Англія — не Англія
Насправді рядовий англійський вболівальник своєї збірної дуже дивна людина. Він здатен говорити, що в Англії слабкий склад, одночасно вимагаючи від неї тільки перемоги. Зрозуміло що Еміль Гескі поганий гравець, але чому ж йому б не виграти чемпіонат світу? Таких протиріч виникає вдосталь, як тільки мова заходить про збірну. Фабіан Делф, звісно, гравець не того рівня, але й відповіді на запитання, хто його може замінити, немає.
Докопуватись до первопочатку цього явища – дуже довга кропітка праця. Насправді ж, Англії завжди було дві. Одна манірна та консервативна з монархічними нахилами, а інша – плебейська (в різні роки матроси, рибалки, шахтарі, сталевари). Новітні часи змішують класи. А крім того імперські замашки, які ще викоренити за два-три покоління просто неможливо. Зараз англійці все ще в серці великі експансіоністи, але мозок намагається видавити ці почуття. Повинні бути кращими – і все тут! Без причини.
А насправді англійський футбол наразі переживає величезну кризу. І справа тут не у вильоті всіх команд з єврокубків ще на стадії 1/8 фіналу. Так, це має відношення, але іншим способом вираження. Наприклад, Ман Сіті не має жодного відношення до англійського футболу окрім юридичної адреси, Джо Харта та Джеймса Мілнера. Власники Ман Сіті, тренерський штаб, гравці – не є представниками Англії. Та що там казати, якщо у Ман Сіті – як і у будь-якого іншого великого клубу – вболівальників за межами міста, країни в десятки разів більше. Проблема англійського футболу не в тому, що умовний Ман Сіті чи Челсі вилетіли з Лігі чемпіонів. Вони просто перестали бути англійськими.
Шовіністи не дадуть збрехати: коли в місцевих командах найбільш здалеку приїжджими легіонерами були ірландці, представники чемпіонату Англії брали по п'ять Кубків чемпіонів поспіль.
З появою Прем'єр-ліги та шалених грошей англійський футбол втратив свою ідентичність. Балакучі голови з насмішкою будуть розповідати про бій-біжи і щось подібне, коли мова заходить про ідентичність. Звичайно, в Англії до італійських, іспанських та чилійських тренерів не вміли грати в футбол, а тільки гатили вперед і бігли. Сперечатись з такими немає сенсу, їх не цікавить правда. Вона зламає все їхнє світосприйняття.
Історія англійського футболу переповнена неймовірними розповідями про маленькі команди, які завдяки старій-добрій праці прогресували. Нотінгем, Дербі, Іпсвіч, Вотфорд, Вімблдон. Тепер такі історії неможливі. Хтось може спробувати порівняти Вімблдон з Віганом, бо обидві команди вигравали Кубок Англії. Але вони бачили той стадіон, на якому грав Вімблдон у порівнянні з новенькою ареною імені Дейва Вілана? А щоб команда вийшла в вищий дивізіон, та відразу його виграла – наслідувачі Джорджа Орвелла такого не вигадають. А той Нотінгем Брайана Клафа випереджав переможця Кубка чемпіонів Ліверпуль.
Запитання "А куди ж в сучасному футболі без грошей?" легко перекривається кількома останніми прикладами: Борусія Дортмунд, Атлетико. Коли Дортмунд докотився до ручки, керівники клуба не почали шукати власників з повними кишенями нафти – вони перебудували клуб. Фактично з нуля створили чемпіона Німеччини та фіналіста Ліги чемпіонів. Старомодним способом. В Англії топ-клуби створюються по-іншому.
Грішми повинні розпоряджатись розумні люди. А великими гріши і поготів. Але частіше за все великі гроші потрапляють до рук дурнів. Або роблять розумних людей дурними. ("Ми відкладемо ці гроші на університет" – "Навіщо нам вчитись – ми трильйонери".)
