Асиметрія на флангах, гібридні ролі футболістів та інше: перші висновки збірної Німеччини під керівництвом Нагельсманна

Збірна Німеччини розпочала новий цикл під керівництвом Юліана Нагельсманна. Талановитий спеціаліст спробує підготувати команду до домашнього Євро наступного літа. Поєдинок із США вийшов достатньо непоганим. У цьому матеріалі розберемо, що саме змінив новий фахівець і чи є принципові зміни після Ганса-Дітера Фліка. 

Перший приємний висновок — Нагельсманн повернув до збірної Матса Гуммельса та сказав, що двері в національну команду відкриті всім 

Юліан одразу дав зрозуміти, що в "манншафт" за його керівництва не буде святих корів і що виклик туди потрібно заслужити. Саме тому не був викликаний ряд футболістів. Проте тренер також вислав їм тактичний план для ознайомлення, який описує структурні зміни у грі колективу. Окрім того, підкреслив, що двері в збірну відкриті абсолютно кожному, варто лише демонструвати стабільний рівень у клубах. 

Це чіткий і зрозумілий меседж, до того ж справедливий. Залишилося небагато часу до старту чемпіонату Європи, і враховуючи малу кількість загальних тренувань та можливості імплементувати нові ідеї, Юліану та його помічникам потрібні гравці в формі, що зможуть одразу дати потрібну якість. 

Перше підтвердження цієї тези — повернення Матса Гуммельса. Після провалу на чемпіонату світу 2018 року та Лізі націй Йоахім Льов відсторонив від "бундестім" Жерома Боатенга, Гуммельса та Томаса Мюллера, і тоді це сприймалося як правильний крок, втім подальші виступи збірної довели, що він був імпульсивним. Топових футболістів замість цього дуету в повній мірі не спостерігалося, а деякі вийшли на високий рівень лише через декілька років. Якщо Боатенг та Мюллер в певний момент вийшли з опали, то Гуммельса викликали на чемпіонат Європи 2020 року, проте далі знову залишали поза заявкою, навіть у попередньому сезоні, коли він демонстрував чудову фізичну форму. 

Принцип "всі рівні" проявляється і в виклику Паскаля Гросса — непоганого інсайда Брайтона, який лише у вересні цього року дебютував у основній команді Німеччини, а до того постійно ігнорувався тренерським штабом, хоча демонстрував непоганий рівень у Англії. 

Півзахисник одразу подякував наставнику за довіру — 93% точних передач, 100% виграних єдиноборств та хороший поєдинок у парі з Ілкаєм Гюндоганом, до того ж Нагельсманн любить універсальних футболістів, що додає логічності ситуації. 

Відмічаємо і дебютні виклики Кріса Фюріха та Кевіна Беренса. Перший зробив 2+5 у поєдинках нинішньої кампанії у складі несподівано добре розпочавшого її Штутгарта, а другий оформив чотири голи за Уніон. 

Якщо Льов в певний момент почав деградувати разом зі збірною, а Флік не зміг впоратися із завданням адаптувати своє бачення до гравців, то Нагельсманн має перевагу перед ними усіма за рахунок віку та більшої гнучкості. Наразі в ростері "бундестім" є футболісти різних профайлів, деякі з яких потребують особливого підходу, а тут підійде саме адаптивність стилю. 

Ще одним плюсом є відсутність тиску на тренера в довгостроковій перспективі. Безумовно, провал на континентальному форумі може додати критики до репутації одного з найбільш талановитих молодих наставників світу, проте в нього контракт лише до літа наступного року, а враховуючи попередні досягнення навіть в випадку невдачі знайти нове місце праці буде легше. 

Тому навряд чи фахівець відмовиться від тактичних експериментів на користь рішенням на тут і зараз. Можливо, в якійсь мірі, проте все одно буде намагатися побудувати власний проект. 

У матчі проти США ми побачили відомий колектив-трансформер Нагельсманна 

Власне, вже розпочав його. З американською командою був контрольований хаос, який дозволяє бути більш непередбачуваним для опонентів і ефективнішим для колективу, який застосовує подібний підхід. 

