“Саутгейт кричав неначе сирена”. Як Джеррард дебютував за збірну проти України

Сьогодні збірна України зіграє на Уемблі проти збірної Англії. Дебютувати за "трьох левів" сьогодні може хіба що Айвен Тоуні, але йому з низки причин складно розраховувати на місце в основі збірної на довгій дистанції. А ось перша їхня дуель на Вемблі стала початком великого шляху для Стівена Джеррарда – майбутнього капітана та лідера збірної.

Через роки Джеррард розповів про свій дебют у автобіографії. Ми вирішили навести витяги з неї, забезпечивши їх коментарями.

Правило номер один у Мелвуді: не зли Інса. Але на тренуваннях інші правила, і я хотів перевершити його. Наприкінці Інсі мчав за мною, але не міг дістати мене. Інші гравці не могли пропустити такий момент.

“Був Інсі , та весь вийшов!”, — Кричав Фаулер . «Йди в дупу», — кинув на бігу Інс . «Е-ге-гей, доглядай, щоб тобі дупу не надерли!», — дражнив Пола Реднапп.

Я не показував , я просто все робив, як треба, я старався. У глибині душі я хотів місце Інса на полі, от і все.

Контекст. У сезоні-98/99 тренер Ліверпуля Жерар Ульє починає задіяти у матчах 18-річного Стівена Джеррарда. Юніор досить швидко утворює зв'язку в центрі поля з Джеймі Реднаппом і сприяє доволі несподіваному відходу до Мідлсбро 31-річного Пола Інса – суперзірки свого часу, гравця з досвідом виступів за МЮ, Інтер та збірну Англії.

Збірна Англії манила мене змалку. Ще ганяючи м'ячик по Айронсайду у футболці Газзи, я обігрував хлопців з Гайтона, забивав гол між двох сміттєвих баків і уявляв, що це переможний гол фіналу чемпіонату світу. Мені бачилися англійські вболівальники, що скачали в екстазі, кричали: «Джеррард! Джеррард!» Перед очима маячили партнери зі збірної, які оточили мене і святкували мій переможний гол, який приніс Кубок Світу додому. Залишаючи набитий битком стадіон, відчуваю тисячі очей співвітчизників, спрямовані на мене. Цей адреналін, цей шум та піт перемоги, ця слава! Як же я цього всього хотів.

Протягом 1999 року я пробивався до першої команди Ліверпуля. Якось, коли літо вже почало втрачати листя, з Футбольної Асоціації надійшов лист. Я розхвилювався більше, ніж звичайно, і, коли відкрив конверт, побачив виклик на матч збірної до 21 року проти Люксембургу. Ще одна сходинка підкорена! Вілкінсон справді цінував мене, бо включив одразу до основного складу. І я відплатив йому сповна, відкривши рахунок уже на дванадцятій хвилині. У підсумку ми перемогли 5:0, і всі були дуже задоволені.

Контекст. Ховард Вілкінсон – останній англійський тренер, який виграв чемпіонат Англії. Цього успіху він досяг з Лідсом у 1992-му році, а до 1999-го тренував збірну Англії – і був у тісному контакті з тренером національної збірної Кевіном Кіганом, який брав другі місця з Ньюкаслом у 1996-му та 1997-му.

Усі англійські гравці знали, що після наступного сезону прийде Євро-2000. Кожен футболіст мріяв вразити Кевіна Кігана: як тільки він з'являвся на матчі яких-небудь клубів, їх гравці вичавлювали всі сили. Ось і я потрапив до нього на олівець. За тиждень до Різдва, коли Ліверпуль обіграв Ковентрі 2:0, Кіган був на матчі – переглядав мене. На гру збірної U-21 проти Данії він також прийшов – і знову заради мене. Я знав це. Ховард підказав: – “Постарайся, і Кевін, можливо, візьме тебе” – і я літав полем, знищуючи данців.

У сезоні 1999/2000 я непогано виступав за Ліверпуль, забивши гол у ворота Шеффілд Венсдей і змінюючи позиції на полі. Правий захисник, лівий захисник, правий півзахисник, центральний хав – без проблем.

Контекст. Перший гол Джеррарда на професійному рівні виглядав так:

Ключовим матчем для збірної U-21 була сутичка з Югославією у плей-офф на Євро 2000 у березні. Це був найсерйозніший матч за право зіграти на чемпіонаті Європи. Англії потрібна була перемога, всі газети про це й говорили. Чутки про склад Вілкінсона на той матч ходили, начебто це була перша команда країни. Я страшенно хотів бути у складі — для мене це був останній відрізок перед основною командою — і я дуже хотів дістатися вершини цієї драбинки. Кіган уже попередив, що він уважно стежитиме за матчем, щоб відібрати пару молодих хлопців для турніру в Бельгії та Голландії влітку.

