Мюнхен-1958: Ті, що пройшли крізь вогонь
Коли 19 лютого 1945 року Метт Басбі очолив Манчестер Юнайтед, видавалося, що легше босоніж підкорити Еверест, ніж зробити з "Червоних дияволів" флагмана англійського футболу. В 30-х роках клубний корабель двічі занурювався в глибокі води Другого дивізіону. Але це були квіточки. Лише дивом МЮ уникнув банкрутства. Друга світова війна зробила Червоних дияволів бездомними. Люфтваффе перетворило Олд Траффорд на купу руїн. Керівництву МЮ довелося йти на поклін до заклятих друзів з Сіті, щоб ті дозволили їм грати на Мейн Роуд. Ці проблеми не лякали Метта, який народився в шахтарській родині, а тому знав, що якщо важко працювати, результат обов’язково прийде. Басбі вірив, що незабаром Олд Траффорд постане з руїн, а далі й клуб займе англійський трон. На жаль, перед дивовижним відродженням Феніксу доводиться згоріти. Така ж доля чекала й на найкращу команду Басбі.
Прийшовши в МЮ, новий менеджер вирішив зробити ставку на молодь: "Майбутнє за молодими. Я знав, що вони мають допомогти мені досягнути недосяжної, як тоді багато хто казав, цілі – виграти чемпіонський титул". Попередник, а тепер секретар клубу, Волтер Крікмер (він також згорить в полум’ї Мюнхена) був однодумцем Метта. Саме він в 1938 році створив молодіжну команду МЮ, яка згодом стане унікальним невичерпним родовищем чудових футболістів. Новий офіс клубу, в якому Метт днював і ночував, знаходився на відстані двох автобусних зупинок від Олд Траффорд. "Незважаючи на те, що офіс був зовсім крихітним, саме в ньому народилася моя мрія. І саме там я взяв на борт людину, без якої нічого б не вийшло – Джиммі Мерфі. Я його добре знав з армійських часів і він швидко погодився стати моїм асистентом. Джиммі отримав від мене спецзавдання – не спускати очей з молодіжної команди – і чудово з ним впорався".
Робота Метта швидко почала давати плоди. У 1948 році МЮ взяв перший за 40 років трофей. В фіналі Кубка Англії "Червоні дияволи" перемогли з рахунком 4:2 Блекпул. І навіть сам Стенлі Метьюз нічого не зміг вдіяти з голодними до перемог червоними дияволами. День 24 серпня 1949 року став одним з найкращих в житті Метта. Звичайно, його потішила перемога над Болтоном, але значно сильніше він радів з того, що вперше за 10 років МЮ мав власний дах над головою. Того дня на реконструйований Олд Траффорд прийшли майже 42 тисячі глядачів. Через три роки МЮ бере титул чемпіона Англії. Песимісти говорили, що "червоні дияволи" це – каліф на годину, адже більшості футболістів команди вже пора на пенсію. Проте Метт знав, що він скоро заткне роти всім цим критикам. В молодіжній команді підростали його "діти", які мали підкорити не лише Англію, а й весь Старий Світ.
Деякі з них внесли свою лепту вже в чемпіонство 1952 року: Роджер Бьорн, Джекі Бленчфлауер, Марк Джонс. Згодом до них приєдналися Едді Колман та головна зірка команди – 17-річний Данкан Едвардс, який мав усі шанси затьмарити Пеле, якби не злощасний Мюнхен. Окрім того, Метт ніколи не упускав нагоди купити когось зі сторони. В березні 1953 року він придбав форварда від Бога Томмі Тейлора. За нього Басбі не пошкодував віддати 30 000 фунтів. В сезоні 1955/56 років диявольський дует форвардів Тейлор-Вайоллет забивав в 21 матчі з 27, в яких вони грали разом. Вже 7 квітня 1956 року Малюки Басбі гарантували собі чемпіонський титул. Символічно, що "червоні дияволи" стали недосяжними для конкурентів після матчу з тим же Блекпулом. Журналісти не шкодували компліментів на адресу гравців МЮ та пророкували їм велике майбутнє. І в цьому немає нічого дивного, адже середній вік команди складав лише 22 роки. "Можливо, за межами футбольного поля вони дійсно виглядали так, наче щойно їх забрали з рук акушерки, але на стадіоні вони легко шили у дурні усіх сивочолих ветеранів", – розповідав Басбі. Метт ніколи не зупинявся на досягнутому.