Розпочнемо зі структури в білд-апі. Як правило, він формувався за схемою 3+1, де трьом центральним захисникам допомагав опорник. Це відбувалося завдяки асиметрії на флангах. Фактично на позиції правого латераля виступав Джонатан Та, проте, звісно, в нього було трішки інше завдання і вище він піднімався лише без м'яча, наприклад, коли потрібно було вступати у пресинг. А ось Робін Госенс перебував у високій позиції і створював ширину на лівому фланзі, та мав більш вільну роль. 

Трійка центральних захисників намагалася грати ширше, щоб мінімізувати ризики перекриття варіантів для передачі в разі високого пресингу опонента та змушувати його також розтягуватися по всій ширині. 

Це працювало, тому що вдавалося долати тиск "зірково-смугастих" завдяки довгим передачам на фланги чи пошуком адресатів в центрі. 

Нікуди не поділася і висока лінія захисту, яка була притаманна за попереднього тренерського штабу. Разом із нею залишилася і проблема контролю глибини. Хрестоматійним прикладом є скасований гол Крістіана Пулішича у першому таймі, коли оборонний блок дозволив футболісту Мілана забігти собі за спини та забити. Сумнівно, що Німеччина намагалася створити штучний офсайд, принаймні положення корпуса від Антоніо Рюдігера натякало на протилежний намір, так само, як і дії його партнерів. 

Ще однією проблемою було звуження на флангах, коли захисний блок німецької збірної залишав протилежний фланг вільним. 

Проте загалом вихід з-під пресингу сподобався, вдавалося швидко рухати м'яч та проходити першу лінію пресингу від США. А він був у виконанні колективу Грегга Бергалтера, ще і який. 

Сподобалася взаємодія і захисників, так само і в випадку із півзахистом. Періодично опорні півзахисники опускалися нижче та допомагали у розіграші. Не забували і про підключення вперед. В основному це робив Гюндоган, а в такі моменти Гросс підчищав позаду. 

Якщо говорити про роль інсайдів, то варто зазначити, що вони не були прив'язані до конкретних позицій, а мали більшу свободу. Фактично, Джамал Мусіала та Флоріан Вірц номінально виступали в якості вінгерів, проте діяли по всій ширині газону, активно відкривалися поміж лініями. Окрім того, створювали простір для партнерів. В першому таймі було декілька очевидних епізодів, коли Мусіала відводив за собою Вестона Маккенні, за рахунок чого створювався розрив в лініях, куди могли вриватися футболісти збірної Німеччини. 

Сказали про гру з одним номінальним латералем, варто сказати і про одного вінгера, яким був Лерой Сане, що також ситуативно міг змінювати фланг та з'являтися на різних ділянках поля. Саме такий варіант складу дозволив збити з пантелику американську команду. 

Ну і, безумовно, Ніклас Фюллькруг. Ще раніше багато вболівальників та експертів не могли зрозуміти, чому Флік не робив на нього серйозну ставку, а тепер його чудова гра у підіграші і комунікація з партнерами по команді виглядає просто необхідною річчю, без якої атака Німеччини виглядає неповною. 

Атакувальна лінія "манншафт" мала і іншу вказівку — високо пресингувати опонента та намагатися орієнтувати його у фланг. Це вдавалося непогано робити. 

Перший матч вселяє надію на якісну перебудову колективу 

Звісно, робити висновки по одному поєдинку зарано, до того ж товариського. Проте іншої виборки в нас не буде до старту чемпіонату Європи, тому потрібно робити акцент на подібних зустрічах. В цьому є і свої плюси, тому що можна побачити тактичні експерименти з мінімумом ризиків за результат. Навіть в разі не надто вдалих виступів прямо зараз, звільняти Юліана точно ніхто не буде. 

Тому розпочинається новий цікавий цикл в хронології збірної Німеччини. Чи буде він успішним — покаже час, а поки можна констатувати, що початок виглядає симпатично.