Коли я побачив список гравців, я подумав — це справжня молодіжна збірна, гравці на кшталт Ріо Фердінанда і Джеймі Каррагера вже зіграли не один матч у Прем'єр-лізі. Гравці там були чудові: сидячи за столом з Лі Гендрі, Кіроном Даєром, Френком Лемпардом і Фердінандом я якось побоювався і рота розкрити. Вони були вже цілком круті. Мій досвід футболу на найвищому рівні поки що залишався на рівні пари матчів за Ліверпуль, плюс трохи матчів за збірну до 21 року.

Контекст. Якщо майбутнє Фердинанда, Каррагера , Лемпарда зайвих слів не потребує, то Кірон Дайєр у нульові багато грав за Ньюкасл. Кар'єру Лі Гендрі зіпсували травми, після рідної Астон Вілли він грав лише у слабких лігах, зате там затримався... до нашого десятиліття. Остання команда, за яку він грав – Гайгейт Юнайтед із дев'ятого дивізіону у сезоні-2019/20; також заїжджав до чемпіонату Індонезії та команди п'ятого, шостого, сьомого дивізіонів Англії.

Як тільки обід закінчився, Говард підсів до мене на кілька слів. «Завтра дуже важлива для тебе гра, – почав він, – і за тобою стежитимуть. Це найкращий час для того, щоб справити враження. Кевін Кіган явно хоче побачити тебе у справі. Він спостерігав за тобою і раніше, а зараз маєш шанс поїхати на чемпіонат Європи. Тож уперед».

Ми грали на галявині поряд із Камп Ноу, на полі резервістів «Барселони». Вілкінсон побудував потужну команду з формацією 3-5-2 та Річардом Райтом у воротах. У той час Райт запалював в Іпсвічі, і всі тільки й говорили про його гру – він був найкращим молодим кіпером . Були думки, що він стане для Англії другим Девідом Сіменом. Коли я тільки прибув до збірної до 21, Карра часто заводив шарманку про те, наскільки гарний Райт. Потім його кар'єра трохи здулася, але тоді він був найкращим у команді.

Обводячи очима роздягальню, я тільки дивувався, які хлопці там зібралися. Захист в особі Карри та Ріо загрозливо поправляв гетри, Кіран Даєр у кутку войовничо жонглював м'ячем — він завжди витворяв всякі штуки на тренуваннях, — хавбеки теж вражали, один Лемпард чого вартий! Всі знали, як він круто грає за Вест Гем. А Лі Гендрі був, мабуть, найкращим молодим півзахисником серед усіх-усіх на той час — найрозумнішим, кмітливішим, та й просто класним хлопцем. Попереду грав Енді Кемпбелл – швидкий нападник – я думав, що він напевно зробить блискучу кар'єру, але якось у нього зовсім не задалося в Мідлсбро. Ну і ще у нас був Еміл Гескі, якого деякі мудаки з числа югославських уболівальників дражнили “мавп’ячими” кричалками. Це, до речі, нас подвійно налаштувало розкотити суперника по полю – так, власне, і вийшло, ми перемогли 3:0, і я зіграв чудово.

Контекст. Річард Райт став не другим Сіменом, а другим після Сімена, коли у 2001-му році перейшов до лондонського Арсеналу. Після цього він більше сидів, ніж грав: в Арсеналі, Евертоні, Вест Гемі – а останні чотири сезони кар'єри провів у Манчестер Сіті.

Кіган все пильніше стежив за мною. Якось у середині травня я вештався з татом по центру Ліверпуля, як раптом задзвонив мобільник. На екрані світилося: “номер прихований”, але я натиснув на зелену кнопку.

«Стівен? Це Кевін Кіган», – сказала слухавка.

Та ну нафіг! “Угу – відповів я, – і що далі?"

Я був певен, що мене розігрують друзі. Але телефон продовжував говорити, що вселяло сумніви. Ммм ... якщо це не Кіган , то голос страшенно схожий, навіть акцент ... Чорт, як відрізнити??

“Я викликаю тебе на гру проти України. – сказала слухавка”.

Газети відразу навперебій почали трубити про те, що я почну гру з Україною у стартовому складі. “Навіть не читай усе це, – попередив мене тато. — Просто продовжуй тренуватися та боротися за своє місце”.

У понеділок за два дні до гри Кіган покликав мене до себе на тренуванні, коли ми відпрацьовували тактичні схеми. “У середу давай не так, дій тут”, — сказав мені він, малюючи в планшеті позицію на полі, куди він хотів мене поставити. Його слова приголомшили мене: він що, мав на увазі, що я вийду на поле? Я вдав, що нічого такого не чув. Я? У старті за Англію? Здавалося, це ніколи не станеться!

