Єврокубкова історія. Глава № 5. Яма 1996/1997
Після цього євросезону ніяк не лишала думка, що в нашому футболі треба кардинально все змінювати.
Ну як так можна?.. Одним дають шанс, реабілітовують в очах громадськості… А вони, маючи всі вершки футбольної України, навіть з другого підходу, на все махають рукою. Другі потом і кров’ю вигризають собі місце в євротурнірі, а потім не знають, що з тим щастям робити. І лише треті підтверджують статус — "нижче середнього" (проходимо першого суперника, а далі – як Бог дасть).
Ліга Чемпіонів
У фіналі на щойно перейменованому, з "Республіканського" на "Олімпійський", була без особливих труднощів обіграна вінницька "Нива" 2:0 (Ребров 29, Максимов 59). Перед стартом кияни, як завжди, непогано підсилилися. З сусідньої Білорусі приїхали півзахисники Олександр Хацкевич та Валентин Белькевич, з "Чорноморця" був взятий Василь Кардаш, а з команди-сенсації чемпіонату "ЦСКА-Борисфен" (щоправда, не довго музика грала, і команда розвалилася) – захисник Микола Волосянко.
Жереб звів киян із старими знайомими — австрійським чемпіоном "Рапідом". Спогади про минулі зустрічі були досить приємні, але цього разу насторожував той факт, що австрійці стали минулого року не лише чемпіоном своєї країни, а й фіналістом Кубка Кубків. У фіналі "Рапід" лише з мінімальним рахунком 0:1 програв грізному французькому "ПСЖ". Та радувало, що в міжсезонні австрійці лишилися без своєї головної ударної сили – Карстена Янкера (лише відстрочив зустріч з киянами, перейшовши в мюнхенську "Баварію"). У головного тренера "Динамо" Йожефа Сабо був свій головний біль у вигляді травм Лужного та Шматоваленка, а перед самим матчем травмувався уже головний бомбардир команди Андрій Шевченко.
Сам матч вийшов з розряду тих, про які не хочеться й згадувати. Уже на 7-ій хвилині Ігор Кутепов (повернувся з оренди і замінив Шовковського) змушений був виймати м’яч із сітки власних воріт. А сталося все так. Подача з кутового, і круглий після несильного удару когось з австрійців летів в рамку воріт. Євген Похлєбаєв, допомагаючи своєму воротарю, відбив м’яч прямо на голову Крістіану Штумпфу. А форвард господарів з кількох метрів легко проштовхнув шкіряну кулю в кут воріт. Цей швидкий гол повністю деморалізував киян. Зовсім не йшла гра у лідера гостей Юрія Калитвинцева. Часто помилявся і обрізувався другий Юрій, Максимов. А головне не було звичної швидкості на флангах у Косовського та Похлєбаєва. У першому таймі австрійці спокійно контролювали хід гри, проте теж не особливо загострюючи ситуацію.
Другий тайм кияни розпочали значно активніше. Небезпечно пробивав Євген Похлєбаєв, але Консел впорався. І тут на допомогу господарям прийшов арбітр матчу швед Андерс Фріск. Спочатку він проігнорував відверте порушення правил проти Сергія Реброва з боку захисника Тріфона Іванова у штрафному майданчику. Потім проігнорував схоже порушення з боку того ж Іванова проти Віктора Леоненка (а там пахло фолом останньої надії). А от на 58-ій хвилині матчу, коли Сергій Беженар порушив правила (хоча і там є питання) проти Просеніка, то побачив перед собою червону картку від арбітра. Далі австрійці повністю заволоділи ініціативою в матчі. І вже Олександр Головко в останній момент вибиває м’яч на кутовий з під ніг Піварніка.
Потім Просенік небезпечно пробив метрів з 20-ти, але Кутепов зреагував. І коли здавалося, що рахунок таким і залишиться, на дальній удар метрів з 23-ох наважився Петер Гуггі, який вийшов перед тим на заміну. Удар не був з розряду архіскладних, але наш воротар не врятував. Чесно кажучи, не розумів цієї заміни воротаря. Можливо Шовковський і багато помилявся на виходах, але такі удари для нього точно проблемою не були, та й досвіду у єврокубках, незважаючи на його молодий вік, у нього було достатньо. А от головний тренер киян Йожеф Сабо був у своєму репертуарі. Він знову звинувачував. Цього разу дісталося арбітру Фріску… Так, частково можна погодитися, зважаючи на результативні помилки рефері. Але два голи, пропущені динамівцями, — все ж таки результат грубих помилок самих динамівців. Про що, на відміну від нашої преси, різко вказали Йожефу Йожефовичу австрійські журналісти ("і як вони таке могли собі дозволити!").
Ліга чемпіонів УЕФА 1996/1997. Кваліфікаційний раунд. 1-й матч. 07.08.1996 року. Відень, Австрія. Стадион "Ернст Хаппель". 29500 глядачів.
"Рапід" (Австрія) — "Динамо" (Київ) — 2:0 (1:0).
"Рапід": Консел, Іванов, Штегер (Гуггі, 46), Штумпф, Баришич (Піварнік, 46), Кюбауер, Просенік, Лесяк, Ратайчик, Мандреко, Зінглер.
Тренер: Эрнст Докупіл.
"Динамо": Кутепов, Дмитрулін, Беженар, Головко, Максимов, Калитвинцев (Хацкевич, 60), Косовський, Ребров, Леоненко, Похлєбаєв (Кардаш, 69), Волосянко.
