Рене Ігіта: Цар скорпіонів

В кінці 1970-х в нетрях північного Медельїна почав часто з’являтися чоловік, який аж ніяк не
пасував до оточуючих злиднів. Він носив якісні американські штани й футболки, а його
зап’ясток прикрашав Rolex.

Ніхто з місцевих злочинців не наважувався пограбувати цього чоловіка. Навпаки, вони прислуговували йому та називали його дон Пабло. І справді, як можна було його не любити? Він будував лікарні, школи, житлові квартали, футбольні поля та катки й постійно роздавав біднякам 20-доларові купюри. Невдовзі цей чоловік почав вести на радіо передачу "Громадянські права вступають в права".

Згодом він анонсував запуск соціального проекту "Медельїн без нетрів". Ви, мабуть, вже здогадалися, що цим чоловіком був Пабло Ескобар.

Він пообіцяв місцевим безхатченкам побудувати житловий масив на 1 000 людей і хотів назвати його "Поселення Пабло Ескобара". На відміну від політиків, "підприємець" дотримав свого слова. Якось, вражений пожежею в одному з найбідніших районів Медельїна, Ескобар за власний кошт повністю його відбудував. Кишенькові журналісти теж полюбляли цілувати зад Пабло.

Ескобара зображали скромним хлопцем з народу, який, важко працюючи, вибився в люди і тепер не забуває своє важке дитинство й за будь-якої нагоди допомагає злидарям. Один з колумбійських журналів назвав Пабло Робін Гудом. Відтоді це прізвисько й приклеїлося до нього.

Природно, що багатьох цікавило, звідки ж в Ескобара стільки грошей, на що преса відповідала, цитуючи Ель-Патрона: "З 16 років я здавав в оренду велосипеди, потім почав торгувати автомобілями. Мені посміхнулася Фортуна, і я зміг купити трішки землі. Чим я зараз займаюсь? Я скромна людина, а мої статки аж ніяк не пов’язані з кокаїном. Я просто продаю квіти". Більшість бідних колумбійців довгий час вірили казочці про колумбійську Попелюшку. Одним із тих, кому Ескобар спромігся навішати локшини на вуха, був і Ігіта.

Рене народився в 1966 році у Кастилії, бідному кварталі Медельїна. Хлопчик швидко зрозумів,
що в цьому жорстокому світі може розраховувати лише на самого себе. Батько покинув сім’ю
невдовзі після народження сина, а через кілька років Бог забрав на небо і маму. На щастя бабця спромоглася вивести внука в люди:

"В дитинстві в мене було лише два шляхи розвитку кар’єри. Я міг стати або спортсменом, або ж злочинцем". Добре, що Рене вибрав перший шлях. Щоправда, Ігіті через кілька десятиліть таки довелося посидіти у в’язниці. Від світанку до заходу сонця маленький Рене грав у футбол. І навіть, коли небесне світило йшло на заслужений відпочинок, Ігіта продовжував матчі, адже в нетрях Медельїна були чудові футбольні поля з прожекторами, подаровані місту колумбійським Робіном Гудом. Юний Рене виділявся своїми бомбардирськими якостями. Він мав чудовий дриблінг та хороший нюх на голи – завжди опинявся в потрібний час у потрібному місці.

Але якось хлопець на один матч став у ворота. Все трапилось випадково. В матчі молодіжного
чемпіонату Медельїна воротар команди, за яку виступав El Loco, травмувався і Рене вирішив
його замінити. Ігіта відстояв на нуль, а цей матч став доленосним. Попри це, молодого
голкіпера часто тягнуло до чужих воріт, адже він обожнював забивати. Інколи це допомагало
команді, а іноді призводило до жахливих ляпів, які й досі пам’ятають усі. В 17-річному віці.

Ігіта переїжджає до столиці, де проводить один сезон за Мільйонаріос. Цікаво, що в 16 матчах
він забив 5 голів. Ескобар та його бізнес-партнер Карлос Моліна, які тоді спонсорували
Атлетіко Насьйональ, не захотіли спокійно спостерігати за тим, як земляк Ігіта допомагає
суперникам перемагати. Колумбійський хрещений батько зробив голкіперу пропозицію
повернутись додому. І він, звичайно ж, не зміг відмовити.

