Золотий м'яч перетворився на необ'єктивний захід: розбираємо що не так

Відбулася чергова церемонія вручення Золотого м'яча. Більшість кандидатур вийшли достатньо очевидними, проте були свої несподіванки. Варто обговорити їх детальніше. У цьому матеріалі розберемось із головними нагородами та чи заслужені вони.

Почнемо з того, що премія достатньо давно дискредитувала себе. З моменту спірних Золотих м'ячів у 2010, 2019 та, можливо, інших (залежить від суб'єктивної думки кожного) роках. Наприклад, чи заслуговував Веслі Снейдер виграти приз після треблу з Інтером та фіналу чемпіонату світу зі збірною Нідерландів? Звісно. Ліонель Мессі тоді виграв лише чемпіонат Іспанії, а поза тим вилетів у півфіналі Ліги чемпіонів саме від міланського гранда, а у чвертьфіналі мундіалю провалився з Аргентиною та програв 0:4 Німеччини.

Проте в якому саме контексті розглядати вибір на користь Ліонеля? Говорячи суто за цифрами шансів в нідерландського півзахисника не було жодних. Та і позиції в них різні, тому важко порівнювати футболістів у такому контексті. Проте якщо ми говоримо про вплив на гру, тут починаються певні нюанси.

Саме з таких суперечностей практично щороку складається ЗМ. Постійна дилема – розглядати досягнення гравця в контексті його індивідуальних виступів чи робити це в симбіозі з командними результатами. Початкова концепція премії полягала саме в оцінці персональних здобутків, а не колективних. Звучало логічно, втім ця лінія поступово розмилася та перетворилася на акцентований хайп. Тобто, в ідеальному розумінні ти маєш бути медійною особою, що має високий рівень популярності та значення для вболівальників та експертів. Не говорячи тут про журналістів з периферійних країн, де сподіватися на об'єктивну аналітику достатньо важко.

Навіть після великої кількості критики організатори не змогли виправити престиж своєї ж нагороди. За оксамитом скрині Луї Вітон, де зберігається золотий м'яч, та пафосними килимовими доріжками стоїть достатньо передбачувана вистава, де ролі розписані завчасно. Фактично, ми вже після ЧС-2022 у Катарі знали ім'я та прізвище переможця. Та про це згодом.

Щодо Голден бой питань не може бути взагалі. Джуд Беллінгем демонстрував чудову форму як минулого сезону у складі Боруссії Дортмунд, так і нинішньої кампанії у мадридському Реалі. Поєднання неймовірного ігрового інтелекту та впевненості у своїх діях робить його потенційно найкращим гравцем в світі у майбутньому. Якщо говорити в загальному, можливо, англійський півзахисник взагалі найкращий в історії лауреат цієї нагороди. Було багато талантів – від Іско до Маріо Гьотце, але ви пам'ятаєте когось настільки солідного у даній віковій категорії раніше? Питання дискусійне.

Минулого року її отримав Гаві, й вже тоді це сприймалося достатньо дивно. Питання не в рівні півзахисника Барселони, а саме в його прямому конкуренті. Достатньо символічно те, що вони зустрічалися в очному протистоянні в Ель-Класіко і в цілому іспанський півзахисник впорався із завданням, втім все одно не втримав свого опонента в епізоді з першим голом. 

Принаймні на цьому рівні як правило чітко простежується фаворит і спори тут мінімальні.

Стосовно нагороди найкращому воротарю є проблеми. Цього разу ним став Еміліано Мартінес і цей вибір знову змусив критикувати премію. По-перше, був інший очевидний кандидат – Едерсон. Якщо абстрагуватися від бразильського голкіпера є взагалі-то чи не найголовніший фаворит – Марк-Андре тер Штеген. Воротар Барселони не виграв головних трофеїв, окрім Прімери, проте мова іде про індивідуальні нагороди, а зі статистикою у нього повний порядок. Минулої кампанії він став одним з основних представників свого амплуа в світі, практично встановив рекорд за кількістю сухих матчів у чемпіонаті Іспанії, був одним з найкращих щодо сейвів тощо. Такі здобутки точно вартують лише п'ятого місця в рейтингу?