Тренер: Йожеф Сабо.
Голи: 1:0 Штумпф (7), Гуггі (89).
Вилучення: Беженар (57, фол останньої надії).
На матч-відповідь тепер уже НСК "Олімпійський" зібрав 80 000 глядачів. Всі вони чекали тріумфального повернення "Динамо" в груповий етап Ліги Чемпіонів. Йожеф Сабо зробив аж п’ять замін у порівнянні з першим матчем. У воротах з’явився Олександр Шовковський, на правому фланзі захисту – Олег Лужний і майже нова середина поля — новачки Василь Кардаш та Олександр Хацкевич і уже старожил Дмитро Михайленко.
І уже на 6-ій хвилині матчу динамівці вселяють своїм уболівальникам надію. А саме це робить Юрій Калитвинцев, майстерно виконуючи штрафний удар метрів 22 від воріт, як рукою кладе м’яч у праву дев’ятку. Динамівці спокійно продовжують контролювати гру, і наче грім серед зовсім не ясного того дня неба, гол від австрійців. 23-тя хвилина матчу, кутовий від гостей – оборонці киян виносять м’яч зі свого штрафного майданчику. Його підхвачує Просенік і повертає назад у штрафну на свого захисника Тріфона Іванова, який звільняється від опіки Миколи Волосянка і невідпорно направляє круглого в кут воріт Шовковського. "Динамо" по інерції іде в атаку і пропускає контрвипад по правому флангу. Там Хераф кидає в прорив того ж Просеніка, який вривається в штрафний майданчик киян і відпасовує на вільного Кюбауера. А той без перешкод виводить гостей вперед.
Після цього стало зрозуміло, що в груповому раунді киян не буде, хоча свої моменти вони теж мали. Як, наприклад, Віктор Леоненко, який після передачі з флангу, з метра влучив у воротаря Консела, який також ще й відбив небезпечний удар зі штрафного від Калитвинцева. А за п’ять хвилин до закінчення першого тайму Кюбауер уже виступив в ролі асистента. Він зробив подачу зі штрафного з лівого флангу і Тріфон Іванов переграв в повітрі динамівських захисників та оформив дубль. Після перерви глядачів на стадіоні трохи поменшало, і це як найкраще показує сутність таких "уболівальників", вболівають тільки тоді, коли команда виграє.
У другому таймі кияни пішли вперед, щоб хоч зрівняти рахунок. Сергій Ребров не використав стовідсоткову нагоду, пробивши вище воріт з кількох метрів, після прострілу від Євгена Похлєбаєва. А от футболісти "Рапіду" свій момент використали. Один з героїв поєдинку — Дітмар Кюбауер — наважився на удар метрів з 30-ти, і Шовковський з великими труднощами відбив м’яч. Та на підбиранні перший був Сергій Мандреко, після прострілу якого Олександр Головко зрізав круглого у свої ворота. До честі господарів, вони не опустили руки і до кінця зустрічі встигли ще відквитати один гол. Леоненко вкинув аут на Реброва, той головою перевів в центр на Михайленка а Дмитро віддав далі на Максимова, який красивим ударом скоротив відставання в рахунку.
Цього разу після матчу Йожеф Сабо основними винуватцями зробив захисника Миколу Волосянка, який мав персонально слідкувати за Івановим, та нападника Віктора Леоненка, жалівся на травми гравців. Це вже почало набридати навіть таким відданим чемпіону українським журналістам, які тренера "Динамо" ніколи не критикували. Та тогорічний розіграш єврокубків ще давав киянам шанс на реабілітацію. Адже всі невдахи з кваліфікації Ліги Чемпіонів продовжували в кубку УЄФА.
Ліга чемпіонів УЕФА 1996/1997. Кваліфікаційний раунд. 2-й матч. 21.08.1996 року Київ, Україна. Стадіон НСК "Олімпійський" 80000 глядачів.
"Динамо" (Київ) — "Рапід" (Австрія) — 2:4 (1:3).
"Динамо": Шовковський, Головко, Михайленко, Максимов, Калитвинцев, Ребров, Кардаш (Похлєбаєв, 45), Леоненко, Хацкевич, Волосянко (Ващук, 53), Лужний.
Тренер: Йожеф Сабо.
"Рапід": Консел, Іванов, Шеттель, Штумпф (Пенкса 75), Кюбауер, Просенік, Лесяк, Ратайчик, Мандреко, Зінглер, Хераф.
Тренер: Эрнст Докупіл.
Голи: 1:0 Калитвинцев (6), 1:1 Іванов (23), 1:2 Кюбауер (32), 1:3 Іванов (42), 1:4 Головко (62, автогол), 2:4 Максимов (77).
До речі, австрійському "Рапіду" того сезону в груповому етапі випали турецький "Фенербахче", англійський "Манчестер Юнайтед" та італійський "Ювентус". Там вони зірок з неба не хапали і цілком справедливо посіли останнє місце, набравши всього два очка.