У складі зелених Ігіта продовжував грати в стилі вершника без голови, постійно залишаючи власний штрафний майданчик та "перевтілюючись" у 11-го польового гравця. Колумбієць так пояснював своє божевілля: "Я думаю, що голкіпери повинні отримувати більшу свободу самореалізації. Якщо ми атакуємо, я люблю виходити до центрального кола та обмінюватися з партнерами кількома пасами". В кваліфікації до мундіалю 1990 року, вражений грою колумбійського голкіпера, англійський коментатор Мартін Тайлер зазначив:

"Це просто злочин що Ігіта стоїть на воротах. Тренеру Кавових Матурані варто випустити на поле запасного голкіпера, а Рене відправити в атаку". Не менше фокуси Ігіти здивували й польських журналістів, які вперше побачили колумбійське чудо в товариському матчі збірної Колумбії проти познанського Леха: "Ми не могли повірити власним очам, Ігіта постійно обводив наших гравців. Йому було замало власного штрафного майданчика й він грав на цілій половині поля".

В 1989 році Ігіта допоміг Ескобару реалізувати одну з його найзаповітніших мрій. Тоді
улюблена іграшка Пабло – Атлетіко Насьйональ – виграв Копа Лібертадорес. Якби не шалений
Рене, зелені не бачили б цього титулу, як своїх вух. 24 травня 1989 року в домашньому матчі
Олімпія зробила хороший гандикап перед матчем-відповіддю, двічі забивши в ворота Ігіти. Але
парагвайці розуміли, що в Колумбії на них чекає справжнє пекло. Добре, що гра відбувалася не
в Медельїні, а в Боготі.

Страшно подумати, що могло б трапитися з гравцями Олімпії, якби
вони наважились взяти титул в лігві Ескобара. Попри те, що зелені в першому таймі практично
не злазили з воріт парагвайського клубу, гості змогли вистояти. А ось в другій половині гри
Атлетіко вистачило лише 20 хвилин аби відновити статус-кво. Далі була серія пенальті, після
якої Ігіту почали називати одним з кращих воротарів світу.

Першими лотерею розпочали парагвайці й Рене без проблем впорався з ударом воротаря Олімпії Альмейди. До того ж, голкіпер не просто відбив сферу, а зловив її в руки.

До пори до часу Атлетіко спокійно йшов до титулу, поки на четвертому ударі не схибив Гарсія. З п’ятим пострілом гравця Олімпії Амарільї навіть Ігіта не зміг нічого вдіяти. Рахунок став 4:3 і для того, щоб залишитися в грі, Насьйоналю потрібно було будь-якою ціною забивати. Здогадайтеся, хто підійшов до
одинадцятиметрової позначки, щоб виконати ключовий удар?

Звичайно ж, Ігіта. Альмейда намагався вгадати, куди проб’є El Loco та кинувся в кут, однак
Рене перехитрував колегу та з усієї сили вгатив по центру. А далі на полі розпочався театр
абсурду. Ігіта спромігся впоратися із трьома пенальті поспіль, проте це не принесло команді
титул, оскільки його партнери теж тричі програли двобої Альмейді. До м’яча підійшов гравець
Олімпії Відаль Санабрія та мало не вбив своїм ударом одну із ворон, що пролітали над
воротами Ігіти. Насьйональ отримав 4-й матчбол, який, зрештою, реалізував Леонель Альварес.
МVP поєдинку так розповідав про свій найкращий матч:

"Під час серії пенальті я намагався заспокоїтися та ні про що не думати. Найважче було впоратися зі страхом. Адже ви знаєте, як тремтять під час серій пенальті вболівальники, а що вже казати про гравців. Та якщо футболіст накладе в штани під час лотереї, то він однозначно її програє. На щастя, я зумів приборкати своїх демонів. Цікаво, що коли я зараз переглядаю ту серію з Олімпією, то мене аж трусить. Не знаю, яким дивом я тоді був спокійним, наче удав".

6 вересня 1995 року. 20-тисячна жменька вболівальників дрімає на Вемблі під час товариського матчу між збірними Англії та Колумбії. І раптом Ігіта змушує всіх прокинутись. Згодом десятки тисяч фанатів шкодували, що вони того дня проігнорували цю гру, втративши можливість на власні очі побачити "Удар скорпіона". Один з кращих англійських футбольних журналістів Джонатан Уілсон так описує цей історичний сейв в книзі "The Outsider: A Нistory of the Goalkeeper": "Чи бачив він, що лайнсмен запалив прапорець, коли вирішив, ставши на руки, п’ятами відбити м’яч після невдалого навісу Джеймі Реднаппа? Якщо так, то це підкреслює неймовірну уважність голкіпера. Якщо ж ні, то як тоді можна охарактеризувати "Удар скорпіона"? З однієї сторони – бездоганно виконаний трюк.

