Фріц Вальтер: Людина дощу
Світанок 4 липня 1954 року, атлетичний мужчина стоїть на балконі готелю з казковим видом на озеро Тун. Чоловік розчаровано дивиться на перші промені сонця, яке сходить над Альпами. Все вказує на те, що сьогодні буде чудова погода. Для всіх, окрім нього. Розчарований, він повертається в номер та лягає додивлятися сни. Через декілька годин він з надією повертається на балкон. Проте на нього чекає чергове розчарування. Сонце світить ще яскравіше, а на небі ні хмаринки. Він знову вкладається в ліжко. Близько дванадцятої години його будить крик брата, який мчить коридором: "Дощ! Падає дощ!" Чоловік вкотре вибігає на балкон і картина милує його око: сонце заховалося за сірими хмарами, краплі дощу несуть з собою холод та бруд. Із уст, осяяних усмішкою, злітають слова: "Тепер все має бути як слід".
Цього Чоловіка дощу звали Фріц Вальтер. В часи Другої світової війни він перехворів малярією та після цього в спеку дуже швидко виснажувався і грав лише на половину власного потенціалу. А от в дощову погоду Фріц сяяв на полі.
Він народився 31 жовтня 1920 року в Кайзерслаутерні. Це місто ніколи не хапало з неба зірок, так само як і область Пфальц, в якій воно розташоване. Проте, як показав час, футбольний бог не просто так вибрав саме цей населений пункт як місце народження Вальтера. На гербі Кайзерслаутерна зображена риба, а Фріц почував себе в дощову погоду у своїй стихії. До того ж, майбутній герой Берна з’явився на світ у 65 кілометрах від міста Мангейм, в якому народився його футбольний батько – тренер Зепп Гербергер. Батько Вальтера працював водієм вантажівки, поки не потрапив в автокатастрофу, внаслідок якої втратив око. Однак після цього він не думав сидіти, склавши руки, адже йому слід було годувати велику сім’ю (у Вальтерів було 5 дітей).
Тато Фріца відкрив ресторан в Кайзерслаутерні, завдяки чому Вальтери могли зводити кінці з кінцями. Сусідами Фріца були Ернст та Вернер Лібріх, останній з яких з часом теж стане одним з героїв Берну. Фріц, його брат Оттмар та Лібріхи невиліковно захворіли англійською хворобою під назвою футбол. Тренери Кайзерслаутерна швидко звернули увагу на талановитих хлопців. Незабаром весь квартет опинився у складі Червоних дияволів. Фріц дебютував за основу в 17-річному віці. Через 2 роки він вже став лідером команди і в сезоні 1939-40 років у 15 матчах відзначився 30 голами. Існує версія, що його гра сподобалася Гітлеру і фюрер навіть спустився з трибуни, щоб побажати Вальтеру подальших успіхів. Тоді в колекції футболіста нібито з’явилося історичне фото. Зрозуміло, що згодом Фріц позбувся цієї світлини. Так що тепер досить важко перевірити, чи дійсно Гітлер зустрічався з Вальтером.
Що не викликає сумніву, так це те, що найперспективніший футболіст Німеччини потрапив до знаменитого записника тренера Зеппа Гербергера. Фріц вперше виступив за манншафт в контрольному матчі з Баварією. Старому лисові дуже сподобався дебют новачка, за виключенням його гри головою. Вальтер все ловив на льоту та в своєму прем’єрному офіційному матчі за збірну забив Румунії два м’ячі головою. Допоки німецька військова машина не забуксувала, а потім суттєво покотилася назад, футбольний чемпіонат країни продовжував проводитись. У сезоні 1941-42 років Фріц демонстрував дивовижні цифри. В 16 матчах Вальтер поставив 44 своїх автографи у воротах суперників. Після свого дебюту в складі німецької збірної Фріц зіграв практично в усіх матчах, які грала команда в часи військового лихоліття. Вже тоді Зепп почав ставитися до нього, немов до сина. Коли Вальтер приїжджав на тренувальну базу манншафт, то Гербергер завжди зустрічав свого улюбленця такими словами: "Я щасливий, Фріце, що Ви змогли приїхати та зіграєте за свою країну знову".