Кубок Кубків
А от тут від України на авансцену вийшов повний дебютант. Вінницька "Нива" — команда, яка ніколи зірок з неба не хапала, а тут несподівано вийшла у фінал кубка. Правда, вирішальний матч був програний динамівцям Києва без шансів, але це не завадило вінничанам стартувати у єврокубках. Та, чесно кажучи, дивлячись на гру "Ниви" особливих ілюзій ніхто не будував. У чемпіонаті фіналіст кубку грав вкрай невдало і фінішував на останньому 15-му рятівному місці (тоді у вишці було 18 команд!!!). Але саме в кубку головний тренер Сергій Морозов зумів налаштовувати своїх гравців битися до останнього. Головними героями тієї команди були воротар Володимир Циткін, захисники Леонід Гайдаржи та Костянтин Сосенко, півзахисники Олександр Любинський та Руслан Романчук.
Ця команда була сильна не іменами, а командним духом. Але навіть цей дух похитнувся, коли після закінчення чемпіонату команду залишив один з головних творців того успіху головний тренер Сергій Морозов. Офіційна версія – залишив клуб за станом здоров’я, а неофіційна – попросив підвищення платні і повний контроль по трансферах гравців. Також після історичного сезону команду залишив її лідер і, напевне, найкращий гравець Костянтин Сосенко (пішов на підвищення в "Дніпро"). Рівноцінної заміни захиснику так і не знайшли, та й підсилення складу з прицілом на єврокубки, теж не відбулося. А от на тренерський місток запросили легенду клубу Павла Намазовича Касанова (більше 500 матчів за команду, в яких забив більше 100 голів).
З першим суперником "Ниві" відверто підфартило. Естонський "Садам" навіть у себе в чемпіонаті був таким же аутсайдером, як сама "Нива". Судіть самі, перед першим матчем в Естонії "Садам" після перших чотирьох турів був на сьомому передостанньому місці з одним очком, 4 гола забито, 9 пропущено. "Нива" після теж чотирьох матчів – третя з кінця з двома очками, нуль забитих і 5 пропущено. Справжні "лідери" своїх чемпіонатів.
Сам поєдинок команди розпочали обережно. В перші 20 хвилин можна згадати хіба що два дальні удари: на 3-ій хвилині від Бровченка і на 15-ій від Слісарчука, але небезпечними їх назвати важко. Загалом в ці хвилини ігрова перевага була на боці гостей, але їм явно бракувало майстерності, щоб довести свої атаки до логічного завершення.
А на 25-ій хвилині пройшла контратака від господарів, в ході якої на ударну позицію був виведений все той же Слісарчук. М’яч після його удару летів у ствір воріт, але по дорозі зачепив руку Леоніда Гайдаржи, і арбітр вказав на одиннадцятиметрову позначку. Андрій Крилов не схибив і відкрив рахунок матчу. Футболісти "Ниви" одразу ж активізувалися і ще до перерви мали зрівнювати рахунок. Спочатку Романчук пробив трохи вище з-за меж штрафного майданчику. Потім після удару Гузуна на допомогу господарям прийшла поперечина воріт, на 39-ій хвилині після удару Рябцева, круглий розминувся з ворітьми лише на кілька сантиметрів.
У другій половині гості з новими силами накинулися на ворота Парейко. Постійно тримав у напрузі захист господарів Паршин. На 62-ій хвилині небезпечно зі штрафного пробивав Бровченко, через хвилину Рябцев, але в обох випадках надійно грав Парейко. А на 75-ій хвилині знову забили господарі. І як!.. Володимир Циткін вибивав м’яч від своїх воріт і зачепив ногою газон. Так замість виносу вийшов подарунок нападнику Війкмяе, який сказав "дякую" і подвоїв рахунок. На щастя тут же наші футболісти скоротили відставання. Руслан Романчук отримав на лінії штрафного м’яч від Любинського і майстерно переправив того у дальню дев’ятку. Парейко і не поворохнувся. До кінця матчу вінничани як не старалися, але рахунок лишився незмінним.
Кубок володарів кубків 08.08.1996. Таллін. Стадіон "Кардріорг". 700 глядачів.
"Садам" (Таллін, Естонія) – "Нива" (Вінниця) — 2:1 (1:0).
"Садам": Парейко, Швець (Терехов, 81), Каал, Урюпін, Лійвамаа, Ковбасенко, Крилов, Устрицький, Шкетов, Слісарчук (Війкмяе, 69), Сталелюнас.
Тренер: Уно Пійр
"Нива": Циткін, Гайдаржи, Бровченко (Лелюк, 85), Запорожченко, Соловьєнко, Гузун, Лактіонов (Малюта, 67), Романчук, Рябцев (Червоний, 71), Паршин, Любинський.
Тренер: Павло Касанов
Голи: Крилов (25, пен.) — 1:0, Війкмяе (76) — 2:0, Романчук (78) — 2:1.
У перші 45-хвилин ігрова перевага вінничан ні до чого не призвела, і реальної небезпеки біля воріт Парейка не було. Гості нічого не вигадували для атаки, адже їх рахунок влаштовував, а бажання господарів ніяк не могли співпасти з їх атакуючими можливостями. Другий тайм розпочався з атак вінничан, які були більше схожі на якусь навалу, і гості, якби мали трохи більше майстерності, могли б щонайменше двічі втікати в контратаки.
Але на 63-ій хвилині футбольне щастя таки повернулося лицем до господарів. Нарешті пройшла подача з правого флангу від Бровченка у штрафний майданчик на вільного Романчука. І Руслан, прийнявши м’яч, мав час його обробити, прицілитися і з близької відстані нарешті розстріляти ворота Парейка, чим привів в екстаз 15 тисяч своїх уболівальників на стадіоні. Але після цього вінничанам прийшлось важко. Після забитого гола вони надто притиснулися до воріт, і вже гості мали зрівнювати рахунок.
