Футбольний Агасфер. Частина І
"Бела Гуттманн – це історія світового футболу в одному житті".
Детлеф Клаусен
1990 рік. Цвинтар у Відні. Чоловік стоїть на колінах біля надгробку та, склавши руки, молиться. Сльози котяться його обличчям, він благає свого колишнього наставника про помилування. Цим чоловіком є Еусебіу, який просить Белу Гуттманна забути старі образи та допомогти Орлам позбутися прокляття, яке уже близько 30 років переслідує Бенфіку. Незважаючи на всі зусилля Чорної пантери, тренер так і не змінив гнів на милість. Наступного дня Бенфіка програла Мілану свій черговий фінал.
Бела народився 27 січня 1899 року в Будапешті у єврейській сім’ї. Його батьки Авраам та Естер були вчителями танців. Белі теж ніщо не заважало і він став хорошим танцюристом, а з часом навіть відкрив у Відні власну танцювальну школу. Коли через багато років доля закинула його в США, він не забував про уроки матері та батька. В Новому Світі Бела влаштовував танцювальні вечори для портових робітників, за які отримував чималенькі грошенята. Однак головною пристрастю Гуттманна був футбол.
Бог наділив Белу великим талантом. Після двох років у молодіжці клубу Тереквеш на нього звернув увагу лідер угорського футболу тих років МТК. Ця команда з 1917 по 1925 роки вигравала національний чемпіонат, не даючи своїм суперникам жодного шансу. Навіть на такому тлі Бела не загубився та отримав виклик до складу національної збірної. Щоправда, досить скоро після білої смуги в житті Гуттманна настала чорна. МТК зловили на тому, що гравці цієї команди отримували зарплатню в конвертах, а тому, звичайно, не могли вважатися аматорами. "Чому гроші за роботу не можна отримувати відкрито? На нас ходили десятки тисяч людей та платили за це свої кровні гроші. Отже, наша праця є потрібною. А отримувати чесно зароблені гроші легально, по відомості, було заборонено?", – обурювався Бела Гуттманн. У зв’язку із скандалом йому довелося покинути МТК та перейти у віденський Хакоах. Цей клуб представляв місцеву єврейську спільноту.
Прихід Гуттманна допоміг команді частково виправдати свою назву, яка в перекладі з івриту означає – "сила", "влада". Хакоах став третьою силою в австрійському футболі та періодично вставляв палиці у колеса вишуканих карет Аустрії та Рапіда. В ті часи градус протистояння між Хакоах і традиційними грандами був високим як ніколи. "Трибуни ділилися на дві частини – наші традиційні віденські вболівальники та горластий натовп фанів Хакоах. Фани Аустрії затягували свою традиційну пісеньку про "пархатих жидів", а прихильники Хакоаха відповідали їм тим же", – згадував футболіст Аустрії Карл Гаєр. Такі пісеньки виглядали досить кумедно для нейтральних вболівальників. Справа в тому, що за Хакоах грали лише євреї, а Аустрія складалася з євреїв наполовину.
У 1924 році Гуттманн з’їздив на Олімпіаду в Париж. Там збірна Угорщини вважалася одним з головних фаворитів, але не так сталося, як гадалося. Однією з причин конфузу мадярів на Іграх були чиновники.
"В Парижі на 17 гравців припадало 18 дармоїдів з федерації. Для них поїздка до Франції була прекрасною пригодою, там вони гуляли за наш рахунок. Вони поселили нас в якийсь жахливий галасливий готель з огидною їжею. Чиновники просто пропили та проїли наші кошти, тому й відправили нас в ту діру. Я був зовсім не в захваті від легендарної французької кухні та скинув за час Ігор 7 кілограмів. Про який хороший виступ можна було після цього говорити?" – згадував Гуттманн свої паризькі поневіряння.
