Історія одного Бомбардира
Оскар Рор народився 24 квітня 1912 року у Мангеймі, в родині шинкаря та домогосподарки. Хлопчик ще з малих літ проявив здібності до футболу і, зважаючи на те, що його батько і сам у минулому грав за аматорську команду, то син отримав підтримку та повну свободу дій. Рідня бачила, що Оскар, який возився із м’ячем від рання та до ночі, любить гру, тому лише потурала та заохочувала – наприклад, коли малому виповнилося десять, то Рор-старший спеціально подарував йому на Різдво комплект спортивної форми, про що Оскар завжди згадував із ніжністю та трепетом.
У шістнадцять хлопчина зробив перші кроки на зустріч дорослому футболу – пройшов відбір до ПВП Мангайма, вразивши тренерський штаб зрілою технікою та гольовим чуттям. Важливим наставником для Оскара став Ріхард "Дамбі" Кон, який не надто довго пропрацював із Мангаймом, але зауважив, що його юний підопічний – обдарований та із винятковим потенціалом. Тож коли Кон поїхав до Баварії, то за першої ліпшої нагоди взявся переманювати Рора до Мюнхена.
Ріхард переконав вихованця переїхати до Баварії, президент якої, легендарний Курт Ландауер оголосив про те, що має намір будувати команду-зірку. Сімнадцятирічного Оскара бентежила зміна клубу та те, що йому доведеться, хоч і тимчасово, але прощатися із батьками. Підкуповували присутність знайомого тренера та обіцяні преміальні, а Оссі (так лагідно прозвали Рора), являючись амбітним та цілеспрямованим, сподівався на те, що згодом зможе трансформувати власну любов до футболу у прибуткову та оплачувану справу. Чому б і ні? Тільки от заковика полягала в тому, що як таких зарплат ще не було, а про заохочення говорили, і поготів, нишком – виходило так, що колективи грали на банальному ентузіазмі.
У Мюнхені у Рора не все одразу пішло гладко – цілий рік хлопчина тренувався із молодіжкою, поки Домбі не підпустив його до основи. Але тривала адаптація вишколила Оскара і повністю компенсувала втрачені нерви – сезон 1931/32 став для футболіста воістину карколомним. Ландауер здержав обіцяне слово та підготував конкурентоспроможний колектив, що довів свої здатності, заявившись на загальнонімецький чемпіонат, що проходив за кубковою схемою. Баварія подолавши регіональну кваліфікацію, у попередньому раунді переграла берлінську Мінерву 93 (4:2), у чвертьфіналі – хемніцький ПСВ (3:2), а у 1/2 – Нюрнберг (2:0), і у всіх зустрічах Рор незмінно являвся першою скрипкою, по ходу чемпіонату потурбувавши противників аж дванадцять разів. Тринадцятий гол був забитий 12 червня у фіналі із франкфуртським Айнтрахтом на тридцять шостій хвилині – Рор приклав руку чи то пак ногу до перемоги із сумарним рахунком 2:0. Так мюнхенці завоювали перші золоті медалі в історії, і їх кував персонально Оскар.
Яскрава та нешаблонна гра привернула увагу керманича національної збірної Отто Нерца, що в підсумку дозволив дев’ятнадцятирічному юнакові дебютувати за Бундестім 6 березня 1932 року у Лейпцигу товариським матчем проти Швейцарії. На жаль, Рору не пощастило власноруч "розпечатати" володіння Наті, але тим не менш, він спромігся безпосередніми діями посприяти комфортній перемозі 2:0. Треба додати, що Нерцу Оскар неабияк сподобався – коуч без вагань вирішив залучити перспективного нападника вже у вересневій зустрічі із Швецією.
Коли ж Тре крунур прибули до Нюрнберга, то на радість місцевих фанатів видали хоч і програшний, але феєричний матч 4:3, а Оссі двічі змусив голкіпера скандинавів діставати м’яча із сітки. Далі відбулася дуель у Болоньї із Скуадрою Адзуррою – Рору і тут вдалося нагадати про себе, але, в цілому, німецька машина не встояла перед тактичним генієм Вітторіо Поццо і закономірно "влетіла" 3:1. Вишенькою на торті виявилися 3:3, зафіксовані у боротьбі із Ле Бле в Берліні 1933-го – Оссі знову розщедрився на дубль і врятував партнерів від неприємностей. Правда, подейкують, нібито цифри були ще закулісно підлаштованими, щоб не виникали зайві запитання щодо потужності та міці Німеччини напередодні столичних Олімпійських ігор.
