Дзаніоло: Ходжу на вечірки, аби уникнути всього цього зайвого тиску, що в цьому поганого?

Нападник бірмінгемської Астон Вілли Ніколо Дзаніоло, права на якого належать турецькому Галатасараю, отримав черговий виклик до лав національної збірної, у складі якої й надалі боротиметься за путівку до чемпіонату Європи-2024.

Після початку роботи на чолі з Лучано Спаллетті, 24-річний виконавець дав розлоге інтерв’ю, під час якого розповів про найбільш значущі події, які відбувались із ним останнім часом.

"Зараз із упевненістю можу сказати, що в Італії більше тиску з боку ЗМІ та громадськості, аніж в Англії. Насправді мене вразило інше: тут я можу зустрітись із друзями, погуляти з сім'єю. У Італії це тебе втомлює більше, аніж тренування.

А тут мені просто добре. Я також поступово звикаю до погоди: прокидаєшся з дощем, о третій годині сонце, через дві години знову дощ. У інших моментах — усе однаково: життя футболіста — це тренування та дім, крапка.

Мій перший досвід роботи із Спаллетті був невдалим. У Інтері я був просто не готовий. Я одразу відчув, що він є прямим тренером, дуже підготовленим у тактичному плані, який знає, що він хоче, щоб кожен гравець робив на полі.

Якщо в тебе все добре, він говорить тобі про це, якщо погано, він також говорить тобі це прямо в обличчя.

Я вважаю за краще, щоб людина сказала мені: "Ти не нашого рівня", аніж пообіцяла тисячу речей і нічого не зробила. Багато людей так роблять, робили і завжди будуть робити в футболі. А ось таких тренерів, як Спаллетті, нелегко знайти.

Я намагаюсь ніколи не називати імен, бо я не люблю медіа-війни. Але в Ромі все могло закінчитися інакше: я й досі відчуваю велику любов до вболівальників, моїх колишніх партнерів по команді, до клубу, до міста, а вони до мене. Саме тому я відчув великий сум, коли залишав клуб.

У мене є обов'язки, але вони є й у інших людей. Коли трапляються подібні незрозумілі моменти, як тоді, це означає, що ми всі вкладаємо в нього свою частку. Але я не хочу говорити зараз про минуле, зараз я граю в Прем'єр-лізі й думаю про майбутнє.

Аудіозапис із мого приватного життя? Я ніколи не чув про цю історію. Але я публічна особа, мені 24 роки, це нормально, що хлопці та дівчата підходять до мене через те, що ти впізнають на вулиці. Це трапляється з усіма футболістами, і це дратує.

Я зараз скажу одну непопулярну річ: я можу розважитись, піти потанцювати, але я не є тим, ким мене змальовують у пресі. У мене немає жодних сторонніх думок, я щодня тренуюся, граю, а потім раз на тиждень йду на вечірку. Це допомагає мені відволіктись.

Бути футболістом — це також стрес із точки зору тиску на тебе. Що поганого в тому, щоб у неділю ввечері мати гру, а потім у понеділок піти ввечері до клубу?

Хоббі? Та в мене немає на це вільного часу. І не тільки часу. Ми, футболісти, не можемо отримувати фізичні навантаження поза полем: любиш мотоцикли? Ти не можеш на них кататись. Любиш лижі? Знову — не можна.

Важко вирватись із повсякденної рутини, навіть якщо ти йдеш на вечірку, ти не можеш їсти те, що хочеш, бо в тебе є дієта, якої треба дотримуватися. Життя футболіста має багато плюсів, але також і мінусів. Але це те, про що я мріяв у дитинстві, і я не скаржусь.

Від самого дитинства я грав у національних юнацьких збірних, у мене ніколи не було багато вільного часу. Вранці я прокидаюся о 9, максимум о 9:30. Їду на базу й о 13:00 – 13:30 закінчую тренування. О 14:00 їду додому. Увечері, можливо, піду на каву з друзями, або погуляю.

Але життя за межами бази також не менш важливе за тренування. Якщо ти надмірно тренувався, то запізнюєшся всюди, не висипаєшся, не відновлюєшся, і, як підсумок, не тренуєшся добре наступного дня.

Травми? Вони коштували мені чемпіонату Європи, на якому Італія здобула перемогу, і півтора роки моєї кар'єри, що означає, щонайменше, 70-80 пропущених ігор. Це сповільнило моє кар’єрне зростання.

Але ці моменти також покращили мене, як гравця. Я почав більше любити свою роботу. Раніше я просто розважався, тепер це серйозно. Я став більш професійним. Раніше я вважав спортзал марною тратою часу. Тепер це — фундаментально важливо: без цього я не можу добре виступати і грати.

Фінал Ліги конференцій? Напередодні гри Моурінью запитав усіх: чи готові ви? Для багатьох це був перший європейський фінал. Він допоміг нам, сказав, що якщо ми вже потрапили туди, то це завдяки всьому, що ми зробили на полі, і що це тільки наша заслуга. Він змусив нас приїхати зарядженими на стадіон, щоб продемонструвати найкращий футбол.

До важкої гри легше підготуватись. Коли ти граєш проти менш статусної команди, навіть якщо ти цього не хочеш, у тебе все одно буде трохи менше концентрації. Великі матчі відрізняються від інших тим, що ти знаєш, що це "той самий" матч. І там ти бачиш навпроти себе гравця, який здатен тебе переграти. Я завжди любив великі ігри, мені подобається брати в них участь.

Кумири? Тільки один — Кака. У нього були всі характеристики, які мені подобаються у футболістах. Число 22 — це не тільки дата народження моєї мами. Я також вибрав його на честь нього", — заявив італійський фахівець.

Дзаніоло в поточному сезоні вже встиг відіграти 10 матчів, але результативними діями на клубному рівні не відзначався.