Бела не думав спускати таке захланним чиновникам та перейшов від слів до діла. В якості ілюстрації всіх "принад" готелю Гуттманн приволік двох мертвих щурів, спійманих там же, і прибив цих гризунів до дверей номера керівництва угорської делегації. Очевидно, після такої витівки Белу більше не кликали до збірної. Існує й інша версія того, чому Гуттманн зав’язав зі збірною: його настільки засмутила поразка від збірної Єгипту 0:3, що він спересердя заявив, що більше не хоче так ганьбитися, а тому його ноги більше не буде в команді.
У 1924 році австрійська ліга врешті-решт стала професійною. Футболісти більше не ховалися та легально отримували гроші за свою працю. Першим чемпіоном нової ліги став Хакоах, в якому виблискував Гуттманн. Слава про віденський клуб гриміла на весь світ. Так, коли Вест Гем приїхав в Австрію та задовольнився в матчі з Хакоахом лише нічиєю, керівництво команди вирішило запросити австрійців на Острів і там поставити вискочок на місце. Та краще б вони цього не робили. Хакоах розтрощив Молотобійців з рахунком 5:1. Віденський клуб увійшов в історію, ставши першою континентальною командою, яка змогла обіграти англійський клуб на Острові. По завершенню цього поєдинку суперфан Хакоах – письменник Франц Кафка – записав у своєму щоденнику: "Після такого матчу потрібно "закривати" футбол. Тому що нічого кращого вже не може бути!".
У 1926 році Бела Гуттманн поїхав підкоряти Америку. Хакоах вирушив на гастролі в США для того, щоб зірвати чималенький куш та принагідно пропагувати сіоністські ідеї. Тоді в Америці була справжня футбольна лихоманка. Хакоах часто збирав на стадіонах значно більшу аудиторію, ніж традиційні для США види спорту. Так, в одному з матчів арену вщерть заповнили 46 000 шанувальників футболу. Цей рекорд відвідуваності на футбольному матчі в США вдалося побити лише в 70-ті, коли в "Космосі" почали виблискувати європейські та латиноамериканські зірки.
Бела, скуштувавши принади Великого яблука, вирішив залишитися в Нью-Йорку. Звичайно, він не зміг відмовитися від пропозиції, яку йому зробили. Гуттман не лише отримував захмарні гроші, а й міг паралельно працювати на іншій роботі. В Америці Бела розвернувся на повну. Він, як і багато інших людей, котрі мали підприємницьку жилку, відкрив в часи сухого закону один з "спікізі". Так називали нелегальні заклади чи клуби, в яких продавали міцні алкогольні напої. В них замовлення робилися пошепки, для того щоб агенти поліції, якими часто були нашпиговані подібні заклади, не могли нічого почути, звідси і пішла їхня назва – спікізі – "говори неголосно". Аль Капоне контролював чимало подібних точок. Цілком імовірно, Гуттманн перетинався з легендарним доном. В часи сухого закону Бела жив, як в раю. Він міг собі дозволити практично усе. Проте недовго сонце гріло. У 1929 році впала фондова біржа, яка під своїми уламками поховала тисячі успішних бізнесменів. Тоді Америкою прокотилася епідемія самогубств. Бела теж залишився біля розбитого корита.
"Я був голим та босим. Усі мої гроші було вкладено в те, що незабаром випарувалось. Мене відцуралися колишні "добрі друзі", від мене сахалися немов від прокаженого. Я став паршивою вівцею. Я зрозумів, що успіх – ефемерний. Але в мене залишився футбол", – згадував Бела часи Великої Депресії.
Гуттманн став головним ювеліром багатьох американських футбольних босів. Він міг легко визначити, чи справді гравець алмаз, чи просто підробка. Власники клубів знали: якщо сумніваєшся в можливостях футболістів – звертайся до Белли, він не підведе. Тоді він налагодив багато корисних зв’язків, які з часом знадобилися йому під час його подальших одісcей. Гуттманн немов губка вбирав в себе різноманітні футбольні ідеї і, повернувшись в 1932 році до Відня, вже був повністю готовим до того, щоб заступити на тренерський місток.