Зачудований Нерц пророчив Оскару місце у стартовому складі – до італійського мундіалю було рукою подати, і баварець мав усі козирі в кишені для потрапляння на світову першість в ранзі головного форварда. Та цьому статися не судилося – розчарований Рор, втомившись від безгрошів’я та бідності, що потроху оточувала його родину, перебрався до цюріхського Грассхоппера.
Мотив гранично простий – кращий та якісніший, супроводжуваний фінансовими вливаннями, рівень чемпіонату, де є, як малював собі в уяві Оссі, усі умови для розвитку та втілення своїх планів. Що ж дало це підписання особисто Рору? З одного боку – затяту внутрішню конкуренцію у чемпіонаті із Серветтом, а з іншого – не ті, значно менші гроші та почесті, що попередньо ввижалися та гарантувалися футболістові. Чи оправдувало все це те, що Оскар відмовився від Баварії, надавши перевагу стабільності? Частково. Так, у Суперлізі хлопець за рік зміцнів та, розкрившись по-новому, довів, що вміє вести за собою команду і брати найвищі вершини – наприклад, двадцять три голи Оссі забетонували другу позицію ліги за Грассхоппером, що відстав від Серветта на три очка, але вже у кубку Коники взяли своє, розібравшись із принциповим та надокучливим опонентом. Звання та титули вабили, але Оскара продовжували гризти сумління – чи правильно він зробив?..
Та лише освоївшись у Цюріху, Оскар мусив вже незабаром звідти похапцем забиратися – нагнітаюча обстановка в Європі, майстерно та хитро провернений прихід до влади Адольфа Гітлера та кулуарна ратифікація антидемократичного Закону про надзвичайні повноваження не на жарт налякали нашого героя, що віднині панічно боявся рейдів, перевірок та агентури, яка могла розплатитися із ним за так звану "зраду". Тож Оссі без крихти роздумів зібрав нажите та нехитре добро і кинувся навтьоки до Франції, перетнувши швейцарсько-французький кордон у багажнику автомобіля. А перед початком сезону 1934/35 до Німеччини дійдуть чутки, що їхній збірник узгодив папери із страсбурзьким Расінгом.
Зрозуміло, що вчинок Оскара цілком очікувано викликав хвилю осуду та нищівної критики на території Німеччини. З цього приводу провідне спортивне видання Fussball назве колишнього улюбленця публіки та надію нації "гладіатором, який продає свої послуги за кордоном", а Kicker додасть: "Так, у гравця величезний талант, однак його характер?.. Немає хороших речей, які можна сказати про когось, хто зрадив свою країну".
Ну як це розуміти? Ще зберігаюча десятиліттями нейтралітет Швейцарія – "добре", та і те крізь зуби, але Франція?.. Стосунки між державами – без сумніву,напружені та на межі, на порозі, що і відбудеться, тотальної, кровопролитної та масштабної війни. Плюс, зневажливості додавало і те, що Оскар працевлаштувався не будь-де, а саме у столиці Ельзасу – земель, до яких німці ставилися специфічно, претензійно та як до власності, що має бути, в першу чергу, повернена та підконтрольна Третьому Рейху. Так склалося історично – питання Ельзасу та Лотарингії з моменту підписання Комп’єнського перемир’я тривожило, немов клубок в горлі, уми НСДАПівських очільників.
Рору, по великому рахунку, було начхати на те, що про нього говорять на Батьківщині та в яких барвах підносить його ім’я читачеві тамтешня заангажована преса. Навпаки, він собі преспокійно розважався, роз’їжджаючи на новенькому кабріолеті, подарованому у якості бонусу усім добре відомим концерном Citroën.
Та чи і був сенс зайвий раз хвилюватися? Контакт та взаєморозуміння із Бундестім втрачені ще із часів проживання та виступів у Швейцарії – пропаганда обернула Оссі у меркантильного зрадника, що утік на заробітки, та і жорсткий та педантичний Нерц, між іншим, знаний антисеміт та прибічник режиму, керуючись вказівками верхівки, принципово ігнорував свого підопічного. Втім, це не було суто якимсь винятком чи акцією, спрямованою особисто проти Оскара, адже усім спортсменам із німецьким паспортом, що теж знаходилися та виконували свої прямі професійні обов’язки за кордоном, також двері у головну команду країни були зачинені. В противному випадку, у разі повернення додому, усі дороги вели до слідчих кабінетів гестапо. Так що ось ті п’ять м’ячів, забитих у футболці Орлів, для Оссі залишаться єдиними до кінця його днів.
