Форвард двох епох
Клозе не пощастило відчути смак перемоги у Лізі чемпіонів чи отримати Золотий м’яч, але все одно йому заздрять найкращі футболісти сучасності. Чи можна його назвати великим? Міро майже ніколи не сприймався у якості мегаталанта у звичному для нас розумінні, хоча вміння опинитися у потрібному місці і в потрібний час дається не кожному, навіть найтехнічнішому виконавцеві. Це або вроджене, або приходить із досвідом, який передбачає регулярні тренування та, головне, бажання самоудосконалюватися, рости та відповідно брати нові, на перший погляд, недосяжні вершини.
А за плечима Міро виступи за Хомбург, Кайзерслаутерн, Вердер, Баварію та Лаціо, і всюди він підходив до справи із стовідсотковою самовіддачею та без зайвих слів чи нарікань – скільки б нападнику не приділяв той чи інший тренер ігрового часу, Клозе завжди приймав рішення менеджера як належне і йшов мовчки виконувати свій прямий обов’язок. Справжній професіонал, яким можна хизуватися і безперечно ставити в приклад – ідеальний типаж, який обожнюють і вихваляють педантичні німці. Комусь і справді може здатися, що нестача "вуханя" дещо затьмарює кар’єру Клозе і робить її неповноцінною, але у рукаві Мірослава є дуже вагомий і вирішальний козир, що перекреслює будь-яку критику в його адрес.
Жюст Фонтен, Герд Мюллер, Роналдо, ну і він, Клозе – що об’єднує цих, без сумніву, першокласних нападників? Так, так, усі перераховані персоналії свого часу виблискували на чемпіонатах світу, радуючи мільйонну аудиторію прихильників. Нам, простим любителям футболу, здавалося, що роман Клозе із Бундестім вічний, хоча Німеччина має ще не один раз кланятися Руді Феллеру, що вчасно схаменувся і залучив юного Міро в березні 2001 року до матчу із Албанією. Та хіба Польський футбольний союз не кусав лікті, коли Клозе неочікувано відмовив Єжи Енгелю?
"Якщо справа піде так і далі, то я дочекаюся запрошення від Феллера", – відмахнувся Мірослав від пропозиції тодішнього керманича Кадри. Враховуючи нинішні лаври форварда, у правильності його вибору можна не сумнiватися. Та і Феллер, завдяки кмітливості та своєчасності, ще на зламі поколінь потурбувався про майбутнє Німеччини – Клозе виправдав вкладену у нього довiру з ходу, відвантажити п’ять м’ячів на ЧС-2002. Виправдав і підтвердив – що на домашньому мундіалі, що в ПАР, що в Бразилії, де нарешті збив павутину із досягнення Феномена.
Хіба не символічно, що Клозе вдалося переплюнути Роналдо у матчі саме із пентакампеонами? Погодьтеся, це дорого коштує – побити рекорд бразильця у грі із бразильцями на бразильській землі! Та ще й за таких неприємних для латиноамериканців обставин – напевне, клеймо у вигляді 1:7 ще довго переслідуватиме Чарівників м’яча у найстрашніших снах.
Для того, щоб перевершити здобутки Зубастика та забити необхідні шістнадцять голів, Мірославу знадобилося двадцять чотири матчі. Цікаво, що найближчим претендентом на побиття рекорду теж є представник Бундестім – Томас Мюллер, в активі якого на даний момент нараховується десять влучних ударів. Зважаючи на вік нападника мюнхенської Баварії та сумарну його результативність, є усі підстави прогнозувати імовірність перепису рекорду, звісно ж, за сприятливих умов, вже у 2018 році. Втім, зараз це лише гіпотези та поспішні домисли – поки що прізвище "Клозе" возвеличується над когортою обраних.
"Він – людина із старих добрих часів, але футболіст із світлого майбутнього", – так описують Міро у Німеччині. Якщо замислитися, то це дійсно так, адже Клозе пощастило пограти як пліч-о-пліч із Бірхоффом та Янкером на полях Японії та Південної Кореї, так і зберегти власні профпридатність і цінність у 2014-му.Можна сміливо стверджувати, що за Мірославом стоїть цілий пласт історії Манншафт, творцем та учасником якої він безпосередньо і став – його сімдесят один м’яч, забитий у футболці Орлів та шість медалей різного ґатунку не дадуть збрехати.
"Мірослав дуже важливий для команди, незалежно від того, чи виходить він у старті або на заміну. Він показує всім приклад як на полі, так і поза ним",– так пояснював Йоахім Льов присутність Клозе у національній команді під час бразильського мундіалю. А хіба не так? Дивлячись на те, як Міро випромінює спокій, готовий шукати компроміси, ладен стати ментальним лідером і дати коли треба стусанів, то за мікроклімат як на полі, так і в роздягальні можна було не хвилюватися. Яким чином діє ось ця магія Мірослава? "Поодинці у футболі нічого не досягнеш", – часто любить повторювати своєрідне правило Клозе.
Його, класичного форварда, приклеєного до карного майданчику і здатного одним неквапливим, але точним ударом вразити сітку суперника, мабуть, не вистачало і у Франції – про це натякає ситуація, пов’язана із травмою Маріо Гомеса та відсутність у півфінальному поєдинку із господаркою турніру гравця, націленого на ворота, що знає і вміє як вмить кардинально перевернути хід матчу. Безсумнівно, місце для Клозе знайшлося б і зараз – нападники його типу, що мають німецький паспорт, на вагу золота і їх можна порахувати буквально на пальцях.
Та і з гольовим чуттям у Міро, як бачимо, все в порядку – це красномовно підтверджує статистика останніх сезонів, проведених у Римі. Незважаючи на солідний для футболіста вік, нападник користувався попитом і продовжував справно забивати, що дозволило йому за відносно короткий час увійти і в історію Лаціо – як не крути, а Мірослав, записавши на свій рахунок 64 м’ячі, посідає сьому сходинку серед найкращих голеадорів італійського колективу.
"Цей Клозе, якого ми бачимо зараз – найкращий Клозе за всю його кар'єру: агресивний, гострий, отримує справжнє задоволення від гри. Шкода, що він у Баварії так ніколи не грав",– якось сказав Беккенбауер.
То чи великий Міро? Звичайно. У його послужному списку назбиралося чималенько особистих рекордів та унікальних титулів, з яких, щоправда, більшість стосується збірної. Та хіба це погано? Деякі з них буде ой як складно хоча б повторити.
Danke,Miro! Ми сумуватимемо.