Довгострокові контракти Челсі: ризики та користь політики зі світу бейсболу
Челсі задає новий тренд у Прем'єр-лізі, але поки що ніхто не наслідує цей приклад.
Три головних поповнення клубу цього місяця — Бенуа Бадіашіль, Давід Датро Фофана та Михайло Мудрик — підписали контракти більше ніж на п’ять років, які більшість клубів-суперників вважають "довгостроковими".
21-річний Бадіашіль перейшов з Монако за близько 38 мільйонів євро та отримав контракт на сім з половиною років. Гонорар, за який Фофана перейшов з норвезького клубу Молде, склав понад 10 мільйонів євро, а нападник підписав контракт до 2029 року з можливістю продовження ще на рік.
Прихід Мудрика з донецького Шахтаря обійдеться в початкову суму в 70 мільйонів євро з потенційними бонусами у розмірі 30 мільйонів євро. Якщо він відпрацює свій контракт на Стемфорд Брідж, він залишиться гравцем Челсі до 2031 року.
Тривалість угод відповідає політиці, встановленій на Стемфорд Брідж влітку, коли Уеслі Фофана, якому тоді був 21 рік, перейшов до Челсі з Лестера та підписав семирічну угоду. Проте ця стратегія все ще виглядає незвичайною у світі, де чотири- або п’ятирічні контракти, як правило, є нормою.
То чому Челсі робить все інакше?
Ключовою мотивацією є те, що довгострокові угоди впливають на фінансові рахунки Челсі.
Футбольні клуби списують вартість трансферу протягом усього терміну контракту гравця, бухгалтерський метод, відомий як амортизація. Тож чим довший контракт, тим меншими стають річні платежі.
"Одним із аспектів, який контролює УЄФА, є обмеження відносно доходу клубу грошей, які були витрачені на команду: трансфери, зарплатня, комісії та інше", — розповідає The Athletic Стівен Тейлор Хіт, керівник відділу спортивного права JMW Solicitors. "Якщо у вас семирічний контракт, ви можете амортизувати вартість трансферу протягом цього періоду. Отже, для рахунків того року це відображається як менша цифра, що може тримати вас у правильному балансі".
Просто для ясності, нам, ймовірно, потрібен короткий підсумок ФФП...
Цей сезон є останнім роком поточних правил фінансового фейр-плею УЄФА, які обмежують витрати команд на 5 мільйонів євро більше, ніж вони заробили за трирічний цикл. Однак цей ліміт може бути збільшений до 30 мільйонів євро, якщо він покриватиметься прямим платежем від власника клубу або пов’язаної сторони.
Нові правила УЄФА, про які Челсі, ймовірно, має пам’ятати, пропонуючи такі довгострокові угоди, вступають у дію цього року, і клуби будуть мати обмеження в вигляді встановленого відсотку свого доходу в календарному році, який може бути витрачений на трансфери, винагороди агентів і заробітна плата гравців.
Ліміт у 2023 році становитиме 90 відсотків, а потім знизиться до 80 відсотків у 2024 році та до 70 відсотків з 2025 року. Нові правила будуть називатися "правила фінансової стійкості та ліцензування клубів" (FSCLR). Зрештою, можливо, інші елітні клуби, які сподіваються конкурувати в Лізі чемпіонів і Лізі Європи, приймуть подібні Челсі підходи.
Що стосується власних правил фінансової стабільності Прем’єр-ліги, то вони трохи м’якші, ніж правила УЄФА, і допускають трирічні збитки в розмірі 105 мільйонів фунтів стерлінгів — або в середньому 35 мільйонів фунтів стерлінгів за сезон. Насправді ведуться дискусії, потенційно спрямовані на зміну цих правил.
Так, повернемося до довгострокових контрактів.
Чи є якісь додаткові переваги пропозиції таких тривалих умов?
Фінансове планування – перше.
Тепер Челсі знає, що протягом наступних восьми з половиною років їхні рахунки показуватимуть, що вони платять за Мудрика встановлену суму на рік (імовірно, близько 7 мільйонів фунтів стерлінгів). Така ж ситуація стосується Бадіашіля до 2030 року.
Але це також обтяжило б їх встановленою структурою платежів, яку необхідно виконати протягом контракту, чи не так?
Що стосується паперів, то так. Їм доведеться взяти це до уваги, коли справа дійде до майбутнього трансферу. І тут неминуче є елемент ризику, якщо у гравця в команді будуть проблеми.
