Денис Бунчуков: Якщо переді мною буде дилема грати за збірну Бельгії чи України, на 99 відсотків оберу батьківщину

З початком війни в Україні багато молодих футболістів виїхали за кордон. А деякі ще задовго до війни розпочали своє футбольне становлення у Європі. Денис Бунчуков — один з таких. У 2019 році він вирушив на навчання у Великобританію, де продовжив займатися футболом та здобувати освіту.

Зараз він грає у бельгійській Лізі Жюпіле за місцевий Сере Юнайтед, та складає компанію ще чотирьом українцям у цьому чемпіонаті — Едуарду Соболю з Брюгге, Миколі Кухаревичу з Левена, Мар'яну Шведу з Мехелена та Олександру Драмбаєву з Варегема. Football.ua поспілкувався із молодим 19-річним півзахисником про його кар'єру, рівень чемпіонату Бельгії та інше.

У поєдинку шостого раунду Ліги Жюпіле українець дебютував ща Сере у грі проти Генка (0:4). Він вийшов у стартовому складі та зіграв 69 хвилин.

- Денисе, в Україні ти грав за юнацьки команди Динамо та київський Атлет, але з 2018 року про тебе немає жодної інформації. Де ти продовжив кар'єру?

- У 2019 році, після Атлету, я виїхав з України. Я поступив в англійський коледж Бургхаус, та два роки навчався саме там. При ньому була футбольна академія, де я продовжив свої виступи. Колледж був неподалік від Лестера, у Маркет-Харборо.

- У 2022 році ти потрапив до клубу Сере Юнайтед. Як ти там опинився?

- До квітня 2022 року, протягом шести місяців, я був на перегляді у Сере. Керівники клубу вирішили взяти мене на один рік. Мене брали під молодіжну команду U-23. Після місяця тренувань мені сказали, що я буду тренуватись з першою командою. Так я тут і опинився. Буду грати за молодіжну команду, перша гра нового чемпіонату починається 28 серпня. Але я вже грав у декількох товариських матчах і за основну команду у передсезонці, і за молодіжну.

- Як тренер основної команди Жозе Женшам оцінює твої перспективи?

- Ми сильно не спілкувались з ним. Я просто тренуюсь із хлопцями, і якщо виглядаю краще інших молодих гравців, то попадаю у заявку (прим. — Бунчуков був у заявці на матчах проти Ейпена та Шарлеруа). Язикове питання досить важливе. Тут в обороті французька мова, це дуже не просто. Англійської тут багато хто не знає, а я тільки вчу французьку.

- На сайті клубу Сере ти — бельгієць? Це помилка, чи є "підводні каміні"?

- Це точно помилка! Я українець. Можна зайти на Transfermarkt і дізнатись, що я саме українець.

- Ти нарешті дебютував у чемпіонаті Бельгії. Які емоції відчував від першого матчу за новий клуб?

- Перед грою я намагався не думати про майбутній дебют. Думав про те, що потрібно грати спокійно та виважено, якщо вийду на поле. Після стартового свистка арбітра стало все простіше. Після першої точної передачі, вірним рухом, я відчував себе краще. Дебют вдався, але результат не кращий. Було тяжко, адже Генк — сильна команда. Були шанси зачепитись за очки, але після другого голу було тяжко відігратись.

- Що говорив тренер перед грою та після?

- Мені він сказав грати у свій футбол, "не видумувати велосипед". Я мав грати уважно з м'ячем, бути самим собою на полі. Після гри ми з ним не спілкувались, але скоро будемо розбирати матч, тому, напевно, щось розкаже про мою гру.

- У клубі спілкуються з тобою на тему війни в Україні?

Я киянин, і моя сім'я залишилась у Києві. У клубі постійно питають про війну, про те, як себе почувають мої батьки та просто українці. Питають про те, чи не стала ситуація кращою. Я розповідаю як є. Розумію, що бельгійці все меньше і меньше зустрічають в інформаційному полі новини про війну в Україні. Європейці вже втомилися.

- Клуб пропонував допомогти твоїй родині?