В квітні 1941 року Німеччина в Кельні не залишила каменя на камені від редутів угорської команди, про що промовисто свідчить рахунок – 7:0. Мадяри жадали реваншу та в травні 1942 року в першому таймі шокували манншафт – 3:1. В перерві поєдинку Гербергер звернувся до гравців з короткою промовою: "Не дозвольте трапитися катастрофі". Футболісти прекрасно розуміли, що з ними можуть зробити нацисти, якщо вони опорочать честь "справжніх арійців", влетівши якимось угорцям. В другій половині гри страх погнав німців вперед і манншафт забила чотири голи у ворота мадярів. На полі царював Вальтер, через якого йшли усі атаки команди. Фріц тоді не знав, що окрім захоплених відгуків невдовзі за цю гру він отримає набагато більшу винагороду.
Восени 1942 року збірна зіграла свій останній матч. Геббельс оголосив тотальну війну, в якій Німеччині були потрібні усі її вірні сини, а тому багато перспективних гравців стали гарматним м’ясом. Гербергер робив все від нього залежне, щоб вберегти гравців від Східного фронту. До весни 1944 року Зепп регулярно збирав команду на збори. Велику кількість збірників він прилаштував у свого колишнього підопічного – екс-воротаря, а на той час знаменитого аса Германа Графа. Він створив в Гамбурзі команду люфтваффе, під крилом якої ховалися від жахіть війни найталановитіші німецькі гравці. Єфрейтор Вальтер досить спокійно пересидів 1943 та 1944 роки. Проте в 1945 році про безпеку можна було забути. Команда люфтваффе мріяла про те, щоб здатися у полон американцям, але не так сталося, як гадалося. Вальтер і Ко потрапили в руки радянських солдат. Тепер Фріцові світила мандрівка до пекла на землі – ГУЛАГу.
Влітку 1945 року Вальтер знаходився в Румунії в пересильному таборі для військовополонених. Він був флегматиком, а тому просто чекав на поїзд, який мав відвезти його на Далекий Схід. Ось як згадував ті події Фріц: "Я стояв неподалік бокової лінії. На полі грали вільні від вахти охоронці та ті, хто покинув лазарет. Раптом мені під ноги потрапив м’яч, я не стримався та виклав його на хід одному з охоронців, який з мого пасу забив. Після цього мені запропонували зіграти". По завершенню матчу один з охоронців – угорець, підійшов до Фріца. "Я тебе бачив в Будапешті в 1942 році, коли ви обіграли нас". Потім мадяр звернувся до коменданта табору – Жукова та розповів про Фріца. Однофамілець легендарного воєначальника виявився футбольним вболівальником та викреслив прізвище Вальтер з чорного списку людей, яких відправляли до Сибіру. Жуков мав і суто практичні плани стосовно Вальтера. Він взяв Фріца в свою улюблену табірну футбольну команду, яка завдяки ньому забула гіркий присмак поразок. Жуков віддячив йому за цю прекрасну гру. Коли він дізнався, що Кайзерслаутерн знаходиться у французькій зоні окупації, то видав документи Вальтеру та його брату і відпустив додому з французькою місією Червоного Хреста.
