Football.ua

Єврокубкова історія України: Глава І. 1992 рік

Читач Football.ua Микола Сторожук згадує виступи наших клубів у єврокубках на зорі незалежності України.
11 April 2020, 16:05
Фан-сектор

Пишучи цю статтю, хочу зауважити, що не є і не був вболівальником жодної з нижче згаданих команд в чемпіонаті чи кубку України. Не знаю, чи моя улюблена команда – луцька Волинь – колись вийде в єврокубки і змусить тоді писати про неї. Але саме в єврокубках завжди переглядаю майже всі матчі наших команд і завжди за них там вболіваю. Неважливо, проти кого вони грають,  сильні вони чи слабкі, виграють вони чи програють… Вболіваю, бо вони наші, і других ми не маєм.

Як кожен громадянин повинен знати історію своєї країни, так кожен справжній уболівальник повинен знати нашу футбольну історію. А вона була досить цікава. І не тільки перемогами Динамо чи Шахтаря. У деяких маленьких клубів  теж були свої перемоги, не такі гучні, але для них – не менш важливі. Адже сам вихід в Світ футболу – уже перемога. Перемога у тому, аби привести у своє місто те свято, що не кожному під силу, і цим привести в екстаз своїх вболівальників, примусити йти на футбол навіть тих, хто ніколи ним не цікавився, примусити розмовляти, писати, показувати про себе, викликати бажання у дітей хотіти бути схожим на себе. От у чому їх перемога.

Глава № 1. Старт, поїхали 1992/ 1993.

Перший єврокубковий сезон був явно невдалий для наших команд. Після розпаду СРСР нашій країні дістався стартовий коефіцієнт 0. Попередні здобутки наших команд у єврокубках до уваги не бралися та й, чесно кажучи, ніхто цим тоді не клопотався. У закулісних іграх все було присвоєно Росії – ну їм завжди потрібно більше…

Пройшовши всі дружно перші кваліфікаційні раунди, наші команди так же дружно вилетіли з наступних. Проте вже в цих матчах приймали участь футболісти, про яких в майбутньому будуть знати не тільки в Україні, але й далеко за її межами. Наприклад, захисник Таврії Олександр Головко ще мало кому був відомий за межами півострову, в Динамо тільки починав Олег Лужний, прийшов з Донецька ще юний Сергій Ребров, в Одесі виділявся молодий Дмитро Парфьонов. Згодом одесити  Юрій Никифоров та Ілля Цимбалар захочуть стати росіянами і виступати за їх збірну, а хлопець з Тюмені Віктор Леоненко – навпаки – українцем. Отже, уже в першому єврокубковому сезоні з’явилися перші зірочки, які будуть сяяти не один сезон на футбольному небі.

Кубок Чемпіонів

Ну хто б повірив про те, що в найпрестижнішому турнірі від України буде виступати сімферопольська Таврія, команда, яку і в призерах перед початком чемпіонату ніхто не бачив. А тут, як кажуть, із грязі да в князі. Проте головний тренер кримчан Анатолій Заяєв зліпив досить боєздатний колектив, який рівно пройшов чемпіонат і виграв свою групу, де фаворитами рахувались Шахтар та Чорноморець. Нападник команди Юрій Гудименко став ще й кращим бомбардиром турніру, забивши 13 голів. А у фінальному поєдинку кримчани (до речі, через дискваліфікації і травми грали без своїх лідерів Гудименка, Волкова, Андрєєва та Шейхаметова) терпіли, відбивалися і в потрібний момент реалізували свій шанс, так при цьому увійшовши в історію. Єдиний м’яч в тому матчі на 75 хвилині провів захисник сімферопольців Сергій Шевченко. Забігаючи наперед, саме цей захисник стане кращим бомбардиром Таврії в єврокубках. В єврокубках, де на Таврію особливо ніхто і не розраховував, адже гравці команди ще вчора і мріяти не могли про участь в такому турнірі.

Перший суперник в кваліфікації сильним випасти не міг, але для повного дебютанта турніру кожен суперник серйозний — це розумів кожен в команді. І жереб сказав їхати в Ірландію, в гості до місцевого чемпіона Шелбурна. Перший матч цікавим назвати не можна, команди більше думали про захист власних воріт, ніж про забиті голи, з чим вони і впоралися на відмінно. Українці більше володіли м’ячем, свої шанси не реалізували Шевченко та Полстянов, а от господарі старалися виграти за рахунок навісних передач. Та наш захист на чолі з воротарем Колесовим помилок не допускав і рахунок на табло зафіксував в кінці матчу доволі нудні нулі.  