"Ви можете опинитися в ситуації, подібній до Деле Аллі, коли гравець має довгостроковий контракт, але вибуває з команди, і він вам більше не потрібен", — додає Тейлор Гіт. "Клуб може захотіти продати гравця, але йому буде важко це зробити. Тож, вони все ще повинні платити йому зарплату.
"Якщо гравець вас не влаштовую, а ви купляєте йому заміну, то це може призвести до подвійних збитків. Це може закінчитися схожою ситуацією, коли ви платите двом або трьом менеджерам одночасно (якщо ви берете до уваги компенсаційні виплати тим, кого ви звільнили), незважаючи на те, що на місці є лише один менеджер".
Минулого літа ключові гравці покинули Стемфорд Брідж на умовах вільних агентів — чи могло це вплинути на підхід Болі-Клірлейка?
Безумовно. Ці відходи були спадщиною попереднього власника і не з вини Болі-Клірлейка, але Антоніо Рюдігер та Андреас Крістенсен покинули клуб безкоштовно. Минулого сезону ця пара захисників зіграла 85 матчів у всіх змаганнях на двох. Прив’язка когось до восьмирічного контракту зменшує ймовірність повторення такої ситуації.
"Ви уникаєте ситуації, яка є звичайною для ваших кращих гравців, коли ви підписуєте з ними чотирирічний контракт, а через три роки ви або опиняєтеся в ситуації Мо Салаха, коли погоджуєтеся на нову вигідну угоду, або маєте того, що гравець укладе передконтрактну угоду з іноземним клубом в останні шість місяців свого контракту", — говорить Тейлор Хіт.
Челсі реалізував цей сценарій.
Якщо Мудрик досягне успіху в Прем’єр-лізі та, завдяки результативному періоду на Стемфорд Брідж, за кілька років почне цікавити інші топклуби, Челсі матиме величезну силу, враховуючи тривалість його контракту. Їх інвестиції залишаються захищеними. Якби українця все-таки вирішили продати, він все одно мав би чималий гонорар. Те саме стосується Бадіашіля та обох Фофана.
Довгострокові контракти останнім часом стали більш поширеними у Вищій лізі футболу, але чи є аналогії в інших американських видах спорту, що впливають на керівництво Челсі? Так.
Боелі володіє 20 відсотками акцій Лос-Анджелес Доджерс, команди Вищої бейсбольної ліги, тому не дивно, що він черпав натхнення щодо довгострокових контрактів зі Сполучених Штатів.
Там, де футбольні клуби можуть вільно оцінювати, скільки вони можуть платити своєму персоналу (одним оком дивлячись на правила УЄФА та внутрішньої ліги), у бейсболі також немає суворого обмеження зарплати.
Проте ті, хто бере участь в управлінні бейсбольними франшизами, визнали, що замість того, щоб платити суперзірці наприкінці її піку величезну суму за коротший період, краще зафіксувати нову зірку на дев’ять або десять років із трохи нижчою річною зарплатою. Це допомагає розподілити витрати, щоб команди могли ефективно витрачати більше в короткостроковій перспективі.
Боелі-Клірлейк, здається, принесли цю філософію з собою.
Чи тільки Челсі робить це?
Челсі може бути найвідомішим клубом, який наразі пропонує угоди на шість і більше років, але це не перша англійська команда, яка це зробила, хоча клуби, які робили це в минулому, як правило, продовжували перебування гравців, які вже й так є в складі.
Арсенал продовжив контракт із Сеском Фабрегасом на вісім років у 2006 році. Кевін Де Брюйне з Манчестер Сіті підписав контракт ще на шість років у 2018 році, а Гаррі Кейн зробив те саме для Тоттенгема того ж року.
У вересні 2005 року, лише через кілька місяців після того, як увірвався в першу команду Барселони, Ліонель Мессі погодився підписати з іспанським клубом дев’ятирічний контракт.
Чи змінять довші контракти оцінку футбольних клубів? Якщо коротко, то так.
Гравці розглядаються як активи, тому хтось, хто хоче купити клуб, дивиться на склад і час закінчення контрактів, визначаючи вартість клубу.
"Якщо ці гравці мають відносно короткі контракти, важко вважати, що вони підвищують вартість активу», — пояснює Тейлор Хіт. "Але якщо вони мають довгострокові контракти, ви можете використовувати це з точки зору вартості самого клубу.
Це також може вплинути на збільшення тривалості комерційних угод, тому що ви можете гарантувати спонсорам і партнерам, що ключові гравці залишаться частиною клубу в довгостроковій перспективі".