Спочатку арбітр у доволі спірній ситуації не зарахував гол естонців (зафіксував грубу гру з боку нападника гостей проти Гайдаржи), потім м’яч після удару головою Крилова влучає в штангу. А на останніх хвилинах уже Циткін рятує ворота після прориву Устрицького. Так "Нива" буквально пролізла в наступний раунд Кубка Кубків.
22.08.1996 року. Вінниця. Центральний міський стадіон. 15 000 глядачів.
"Нива" (Вінниця) – "Садам" (Естонія) — 1:0 (0:0).
"Нива": Циткін, Гайдаржи. Запорожченко, Гузун, Соловьєнко, Бровченко, Червоний (Браїла, 65), Рябцев, Любинський (Лелюк, 74), Малюта (Бесараб, 59),Романчук.
Тренер: Павло Касанов
"Садам": Парейко, Швець, Каал, Сталелюнас, Лійвамаа (Урюпін, 65), Ковбасенко, Ринков, Крилов, Устрицький, Шкетов (Терехов, 42), Слісарчук (Війкмяе, 82).
Тренер : Уно Пійр
Гол: Романчук (63).
Наступний суперник – добре знайомий сімферопольським уболівальникам швейцарський "Сьон". Перед першим матчем начальник команди Ігор Гатаулін запевняв, що команда готова дати бій більш досвідченим суперникам. Але, як показала гра, самі футболісти були готові дати цей бій лише якихось перших хвилин двадцять. Саме на початку зустрічі вінничани несподівано для всіх були готові іти в контрнаступ і цим дивувати швейцарців. Але надовго нашого молодецького запалу не вистачило.
І самі футболісти, злякавшись своїх агресивних стартових дій (не здивуюсь підказок з тренерської лавки, щоб грати простіше і не лізти вперед), відразу ж відійшли назад і стали грати більше на відбій. Після хвилини 20-ої була більше гра на одні ворота, де справжнім героєм був наш воротар Циткін. У швейцарців могли забивати Вінце, Віккі, Коломбо, але їх ударам бракувало влучності, або на заваді стояв той же Циткін. Отже, коли арбітр свиснув у свій свисток на перерву усі українські уболівальники видихнули з полегшенням.
Але другий тайм нічого не змінив. Швейцарські футболісти ще агресивніше накинулися на ворота Циткіна, і, якщо чесно, на наших футболістів було шкода дивитися. Адже вигляд у ці хвилини у них був, як у якихось дев’ятикласників, яких випустили зіграти гру проти студентів інституту фізкультури. І "студенти" одразу ж забили. Вінце пройшов по правому флангу і зробив навіс майже від кутового прапорця, а дальню штангу замкнув Коломбо (не "детектив"). Наш захист виступив у ролі спостерігачів на виборах президента.
Далі – більше, гравці Сьона робили все, що хотіли, тільки із завершальним ударом у них була проблема. 56-та хвилина, нападник господарів легко розхитав Гайдаржи і викотив на одиннадцять метрів на того ж Коломбо, але Циткін героїчно відбиває круглого. Але відбиває так, що той відлітає до Лелюка, який, вибиваючи м’яч подалі, влучає в обличчя того ж Гайдаржи. І лише диво стає на дорозі другого гола. Проходить ще дві хвилини, і слаломний рейд від центра поля робить Віккі, по ходу якого відпасовує на неприкритого Шассо, і лише штанга рятує наші ворота. 67-ма хвилина, Лукіч пробиває в притул з метрів чотирьох, і Циткін якимось дивом реагує на м’яч.
Так довго тривати не могло. І на 82-ій хвилині господарі подвоїли рахунок. При розіграші штрафного Вінце подав в район воротарського, і Бонвен, перехитривши всіх, подвоїв рахунок матчу. Після другого голу вінничани ніби намагалися прокинутися, але нічого з цього не вийшло. Різниця в класі була просто шалена. І повірте – з дев’ятикласниками я не перебільшив…
Кубок Кубків. 1/16 фіналу. 1-й матч. 12.09.1996. Сьон. Стад де Турбійон. 6500 глядачів.
"Сьон" (Швейцарія) – "Нива" (Вінниця) — 2:0 (0:0).
"Сьон": Леман, Гаспо, Кентен, Віккі, Лукіч, Бонфен, Шассо (Мірандінья, 64), Сільвестр (Лонфат, 83), Коломбо, Вінце, Мілтон.
Тренер: Альберто Бігон.
"Нива": Циткін, Гайдаржи, Бровченко, Запорожченко, Соловьєнко, Балацький, Романчук, Рябцев (Червоний, 87), Любинський (Паршин), Лелюк, Браїла (Лактіонов,46).
Тренер: Павло Касанов
Голи: Коломбо (50), Бонвен (85)
Матч-відповідь, на жаль, великого ажіотажу на стадіоні не зібрав. Можливо, цьому посприяло і великі на той час ціни на білети (близько 3-ох доларів) чи несподіваний перенос за день до матчу, часу зустрічі з 17.00 на 15.00 (у зв’язку з проведенням трансляції, на прохання швейцарської сторони, через відсутність освітлення).