З другої – реалізація сміхотворного бажання задовольнити власне его. І все ж, якби не той удар, чи знайдеться ще бодай одна причина, через яку зараз можна згадати цю нудну нульовку? Що б там не витворяв Ігіта, він робив матчі такими, які запам’ятовувались надовго". Наставник Трьох Левів Террі Венейблс так відреагував на "Удар скорпіона":

"Я ніколи не бачив нічого подібного. Але я не думаю, що ми будемо вчити наших воротарів подібним трюкам, навіть якщо це допоможе повернути вболівальників на трибуни". Сам колумбієць теж ніколи не приховував свого задоволення історичним ударом: "Це був незабутній вечір. Реднапп пробив, м’яч перелетів мені через руки, я нічого не прораховував, просто вдарив по ньому п’ятками. Все вдалося. 100 тисяч фанатів (насправді в 5 разів менше), які заповнили того дня Вемблі, втратили дар мови. Я давно відпрацьовував "Удар скорпіона" на тренуваннях і чекав слушної нагоди, щоб показати його всьому світу. Найбільше я боявся, що хтось мене випередить. Але, на щастя, мої побоювання не справдились". 

Кубок Америки 1995 року показав в усій красі як плюси, так і мінуси шаленого Рене. В фінальному матчі групового турніру з Бразилією, він, вибиваючи м’яч, примудрився відправити його у власні ворота. А в грі за бронзу Ігіта підтвердив слова Матурани. Ударом зі штрафного він поцілив в перекладину, м’яч відскочив до Аспрільї, який з кількох метрів розстріляв ворота янкі. Чим більше зростала слава Ігіти, тим більше ним починав цікавитись хрещений батько Колумбії.

Ескобар покликав голкіпера на зустріч в 1987 році. На ній, за словами Рене, вони кілька годин розмовляли про футбол і там голкіпер нібито переконував Пабло здатися владі. Але цим словам воротаря не дуже віриться, адже для нього Ескобар завжди залишався таким собі Робін Гудом. "Так званий наркобарон, так званий терорист.

Я знаю Пабло дуже давно, що б там на нього не наговорювали вороги, він чесна й благородна людина, в грудях якої б’ється шляхетне серце. Всім, що я маю, я завдячую Ескобару. Коли я був маленьким, він замінив мені батька, а згодом став для мене старшим братом. Без Ескобара я та мої сусіди не мали б ні даху над головою, ні освіти, ні якісного лікування".

Згодом таке поклоніння перед Патроном вилізе голкіперу боком. В 1991 році, коли Пабло сидів за "ґратами" в в’язниці Ла Катедраль, яку він сам собі збудував, Рене знову зустрівся з Ескобаром. Ігіта стверджував, що він не міг відмовитись від запрошення Пабло. Мабуть, так, але, судячи з фотографій, зроблених в Ла Катедраль, голкіпер чудово провів час в товаристві свого покровителя. В липні 1992 року Пабло довелося тікати зі своєї вілли-в’язниці.

Всім стало очевидно, що час Ескобара минув й старі друзі почали вдавати, що не знають його. За це він жорстоко мстив. Патрон вже нікому не пропонував срібло, а вдавався лише до олова. Через кілька місяців постійних переховувань трапилося неймовірне – невичерпні фінанси Пабло заспівали романси. Тоді Ескобар почав вдаватися до відчайдушних кроків. Від цієї агонії наркобарона постраждав й наш герой. В травні 1993 року люди Ескобара викрали 11-річну Марселу, доньку Карлоса Моліни, з яким Пабло тепер ворогував. 

Коли Моліна випадково натрапив на світлини Ігіти з Ескобаром, він "попрохав" голкіпера про допомогу. Карлос, звичайно ж, не був таким кривавим як Пабло, але не послухати його також означало підписати собі смертний вирок. По Рене приїхав автомобіль, а водій сказав голкіперу: "Я від Карлоса Моліни. Сідай зі мною, дорогою я тобі розповім, що ти повинен зробити для боса". El Loco вручили дипломат з 300 тисячами зелених, які він передав викрадачам дівчинки. Ігіта чудово впорався із завданням, а з голови Марсели не впало жодної волосини.

