Ларссону дуже, дуже далеко до піару Бекхема та Роналду, але за час його виступів в АПЛ ніхто не забив зі штрафних так багато голів (11), як він. Та й за всю історію Прем'єр-ліги більше за шведа таким чином відрізнилися лише Анрі, Дзола, Ворд-Праус і дві суперзірки, названі вище.
Ще один приклад людини, яка приїхала до Швеції вже зіркою – Мікаель Лустіг. Райт-бек, який трохи не дістався до сотні матчів за збірну, приїжджав у “три крунур” з Русенборга, Селтiка, Гента – і, повертаючись до Швеції, теж вибрав АІК. Лустіг теж у віці (35 років), та його коронка – це універсалізм. Від матчу до матчу він переміщається з центру оборони на правий фланг і назад, що дозволяє часто виходити в основі.
А ще один знаменитий швед фактом перебування в АІК швидше викликає жаль про втрачені можливості. Так, йому лише 30, і він може грати ще довго. Так, перехід до АІКу для нього – можливість знову пограти у єврокубках. Але все одно це не перебиває відчуття, що Йон Гвідетті не виправдав надій, що покладалися на нього, і на третину.
З Манчестер Сіті він підписав контракт через якісь дні після 16-річчя, коли команду тренував (і дуже хвалив Йона) Свен-Йоран Ерікссон. Зрозуміло, прихід у клуб величезних грошей змусив багатьох посунутись – але, можливо, навіть тим, з ким попрощалися одразу, було простіше. Гвідетті пройшов через п'ять оренд, дуже довго перебуваючи в напівпозиції "зрозуміло, що не рівня Агуеро, але може стати в нагоді".
Про перспективу та правоту Ерікссона говорили, наприклад, 20 голів у 23 матчах за Фейєнорд у сезоні, тільки наприкінці якого форварду виповнилося 20 років. Про те, що він не рівня Агуеро – провали у Стоку та Бернлі, що тоді грав у Чемпіоншипі. Форвард у результаті пішов у Сельту, у складі якої, зокрема, забив надважливий гол Шахтарю у плей-офф Ліги Європи – але все одно, схоже, що дуже багато часу він втратив на лавки та оренди. Вже останні роки натякали, що Йону настав час повертатися до Швеції: після 2018-го його кар'єра вмістила лише програну конкуренцію в Алавесі та оренду у друголіговий Ганновер.
Тепер, коли Алавес вилетів, сидіти в запасі клубу Сегунди, Гвідетті, мабуть, стало нецікаво. Контракт з АІКом він підписав менше тижня тому, але вже проти Кальмара на вихідних вийшов у стартовому складі. Для чемпіонату Швеції це посилення може бути просто ядерним (див. результативність Йона в чемпіонаті Голландії), і захисникам Ворскли варто приділити його фігурі особливу увагу.
Типова Швеція: поляк, серб, грек та багато інших
Загалом склад АІКу непогано демонструє, наскільки Швеція загалом перейнялася і просочилася мігрантами. Тренує першу команду людина, яка ані як гравець, ані як тренер ніколи не працювала за межами Швеції – і звати її Бартош Гжелак. Він чистокровний поляк, батьки якого переїхали до Швеції, коли Бартошу було 4 роки. Раніше Бартош вивів периферійний футбольний клуб Фрей з третього дивізіону до другого, потім працював у молодіжній збірній – і 2020-го отримав шанс у Сольні.
Єдиний футболіст АІКа, який потрапив до складу збірної Швеції на останні матчі – Сотіріос Папаяннопулос. Його батьки з Греції, але Сотіріос народився в Стокгольмі. Є гравець, якого викликали до шведської збірної зовсім недавно – це Александр Мілошевич. Його батьки – серб та шведка, але народився Александр також у столиці Швеції.
Зазвичай Мілошевич і Папаяннопулос складають зв'язку центральних захисників, а праворуч виходить найперспективніший гравець АІКу – 19-річний стокгольмець Юзафат Мендес. Більше того, у випадку з форвардом Хеноком Гоїтомом прапорець Еритреї швидше вводить в оману. Він народився в Сольні, виріс і здобув футбольну освіту у Швеції – просто у 30 років втомився чекати виклику від тренерів збірної Швеції та став грати за історичну батьківщину... Загалом, іммігрантський слід величезний, і не в країні, головними легендами останніх поколінь якої були Хенрік Ларссон та Златан Ібрагімович, про це переживатимуть.
Чи знаєте ви, що...
АІК вже зустрічався з українським клубом: на груповому етапі Ліги Європи-2012/13 він програв Дніпру 2:3 та 0:4. У Сольні голами відзначилися Мандзюк, Селезньов та Калініч, а у Дніпропетровську забили Кравченко, знову Калініч та двічі Зозуля. Примітно, що якщо того Дніпра вже немає, то за АІК так само грає Гоїтом.
Хоч би як добре грав Крістоффер Нурдфельдт або будь-який інший воротар АІКу, він не отримає перший номер. Його закріплено за вболівальниками клубу з 2009 року.
За АІК виступав Вадим Євтушенко – легендарний гравець вісімдесятих років, переможець Кубка Кубків у складі Динамо та чемпіон СРСР у складі Дніпра. У Швецію Євтушенко переїхав у 1989 році, відіграв за Gnaget чотири сезони та допоміг стати чемпіоном у 1992 році.