Перебіг цього матчу дав зрозуміти мудрому Заяєву, що з цією командою можна і потрібно грати.

19.08.92. Дублін. Стадіон Толка Парк. 8 000 глядачів.

Шелбурн-Таврія 0:0

Шелбурн: Бьорн, Койл, Бреді, Невілл, О'Дохерті, Хаулетт, Горман, Дуллін, Дейллі, Хевлок, Резерфорд.

Тренер: Патрік Бйорн

Таврія: Колесов, С. Шевченко (Новіков, 78), Турчиненко, Головко, Волков, Воронежський, Опарін, Гудименко, Андрєєв, Вишняускас (Алібаєв, 33), Полстянов.

Тренер: Анатолій Заяєв

У домашньому матчі футболісти Таврії зразу ж взялися за діло і уже на 10 хвилині Сергій Шевченко вдучним ударом головою відкрив рахунок. А через п’ять хвилин Толят Шейхаметов (в першому матчі не брав участі через ушкодження), накрутивши кількох суперників, вийшов сам-на-сам з воротарем і забив вдруге (кращий гол цієї стадії за версією каналу Євроспорт). Початок – краще не придумаєш, і гравці Таврії спокійно контролювали гру. Та наприкінці тайму гості несподівано один м’яч відквитали. Це зробив Дейллі. І другий тайм проходив уже доволі нервово, та все ж більше ніхто з команд не зміг змінити рахунок. 2:1 – і Таврія йде далі.

 02.09.92. Сімферополь. Стадіон Локомотив. 16 000 глядачів

Таврія-Шелбурн 2:1

Таврія: Колесов, Шевченко, Турчиненко, Головко, Волков, Воронежський, Опарін, Гудименко, Полстянов, Вишняускас (Новіков, 62), Шейхаметов (Алібаєв, 74).

Тренер: Анатолій Заяєв

Шелбурн: Бьорн, Койл, Бреді, Невілл, О'Дохерті, Хоулетт, Горман, Дуллін, Дейллі, Хевлок (Браун, 84), Резерфорд.

Тренер: Патрік Бйорн

Голи: С. Шевченко 10, Шейхаметов 15 – Дейллі 42.

Наступним суперником кримчан став чемпіон Швейцарії Сьон. На перший матч до країни банків та годинників наша команда їхала у піднесеному настрої, але швейцарці швидко опустили нас з небес на землю. Навіть не опустили, а жбурнули. Хоча саме гості першими могли відкрити рахунок в матчі, та Полстянов не скористався чудовою передачею від Шейхаметова і схибив з кількох метрів. А далі була лише одна команда на полі і, на жаль, не наша. Спочатку, на 17 хвилині, рахунок в матчі відкрив Хоттігер, а ще через три хвилини наш воротар Колесов заробив вилучення, коли зіграв руками на випередження за межами штрафного майданчика. На ворота став недосвідчений Дмитро Гулєнков, якому ще тричі прийшлося виймати м’яч з сітки воріт: дубль від Туліо і гол від Ассіса. Таврія в цьому матчі спромоглася лише на гол престижу, коли на 85 хвилині пенальті реалізував Сергій Шевченко.

 16.09.92. Сьон. Стадіон Турбільон. 8 900 глядачів.

Сьон-Таврія  4:1

Сьон: Леман, Кентін, Б’яджі, Херр, Гайгер, Хоттігер, Луіс Карлос, Гертчен, Туліо, Ассіс, Орландо.

Тренер: Жан-Поль Брігер

Таврія: Колесов, Шевченко, Турчиненко, Головко, Вишняускас, Воронежський, Опарін, Гудименко, Полстянов, Алібаєв (Гулєнков, 20), Шейхаметов (Гетіков, 77).

Тренер: Анатолій Заяєв

Голи: Хоттігер 18, Туліо 35,74, Ассіс 78 – С. Шевченко 85 з пенальті.

Вилучення: Колесов 20.