Контекст. Матч проти збірної України англійці проводили за два тижні до чемпіонату Європи. Після вильоту в 1/8 ЧС-1998 “три леви” поміняли тренера і чекали від нового покоління на чолі з наддосвідченим Кіганом великих успіхів. Україна ж після супердраматичного відбору імені ляпів Філімонова та Шовковського довірилася Валерію Лобановському та поки що просто грала товариські матчі.

При цьому Андрій Шевченко приїхав до збірної вже у статусі найкращого бомбардира Серії А. Сергій Ребров проводив останні дні як гравець Динамо – вже влітку він піде до Тоттенгема. Та й просто гравці київського Динамо, яких, звичайно ж, Лобановський визначив у “старт” у великій кількості, були здебільшого півфіналістами ЛЧ річної давності та учасниками другого групового етапу (фактично чвертьфінал) поточного сезону.

Я надовго запам'ятав мій двадцятий день народження. Після тренування Кіган прийняв мене за плече і запитав: — Маєш плани на завтрашній вечір?

“О так, не можу дочекатися”, — відповів я. Він уважно придивився мені до очей і видав:“Ти в основі”.

Чорт, ніяк не думав, що на прес-конференції на мене чекатимуть стільки журналістів. Точно більше сотні, хоча я не мав часу їх перерахувати. Я вмостився на стільці і спробував відповісти на їхні запитання.

Хтось запитав: “Які ваші сильні якості?”

“А на якій позиції?” – Відповів я питанням на запитання.

Всі довкола були впевнені, що це відповідь абсолютно впевненої в собі людини, але я просто запитав, щоб уточнити. Кіган відповів за мене, зазначивши, що це зовсім не самовпевненість: “Його впевненість ґрунтується на його здібностях”. Я був дуже вдячний Кевіну за те, що перевів вогонь на себе, бо мені не дуже сподобалося стирчати на прес-конференції.

У результаті ми закруглилися, і я спробував злитися звідти, але несподівано потрапив в іншу пастку: фотографи оточили мене і стали нещадно фоткати. З подачі Бевінгтона ми з Кевіном попозували у кепках збірної Англії.

Матч проти України був пізнім, тому деякі хлопці ввечері вирішили трохи поспати. Я очманів — як вони можуть спати, коли за пару годин матч за збірну? Я сам сидів у своїй кімнаті, уткнувшись у телефон, намагаючись вбити час. Зрештою, я дочекався, і ми всі прибули на Вемблі: уболівальники підтримували нас і бажали удачі, співаючи пісні. І це лише товарняк, а що буде на чемпіонаті світу? До матчу було ще довго, але всі фанати вже набилися на трибуни і кричали: «Англія! Англія!». Мені передалося їхнє настрій, і я зрозумів, що моя країна дуже багато для мене означає, а ще зрозумів, що наша збірна означає для вболівальників і для всієї країни. Люди пристрасно люблять збірну — і я твердо пообіцяв собі ніколи не розчаровувати їх.

“Найкласніше буде в роздягальні”, – посміхаючись, сказав мені Оуен. – “Тобі сподобається – спостерігай за всіма”. Я тоді особливо його не слухав, але одразу згадав це, коли перетнув поріг роздягальні на «Уемблі». Звичайно, у мене був досвід перед матчами Ліверпуля, коли в роздягальні панує рішучість, і емоції можна помацати руками. Але в збірній, Боже мій, це щось! Це особливе місце. Деякі гравці, наприклад, Сол Кемпбелл, тихо сиділи, спокійно готуючись до матчу, а інші — Роббі і Макка серед них — тріщали один з одним і іржали як коні, начебто їх чекає звичайний матч у Ліверпулі.

Для початку Кіган та його помічники сказали кілька слів про матч. Але після цього з кожною секундою до першого свистка гравців було чути все голосніше, і для кожного з них не було речі важливіші за гру. Клуби забуті – це Англія! Наша країна, на нас дивляться мільйони.

Шум стояв страшний, і центром його були Алан Ширер і Тоні Адамс, які стояли в центрі роздягальні. Ширер налаштовував усіх, начебто комбат муштрує своїх солдатів, а Адамс підходив до кожного і налаштовував усіх індивідуально. Він хапав кожного, дивився у вічі і репетував: “Ти готовий, чорт тебе бери?” Незабаром він підібрався і до мене, крикнувши мені в обличчя: “А ти готовий, кліщ?”. Непідготовлена людина обiсралася б на місці, але я хоробро закричав йому у відповідь: “Я страшенно готовий!” Я справді був готовий до всього. Задоволений Адамс пішов далі, а за ним Ширер роздавав вказівки: “Тримайтеся міцно, не дозволяйте їм володіти м'ячем”. Кіган вставив пару слів, але реальні вказівки лунали від Ширера та Адамса. Я був вражений цим. В результаті я насилу зав'язав шнурки від того, що відбувається, і вже хотів вийти на поле.