Тоді він вже поглядав в сторону Європи, чудово розуміючи значення нового турніру – Кубка Європейських Чемпіонів. Але тріумф в чемпіонаті Англії не гарантував команді участі в змаганнях, так як британські футбольні чиновники традиційно зверху вниз дивилися на різні континентальні проекти. Так, вони не допустили Челсі до якихось незрозумілих забавок по ту сторону Ла-Маншу, адже ніхто не збирався перекроювати календар через те, що сині виступатимуть в так званому КЄЧ. Коли до високих кабінетів дійшли чутки про наміри Басбі брати участь в єврокубках, відповіддю стало категоричне "ні". Але Метта, якщо він вже щось надумав, могла зупинити лише куля. Зрештою, вперті можновладці погодилися, але зауважили: "Ми не збираємося йти на жодні поступки і навіть не сподівайтеся на перенесення матчів чемпіонату через ваші міжнародні гастролі. Нам не подобається, що ви хочете перетворити клуб на цирк. Ми дбаємо про футбол, а справжній футбол лише тут, на Острові".
Як показав час, футбольна влада Британії дуже помилялася. Перший єврокубковий матч МЮ на Мейн Роуд (на Олд Траффорді ще не було штучного освітлення) зібрав майже 44 тисячі глядачів. І "червоні дияволи" не підвели. Вони влаштували справжнє пекло бельгійським гостям з Андерлехту. Навіть після того, як МЮ відвантажив в ворота суперників 5 голів за першу половину гри, Малюки не збавляти обертів та в другому таймі забили ще стільки ж. На шляху до півфіналу "Червоні дияволи" зняли скальпи з дортмундської Боруссії та Атлетіка з Більбао. Особливо ефектною виглядала перемога над басками: вдома МЮ зумів відіграти виїзні 3:5. У півфіналі на червоних дияволів чекав король європейського футболу 1950-х – Реал. Іспанці перемогли 5:3, але Малюки теж показали зуби і через рік небезпідставно сподівалися взяти реванш.
В наступному сезоні в складі МЮ почав сяяти ще один юний талант – Роберт Чарльтон. Видавалося, що тепер команда дійсно готова скинути Реал з його сідала. Але, на жаль, цього так і не вдалося перевірити. Після нічиєї в виїзному матчі чвертьфіналу КЄЧ сезону 1957/58 проти Црвени Звезди МЮ вдруге поспіль пробився до півфіналу. Метт Басбі хотів якомога швидше покинути Белград. Справа в тому, що англійські чиновники знову "допомагали" МЮ. Вони вимагали від учасників континентальних "забав" повернутися в Англію мінімум за добу до початку свого наступного матчу місцевого чемпіонату чи кубку. З цим в МЮ часто виникали проблеми. В попередньому сезоні під час матчу з Атлетіком в Більбао був сильний снігопад. Виліт довелося затримати, а гравці разом з персоналом розчищали злітно-посадкову смугу та літак. В сезоні 1957/58 трабли з сталевим птахом продовжувались. Після матчу 1/8 фіналу з Дуклою, МЮ не зміг вилетіти з Праги, тому що Лондон не приймав рейси через туман. Довелося летіти в Амстердам, а вже звідти поромом добиратися на Альбіон.
Для того, щоб убезпечити команду від подібних форс-мажорів, МЮ вирішив замовити чартерний рейс. Хотіли, як краще… Перша частина подорожі за маршрутом Белград-Лондон минула без пригод. Коли літак зупинився на дозаправку в Мюнхені (сучасним сталевим птахам ця дозаправка вже не потрібна), погода в Німеччині зовсім не милувала око. Був рясний снігопад, а злітно-посадкова смуга повністю заледеніла. Футболістів же погода не надто хвилювала. Вони пили каву в терміналі та чекали, поки їм скажуть займати місця в літаку. "По поверненні на борт у нас був чудовий настрій. Ми зробили свою роботу, а тому гучно сміялися, хтось навіть приніс шампанське. Скоро ми повинні були приземлитися вдома. В ті часи авіаперельоти були справою не з приємних. Все тривало напрочуд довго. Мені часто видавалося, що ми ніколи не опустимось на землю, а так навічно і залишимося в повітрі", – згадував Боббі Чарльтон.