Після першого поєдинку матч-відповідь ставав простою формальністю і шансів у нашої команди практично не було. Перший тайм проходив обережно, адже Таврія не хотіла вдруге програвати, і закінчився закономірними нулями. У другому таймі гол того ж Туліо на 68 хвилині змусив кримчан шукати щастя біля чужих воріт, яке вони знайшли зразу ж. Через три хвилини Воронежський заробив пенальті, який чітко реалізував Сергій Шевченко. Та щастя було недовгим, і на 78 хвилині Туліо робить дубль, а за хвилину до закінчення поєдинку Херр встановлює остаточний рахунок.

30.09.92. Сімферополь. Стадіон Локомотив. 9 600 глядачів.

Таврія — Сьон 1:3

Таврія: Гулєнков, Шевченко, Турчиненко, Головко, Волков, Воронежський (Вишняускас, 85), Опарін, Гудименко, Полстянов (Гетіков, 67), Новіков, Шейхаметов.

Тренер: Анатолій Заяєв

Сьон: Леман, Кентін, Сот’є, Херр, Гейгер, Хоттігер, Піффаретті, Луїс Карлос, Туліо,  Ассіс Морейра (Лемфа, 76), Орландо (Фур’є, 87).

Тренер: Жан-Поль Брігер

Голи: С. Шевченко 71 – Туліо 68, 78, Херр 89.

         До речі, Сьон з наступного раунду теж вилетів з тріском, від португальського Порту 2:2 і 0:4. А от Таврії за єврокубковий сезон можна сміливо поставити задовільно, адже гравці дійсно набралися досвіду і раунд пройшли, а для захисника Олександра Головка це був тільки початок, адже він ще зупинить не одного грізного форварда в Європі, тільки в уже іншій команді…

Кубок володарів кубків

У другому за значенням єврокубку від України в прем’єрному сезоні стартував одеський Чорноморець. У чемпіонаті одесити, які мали досить хороший склад, лишилися без медалей, проте завоювали перший кубок України. У фіналі, який відбувся в столиці на Республіканському, Чорноморець лише в додатковий час, завдяки єдиному голу на 107 хвилині (у виконанні майбутньої зірки російського футболу Іллі Цимбаларя) переміг харківський Металіст. До речі, з тієї команди половина гравців згодом переїде грати до північного сусіда, а Цимбалар і Юрій Никифоров, прийнявши російське громадянство, побудують ще й непогану кар’єру у збірній Росії. На жаль, у ті часи у федерації футболу України займалися не зрозуміло чим і сформувати збірну з класних футболістів аж ніяк не могли… Але це вже зовсім інша історія.

У ті часи Чорноморець новачком єврокубків, язик не повертався назвати, адже у середині 80-их і початку тих же 90-их одесити уже брали участь в Кубку УЄФА, де проходили німецький Вердер, грали майже на рівних з мадридським Реалом та французьким Монако. Так, склад змінився, але в Одесі добре знали, що таке єврокубки і з чим їх їсти. Тим паче, що перший суперник у кваліфікації – солодка цукерка у вигляді команди Вадуц (Ліхтенштейн), про що і показали їх матчі.

Вадуц (Ліхтенштейн) – Чорноморець (Одеса) – 0:5 (0:1)

19.08.1992 рік 1/32 фіналу Вадуц стадіон Гемейндешпортплац 1650 глядачів

Вадуц: П. Хартман, Р. Мозер , П. Хефті, Д. Хеммерле, Х. Нігг, А. Куадерер, Ф. Ротунно, В. Оспелт (капітан), Ф. Шедер (Д. Хаслер, 45), Б. Лохнер, Х. Шедлер.

Чорноморець: Суслов, Ю.Никифоров (капітан), Процюк, Букель, Лебідь, Парфьонов (Р.Романчук, 55), Цимбалар, Яблонський, Кошелюк (Кулик, 55), Ю.Сак, Гусєв.

Тренер - Віктор Прокопенко.

Голи: І. Цимбалар (45), Лебідь (47), Ю.Сак (52), Гусєв (80, 82). 