Ще перед початком поєдинку у 12 тисяч найпалкіших уболівальників "Ниви" (стадіон вміщував 25 тисяч) жевріла надія на вдалий результат матчу. Але уже старт розвіяв цю надію дуже швидко. Уже на 2 хвилині правий хав гостей Замбаз обікрав на своєму фланзі Запорожченка і виконав навіс у штрафний майданчик на неприкритого Лукіча. Той спокійно прийняв м’яч і розтріляв з кількох метрів Циткіна.
А ще через сім хвилин сам-на-сам з нашим воротарем вийшов Філіп Веркруіс і не залишим тому ніяких шансів – 0:2. Лише після цього гості віддали ініціативу вінничанам і дозволили тим поатакувати. На 26-ій хвилині Паршин чудовим пасом виводить віч-на-віч з воротарем Романчука, але удар у Руслана вийшов безхитрісним, прямо у Лемана. А ще через хвилину Балацький нарешті виграв верхову дуель у швейцарських захисників, але Леман знову був на висоті, буквально з лінії винісши круглого.
У другому таймі йшла рівна боротьба, але забивали чомусь лише гості. На 54-ій хвилині пройшла подача з правого флангу у штрафний майданчик "Ниви". А там Мілтон випередив Запорожченка і головою відправив третій раз м’яч у сітку воріт. На 67-ій хвилині господарі провели останню третю заміну, і саме одразу ж після неї отримав травму Рябцев (невдало впав і вивихнув ключицю). А ще через хвилину м’яч вчетверте опинився у воротах Циткіна. Навіс від Бюльмана у штрафний майданчик вінничан за спини захисникам, і Веркрюіс робить дубль. В останні 20 хвилин футболісти обох команд відверто догравали матч.
Кубок Кубків. 1/16 фіналу. 2-й матч. 26.09.1996. Вінниця. 15:30. Центральний міський стадіон. 12000 глядачів.
"Нива" (Вінниця) – "Сьон" (Швейцарія) – 0:4 (0:2).
"Нива": Циткін, Гайдаржи, Бровченко, Запорожченко, Соловьєнко, Балацький (Малюта, 46), Лактіонов (Браїла, 46), Романчук, Рябцев, Паршин (Бесараб, 68), Любинський.
Тренер: Павло Касанов.
"Сьон": Леман, Гаспо (Бюльман, 60), Кентен, Віккі, Лукіч (Шассо, 46), Веркрюіс (Вінце,74), Бонвен, Коломбо, Лонфат, Замбаз, Мілтон.
Тренер: Альберто Бігон.
Голи: 0:1 Лукіч (2), 0:2 Веркрюіс (9), 0:3 Мілтон (54), 0:4 Веркрюіс (68).
Ось так закінчилися виступи в Кубку Кубків вінницьких футболістів. Хто б що не говорив, але футбольне свято у своє місто вони привезли і цим назавжди увійшли в історію, яку повторити там навряд чи кому під силу.
Кубок УЄФА
У кубку УЄФА Україну знову представляв одеський "Чорноморець". Одесити провели чемпіонат на своєму рівні і знову зайняли друге місце. Цього разу змогли навіть нав’язати киянам якусь боротьбу, відставши від них всього на 6 очок. А от третій "Дніпро" був позаду аж на цілих 10 залікових балів. Нападник "Чорноморця" Тімерлан Гусейнов став кращим бомбардиром чемпіонату, забивши 20 голів.
Склад теж дещо змінився. До команди Леоніда Буряка приєдналися не підійшовші київському "Динамо" захисник Сергій Леженцев та півзахисник Матвій Ніколайчук. Перед самим стартом у Європі з Білорусі, а саме могильовського "Дніпра", приїхав півзахисник Ігор Чумаченко, з тернопільської "Ниви" захисник Ігор Сушко, а з того ж київського "Динамо" транзитом через "Дніпро" Сергій Мізін. Але була і втрата: найкращий на той час у Одесі Василь Кардаш перейшов у столицю.
Минулорічні подвиги "Чорноморця" у Європі вселяли оптимізм, і перший суперник фінський "ХІК" був явно по зубам нашій команді. Та й коуч одеситів був добре знайомий з місцевим футболом, адже два роки провів там в ролі граючого тренера. Але перед першим матчем у Фінляндії у тренерського складу "Чорноморця" виникли серйозні кадрові труднощі. Не могли прийняти участі в матчі воротар Олег Суслов (тільки повернувся з оглядин з англійського "Лідса"), захисники Дмитро Парфьонов (перебір карток), Юрій Сак (травма) та півзахисник Олександр Зотов (перебір карток).
Початок матчу був явно за фінами, і в стартові 20 хвилин вони декілька разів створювали небезпеку біля воріт Довганського. Двічі він парирував удари Лехтінена, а от пострілам від Ліуса, Хеліна і Лехтоли бракувало влучності. Після цього гості почали поступово перехоплювати ініціативу, і вже двоходівка у виконанні ще одного новачка Костянтина Бабича (перейшов з "ЦСКА" Київ) та Гусейнова мала завершуватися голом. Але гол не забарився, і на 35-ій хвилині Сергій Мізін пройшов з м’ячем половину поля, зіграв у стінку з тим же Бабичем і майстерно поклав круглого у кут воріт. А під кінець тайму один з кращих своїх голів у кар’єрі забив Мусолітін. Він підхопив шкіряну кулю в метрах 25 до воріт і як рукою поклав її в самісіньку дев’ятку.