Моліна на знак подяки вручив Рене якусь коробку з іграшками. Коли воротар приїхав додому та відкрив її, то побачив, що там лежать 50 000 доларів. Природно, що колумбієць не мав жодного бажання повертати ці гроші Моліні. "Я ж ризикував життям. Хіба я не заслужив цю невеличку винагороду?", – думав Рене. Згодом Ігіта стверджував, що не хотів брати цих коштів, але родина переконала його, що 50 000 зелених зайвими не бувають. Проте, знаючи Ігіту, цим словам важко повірити. 

Можливо, голкіперу вдалося б вийти сухим з цієї історії. Але, на жаль, Ігіту недарма називали El Loco. Йому не вистачило розуму втримати язика за зубами. Він поділився усіма подробицями своєї пригоди з журналістами і вже наступного дня про Ігіту, який зірвав куш на кіднеппінгу, дізналася вся Колумбія. Влада була змушена відреагувати. Тоді в країні йшла перманентна війна з наркокартелями й Ігіта просто потрапив під гарячу руку. Він виправдовувався:

"Я просто граю в футбол. Я не маю зеленого поняття про закони". Але йому нагадали, що незнання законів не звільняє від відповідальності. Футболісту наказали повернути гроші, але він вже розтринькав маже всю суму. Тому в нього відібрали будинок та автомобіль. На цьому неприємності для Ігіти не завершились. В липні 1993 року Ігіта опинився на тюремних нарах, де відсидів довгих 7 місяців. Він провів би там ще більше часу, якби не оголосив голодування. Цей хід конем дав свої плоди. До речі, Ігіту посадили без суду та слідства й формальних звинувачень йому так ніхто і не висунув. Дивно? Звісно ні, адже це Колумбія. Не варто забувати, що саме там народився магічний реалізм й саме в цій країні слоган Adidas "impossible іs nothing" працює, як в жодній іншій.

"Я відсидів кілька місяців у в’язниці і можу вас запевнити, що мінімум 40% відсотків злочинців виходять звідти ще небезпечнішими, ніж тоді, коли вперше переступили її поріг. Наша пенітенціарна система не витримує жодної критики. Вона перетворює дрібних злочинців на справжніх монстрів", – згадував свій тюремний досвід голкіпер.

Ув’язнення коштувало футболісту поїздки на американський мундіаль. Можливо, саме Рене забракло Кавовим, щоб справдився прогноз Пеле, який називав Колумбію одним з головних фаворитів чемпіонату світу 1994. Ігіта ніколи не опускав рук, а тому вже через рік повернув собі місце в основі збірної. В тому ж 1995 він допоміг Насьйоналю дійти до фіналу Копа Лібертадорес, ставши головним героєм півфінального протистояння з Рівер Плейт. Рене не лише забив надважливий гол зі штрафного, а й мало не самотужки виграв серію пенальті. В матчах за титул проти Греміо магії Рене не вистачило, щоб вдруге здобути Копа Лібертадорес. В період з 1997 по 2010 він змінював клуби, наче рукавички. У 2004 році Ігіта вкотре вляпався у скандал.

Його дискваліфікували за вживання кокаїну. Мабуть, в цьому немає нічого дивного, якщо згадати уродженцем якого міста є воротар. Відсидівши бан, Рене продовжив виступати в заштатних клубах. У 2005 році Ігіта взяв участь в колумбійському аналогу реаліті-шоу "Останній герой". Тоді ж він наважився на чергове божевілля – зробив собі пластичну операцію. "Мені набридло постійно перемагати в конкурсах на найогиднішого футболіста Колумбії. Я більше не хочу бути бридким Ігітою, тепер я став красунчиком і можу грати в серіалах роль якогось плейбоя", – жартував над витівкою Рене.

Під завісу своєї кар’єри голкіпер-ветеран продовжував наводити жах на своїх колег за амплуа. Граючи в другій лізі за "Депортіво Перейра", він залишив 5 автографів в воротах суперників. Лише коли йому виповнилось 44, Ігіта повішав рукавички на цвях, добившись того, про що колись мріяв в нетрях Медельїна – всенародної любові: "Коли я завершив кар’єру, моє ім’я продовжувало бути на вустах людей, а в їх свідомості я завжди буду гравцем, який приносив в життя звичайних людей трішки магії".

Володимир Войтюк, Football.ua