У першому матчі господарі майже тайм змогли тримати свої ворота на замку. Але коли на останній хвилині першої половини Ілля Цимбалар дальнім ударом розмочив ворота господарів, то вже у другому таймі проблем із реалізацією у гостей не було. Тільки матч поновився, як Лебідь реалізував вихід віч-на-віч з воротарем Вадуца. Ще через 5 хвилин Юрій Сак замкнув флангову передачу ударом головою. А в заключній десятихвилинці прорвало і нашого форварда Сергія Гусєва (до речі останній найкращий бомбардир першої ліги СРСР), який за дві хвилини оформив дубль.

Матч-відповідь для одеситів був як тренування з підвищеною відповідальністю, і думки були уже про наступного суперника. Та думаю, що ніхто з тих небагатьох глядачів, які цього теплого вересневого дня прийшли на трибуни стадіону Чорноморець, не пожалкував. Вболівальники побачили вісім голів, сім з яких – у виконанні своєї улюбленої команди. Покером відзначився Юрій Никифоров, який за своїм амплуа зовсім і не нападник, ще по голу до свого активу записали, як і в першому матчі, Цимбалар і Лебідь. А дебютним єврокубковим голом відзначився Яблонський. Тренеру гостей мабуть стало шкода свого основного кіпера і після чотирьох пропущених голів він замінив його на резервного, якому теж дісталася своя порція від одеситів.

Чорноморець (Одеса) – Вадуц (Ліхтенштейн) – 7:1 (3:0)

 02.09.1992. 1/32 фіналу. Одеса. 16-00. Центральний стадіон ЧМП. 4 600 глядачів.

Чорноморець : Суслов, Ю.Никифоров (капітан), Процюк, Букель, Лебідь, Парфьонов, Цимбалар, Яблонський (Лозовський, 46), Кошелюк, Ю.Сак (Кулик, 46), Гусєв.

Тренер - Віктор Прокопенко.

Вадуц: П. Хартман (О. Гаснер, 69), Д. Хаслер (Р. Вольф, 69), П. Хефті, Б. Лохнер, Х. Нігг, А. Куадерер, Ф. Ротунно, Р. Мозер, Д. Хеммерле, Ф. Шедер, Х. Шедлер.

Голи: Ю.Никифоров (9, 49-пенальті, 78, 90), Яблонський (23), Цимбалар (27), Лебідь (77) – Ф. Шедер (85).

Далі кондитерка закінчилася, і наступним суперником моряків став уже грізний Олімпіакос. Так, не гранд, звичайно. Але за рівнем значно вищий від Вадуца. Інтерес до матчу підігрівав той факт, що тренером у греків була наша легенда – Олег Блохін, а в складі команди на перших ролях грали Олег Протасов та Геннадій Литовченко. І що цікаво, що саме наші співвітчизники відіграють основну роль у цьому двохматчевому протистоянні.

Перший матч у Греції подарував справжню сенсацію і дав надію нашим уболівальникам. Одесити уже на четвертій хвилині матчу зуміли відкрити рахунок. Це Юрій Сак вдало зіграв на добиванні, після того, як грецький кіпер Міртос невдало відбив м’яч перед собою, після чи то удару, чи то навісу зі штрафного з правого флангу від Іллі Цимбаларя. А далі був час нашого воротаря Олега Суслова, який неймовірну кількість раз просто рятував свої ворота. А коли і він був бессилий, то на допомогу прийшла його подруга поперечка, як, наприклад, після дальнього удару Геннадія Литовченка.

Олімпіакос (Пірей, Греція) – Чорноморець (Одеса) – 0:1 (0:1)

17.09.1992. 1/16 фіналу. Пірей. Стадіон Георгіос Караіскакіс. 25 000 глядачів.

 Олімпіакос : Міртос, Т. Пахатурідіс (Э. Савідіс, 61), К. Каратаідіс, Міцібонас, Влахос, Г. Цалухідіс (капітан), Г. Литовченко, Н. Ціантакіс, О. Протасов, Карапіаліс, Ваіціс (Батішта, 46)

Тренер - Олег Блохін.

Чорноморець: Суслов, Ю.Никифоров (капітан), Процюк, Букель, Лебідь, Парфьонов, Цимбалар, Кулик, Кошелюк, Ю.Сак, Гусєв.

Тренер - Віктор Прокопенко

Гол: Сак (4).