Але в другому таймі несподівано наші футболісти уже повірили в свою перемогу і віддали ініціативу господарям. Фіни одразу ж цим скористалися. На 56-ій хвилині захисник Лехкосуо підключився до атаки і ударом головою відквитав один м’яч. А ще через дев’ять хвилин в ході багатоходової комбінації господарів, у штрафному майданчику нашої команди забули про кращого гравця цього матчу, у складі "ХІКа" — Лехтінена. А той, отримавши м’яч, одразу ж відправив його у ворота з близької відстані. Далі одесити зуміли таки зібратися і більше помилок не допускали, щоправда, і в атаці нічого небезпечного вони теж не створили.
Кубок УЄФА 06.08.1996. Хельсінкі. Стадіон ФК "ХІК". 2000 глядачів
"ХІК" (Фінляндія) — "Чорноморець" (Одеса)—2:2 (0:2).
"ХІК": Койвістойнен, Хірілайнен, Турпейнен, Лехкосуо, Гронлунд, Лехтінен (Рійхілахті, 83), Канерва, Ліус, П. Хелін, Лехтола (М. Хелін, 57), Саарінен (Лехтонен, 75).
Тренер: Ярі-Пекка Кеурулайнен
"Чорноморець": Довганський, Сушко, Леженцев, Букель (Колчин, 64), Мізін, Чумаченко (Грановський, 77), Селезньов, Гусейнов, Бабич (Колесниченко, 53), Миколайчук, Мусолітін.
Тренер: Леонід Буряк.
Голи: Мізін (35) — 0:1, Мусолітін (43) — 0:2, Лехкосуо (57) — 1:2, Лехтінен (64) — 2:2.
Але в другому таймі спрацювала заміна від Леоніда Буряка. Чумаченко, який замінив в перерві інертного Селезньова, став героєм поєдинку. Він постійно тримав у напрузі захист гостей, а на 65-ій хвилині відкрив рахунок у матчі. Бабич з передачі від Гусейнова пробивав здається вже напевне, але воротар "ХІКа" неймовірним чином відбиває круглого, та Чумаченко виявився спритнішим і з двох метрів таки забиває гол. А ще через дві хвилини метрів з 25-ти наважується на удар Мізін. І чи не вперше в матчі помиляється Койвістойнен – він запізнився з кидком, і м’яч вдруге опиняється в його воротах. Такий собі подвійний удар від "Чорноморця".
Далі пішла уже відкрита гра, і рахунок мав би бути десь 4:2 на користь нашої команди, але надійно зіграли голкіпери обох команд, і в наступний раунд не без проблем проходить українська команда. Цікаву фразу після матчу сказав тренер гостей: "…. Залишається побажати одеситам удачі в кубку УЄФА. При цьому, на мою думку, "Чорноморцю" не завадило б підсилитися в усіх лініях і головне – повірити в свою удачу".
Кубок УЄФА. 2-ий матч. 20.08.1996. Одеса. Центральний стадіон. 11000 глядачів.
"Чорноморець" (Одеса) — ХІК (Фінляндія)—2:0 (0:0).
"Чорноморець": Довганський, Бабич (Козакевич, 68), Леженцев (Сушко, 46), Букель, Мізін, Парфьонов, Селезньов (Чумаченко, 46), Гусейнов, Зотов, Миколайчук, Мусолітін.
Тренер: Леонід Буряк.
"ХІК": Койвістойнен, Хірілайнен, Турпейнен, Лехкосуо, Гронлунд, Лехтінен, П. Хелін, Лехтола (Ліус, 56), М. Хелін (Лехтонен, 81), Саарінен (Васара, 69), Рійхілахті.
Тренер: Ярі-Пекка Кеурулайнен
Голи: Чумаченко (66) — 1:0, Мізін (68) — 2:0.
Наступним суперником одеситів став румунський "Націонал", який в попередньому раунді пройшов досить міцний сербський "Партизан" (0:0 і 1:0), і за манерою гри був схожий на минулорічний польський "Відзев".
Зі стартових хвилин першого матчу одесити заволоділи ініціативою, але гості досить грамотно оборонялися і не підпускали гравців "Чорноморця" близько до своїх воріт. За перший тайм з небезпеки в діях господарів запам’яталися лише два дальні удари у виконанні Мусолітіна і Гусейнова, але обидва невлучні. Румуни ж не забували про контратаки, і в одній з них небезпечно пробивав їх капітан Дуне, але надійно зіграв наш воротар Довганський. У другому таймі господарі згадали, що вони грають вдома і почали діяти гостріше. Небезпечно після розіграшу штрафного, метрів з 20-ти, пробивав Мізін, але трохи неточно.
Чудовий момент не використав Дмитро Парфьонов. Він, як заправський форвард, не помічаючи нікого на своєму шляху, увірвався у штрафний майданчик, але пробив поруч зі стійкою. У гостей теж був свій момент, який виник з нічого. Навіс з правого флангу від румунського півзахисника Вочіна не вийшов, але м’яч ледь не влетів у ворота. Добре, що на заваді стала стійка. На останніх хвилинах гравці "Чорноморця" пішли на штурм воріт "Націоналя", і хороший момент був у Гусейнова, але, на жаль, після чергового навісу, з кількох метрів він влучив у спину комусь з румунських захисників.