Першим у довжелезному списку команд, якими диригував Бела, став Хакоах. Тепер це була команда, яка не хапала з неба зірок. Про чемпіонство ніхто навіть не мріяв – тільки б вижити у вищому дивізіоні. Гуттманн успішно впорався із цим завданням та через рік вирушив до Нідерландів. Тренер вундертіму Хуго Майзль порадив Белі в 1935 році прийняти пропозицію СК Енсхеде. На перший погляд новий клуб Бели за рівнем не відрізнявся від попереднього. СК Енсхеде протягом останніх 8 років навіть не спромігся на те, щоб вийти у фінальну пульку чемпіонату. Проте Гуттман бачив те, чого не могли розгледіти інші.
Під час підписання контракту новий тренер неабияк потішив власника СК Енсхеде. Бела попросив його включити в угоду пункт про те, що тренер отримає фантастичний грошовий бонус, якщо зможе привести команду до тріумфу в чемпіонаті. Власник погодився, адже розумів, що гравцям СК Енсхеде не бачити чемпіонства, як своїх вух. Проте, по мірі того, як турнір виходив на фінішну пряму, власник щоразу більше починав задумуватися над тим, що йому доведеться йти з простягнутою рукою, щоб назбирати грошенят на премію для Гуттманна. СК Енсхеде виграв свою групу та пробився у фінальну пульку. Зрештою, команда трішки загальмувала і цим миттєво зняла головний біль власника. Незважаючи на упущене чемпіонство, нідерландський вояж вийшов для Гуттмана напрочуд успішним – про бронзу з командою рівня СК Енсхеде могли мріяти усі тренери-початківці.
Взимку 1937 року Майзль покликав Белу додому, але серцевий напад поставив крапку в житті Хуго, а Гуттманн так і не отримав посаду помічника наставника збірної Австрії. У 1938 році трапився сумнозвісний аншлюс. Бела не клюнув на нацистську пропаганду, адже прекрасно знав, чим йому світить зустріч з справжніми арійцями. Він швидко накивав п’ятами з Відня та повернувся в рідний Будапешт. Там він недовго сидів без роботи. Уйпешт – один з трьох китів тодішнього угорського футболу декілька років залишався без чемпіонського трофея, який в нього забирали то Ференцварош, то Хунгарія (екс-МТК) – вирішив ризикнути та зробив ставку на Гуттманна. Ризик себе виправдав: по завершенню сезону 1938-39 років Уйпешт пив шампанське з чемпіонського кубка. Далі більше. В ті часи найпрестижнішим клубним турніром був Кубок Мітропи, в котрому виступали кращі футбольні клуби Угорщини, Австрії, Чехословаччини, Югославії, Італії, Швейцарії та Румунії.
Источник фото: https://f.ua/
У чвертьфіналі розіграшу 1938-39 років Уйпешт зустрічався з італійською Амброзіаною-Інтер. В першому поєдинку угорський колектив поступився з рахунком 1:2, а в матчі-відповіді на полі була лише одна команда. Уйпешт виніс маститого суперника 3:0. У фіналі, який теж складався з двох матчів, Уйпешт не залишив жодного шансу Ференцварошу – 6:3, за підсумками двох поєдинків.
Роки Другої світової війни стали білою плямою в біографії Бели. Деякі з біографів Гуттманна стверджують, що він цей час провів у Бразилії. Свою думку вони аргументують тим, що до війни Бела володів "лише" угорською, німецькою, англійською та іспанською мовами, а повернувшись в 1945 році до Угорщини, він додав до своєї колекції мов ще й португальську. Де ж він міг її вивчити, як не в Бразилії? Також існує версія, що часи військового лихоліття він пересидів в таборі для інтернованих у Швейцарії. На жаль, брат Гуттманна потрапив до рук нацистів та поповнив скорботний список жертв Голокосту. Коли в Бели запитували, що він робив під час Другої світової війни, він завжди уникав цієї теми. На наступне питання: "Як Вам вдалося вижити?", Гуттманн відповідав: "Бог допоміг мені". І дійсно, Всевишній беріг Белу для великих справ.
Далі буде…