6 лютого 1958 року о 14:31 літак спробував злетіти, та капітану Тейну довелося відмінити виліт через проблеми з двигунами. О 14:34 екіпаж зробив ще одну невдалу спробу злетіти. Зрештою, механіки з’ясували, що літак не зміг піднятися через надмірне прискорення двигуна, спричинене залитою того дня в баки паливною сумішшю. Після невдалої другої спроби, всі пасажири залишили літак і вирушили в зал відпочинку. Виглядало, що їм цього дня доведеться заночувати в Мюнхені. Данкан Едвардс навіть встиг відправити додому телеграму: "Всі польоти відмінено. Вилітаємо завтра".
Однак капітан Тейн, не бажаючи вибиватися з графіку, вирішив спробувати ще раз. Механік Біллі Блек наполягав, що краще залишитися в Мюнхені та відремонтувати двигун. На жаль, Тейну вдалося переконати Біллі. Через 15 хвилин пасажири повернулися на борт. Хороший настрій, наче рукою зняло. Особливо непокоївся Ліам Уілан: "Якщо це кінець, то я готовий". Кілька футболістів – Данкан Едвардс, Томмі Тейлор, Марк Джонс, Едді Колман, а також журналіст Френк Свіфт вирішили пересісти в кінець літака, сподіваючись, що там буде безпечніше». Лише Роджер Бьорн спробував пожартувати: "Ну що злітаємо: тепер або ніколи". Але ніхто не засміявся, в літаку запанувала напружена тиша. О 15:03 літак вирушив у вічність…
Спочатку все йде як слід. Літак досягає швидкості у 217 км/год – це своєрідна точка неповернення, після якої відмінити зліт неможливо. Несподівано сталевий птах потрапляє на ділянку злітно-посадкової смуги, вкриту снігом і багном. Швидкість різко падає. З уст другого капітана Реймента зриваються слова: "О Боже. Ми не зможемо злетіти". Він усвідомлює, що ані злетіти, ані загальмувати вони вже не можуть. Далі все відбувалося, наче у страшному сні. Літак долає злітну смугу, зносить огорожу аеропорту та таранить житловий будинок. Від удару відвалюється ліве крило і частина хвоста, а кабіна пілотів врізається в дерево. Частина літака врізається в дерев’яний гараж, у якому, за трагічним збігом обставин, знаходиться автомобіль з повним баком. Вибух. Полум’я охоплює кабіну. Капітан Тейн, остерігаючись, що вогонь добереться до баку з 2300 літрами пального, віддає наказ про негайну евакуацію. Першими борт залишають стюардеси, за ними поспішає бортрадист Білл Роджерс. Реймента затиснуто в сидінні зім’ятим фюзеляжем…
Під час катастрофи 20 людей загинули на місці. Жертв було б набагато більше, якби не воротар Гаррі Грегг: "Отямившись, я спочатку подумав, що мертвий. Відчував, як кров стікає по обличчю. Складалося враження, що верхню частину голови зрізало. Але згодом я побачив, як в кабіну падав промінчик сонця і зрозумів, що це було світло в кінці тунелю. Я зумів дістатися до нього та пробив у фюзеляжі діру достатню, аби вибратись крізь неї назовні". Незважаючи на накази капітана, Грегг кілька разів повертався до літака. Він виніс Метта Басбі, Боббі Чарльтона, Джекі Бленчфлауера, Денніса Вайоллета, вагітну пасажирку Вєру Лукіч та її доньку Венону. Це були головні сейви в житті Гаррі.
6 лютого загинули 7 "малюків Басбі". На межі між життям і смертю балансували Данкан Едвардс, Джонні Беррі та сам батько Метт. Особливо драматичною була боротьба Данкана. Здавалося, за нього тоді молилася вся Англія. Британські школярі кріпили газетні вирізки з інформацією про його здоров’я до класних дошок.
7 лютого. Данкан дуже понівечений, але живий.
10 лютого. Радісна звістка. Данкан вийшов з коми та навіть їв суп.
12 лютого. Жахлива новина. Едвардсу підключили штучну нирку. Всі почали готуватися до найгіршого.