Кубок УЕФА. 1/32 фінала. 1-й матч. 10.09.1996. Одеса. 17:00. Центральний стадіон ЧМП. 13000 глядачів.
"Чорноморець" (Одеса) – "Націонал" (Румунія) – 0:0
"Чорноморець": Довганський, Сушко (Бабич, 85), Леженцев, Букель, Мізін, Парфьонов, Селезньов, Гусейнов, Зотов, Миколайчук (Колчин, 63), Мусолітін (Чумаченко, 71).
Тренер: Леонід Буряк.
"Націонал": Луческу, Зегрян, Сбурля, Некулає, Поточану, Марін, Мойсеску, Дуне, Албяну (Саву, 75), Вочін, Пігуля (Петре, 89).
Тренер: Флорін Галаджян.
Одесити вийшли на поле румунського стадіону "Контрочені" з твердим наміром не програти. Дещо здивувала поява в стартовому складі одеситів Суслова. Олег безумовно досвідчений і талановитий воротар, але останнім часом був без достатньої ігрової практики та більше думав про зміну клуба. І саме в грі відчувалася якась невпевненість у діях нашого воротаря. Також насторожувала відсутність Парфьонова (травма), адже Дмитро встиг стати справжнім лідером колективу, і без нього захист ставав відчутно вразливішим. А замінити його мав молодий Денис Колчин (не впорався і в перерві був замінений).
Перший тайм пройшов у доволі нудній грі. Ніхто із суперників не хотів форсувати подій, адже ціна помилки була достатньо висока. Гравцям "Чорноморця" підходив такий темп гри, і досить солідно виглядав у ці хвилини наш захист. Досвідчені Сушко, Леженцев та Букель повністю перегравали атаку румун. А Сергій Мізін був справжнім господарем центра поля. Наприкінці тайму одеситам вдалася хороша атака, в ході якої Зотов вивів на ударну позицію Мусолітіна. Наш півзахисник пробивав по центру майже з лінії штрафного, але блискучий сейв видав Луческу і перевів круглого на кутовий. Ще через дві хвилини Селезньов зробив націлену подачу на Мізіна у штрафний майданчик, але удар головою у Сергія відверто не вийшов. На такій мажорній для нас ноті команди пішли на перерву.
А саме тоді тренер господарів і зробив подвійну заміну, яка і вирішила долю зустрічі. Уже на першій хвилині тайму Поточану зробив ривок по правому флангу (саме в цей момент невдало підсковзнувся Мізін) і зробив націлений простріл у воротарський майданчик. А там Мойсеску випередив наших Букеля з Леженцевим і відкрив рахунок матчу. А ще через 15 хвилин Нікулеску підхопив м’яч в центрі поля і, не зустрівши ніякого опору, дійшов з ним до самого штрафного майданчику та невідпорно пробив по воротах. Суслов не виручив, і рахунок став 2:0.
У подальшому господарі просто розривали наших футболістів на контратаках і забивати могли Дуне, Васка, але виручала поперечка та й Довганський (Суслов зазнав ушкодження) зіграв надійно. Але радості це не додало, адже в наступний раунд змагань вийшов "Націонал".
Кубок УЕФА. 1/32 фінала. 2-й матч. 24.09.1996. Бухарест. 15:30. Стадіон Котрочені. 7 000 глядачів.
"Націонал" (Румунія) – "Чорноморець" (Одеса) – 2:0 (0:0)
"Націонал": Луческу, Зегрян, Некулає, Марін, Мойсеску, Албяну (Поточану, 46), Вокін, Пігуля (Нікулеску, 46), Васк, Дуне (Саву, 85), Чеботаріу.
Тренер: Флорін Галаджян.
"Чорноморець": Суслов (Довганський, 62), Сушко, Леженцев, Букель, Мізін, Колчин (Колесниченко, 46), Селезньов (Бабич, 61), Гусейнов, Зотов, Миколайчук, Мусолітін.
Тренер: Леонід Буряк.
Голи: 1:0 Мойсеску (47), 2:0 Нікулеску (60)
Другому нашому представнику в кубку УЄФА – київському "Динамо" — для реабілітації (після вилету з ЛЧ) випав скромний швейцарський "Ксамакс". Команда, в якій грали футболісти, прізвища яких нікому нічого не скажуть, за винятком румунського форварда Віорела Молдована. Але ще до матчів з "Динамо" він залишив клуб. Це була цілком тренерська команда на чолі з Жільбером Грессом.
Це був його другий прихід, і, як і при першому, він виводив доволі посередніх футболістів на пристойний рівень. Саме при французу "Ксамакс" завжди перебував на лідируючих позиціях чемпіонату Швейцарії. Перед першим матчем він сказав про динамівців так: "Думаю, футболісти "Динамо" індивідуально сильніші за моїх, але грають вони у повільний і застарілий футбол".
Ех, розізлитися б киянам після цих слів і накидати тим швейцарцям зо три-чотири голи. Та своєю грою вони ніби підтвердили слова коуча гостей. першому таймі динамівці повністю володіли ініціативою. Та тільки не знали, що з нею робити. Жодного реального гольового моменту за перші 45 хвилин вони так і не створили. Якусь гостроту намагався створити Леоненко, але все, що він зробив, це кілька неточних ударів зі середньої дистанції. А з навісами від Калитвинцева легко справлявся воротар Корменбеф.