 

Матч-відповідь не хочеться і згадувати. Це матч із когорти відірви і викинь. Адже гравці Чорноморця в себе в дома не показали нічого. В думках було не пропустити, а греки цілий матч провели в атаках. Та й фарт Суслова вичерпав себе у першому матчі. Перший гол вийшов дещо комічний. На 15-ій хвилині пройшла подача з флангу, перший удар форварда Олі прийшовся в пеперечку, добивання від гравця, який лежав на животі і м’яч по-зрадницьки котиться в сітку воріт, а для певності форвард греків Ваіціс ще і підштовхнув його в ворота. За цим всім, як в театрі в першому ряді, спостерігали захисники Чорноморця. Через 10 хвилин красивим дальнім ударом відзначився Геннадій Литовченко. А за 10 хвилин до кінця матчу привіт співвітчизникам передав ще й Олег Протасов, розстрілявши наші ворота з близької відстані. Під час матчу шансів у одеситів майже не було, а греки могли забити ще стільки ж і заслужено пройшли далі.

Чорноморець (Одеса) – Олімпіакос (Пірей, Греція) – 0:3 (0:2)

30.09.1992. 1/16 финалу. Одесса. 19-00. Центральний стадіон ЧМП. 22 500 глядачів.

 Чорноморець : Суслов, Ю.Никифоров (капітан), Процюк, Букель, Лебідь (Лозовський, 80), Парфьонов, Цимбалар, Кулик, Кошелюк (Р.Романчук, 74), Ю.Сак, Гусєв.

Тренер - Віктор Прокопенко.

Олімпиакос : Міртос, Т. Пахатурідіс, К. Каратаідіс, Міцібонас, Влахос, Г. Цалухідіс, Г. Литовченко, Н. Ціантакіс, О. Протасов (Батішта, 85), Карапіаліс (Э. Саввідіс, 77), Ваіціс.

Тренер - Олег Блохін.

Голи: Ваіціс (15), Литовченко (26), Протасов (81). 

 

Кубок УЄФА

Напевне, найбільші сподівання українських вболівальників були саме на цей турнір, адже в ньому брала участь найсильніша наша команда – київське Динамо. Перший чемпіонат України Динамо проводило впевнено, легко виграло свою групу і уже бачило себе чемпіоном. Та у фінальному матчі несподівано програло сімферопольській Таврії. Самі учасники того матчу досі не можуть зрозуміти і пояснити, як вони тоді програли. Але це футбол і, напевне, тим він і цікавий, що навіть в такому передбаченому чемпіонаті чемпіоном стала зовсім інша команда.

Першим суперником киян став добре знайомий австрійський Рапід. І вболівальники, які ще жили недавніми феєричними перемогами киян у єврокубках, подумки були вже у наступному раунді. Але після зміни поколінь кияни були вже далеко не ті, і перший поєдинок це наглядно показав.

Матч в Києві розпочався під акомпанемент дощу, і господарі ніяк не могли взяти ініціативу в свої руки, чи то пак – в ноги. Австрійці набагато гостріше атакували і змарнували декілька хороших нагод для взяття воріт, особливо виділявся їх нападник, норвежець Фйортофт. Але і у нас був свій герой, тільки воротар, — Мартінкенас. Кияни теж могли відкрити рахунок ще у першому таймі, але чудову нагоду змарнував Віктор Леоненко, який на добиванні після дальнього удару від Панкратьєва у ближньому бої не зміг переграти кіпера гостей Консела.

Другий тайм розпочався краще не придумаєш. Леоненко виконав навіс у штрафний майданчик гостей з правого флангу. Захисних австрійців Шеттль запалив свічку, а краще всіх зорієнтувався Павло Яковенко, який разючим ударом відправив м’яч у сітку воріт. Далі ініціативою володіли більше кияни, але гостріше відповідали все ж таки гості. Так, на 70-ій хвилині матчу лише дивом наш кіпер врятував ворота після побачення з гравцем Рапіда Сергієм Мандреко (уродженцем Таджикистану). Отже, на другий матч кияни відправлялися до Австрії з певною пересторогою.