Прикметно, що опинившись у незнайомому для себе колективі, Рор не розгубився та сходу справив велике враження на одноклубників. Це стосувалося не тільки запаморочливої техніки та фінтів, продемонстрованих під оплески на тренуваннях, а і моральних чеснот – невдовзі привітний, галантний та веселий Оскар сприймався як повноцінний член та душа компанії. А коли Оссі вперше постане перед уболівальниками та організує формений розгром Антібу, то ті його щиро, із розпростертими руками впустять у своє серце. Та що тут вже казати, якщо впродовж семи стартових матчів Ліги 1 новачок забив аж вісім голів, остаточно закохавши у себе увесь Страсбург!
Таким чином Расінг обзавівся відмінним та кмітливим гравцем, із притаманним йому більярдним ударом та філігранним пасом, чому, не соромлячись, заздрила решта учасників французької першості. Потоваришувавши із тезкою Оскаром Ессерером, який, як і Рор, зовсім нещодавно поповнив ряди команди, Оссі отримав ідеального компаньйона, який усе схоплював на лету і, відштовхуючись від цього, гармонійно взаємодіяв, що відповідно відбивалося на статистиці та результатах. Цей дует блискавкою приголомшив чемпіонат, перетворивши без п’яти хвилин аутсайдера, у грізну, претендуючу на призові місця силу. І справді – Страсбур неочікувано напрацював на срібло, відставши від Сошо на один жалюгідний, але знаковий пункт, а Рор відзначився двадцятьма голами, на секундочку, у двадцяти двох матчах!
"Та цей хлопець наче народився у бутсах!" – якось захоплено вигукне Ессерер, похваливши фантастичні показники Рора, які той збавляти аж ніяк не збирався. Тому підтвердження сезон 1935/36 – цього разу Страсбур задовольнився бронзою, а Оскар – двадцяти вісьмома влучними ударами у двадцяти вісьмох поєдинках, яких, щоправда, вистачило для перемоги у бомбардирській гонці (у представника Сошо Куртуа Роже – 34).
Та справжнім апогеєм стане 1937 рік – Оссі покращить власний рекорд, відвантаживши тридцять голів, очолить рейтинг голеадорів та дійде до фіналу кубка Франції, де Страсбур, на прикрість, поступиться Сошо 2:1. Втім самовіддача та високий професіоналізм (атлетичний Оскар прискіпливо слідкував за формою, не вживав алкоголю і навіть пива (!)) зроблять своє – уболівальники наречуть Рора Бомбардиром, що купався у променях вистражданої слави, словом, на повну смакував здобутими лаврами та статусом. Повірте, Оскар, судячи із своїх слів, міг собі це без проблем дозволити:
"Моя зарплатня у розмірі чотирьох тисяч рейхсмарок зробила мене одним із найбільш оплачуваних гравців у клубі під час перебування у Страсбурі", – зауважить Рор, із нотками теплоти пригадуючи французький період кар’єри.
Але 1 вересня 1939 року все кардинально зміниться – звістка про нахабну глейвіцьку провокацію та вторгнення нацистських сил у Польщу пролунала, наче грім серед ясного неба та шокувала Старий світ. Через два дні Великобританія та Франція оголосять війну гітлерівцям, а нажаханий Рор оббиватиме пороги консульства та благатиме про надання французького громадянства, натомість будучи готовим абсолютно на все – чи заплатити кревні, чи надягти обмундирування Французького іноземного легіону і стріляти по земляках – все що скажуть. Сказали. Відмовили.
Що?.. Як?.. Куди?.. Невже тікати?.. Рор полюбив Страсбург і не горів бажанням покидати облюбовану місцину, де його підтримують та боготворять. Але що ж тут поробиш? – гравець вирушає на південь, у місто Сет, де долучиться до однойменного клубу, сподіваючись на практику та плекаючи надії на утихомирення політичної ситуації. Та куди там? – 10 травня 1940 року ворожі війська розпочали наступ на Францію. Футбол відійшов на другий план.
Згідно свічень племінника Рора, Філіппа, Оскара, що намагався врятуватися черговою втечею від лабетів нацистів, натомість упіймала французька вішістська поліція, яка знайшла його у марсельському пансіонаті в листопаді 1942 року. Загнаний у глухий кут гравець не мав альтернативи та вибору – довелося здаватися.
