Культ особи
Обійшлось без сюрпризів: на черговому конгресі Союзу європейських футбольних асоціацій у Відні Мішель Платіні забезпечив собі третій термін на посту президента УЄФА. Несподіванкою це переобрання не стало, адже кандидатура чинного керівника організації не отримала конкуренції від інших претендентів. Вибори без вибору, протокольні оплески після оголошення результату і цікава теза Платіні про перевагу представницької демократії – словом, Зепп Блаттер, який був одним із почесних гостей заходу, повинен був залишитись задоволеним. Іронія, однак, полягає в тому, що потенційна загроза наступній каденції одіозного швейцарця має шанс вийти винятково зі штаб-квартири УЄФА у Ньоні.
Усе пізнається у порівнянні: безальтернативні вибори у жодному разі не можна назвати проявом здорової демократії, але й до атмосфери конгресів ФІФА, яку керівник англійської Футбольної Асоціації Ґреґ Дайк дотепно називав «схожою на Північну Корею», європейському футбольному союзу все ж таки далеко. Позиція Дайка у цьому випадку може вважатися показовою, адже після скандалу навколо визначення господарів наступних двох чемпіонатів світу очолювана ним асоціація обмежила свої контакти з ФІФА, водночас продовживши зберігати робочі стосунки з командою Мішеля Платіні. Понад те, в одному з нещодавніх інтерв’ю Дайк наважився заявити, що єдиним шляхом до реформ у світовому футболі є ініціативи УЄФА. Отож і персона президента Платіні на тлі страшного сну будь-якого піарника Йозефа Блаттера виглядає набагато більш вигідною. Певна річ, розуміє це і сам трьохразовий переможець Золотого м’яча.
«Я підтримував пана Блаттера у 1998, 2002, 2006 і 2010 роках, проте мені здається, що саме зараз ФІФА потребує ковтка свіжого повітря», – недвозначно заявив Платіні у своїй першій після переобрання промові. Понад те, француз відверто висміяв слова очільника світового футболу, якими Блаттер аргументував своє рішення балотуватися на п’ятий термін попри обіцянку залишити посаду. «Не схильний вважати себе капітаном корабля, який потрапив у шторм, – з усмішкою на вустах заявив функціонер. – Я радше капітан нашої команди, а то і її звичайний гравець». Ці заяви, підкріплені нещодавніми висловлюваннями Платіні про необхідність змін у керівництві світового футболу, зрештою виявились набагато цікавішими, ніж власне віденське голосування. Адже саме завдяки ним команда УЄФА дала зрозуміти, що в протистоянні з ФІФА вона налаштована максимально рішуче.
Коли минулого літа Платіні здивував багатьох відмовою від участі у виборах президента ФІФА, у міжнародному футбольному союзі це рішення назвали «позитивним меседжем». На думку одного з членів його виконавчого комітету, бельгійця Мішеля Дужа, воно свідчило про відсутність конфліктів між очолюваною французом УЄФА і її материнською організацією. Утім, багато в чому вимушений крок Платіні зрештою набув обрисів гри з Блаттером на перспективу.
Учорашні слова колишнього футболіста збірної Франції, вочевидь, свідчать про суттєве погіршення його стосунків із старшим колегою, проте нічого дивного у тому, що до настільки рішучих заяв він перейшов тільки після виборів у Відні, насправді, немає. Чи не найбільш вагомою причиною для відмови Платіні скласти конкуренцію Блаттеру на травневих виборах президента ФІФА став той факт, що австрійський конгрес повинен був відбутися в березні. І саме це накладання графіків команда француза, схоже, сприйняла занадто ризикованим: втратити і синицю в руці, і журавля в небі вона бажання не мала. А от уже після забезпечення нового терміну в Ньоні Платіні, зрозуміло, почував себе набагато вільніше. До того ж певний варіант протидії Блаттеру він все ж вигадав.
Якщо з точки зору волевиявлення та інтриги вчорашній конгрес УЄФА одкровенням не став, то як політичне протистояння він однозначно відбувся. Річ у тім, що до Відня було запрошено не лише Зеппа Блаттера, а й його трьох конкурентів на майбутніх виборчих перегонах: Луїша Фігу, Мікаеля ван Праага та Алі бін Аль-Хусейна. Колишній футболіст, голова Нідерландської королівської футбольної асоціації та принц Йорданії мало не синхронно заявили про свій намір потіснити Блаттера з цюріхського трону (про що ми писали не так давно), але об’єднуються вони не лише цим. Тріумвірат розділяє підтримку Мішеля Платіні і неформально вважається його спробою нав’язати конкуренцію швейцарському диктатору. І хоча кожен із них має свою програму і навіть власних симпатиків, побутує думка, що вони виступають одним фронтом і готові у вирішальний момент обрати між собою кандидата, який матиме найбільше шансів у боротьбі з чинним президентом. Певна річ, навіть у такому разі завдання скинути Блаттера буде виглядати надзвичайно складним, але вже зараз трійка має певні підстави для оптимізму: отримавши вчора слово, Зепп не наважився жодним чином згадати про майбутні вибори.
