Король Кан, який ненавидів програвати
В останньому турі чемпіонату Німеччини сезону 2000/01 Баварії, щоб взяти черговий чемпіонський титул, було достатньо нічиєї. З перших хвилин виїзного матчу з Гамбургом ротен затіяли небезпечну гру. Мюнхенці не надто активно йшли вперед і думали лише про те, щоб не пропустити. У паралельному матчі головний суперник Баварії, Шальке, впевнено перемагав 5:3. Проте ця вікторія нічого не давала гельзенкірхенцям, адже в Гамбурзі на табло світилися нулі. І ось настала 89-та хвилина. На навіс Марека Гайнца відгукнулися форвард Гамбурга Сергій Барбарез та захисник Баварії Патрік Андерссон, який до цього епізоду претендував на титул MVP матчу. Однак цього разу швед не встиг, і боснієць з шести метрів розстріляв Кана.
Баварії почали ввижатися привиди барселонського фіналу Ліги чемпіонів. Щоправда, Олівера ніколи не хвилювали такі дурниці. Він продовжував вірити в позитивний результат. Дізнавшись в арбітра, що той додасть три хвилини, голкіпер заверещав на партнерів: «Вперед, у нас ще багато часу! Граємо до кінця! Футбольний бог нас одного разу жорстоко образив, сьогодні це не повинно повторитися». Оттмар Гіцфельд також не втрачав оптимізму: «Поразка в Барселоні навчила нас, що в доданий час гри все є можливим».
Через три хвилини після гола Барбареза, телевізійний репортер повідомив керівництво Шальке, що матч в Гамбурзі завершився. На стадіоні розпочалося грандіозне святкування. Тисячі фанатів вибігли на поле, футболісти танцювали на газоні, а генеральний менеджер гірників Руді Ассауер плакав від щастя. Шальке нарешті здобуло омріяний титул, на який воно чекало з 1958 року. Однак репортер помилився. Матч в Гамбурзі все ще тривав. На третій хвилині доданого часу голкіпер червоноштанників взяв в руки м’яч після пасу від партнера. Суддя призначив вільний удар точно по центру штрафного майданчика Гамбурга, за якихось 8 метрів від лінії воріт.
Фінальну крапку в сезоні захотів поставити… Кан. «Я був настільки заведеним, що побіг до воріт Гамбурга та крикнув до Еффенберга: Штефан, дай мені пробити! Еффенбергу моя пропозиція не припала до смаку: «Ти що, псих? Забирайся геть! Проб’є Патрік Андерссон, у нього найсильніший удар», – розповідав Кан. Сказано – зроблено. Еффенберг покликав до себе шведа і сказав: «Вгати м’яча з усієї сили в сітку». Андерссон так і зробив. Еффенберег відкотив йому сферу, а швед розстріляв ворота. Коли Кан побачив як м’яч влітає в сітку воріт Гамбурга, він помчав не до колег, щоб святкувати з ними титул, який їм приніс удар Андерссона. Титан побіг у напрямку кутового прапорця. Він вирвав його з землі впав на плечі та почав божевільно розмахувати своїм трофеєм.
Олівер Кан народився в 1969 році в Карлсруе. Його батько Рольф, уродженець Латвії, був хорошим футболістом. Він грав на позиції півзахисника за Карлсруе. Коли Оліверу виповнилось 6 років, тато привів його на клубну базу. Природно, що хлопець хотів в усьому наслідувати свого батька і робив свої перші кроки в футболі як півзахисник. Майбутнє Кана змінив один подарунок. «Дідо купив мені чудовий подарунок – воротарський светр, на якому красувався автограф Зеппа Маєра.
В середині 1970-х збірна Німеччини та Баварія просто не помічали суперників. І одним з лідерів цих команд був Зепп, який тоді вважався кращим голкіпером світу. Коли дідусь дарує тобі настільки цінний светр, у тебе немає іншого вибору, як одразу одягнути його. Я хотів зробити йому приємне і наступного дня став на ворота. Я думав, що одного дня дідові вистачить, а потім я повернусь в поле. Проте я помилився. Мені сподобалось бути голкіпером. Відтоді я ніколи не покидав ворота. Так один день перетворився на ціле життя», – згадував Кан.
Успішно пройшовши всі молодіжні команди Карлсруе, Олівер отримав свій шанс в сезоні 1987/88. Основний голкіпер Александер Фамулла пропускав матч через дискваліфікацію. Тому наставник Карлсруе вирушив довіритись новачку. Перший млинець виявився глевким. Кельн на домашньому стадіону відвантажив в ворота дебютанта 4 м’ячі. Попри такий конфуз, Кан не вважав свою гру настільки кепською. «У жодному з голів немає моєї вини. Думаю, що Александер теж не зміг би нічого вдіяти з цими ударами. Звичайно ж, це не той дебют, на який я розраховував. Але якщо глянути на самі голи, то мені не має в чому себе звинувачувати. Як для першого матчу, все склалося не настільки катастрофічно».