- Ні, не пропонували. Я і не просив. Можливо, якщо б попросив про допомогу, вони би зробили усе необхідне. Я навіть не знаю, що попросити.

- Розмовляєш з бельгійцями про війну?

Вони дуже переймаються цією темою. В мене є сусід з Індії, який вже давно мешкає у Бельгії. Він перші місяці дуже переймався війною, розпитував мене про це.

- Сере невелике місто, а як з футбольною інфраструктурою в клубу?

Я проживаю у Льєжі, це 15 хвилин на машині від Сере. Інфраструктура в клубу досить непогана. Усе знаходиться біля стадіону: п'ять тренувальних полів, тренажерні зали, де ми проводим багато часу. Більшу половину дня ми займаємось, тому на базі снідаємо та обідаємо. Складно зрівнювати інфраструктуру з українською. Конче-Заспа у Києві, наприклад, більша. Це я можу сказати, адже грав за Динамо.

- Сам клуб — старий та самобутній, але українці мало знають про нього. Можеш розповісти щось цікаве?

- Можу сказати, що власник Сере — власник також і французького Мецу. Тому більшість футболістів, більша половина стартового складу, орендовані сами звідти. Є цікавий воротар Гільом Дітш. Йому 21 рік, він з Мецу, але там у старт не проходить, незважаючи на те, що грає за юнацьку збірну Франції. Крутий кіпер. Є ще молоді хлопці, які дуже цікаві. Але, напевно, в Україні є цікавіші молоді футболісти. Тяжко зрівнювати, адже я давно не бачив юнацький чемпіонат України. Бельгія — центр Європи, футбол тут — гра номер один, скаути дивляться за молодими бельгійцями та гравцями інших національностей. Тому це топова платформа для початку, як на мене.

- Який для тебе чемпіонат Бельгії?

- Чемпіонат дуже швидкий, адже тут багато молоді грає. Але присутній в деяких команд і силовий стиль гри. Для старту кар'єри це топ. Саме те, що треба.

- Були варіанти приїхати зараз в український клуб?

- Ні, не було. Я два-три роки був поза радаром наших скаутів. По суті, я був ніде. Впевнений, що про мене багато хто в Україні не знає. Мені пощастило, що я зараз граю у чемпіонаті Бельгії та мною почали цікавитись.

- А якщо б подзвонили з України зараз, наприклад, з рідного Динамо, повернувся би?

- Скоріше за все, що ні. Бельгія для мене — це найкращий плацдарм для старту. Один з кращих варіантів, щоб грати, розвиватись та прогресувати. Україна — це добре, ближче до сім'ї, але інших плюсів я не бачу зараз. Гроші? Я не піду за грошима, це зараз не пріоритет. До речи, у Бельгії я поки що не підписав професійний контракт.

- Які цілі перед собою ставиш у Бельгії?

- Хотілося б дорости до АПЛ. Це ціль для кожного футболіста. Тяжко сказати, скільки років я буду грати тут. Поїду, коли буду готовий морально. Тяжко залишатись професіоналом, залишатись у правильному моральному дусі. Це повинно розвинутись у мені протягом, можливо, двох чи трьох років".

- Якщо наберуть із молодіжної збірної Бельгії та збірної України, за яку команду будеш грати?

- Якщо переді мною буде така дилема, то на 99 відсотків я оберу Україну.

- Чи є час зараз стежити за українською Прем'єр-лігою?

- Бачив, що чемпіонат стартував. Але ігри не дивився. Я дуже здивувався, коли почув, що під час війни буде футбол в Україні. Був впевненим, що чемпіонату не буде. Як можна грати в футбол у такий час? Для людей це розвага. Матчі нормально не можуть проводитись через повітряні тривоги. Але я розумію, що для футболістів тяжко не грати. Тут два сторони медалі. Важливо розвиватись, адже без матчів немає прогресу. Футбол без вболівальників — не футбол. Як було при COVID-19. Але то не найстрашніше, що могло бути. Страшно, коли війна.

Богдан Бондаренко, Football.ua