22 листопада 1950 року німецька збірна зіграла свою першу післявоєнну гру проти Швейцарії. По завершенню поєдинку до Фріца підійшли представники Нансі та запропонували йому фантастичні гроші за переїзд в Галлію, через рік тренер Атлетіко – великий Еленіо Еррера, зробив йому ще більш казкову пропозицію. Проте в обох випадках Вальтер відмовлявся від всього золота світу. Фріц сказав "ні" з трьох причин. Перша, Зепп Гербергер допоміг йому отримати кредит, завдяки якому футболіст зміг відкрити власний кінотеатр та пральню, тому його фінанси ніколи не співали романси. Друга – Фріц розумів, що його переїзд в іншу країну поставить хрест на його кар’єрі в збірній. І третя чи не найважливіша причина – дружина Вальтера, що носила оригінальне ім’я Італія виступила категорично проти. Її відповідь практично співпадала з словами відомого персонажа радянського мультфільму: "Франція, Іспанія, нас і тут непогано годують". Фріц залишився "Червоним дияволом" та привів їх до двох титулів чемпіона ФРН. Про його значення для команди свідчить той факт, що Кайзерслаутерн називали "Вальтерівською одинадцяткою".
Не менш важливим він був і для збірної. "Якщо Вальтер грає погано, ми програємо", – стверджував Гельмут Ран. Німецькій збірній почало щастити на швейцарському мундіалі ще задовго до фінальної стадії. В кваліфікації збірна Іспанії після впевненої перемоги в першому матчі над Туреччиною умудрилася влетіти їй в матчі-відповіді. Все мав вирішити додатковий поєдинок в Римі. Фурія Роха обклала ворота турків, проте реалізовувала свої моменти з ККД паровоза. Як наслідок, фінальний свисток зафіксував результат: 2:2. Щасливого володаря квитків до Швейцарії мав визначити жереб. Франко Джемма – син одного з працівників стадіону "Форо Італіко", витягнув листочок з написом "Туреччина". Гербергер не приховував радощів з приводу такої посмішки Фортуни. Очевидно, що якщо б Іспанія опинилася в німецькій групі, то цілком реально, що бундесмашина поїхала б додому вже після першого етапу.
В своєму дебютному матчі збірна ФРН однією лівою здолала турків з рахунком 4:1. У наступній грі манншафт потрапила під угорський каток. Рахунок 3:8 міг бути ще більш принизливим для збірної ФРН. Гербергер розумів, що проти Араньчапат йому нічого ловити, а тому вирішив виставити на матч дублерів. Щоправда, в цьому поєдинку він не обійшовся без свого "сина" Фріца. Німецькі вболівальники по завершенню матчу хотіли лінчувати Гербергера. Близько 30 000 фанатів приїхали в Базель для того, щоб підтримати свою команду та сподівалися на те, що манншаф чинитиме достойний опір непереможним угорцям. А Гербергер підклав їм таку свиню. Проте Зепп знав, що робив. Він для себе відзначив деякі недоліки угорського механізму та записав команді в плюс те, що вона забила три м’ячі у ворота Грошича. До того ж, Вернер Лібріх травмував в цій грі Ференца Пушкаша, який, зрештою, зміг зіграти у фіналі, проте був лише власною блідою тінню. Наслідки підкату Лібріха давалися взнаки.
Напередодні вирішального матчу з тими ж турками, щоб налаштувати команду на поєдинок, Зепп просто зачитав своїм футболістам деякі з листів, які він отримав від "вдячних" вболівальників після угорського погрому: "Якщо тренер не знає, що в таких випадках йому слід робити, то ми підкажемо. Йому потрібно купити мило та шнурок та повіситися на найближчому дереві. Вішатися слід так, щоб шнурок в подальшому ще можна було використати. Цей зрадник – Гербергер – більше не може називати себе німцем", – писали розлючені фанати. Незабаром тон листів змінився на 180 градусів. Збірна ФРН легко подолала турецький бар’єр. У чвертьфіналі на них чекали грізні югослави. Зепп Гербергер передбачливо поселив взірцевого спортсмена Фріца в одному номері з зірвиголовою Гельмутом Раном. Перед першим матчем плей-офф Гельмут не давав спокою Вальтеру, просячи його, щоб той переговорив з шефом та переконав його поставити форварда на гру з югославами. Фріц вмовив Гербергера зробити ставку на Рана і той не підвів. Гельмут на 85-й хвилині вбив останнього цвяха в югославську домовину, зафіксувавши остаточний результат – 2:0.