Нападника схопили, спочатку звинувативши у антифранцузькій діяльності, а потім – розповсюдженні комуністичних листівок, нібито у нього знайдених. Відчувалося, що живому кумиру прихильників Расінга намагаються приписати абищо та за будь-яких зусиль запроторити до в’язниці, хоча всі прекрасно знали, що Рор – людина аполітична та не зацікавлена в шпигунстві чи подібних інтригах. Судовий процес взагалі перетворився на фарс та нісенітницю – сфабрикована особова справа, підкріплена доказами, на кшталт "розмов із двома чоловіками із німецьким акцентом у номері пансіонату" автоматично відправила Рора назад до Страсбургу, але тепер не на футбольне поле, а прямісінько за ґрати, де він мав провести в загальній сукупності три місяці. Та через місяць ним люб’язно зайнялися есесівці і інтернували до баденського концентраційного табору Кіслау, де утримувалися євреї, колабораціоністи та інакомислячі.
Від розстрілу футболіста вберіг випадок долі – у таборі він познайомився із одним гестапівцем, що був його шанувальником, який і "відмазав" Оссі від смертної кари, пославши Бомбардира піхотинцем на Східний фронт. Внучатий племінник Оскара, ікона Бордо та відомий тренер Гернот Рор в інтерв’ю заявить, що нацисти охоче кидатимуть та посилатимуть його дядька в бій, але той за увесь період обмежиться кількома незначними травмами.
По закінченні війни Оскара виправдають і він візьме курс у напрямку рідних країв та нарешті, після дванадцятилітніх скитань, перебереться до дорогого його серцю Мангейма. Тридцятитрьохрічний, змучений, у неналежній фізичній формі, але із вогником у очах, Бомбардир все ж вирішить не квапитися із завершенням кар’єри і радо відгукнеться на пропозицію ТСФ Швабен Аугсбург, де за півроку у п’ятнадцятьох матчах заб’є вісім голів та зрештою допоможе колективу із тридцяти дев’ятьма заліковими балами посісти четверту сходинку в Оберлізі (Південь).
Такий, здавалося, непоганий, ще і після тривалої та вимушеної перерви, відрізок сезону був перекреслений переїздом взимку до ПВП Мангайм – клубу із меншими та скромнішими можливостями, але альма-матер та ближчим до домівки. Тож кінцівку чемпіонату 1945/46 Оссі підсумував трьома результативними ударами у семи зустрічах та чотирнадцятим місцем.
Але і тут Оскар не затримався та пристав на умови Пірмазенса, що виступав у Північній групі Південно-західної Оберліги. Розіграш 1947/48 видався для Рора особливо вдалим – якщо клуб застряг в середині таблиці, то сам форвард записав до активу одинадцять м’ячів у двадцяти одній дуелі, що виглядало дійсно вельми непогано, як для тридцятишестирічного спортсмена. Однак вік таки бере своє – у новому сезоні Рор приєднається до Вальдгофу (Мангейм),заб’є ще кілька голів і повісить бутси на цвях.
Війна залишила відчутний відбиток у житті Оссі, до буремних подій якої він жив на широку ногу, будучи безперечно зірковим та обожнюваним гравцем у очах вдячної торсиди Страсбура. Ця ж війна все це відібрала та перекреслила – вмить зникли благоговіння фанатів та гроші, до яких Рор так відчайдушно рвався. Все доводилося починати з чистого аркушу паперу – нові забаганки, нові пріоритети, нова робота, і Оскар обрав стежину клерка, довго пропрацювавши у міській раді Мангейма, але всі його запам’ятали, звісно ж, видатним футболістом. Недооціненим – без тієї потрібної дещиці визнання, що внесла би його до пантеону легендарних – але видатним. Такі були часи та норови, і кожен мусів під них, не бажаючи того, підлаштовуватися, того, якби це не звучало цинічно та пафосно, вимагала епоха, овіяна тоталітаризмом та окута вогнем.
Німецька сторона зуміла підібрати слова та вибачитися перед Оскаром, сповна відзначивши талант Бомбардира як за його післявоєнного життя, так і по смерті. На соту річницю з нагоди дня народження Оссі, 24 квітня 2012 року ультрас Баварії, учасники знаного угруповання Шікерія відвідали могилу футболіста та шанобливо подякували за перше чемпіонство та, зокрема, пам’ятний та доленосний гол у ворота франкфуртського Айнтрахта.
Так, раніше Рор був обділений та призабутий, але і він встиг закарбувати свій слід золотими буквами, і досі тримаючи клубний голеадорский рекорд в історії Страсбура, за що французи його дуже поважають, згадуючи приємним та гучним словом. А це, погодьтеся, також дорогого коштує – інколи дорожче всіх титулів та нагород у світі.