Чи влаштовує гравців довгостроковий контракт?
Так і ні.
З одного боку, це дає їм значну безпеку. "Для гравця та його агента така довга угода гарантує певний рівень доходу протягом певного періоду часу", — каже Тейлор Хіт. Представник цілком може домовитися про поступове підвищення зарплати, яке буде враховано в довгострокових угодах, при цьому підвищення зарплати почнеться після певної кількості ігор, особистих досягнень або командних нагород.
Проте, з іншого боку, коли гравець укладає довгостроковий контракт, він неминуче передає більшу частину влади клубу. Він пов'язаний угодою, з якої йому буде важко вирватися, якщо все не вийде.
І завжди існує ризик того, що, враховуючи тривалість контракту та навіть з урахуванням поступового підвищення заробітної плати, закладеного в угоду, агент продасть свого клієнта.
"Це трохи ускладнює роботу для агента, тому що, якщо вони шукають довгостроковий контракт, на них лягає більший тягар, щоб оцінити, чи це розумно", — додає Тейлор Хіт. "Їм потрібно дивитися на те, скільки гравець може коштувати через кілька років, а не просто на його вартість зараз".
Зачекайте, чи справді ці контракти відповідають правилам ФІФА?
Технічно — ні. ФІФА, керівний орган футболу, наголошує, що контракти не повинні тривати понад п'ять років. Тож теоретично вони не визнають контракт тривалістю шість, сім чи вісім років.
Однак у їхніх положеннях є застереження. "Контракти будь-якої іншої тривалості дозволені лише в тому випадку, якщо це відповідає національному законодавству", — йдеться в його правилах.
Отже, чи мають Футбольна асоціація та Прем’єр-ліга подібні правила до ФІФА?
Оскільки у Сполученому Королівстві немає національного законодавства, яке б регулювало тривалість контрактів, ФА не встановлює обмежень щодо тривалості контрактів гравців. Це означає, що клуби не обмежені щодо пропозицій, які вони роблять.
"Правила Прем’єр-ліги чітко говорять, що ігровий контракт може бути укладений на будь-який термін, тому немає ніяких внутрішніх футбольних норм, які забороняють восьмирічний контракт", — розповідає The Athletic Олександр Кларк, фахівець із трудового права Onside Law.
"Є багато інших прикладів того, як клуби Прем’єр-ліги погоджуються на довгострокові угоди з гравцями, щоб захистити свої інвестиції та будь-які майбутні трансферні комісії".
Поки ми говоримо про тонкощі футбольного права, що щодо рішення Вебстера? Це взагалі має значення?
Енді Вебстер, захисник, який грав за шотландський клуб Хартс на початку 2000-их років, став першою людиною, яка скористалася перевагами оновлених трансферних правил ФІФА, які дозволяли гравцям розірвати контракт після фіксованого періоду, незалежно від початкової тривалості контракту.
ФІФА адаптувала статтю 17 своїх правил, щоб привести футбольну систему трансферів у відповідність до законів Європейського Союзу, і саме це призвело до того, що Вебстер скасував свій контракт із Хартсом на третій сезон із чотирирічної угоди.
Усе, що йому потрібно було для цього, — це повідомити свою поточну команду про свої наміри, приєднатися до клубу в іншій асоціації та компенсувати команді, яку він залишає, решту контракту, який ще мав діяти.
Наступний перехід Вебстера до Віган Атлетік отримав зелене світло від ФІФА у вересні 2006 року, таким чином створивши правовий прецедент. Пізніше ФІФА оштрафувала Вебстера та відсторонила його від роботи за розірвання контракту "без поважних причин" і за те, що він не попередив Хартс за 15 днів.
"Справа Вебстера стосувалася конкретно визначення того, яким має бути рівень компенсації, якщо гравець розриває свій контракт без причини після перших трьох років (що вважається "захищеним періодом")", — додає Кларк. "У той час це було оголошено як визначне рішення, але насправді було не так багато помітних випадків, коли на нього покладалися".
Власники Челсі можуть розробляти довгострокові плани щодо скорочення фонду оплати праці на Стемфорд Брідж, але Мудрик все одно отримуватиме основну зарплату в розмірі 97 000 фунтів стерлінгів на тиждень, тобто якщо він захоче розірвати свій контракт після закінчення захищеного періоду, рівень компенсації, що заборгована клубу, все одно буде значним.
За матеріалами The Athletic