В півфіналі жереб знову зіграв на руку німцям. Замість угорців чи уругвайців їм підвернулися австрійці. До того ж, погода була Вальтерівська. Під акомпанемент дощу Фріц чудово диригував своїм оркестром, приклавши ногу до усіх 6 м’ячів збірної ФРН. І ось, 4 липня, несподівано для всіх, манншафт грала у фіналі. Проте ще більша несподіванка сталася під час самого матчу. За рахунку 0:2 Вальтер повів своїх партнерів на штурм угорських воріт. Дуже швидко збірна ФРН відновила статус-кво. В другому таймі німецька оборона трималася з останніх сил, а голкіпер Турек удостоївся від німецького коментатора Циммерманна прізвиська "бог". Угорці наприкінці поєдинку проґавили смертельну контратаку, яку влучним ударом завершив Гельмут Ран. Так, сенсаційно для всіх, Фріц Вальтер підняв над головою приз Жюля Ріме, а гравці німецької збірної на руках винесли з поля Зеппа та Фріца. Вони прекрасно розуміли, кому найбільше зобов’язані своїм тріумфом. Авторитетний історик Йоахім Фест відзначив роль Вальтера для становлення нової німецької держави: "Я вважаю Фріца Вальтера ментальним батьком-засновником ФРН".
Після того, як бутси Людини дощу опинилися на цвяшку, він спробував себе в якості тренера Алсенборна, команди з невеликого села неподалік Кайзерслаутерна, в якому тоді оселився. Дебют Вальтера в новій іпостасі шокував усіх. Скромному Алсенборну забракло одного очка для виходу в Бундеслігу. Незважаючи на такий успіх, Вальтер вирішив попрощатися з тренерською кар’єрою. Електрична тренерська лава підривала здоров’я Фріца. З часом він вже навіть не міг дивитися футбольні матчі, так як занадто сильно нервував. Переглядала ігри його дружина, яка потім йшла до кімнати, в якій сидів Фріц, та розповідала йому про перебіг футбольних баталій. Вальтер завжди брав активну участь у різноманітних соціальних проектах. Він допомагав колишнім ув’язненим повернутися до нормального життя. В 1985 році в знак визнання заслуг Фріца для рідного міста та футбольного клубу, стадіон Кайзерслаутарна "Бетценберг" перейменували на його честь.
Вальтер зробив ще одну послугу для Кайзерслаутерна. Саме завдяки йому це невеличке місто отримало право на проведення матчів ЧС 2006 року, обставивши навіть Бремен. Наприкінці життя Вальтер зізнавався, що в нього залишилась ще одна мрія . "Я хочу подивитися матч чемпіонату світу в Кайзерслаутерні". На жаль, ця мрія так і не здійснилася. Він помер 17 червня 2002 року. У 2004 році УЄФА проводила опитування з метою визначення кращого гравця 50-річчя в історії кожної європейської збірної. Англійці обрали Боббі Мура, шотландці – Деніса Лоу, італійці – Діно Дзоффа. Хто переміг в Німеччині? Ви, мабуть, подумаєте, що це був Франц Бекенбауер, Герд Мюллер чи Уве Зеелер. Та це не так. Найбільше голосів німці віддали Фріцу Вальтеру.
В червні 2006 року стадіон, названий на честь героя Берну, приймав перший матч чемпіонату світу. В ньому зустрічалися збірні США та Італії. Ця гра видалася досить символічною, якщо пригадати подробиці життя Фріца. В цей день над Кайзерслаутерном стояла безхмарна погода, зовсім не така, яку любила перша німецька футбольна ікона.
Володимир Войтюк, Football.ua