У другому таймі кардинально нічого не змінилося. Футболісти "Динамо" доходили з м’ячем до штрафного майданчика, а далі, ніби від стіни відбивалися, і все повторювалося спочатку. Була перспективна позиція при пробитті штрафного Калитвинцевим (збили Леоненка), але Юрій метрів з 20-ти пробив неточно. Також була підозра на порушення правил проти Максимова у штрафному майданчику гостей, але арбітр промовчав. Та й не награло "Динамо" в цьому матчі бодай на гол. А наприкінці зустрічі могли ще й пропустити. Ізабелла віддав по правому флангу на Кунца, той навісив у штрафний майданчик, але Сіпрієну забракло кількох сантиметрів, щоб дотягнутися до м’яча.
Кубок УЄФА 10.09.1996, 19:00, м. Київ, стадіон "Олімпійський", 60 000 глядачів.
"Динамо" (Київ) – "Ксамакс" (Швейцарія) – 0:0
"Динамо": Шовковський, Дмитрулін, (Ващук, 81), Беженар, Головко, Шматоваленко, Максимов, Калитвинцев, Косовський, Ребров, Леоненко, Похлебаєв (Кардаш, 77).
Тренер: Йожеф Сабо.
"Ксамакс": Корменбеф, Жаннере, Бонналер, Сіпрієн, Руеда, Перре, Санджак (Кунц, 74), Ротенбюлер, Уіттл (Мартен, 89), Ізабелла, Верньє (Пана, 24).
Тренер: Жільбер Гресс.
Перед матчем у Швейцарії насторожував один факт. За всю свою історію футбольний клуб "Ксамакс" зіграв 23 домашніх матчів в жодному з них не зазнав поразки. Ну результативна нічия нас теж влаштовувала, але на словах кияни їхали ламати традиції. У порівнянні з першим матчем у динамівців сталися дві зміни: на поле вийшли Олег Лужний та Олександр Хацкевич, не знайшлося місця Олександру Головку та Євгену Похлєбаєву. Початок матчу був за нашими футболістами. Спочатку зі штрафного пробивав Юрій Калитвинцев, але не влучив у ворота.
Ще через кілька хвилин з-за меж штрафного наважився на удар Леоненко, але Корменбеф не без труднощів м’яч піймав. Але поступово господарі перехопили ініціативу і вже Уттл на 15 хвилині метрів з чотирьох неймовірним чином не влучає у ворота. А на 25-ій хвилині швейцарці відкрили рахунок. Ротенбюлер закинув круглого у наш штрафний майданчик за спини захисникам, і Лесняк з ходу розпечатав ворота Шовковського. Після пропущеного голу у динамівців геть розклеїлася гра.
Часто у простих ситуаціях помилявся Беженар, помітно нервував Шовковський. І саме на початку другого тайму після помилки нашого голкіпера господарі рахунок подвоїли. Олександр у простій ситуації відпасував на Лесняка, який у свою чергу вивів на ударну позицію Ізабелу. І нападник з винним прізвищем зробив рахунок 2:0. Йожеф Сабо зі злості одразу ж поміняв воротаря. А через п’ять хвилин у киян з’явилася надія. Це Юрій Максимов відгукнувся на передачу від Лужного і ударом головою скоротив відставання в рахунку. Але на більше наших футболістів не вистачило. І швейцарці в особах Сіпрієна, Лесняка та Уітля на контратаках мали збільшувати рахунок.
А на 88-ій хвилині за повторне попередження був ще вилучений Олег Лужний. Так і закінчилася єврокубкова кампанія для нашого чемпіона. До речі, "Ксамакс" в наступному раунді вилетить від досить скромного швецького "Хельсінборгу" (0:2, 1:1). От таким футбольним монстрам ми тоді програвали.
24.09.1996.1/32 фіналу, м.Невшатель, стадіон "Маладьєр", 8 600 глядачів
"Ксамакс" (Швейцарія) — "Динамо"(Київ) — 2:1 (1:0)
"Динамо": Шовковський (Кутепов, 56), Дмитрулін, Беженар, Шматоваленко, Максимов, Калитвинцев (Михайленко, 80), Косовський, Ребров, Леоненко, Хацкевич, Лужний
Тренер: Йожеф Сабо.
"Ксамакс": Корменбеф, Боналер, Сіпрієн, Руеда, Перре, Ротенбюлер, Лесняк (Санджак, 89), Уіттль, Ізабелла, Верньє (Пана, 81), Кунц
(Жаннере, 72).
Тренер: Жільбер Гресс.
Голи: 1:0 Лесняк (25), 2:0 Ізабелла (54), 2:1 Максимов (60).
Вилучення: Лужний (88, друге попередження).
Безумовно, це був найгірший єврокубковий сезон наших команд за всю, тоді ще небагату, історію. Ще ніколи наші клуби так бездарно не поступалися своїм суперникам на євроарені. Ми всі чекали на зміни і на когось, хто зможе витягнути наш футбол з цієї ями, в яку він потрапив, і ніхто нічого не міг зробити.
А в цей час десь в Кувейті, в просторому будинку, у своєму робочому кабінеті, сидів уже немолодий чоловік. Він щось писав у свій товстий зошит і час-від-часу поглядав у вікно, інколи на його лиці проблискувала радісна усмішка. Скоро він мав повертатися додому...
Микола Сторожук, читач Football.ua