Негативним сигналом для чинної влади в міжнародному футбольному союзі може стати і той факт, що у Відні були затверджені зміни до виконавчих комітетів ФІФА та УЄФА. В останньому, до прикладу, своє місце вперше після розпаду СРСР втратив представник Росії, але зберіг свою посаду українець Григорій Суркіс. Із виконкомом ФІФА ситуація ще цікавіша: як переобраний голова УЄФА, місце у ньому зберіг Платіні, а от за квотою Великої Британії новим віце-президентом організації став Девід Ґілл, колишній виконавчий директор Манчестер Юнайтед. За інформацією англійської преси, переконав Ґілла у необхідності такого рішення сам Платіні, хоча той свого часу називав перспективу співпраці з корупціонерами не приємнішою, ніж перегляд футбольного матчу у фанатському секторі на Анфілді. «Ви, англійці, завжди чимось незадоволені. Принаймні тепер у Ґілла буде шанс висловити це виконкому напряму», – жартівливо прокоментував це призначення президент УЄФА. Зрозуміло, що наявність серед віце-президентів ФІФА Платіні, Ґілла, а також принца Алі повинна забезпечити Блаттеру певну опозицію.
Усі ці політичні нюанси доповнюють характеристику Мішеля Платіні як розважливого і гнучкого функціонера, проте його іміджмейкери все ще надають перевагу робити акцент на інші переваги француза. 59-річний Платіні помітно постарішав за останні кілька років, але досі вважається порівняно молодим функціонером, а отже має мандат на словосполучення на кшталт «свіжа кров» чи «омолодження керівного складу». Понад те, частково він виправдовує цей образ по-справжньому сміливими нововведеннями. Своїм головним досягненням за два терміни на посаді президента УЄФА Платіні називає введення системи Фінансового фейр-плей, яка має на меті привчити європейські футбольні клуби стежити за своїми видатками. Серед інших здобутків своєї команди в інтерв’ю офіційному сайту УЄФА президент організації назвав збільшення кількості учасників на наступному чемпіонаті Європи, створення Ліги націй та ідею «європейського футбольного фестивалю», яка буде введена на Євро-2020. За давньою президентською традицією – за рік після закінчення чинної каденції Платіні.
Дещо менш амбіційні плани, на які президент УЄФА, втім, звернув особливу увагу під час вчорашньої промови, стосуються подолання злободенних проблем європейського футболу на кшталт проявів расизму, екстремізму і націоналізму. Платіні запевнив, що його команда робить усе можливе для того, щоб стадіони стали безпечною зоною для вболівальників, але при цьому наголосив на необхідності підтримки її ініціатив державними апаратами. За його словами, європейський футбол потребує створення спеціального органа спортивної поліції, який зміг би забезпечувати порядок на аренах у межах всієї юрисдикції УЄФА. Підкреслив француз і те, що покарання стадіонів за неналежну поведінку фанатів повинні стати більш жорсткими.
У цьому випадку Платіні знадобилось залучення іншої складової його іміджу, статусу колишнього футболіста. Наполягаючи на важливості викорінення з футболу усіх проявів екстремізму, колишній гравець Ювентуса згадав про трагедію на Ейзелі, безпосереднім свідком якої він став тридцять років тому. Назвавши її «чорним днем недалекого минулого», Платіні вкотре закликав до співпраці представників європейських урядів, але при цьому мимохіть нагадав делегатам з’їзду, що вони мають справу із легендарним у минулому футболістом, причетним до багатьох знакових моментів в історії європейського футболу. Принц Алі же, своєю чергою, у вітальній промові не забув захоплено нагадати присутнім про те, що за час ігрової кар’єри Платіні не отримав жодної червоної картки. Це, звісно, не культ особи Блаттера в ФІФА, але, погодьтесь, тенденція не дуже здорова.
З усіх питань до президента УЄФА, однак, це точно не є найбільш суперечливим. Позичаючи формулювання в одного з найкращих голлівудських сценаристів сучасності: проблеми Платіні з піаром пов’язані насамперед із тим, що в нього є справжні проблеми. Справа в тому, що французький функціонер досі не зумів позбутися шлейфу скандалу із голосуванням на користь Катару як майбутнього господаря чемпіонату світу. І добре ще, якби мова йшла винятково про сам факт віддання голосу (із цим пов’язують навіть того ж Фігу), але у цьому випадку йдеться про прямий вплив на його рішення згори. Незадовго після оприлюднення результатів голосування на конгресі ФІФА європейська преса отримала дані про те, що напередодні волевиявлення Платіні мав зустрічі з тодішнім президентом Франції та еміром Катару. Враховуючи ж той факт, що свого часу саме ця трійка вирішувала долю футбольного клубу ПСЖ, до Платіні не можуть не виникати резонні запитання стосовно його зацікавленості в цій справі.
Не допомагають президенту УЄФА й інші його знайомства. На віденському конгресі, за повідомленням журналіста The Guardian Оуена Ґібсона, Мішель Платіні найчастіше був помічений в компанії двох підопічних, іспанця Анхеля Марії Вільяра та кіпріота Маріоса Лефкарітіса. Перший із них, одвічний глава іспанської футбольної федерації, як і Платіні, балотувався на посаду члена виконкому ФІФА без жодної конкуренції. Другий – заплямував свою репутацію скандалом із катарською компанією щодо купівлі ділянки землі. Обидва, певна річ, голосували за надання Катару права прийняти ЧС-2022.
Загалом же ситуація виходить вельми анекдотичною: Мішель Платіні звинувачує Зеппа Блаттера у тому, що той балотується на п’ятий термін, але сам при цьому безальтернативно обирається на свій третій. Тому, навіть якщо Платіні і є найкращою надією світового футболу на зміни, як чарівного рятівника його сприймати не варто. Футбольна політика в кожному разі залишиться брудною справою.