 

1/32 фіналу
Динамо – Рапід 1:0
16.09.1992. Київ. Стадіон Республіканский. 18 000
глядачів.
Динамо:
Мартінкенас, Лужний (Зуєнко, 83), Цвейба, Демьяненко, Шматоваленко, Шкапенко, Яковенко, Панкратьєв, Анненков, Леоненко, Мінтенко (Ковалець, 46).
Тренер: Анатолій Пузач.
Рапід: Консел, Пуза, Реш, Пойгер, Шеттль, Блізенець, Вебер, Метліцкий, Мандреко, Родакс, Фьортофт.
Тренер: Аугуст Штарек
Гол: Яковенко, 46 (1:0).   

У першому таймі матчу-відповіді австрійці просто ошелешили киян. Спочатку на 8-ій хвилині, все той же Сергій Мандреко після подачі з правого флангу, з середньої дистанції більярдним ударом під праву стійку відкрив рахунок. Ще через сім хвилин височенний Фйортофт найкраще розібрався у штрафному майданчику киян і головою відправив м’яч у сітку. Тепер за сумою двох матчів проходили австрійці. А коли на 38 хвилині той же Фйортофт забив третій м’яч, за киян стало дещо лячно.

Футболісти Рапіду продовжували володіти повною перевагою та на останній хвилині тайму допустили помилку. Сергій Ковалець на правому фланзі, неподалік штрафного майданчика, отримав м’яч і намагався прорватися до воріт та був збитий захисником Рапіда Пойгером. Чистий пенальті, який впевнено реалізував нападник киян Віктор Леоненко. Після цього футболісти пішли на перерву.

У другій половині гра не змінилася. Австрійці далі володіли ініціативою, проте тепер більше позирали на свої ворота, адже гол від киян викидав їх з кубка. А на 82 хвилині наші футболісти лишилися вдесятьох. У запалі боротьби з австрійцем Родаксом Анненков намагався вирватися з його обіймів. Родакс вміло намалював шедевр від Піккассо і впав на газон. Арбітр, не розібравшись в ситуації, вилучив нашого футболіста.

Але наприкінці зустрічі кияни прокинулися. Ковалець намагався прорватися по своєму правому флангу, та був збитий неподалік штрафного майданчика. Сам потерпілий виконав навіс до воріт, де неперевершений Леоненко відірвався від опіки захисника і головою вколотив такий потрібний гол.

Рапід – Динамо 3:2
30.09.1992. Відень. Стадіон Герхард Ханаппі. 16 000
глядачів.

Рапід: Консел, Пуза, Реш, Пойгер, Шеттль, Блізенец, Вебер, Гріга, Мандреко (Йованович, 72), Родакс (Штайгер, 85), Фьортофт.
Тренер: Аугуст Штарек.
Динамо: Мартінкенас, Алексаненков (Ребров, 55), Цвейба, Демьяненко, Шматоваленко, Ковалець, Яковенко (Панкратьєв, 46), Заєць, Анненков, Леоненко, Шкапенко.
Тренер: Анатолій Пузач.
Голи: Мандреко, 8 (1:0); Фьортофт, 15 (2:0); Фьортофт, 38 (3:0); Леоненко, 45-пен. (3:1); Леоненко, 87 (3:2).
Вилучення: Анненков, 82.

 

Наступним суперником киян став міцний єврокубковий боєць бельгійський Андерлехт. Хоча в Європі бельгійський клуб давно вже не був на перших ролях, але в складі виділялося багато хороших гравців, за якими полювали гранди європейського футболу. Наприклад, захисник Альбер, півзахисники Марк Дегриз, Валем, Версавель та забивний нападник Люк Ніліс.

Перший поєдинок проходив в Бельгії. Динамівці на диво досить впевнено розпочали матч і на 20 хвилині Анатолій Дем’яненко, пройшовши по центру, віддав розрізаючий пас на Павла Шкапенка, який уникнув офсайду і, вийшовши віч-на-віч з голкіпером бельгійців Де Вільде, не став з ним зближуватися і чітко пробив у кут воріт. Після цього бельгійці просто нахлинули на ворота киян. На 23-ій хвилині ван Воссен отримав м’яч на лівому фланзі, неподалік карного майданчика, пройшов Олега Лужного і зробив націлену передачу в район одиннацятиметрової позначки. А там уже Люк Ніліс випередив нашого захисника і з лету від штанги поклав м’яч у ворота. Бельгійці не припиняли атакувати, і біля воріт Мартінкенаса було гаряче. Другий гол не забарився. Це Дегріз прорвався по центру, зіграв в стінку з Нілісом, обійшов підкат Ахріка Цвейби і з гострого кута відправив м’яч у ворота.  Другий тайм розпочався справжньою перестрілкою з обох сторін. Спочатку на 51 хвилині ван Воссен після навісу з флангу, отримав м’яч в районі воротарського і п’ятою скинув назад на набігаючого Версавеля – Мартінкенас без шансів. А через дві хвилини Леоненко майстерно пробив з дальньої дистанції і м’яч від штанги влетів в ворота. Ще проходить п’ять хвилин і справжній герой цього матчу ван Воссен головою, з подачі кутового від Люка Ніліса, встановлює остаточний рахунок цього поєдинку.