13 лютого. Він прийшов до тями, попросив горнятко чаю та випив трішки молока. Надія знову повернулася.
14 лютого. Тривожний набат. Штучна нирка перешкоджає згортанню крові, через що у нього виникла внутрішня кровотеча.
20 лютого. Черговий проблиск надії. Данкан прокинувся та запитав: "О котрій ми граємо з Совами? Я не можу пропустити цей матч". "О другій тридцять, як завжди", – відповів тренер Мерфі, який чергував біля Данкана всі ці важкі дні. "Вперед, хлопці…" Це були останні слова Едвардса. Після цього його очі заплющилися.
21 лютого. 2:15. Данкан Едвардс став восьмим у моторошному чорному списку жертв Мюнхена. Ці 14 днів показали неймовірну силу духу Данкана. Він цілих два тижні прожив зі смертельними ранами. "Я часто бачив помираючих людей, але за цією трагедію було складно спостерігати навіть мені. Персонал лікарні ще ніколи не був настільки сумним. Він був молодим, сильним та хоробрим, проте у нього не було жодного шансу", – не без сліз розповідав один з лікарів, що намагалися витягнути Данкана з того світу.
8 лютого виконавчий директор МЮ Гарольд Гардман заявив: "Ми повернемось до гри так швидко, як тільки зможемо. Ми маємо обов’язок перед глядачами. Ми мусимо йти вперед, незважаючи на страшну трагедію, яка з трапилась з нами".
Басбі теж підтримував Гарольда. Коли життю тренера вже ніщо не загрожувало, він сказав Мерфі: "Ти мусиш утримати наш прапор". Вже через два тижні після мюнхенської трагедії, МЮ зіграв матч 5-го раунду Кубка Англії проти Шеффілд Венсдей.
Напередодні цього матчу Гарольд Гардман звернувся до вболівальників з короткою, але дуже зворушливою промовою: "Хоча ми сумуємо за загиблими та хвилюємося за тих, хто отримав травми, потрібно вірити, що великі часи не залишились в минулому. Співчуття та підтримка всього футбольного світу, а також наших вболівальників зобов’язує та надихає. Зворотня дорога може бути довгою та важкою, але пам’ять про тих, хто загинув в Мюнхені, їх досягнення та чудова спортивна майстерність – завжди з нами. Манчестер Юнайтед знову підніметься".
Ті, хто вцілів в мюнхенському пеклі, не могли дочекатися першого матчу. "Гра врятувала мою психіку. Тоді я тренувався з таким завзяттям, як ніколи до чи після. Футбол став для мене втечею від мюнхенських жахіть", – писав в своїй автобіографії Гаррі Грегг. На гру з Шеффілдом МЮ якимось дивом назбирав 11 гравців. Крім Грегга з тих, хто повернувся з Мюнхена, на поле вийшов Білл Фоулкс. Одинадцятого футболіста основи, Стена Кроутера, червоні дияволи підписали лише за годину до початку матчу, футбольна влада дала добро на цей трансфер, незважаючи на те, що він вже був заграний в кубку за Астон Віллу. В той день команда не могла програти. Гравці хотіли вшанувати загиблих товаришів. "Ми втратили багатьох наших кращих футболістів, але ми не втратили духу, саме дух допоміг нам рухатись далі", – розповідав захисник Ронні Коуп після перемоги над Шеффілдом.
Коли через два місяці після катастрофи Метта Басбі виписали з лікарні, то тренер не хотів жити. Він не міг пробачити собі, що заради мрії про підкорення Європи загинули 8 чудових футболістів. Басбі хотів поставити крапку у кар’єрі та більше не хотів нічого чути про КЄЧ. Лікували менеджера час та дружина Джин: "Знаєш, Метте, хлопці хотіли б, щоб ти продовжив почате"…
Рівно через 10 років Басбі зумів відродити манчестерського фенікса з мюнхенського попелу. Команда нарешті втілила в реальність мрію свого великого наставника та зайняла європейський трон. Метту, наче гора впала з плеч: "Коли Боббі Чарльтон підняв Кубок, я очистився. Тепер я не мав почуття провини за те, що хотів підкорити Європу. Це було моє відпущення гріхів".
Володимир Войтюк, Football.ua