Англійські клуби кожного року отримають величезні кошти, які неймовірним чином викидають на вітер. Запитайте Фулем про Мітроглу чи Лестер про Крамаріча. Звичайними заздрісниками є ті, хто критикують кого-завгодно за великі статки. Ще більшим моветоном треба вважати критику того, на що ці гроші витрачаються. Якщо в мене є десятки мільйонів, кому яка різниця на яких непотрібних гравців я їх витрачаю.
На початку створення Прем'єр-ліги ідеалісти говорили, що майбутні заробітки допоможуть розвитку футболу в Англії. Це призведе до процвітання. І ще багато красивих фраз, за кожною з яких стоїть просте збагачення. Великі гроші не призвели до розвитку англійського футболу. Швидше за все – навпаки.
У футбольному світі все дуже просто. Вирощують та розвивають молодих гравців тільки ті, у кого немає можливості купувати вже готових. Будь-який англійський середняк може витратити десять мільйонів фунтів на нового виконавця. А потім наступного літа ще десять, аби замінити минулорічного. Луї ван Геній прийшов перебудувати Ман Юнайтед за допомогою своїх суперздібностей. Але також привів новачків на 150 мільйонів. Зараз багато говорять про Ман Сіті та його майбутні зміни. Скільки ж вони витратять?
Арсенал вилетів від Монако. Арсенал придбає влітку трьох гравців Монако. Арсенал наступного сезону знову вилетить від Монако.
Круговерть.
Збірна Англії в найкращі часи клубного футболу країни мала проблеми. А зараз їх просто не уникнути. Можливість закривати проблемні позиції, а іноді й створювати цілі команди за допомогою однієї лише чекової книжки, сильно б'є по перспективам молодих гравців. Кожна поява такого хлопця в основі прирівнюється до величної події. За час поки в Англії плекають Люка Шоу одна тільки Валенсія виростила трьох лівих захисників високого рівня. В кожному молодому гравцеві хочуть побачити сина Енакіна Скайвокера. Нову надію.
Збоку це виглядає смішно, коли навколо Росса Барклі чи Гаррі Кейна витанцьовують, боячись злякати. Колись Хосеп Гвардіола говорив, що в Барселоні хлопців на зразок Джека Вілшира повна академія, і про нього говорять лише через його національність. Але й насправді з кожної появи молодого англійського гравця роблять подію. Як не прикро, так воно і є.
Тільки якщо ти не Вейн Руні, то не можеш розраховувати на місце в стартовому складі команди Прем'єр-ліги в 17 років. Іншим потрібна довіра тренера. А навіщо награвати молодого гравця, якщо завжди можна привезти дешевого іспанця чи француза, якого вже хтось десь награв? Можна будувати найсучасніші системи зростання молодих гравців, це не буде мати ніякого значення, якщо потім цим хлопцям не надавати шансу.
Місцеві гравці зараз пробиваються всупереч системі. Став би Кейн відкриттям цього сезону, аби Тоттнем не грав в Лізі Європи восени? До того ж їм ще треба пройти багато випробувань пресою, витримати критику про те, що вони поступаються в майстерності іспанцям-німцям. Своїх не шкода.
Завжди легко розповідати, що англійські молодики гірше своїх однолітків з інших розвинутих футбольних країн. Придбати за 30 мільйонів іспанського бомбардира, який потім програє боротьбу за місце в основі вихованцю. Збірну Бельгії з гравців клубів Прем'єр-ліги можна зібрати сильнішу, ніж збірну Англії.
Криза англійського футболу в тому, що він перестав бути англійським. Насправді АПЛ – міжнародна Прем'єр-ліга з місцевим колоритом. Це крута вечірка, де господарі соромляться власних дітей.
В таких умовах присутність Фабіана Делфа в стартовому складі збірної Англії з неможливістю назвати йому адекватну заміну можна описати відомою фразою: "Маємо те, що маємо".
Де ж та бісова Голгофа?..
Вперше текст було опубліковано в блозі автора.