1992/1993, 1/16 фіналу
21.10.1992 Брюссель стадіон Констант ван ден Шток 15000 глядачів

Андерлехт – Динамо – 4:2
Андерлехт:
 Де Вільде, Крассон, Рутьєс, Альбер, Де Вольф, Валем, Коеман (Версавель, 30), ван Воссен, Ніліс, Дегріз, Боффін.

Тренер: Лука Перузович
Динамо: Мартінкенас, Лужний, Цвейба, Демьяненко, Шматоваленко (Зуєнко, 46), Ковалець, Беца (Шаран, 70), Заєць, Панкратьєв, Леоненко, Шкапенко.

Тренер: Анатолій Пузач
Голи: Ніліс (23), Дегріз (37), Версавель (51), ван Воссен (59) – Шкапенко (20), Леоненко (53).

 

Результат першого матчу показав, що оборона бельгійців далеко не безгрішна, а в нападі Динамо чудово грав Віктор Леоненко, за якого перед тим прийшлося серйозно поборотися (адже в Росії, звідки приїхав форвард, на нього було багато бажаючих).

Початок матчу був за господарями, які намагалися забити швидкий гол, але м’яч вперто не хотів залітати до бельгійських воріт. І, як часто буває, не забиваєш ти – виймай м’яч із сітки своїх воріт. На 21 хвилині пройшла подача від Дегріза, і ван Воссен, краще всіх зорієнтувавшись, ударом головою відкрив рахунок у матчі. А ще через 7 хвилин у наші ворота був призначений пенальті. Олег Лужний сфолив на форварді гостей Нілісі, і арбітр матчу одразу показав на позначку. Та наш воротар Мартінкенас, який навіть при стількох пропущених м’ячах у попередніх матчах був одним з найкращих, виграв цю дуель у штатного пенальтиста Дегріза. Другий тайм знову активніше розпочали кияни, але гостріші були гості. На 61 хвилині Ніліс обікрав нашого захисника Ахріка Цвейбу ( який після цього був замінений) і легко переграв нашого кіпера. А ще через вісім хвилин той же Ніліс оформив дубль і разом з тим встановив остаточний рахунок цього матчу. Він невідпорно відправив м’яч у самісіньку дев’ятку з-за меж штрафного майданчику так, що наш голкіпер навіть і не стрибав.

Після матчу багато критики було сказано в адресу гравців команди.  І навіть був звільнений тренер Анатолій Пузач. На зміну йому прийшов рятувати ситуацію Йожеф Сабо.

 04.11.1992 Київ. Стадіон Республіканский. 40 000 глядачів.
Динамо – Андерлехт – 0:3
Динамо:
 Мартінкенас, Лужний, Цвейба (Грицина, 62), Демьяненко, Шматоваленко, Ковалець, Волотьок (Ребров, 46), Заєць, Панкратьєв, Леоненко, Шкапенко.

Тренер: Анатолій Пузач
Андерлехт: Де Вільде, Крассон, Рутьєс, Альбер, Де Вольф, Валем, Версавель, ван Воссен, Ніліс (Коеман, 73), Дегріз, Боффін.

Тренер: Лука Перузович

Неарелізований пенальті – Дегріз (28)
Голи: ван Воссен (21), Ніліс (61, 69).

 

Ось так і закінчився перший єврокубковий сезон для українських команд, який показав усі проблеми нашого футболу. Хоча в цей період людям явно було не до розваг… Та все ж, як же тоді хотілося, щоб хоч наші футболісти та й підняли настрій, дали хоч якийсь позитив у ті нелегкі часи …