Здавалося, українці точно чують нас із роздягальні — та що там, нас, напевно, було чути навіть у Києві. Навіть Гарет Саутгейт — зазвичай спокійна і культурна людина — кричав неначе сирена. Після того дня я став удвічі більше поважати таких профі, як Ширер, Адамс, Саутгейт. Я знав, що вони великі гравці, але я побачив, чому вони ними були. Зібраність, воля до перемоги, робота в команді ці люди втілювали ці речі в життя. Лідери у всьому. Мартін Кіоун не грав того дня, проте це не заважало йому кричати в роздягальні разом з усіма.

Рефері Любош Міхел незабаром засвистів у свій свисток, щоб зібрати нас усіх у коридорі. Пройти через тунель Вемблі теж виявилося приголомшливим дійством. Я бачив світло в його кінці, чув, як шаленіє натовп. Вемблі був найбільшим приголомшливим місцем, де я коли-небудь грав — його робить унікальним історія. Так, його зараз перебудували, але він назавжди залишиться Вемблі – Колискою Легенд. Я бачив стільки фіналів на цій арені по телику та й сам ходив на безліч ігор. Для хлопця з Гайтона Вемблі – це казкова країна, а грати там за Ліверпуль або за Англію – мрія. Бачачи перед собою стадіон і тисячі вболівальників, я був щасливий, що я вийшов грати за збірну, що ми стоїмо пліч-о-пліч і з гордістю співаємо “Боже, бережи королеву”.

Контекст. Цікаво, що Міхел тоді теж був скоріше молодим та перспективним, ніж зіркою професії. Перший матч Ліги чемпіонів він відсудив лише за півтора року до цього, великих турнірів у його кар'єрі ще не було. Втім, уже 2000-го він поїхав до Сіднею на Олімпіаду.

З того самого моменту, як Міхел дунув у свій свисток, я негайно зрозумів, що збірні – це для мене наступний крок після Прем'єр-ліги. Я осів у півзахисті з Маккой та Скоулзі, і ми грали 3-5-2. Чорт, це було непросто. Українці були технічнішими за нас, їхні нападники — Андрій Шевченко та Сергій Ребров — сильно виділялися на тлі інших, вони на той час були, можливо, найсильнішим дуетом у світі. Кіган казав нам, що вони небезпечні, коли ми дивилися записи їхніх ігор. Ця парочка завжди тримала в облозі Саутгейта, Адамса і Кемпбела, тому мені доводилося часто допомагати їм. Шевченко та Ребров були дуже крутими, приголомшливо тримали м'яч, особливо Шевченко.

Коли я опинявся поруч із ними, треба було бути дуже обережним — вони могли лише кількома дотиками залишити тебе в дурнях. Але в мене все виходило, і моя впевненість зростала. Після кожного моменту з моєю участю я чув оплески. У середині першого тайму я перервав довгий пас і скинув м'яч Саутгейту, потім обійшов Юрія Дмитруліна і отримав м'ячик від Гарета назад. Бекхем просив м'яч, і я одразу переправив його йому і рвонув назад, щоб прикрити зону у півзахисті на випадок контратаки. Як же чудово було бігати Вемблі, роздавати паси світовим зіркам типу Бекхема і відбирати м'ячі у таких великих гравців як Шевченко. Я піднісся ще більше, коли ми повели завдяки Роббі, а потім Тоні додав ще один м'яч.

За дев'ять хвилин до кінця мене замінили на Кірона Даєра. Коли я йшов з поля, я обернувся і побачив Шевченка — великого гравця — і усвідомив, що я грав із ним на одному полі! Мрія! Після матчу нам у роздягальню принесли футболки, і мені дісталася футболка гравця, який грав за Арсенал – Олега Лужного. Я подарував її татові — це була пам'ять про мій дебют у збірній. Нині вона висить вдома у спеціальній кімнатці.

Після гри я вчепився в телефон, щоб обдзвонити всіх рідних та друзів. Я дуже хотів розповісти, як класно було в роздягальні: я був страшенно натхненний, виходячи з Вемблі того травневого вечора. Ми перемогли 2:0. Мене переповнювала гордість від того, що мої батьки бачили та чули, як англійські вболівальники аплодували мені. Здається, це була найскладніша гра, яку мені довелося відіграти.

Контекст. Джеррард потрапить до заявки збірної Англії на Євро. Щоправда, жодної слави це йому не принесе: він візьме участь лише у матчі проти німців (1:0), а його команда програє португальцям із румунами та не вийде у плей-офф. Загалом Джеррард зіграє 114 матчів за збірну та стане четвертим за цим показником футболістом в історії.