Високі місця Едерсона та Тібо Куртуа не дивують, а ось Еміліано Мартінес та Яссін Буну. Серйозно? Конкурувати з вище згаданими гравцями їм важко, тому що за персональною статистикою вони очевидно поступаються, як і в контексті командних нагород. Так, марокканський воротар виграв Лігу Європи із Севільєю, аргентинський колега став чемпіоном світу, проте один тріумф на світовому форумі навряд чи тягне на здобуття призу, як і другого єврокубку.

До того ж якщо розглядати Еміліано та Яссіна в вакуумі порівняння все одно будуть на користь нинішнього голкіпера Аль-Хіляля. Наприклад, саме він потягнув більшу кількість пенальті у післяматчевих серіях на мундіалі, а також пропускав в середньому небагато, бувши частиною монолітної оборони збірної Марокко.

Тут знову не можемо обійтися без медійної складової. Фактично, Мартінес просто непоганий воротар із певним набором якостей, проте один успішний турнір моментально вивів його до статусу тих, кого будуть згадувати через багато років. В епоху інтернету це особливо актуально, ти можеш знайти запис певного матчу та подивитися його заново. Навряд хтось буде сперечатися, що широку популярність аргентинський голкіпер отримав навіть не через гру, а завдяки відомим "трештокам" і епатажній поведінці. Це може викликати різні емоції, втім практично завжди нікого не залишає байдужим. 

Словом, тут організатори ЗМ знову відкрили поле для численних дискусій. Особливо враховуючи низьку позицію Андре Онани, який став одним з головних героїв Інтера минулого сезону.

Найкращі команди попередньої кампанії можна прирівняти до нагороди Голден бой. В плані адекватності критеріїв. Не дивлячись на довгоочікуваний тріумф аргентинської збірної досягнення Манчестер Сіті не залишало жодних контраргументів, як і неймовірна хода жіночої Барселони. Іспанський колектив виграв чемпіонат країни та Лігу чемпіонів, обігравши в фіналі непростий Вольфсбург 3:2 завдяки дублю Патріції Гіхарро.

Якщо говорити про ще одну премію, Герда Мюллера, тут також все достатньо неочевидно. Точніше, передбачувано. І загалом її можна було б давати окремо не дивлячись на контекст головної нагороди, проте організатори перетворили це у втішний приз для тих, хто не зміг здобути власне сам золотий м'яч. Коли ми чуємо ім'я переможця ми одразу розуміємо, що вершки дістануться комусь іншому.

Наприклад, попередні роки нагорода Герда Мюллера діставалася Роберту Левандовські. Комічності ситуації додавало те, що у 2020-му році його відверто вирішили "прокинути" із формулюванням ковідних обставин, а потім віддали приз Ліонелю Мессі.

Саме у 2021-му форвард не демонстрував настільки ж солідних цифр, виграв лише Бундеслігу, не вийшов із групи зі збірною Польщі на Євро. Тому вибір на користь Мессі, який провів сильний індивідуальний сезон не виглядав дивним.

Щодо Ерлінга Голанда ситуація взагалі однозначна. Требл із Манчестер Сіті та побиття багатьох важливих рекордів. Порівнювати статистику не варто, тому що показники Лео потрібно ділити на два враховуючи рівень чемпіонатів Франції та МЛС. Аргумент, що він провалив вирішальні матчі не працює, бо, по-перше, ігри до півфіналів з Реалом та фіналу з Інтером в Лізі чемпіонів були проведені на повній потужності, за Прем'єр-Лігу взагалі мовчимо. Тобто, або його друге місце — ейджизм, або мірилом був рівень хайпу.

Невже потрібні додаткові аргументи? Якщо цього замало, добре, маємо Кевіна де Брюйне. Його внесок був не менш важливим за норвезького форварда. Трішки зіпсував картину провал збірної Бельгії на чемпіонаті світу, проте ми ж говоримо про індивідуальну нагороду. Клубний сезон якраз вийшов чудовим. 

Питання не в критиці Лео, йому потрібно віддати належне за мундіаль, мова іде щодо об'єктивності. Це не Оскар, де статуетку можна отримати за видатні досягнення на дистанції багатьох років.

Приз найкращому бомбардиру шкодить інтризі Золотого м'яча. Окрім того, виглядає дещо принизливо для його лауреата, який проводить неймовірний сезон, а потім спостерігає за головною дією зі сторони.

Отже, є два варіанти – змінити правила для премії чи приймати її в нинішньому форматі. Кожен повинен вирішити для себе сам.