У наступному матчі Карлсруе програло Вердеру 0:2. В тренерського штабу KSC знову виникло багато питань до гри юнака. Саме тому Олівер надовго засів на лаву. Тепер він вважався не другим, а третім голкіпером команди. Проте Кан ніколи не здавався. Й через три роки витіснив Фамуллу з воріт Карлсруе. «Коли я забронював за собою пост номер 1 в клубі, то спочатку подумав, що досягнув всього, чого хотів. Як показав час, я помилився. На тренуваннях я проливав відра поту й після кожного з них ставав на дещицю кращим. Невдовзі я зрозумів, що немає меж для вдосконалення. Тому я недовго спочивав на лаврах», – пише Кан в автобіографії.
Карлсруе ніколи не ловило з неба зірок й вважалося типовим клубом-ліфтом, який курсував між Першою та Другою Бундеслігою. Все змінив прихід амбітного наставника Вінфріда Шефера і те, що ворота команди захищав непробивний голкіпер, який, до того ж, прогресував фантастичними темпами. Наскільки великим був фактор Олівера, красномовно свідчить статистика. В трьох повних сезонах майбутнього Короля Кана (1991-94), Карлсруе фінішувало восьмим і двічі шостим. А ось до ери Олівера, клуб у попередніх 15 чемпіонатах в Бундеслізі жодного разу не піднімався вище десятого місця.
В сезоні 1993/94 Карлсруе гучно пошуміло в Кубку УЄФА. Під час вражаючого походу KSC Європою на Кана звернула увагу не лише Баварія, а й чимало інших топ-клубів. У першому ж раунді Карлсруе потрапило на суперника, якого аж ніяк не назвеш хлопчиком для биття – на нідерландський ПСВ. У напруженій боротьбі німці здолали принципових суперників 2:1 вдома, а на виїзді Кан зумів втримати свої ворота на замку. В другому раунді Карлсруе здобуло свою найбільш пам’ятну перемогу в історії. Вдома Валенсія однією лівою здолала німців 3:1. Кажани прилетіли в Карлсруе, як на туристичну прогулянку. Однак, не так сталося, як гадалося. KSC видало матч, який залишився в історії як «Чудо на Вільдпаркштадіон». Німці знищили Валенсію 7:0.
У наступному протистоянні з Бордо події розвивалися за звичним сценарієм. Вдома Бордо перемогло 1:0. До речі, розмочила Кана головна зірка жирондинців, якій пророкували велике майбутнє. Цього разу нострадамуси не помилились, адже цим гравцем був Зідан. А на «Вільдпаркштадіоні» Кан знову вийшов сухим з води, а партнери відправили у ворота французів 3 голи.
У чвертьфіналі Карлсруе вирвало в Боавішти путівку в півфінал. До речі, в домашньому матчі Олівер знову не пропустив. У півфіналі казка Карлсруе закінчилась. Німці програли ще одній Попелюшці – австрійському Казино. Кан не зрадив собі і знову в одній з ігор зробив кліншіт. Щоправда, цього разу цей матч припав на виїзд. А вдома Карлсруе після нульової нічиї зіграло 1:1. Пропущений домашній гол коштував KSC виходу в фінал.
У липні 1994 року Кан став найдорожчим воротарем Бундесліги: Баварія не пошкодувала за нього 4,6 мільйонів марок. Керівництво ФК Голлівуд сподівалося, що новачок зможе гідно замінити Раймонда Ауманна. «Багато гравців переходило з Карлсруе в Баварію і чудово проявили себе у складі ротен (так, у 1992 Мехмет Шолль прослідував за цим маршрутом). Тому наприкінці 1993 року Улі Генесс зателефонував мені та запитав, чи я не хочу перейти в Баварію. Для мене це була пропозиція, від якої я не міг відмовитись. Проте я вже не нагадував того хлопчика Олі, який колись підстрибував від щастя, замінивши Фамуллу. Перехід в Баварію не означав для мене підкорення спортивного Олімпу. Я бачив багатьох німецьких гравців, які перейшовши в лави мюнхенців, говорили, що досягли всього, чого хотіли. Для мене ж трансфер в Баварію був лише початком всього», – розповідав Олівер.
Цікаво, що першим наставником воротарів, з яким Кан працював в свої перші баварські сезони був Маєр, светр з автографом якого кардинально змінив життя майбутнього Титана. «Переходячи в Мюнхен, я вважав себе топ-голкіпером. Але вже після кількох тренувань з Зеппом я зрозумів, що існує зовсім інший рівень воротарської майстерності, до якого мені, як до неба. Труднощі мене ніколи не лякали. Закотивши рукави, я взявся за роботу», – згадував Олі.
Так само, як і в Карлсруе, Кану знадобилося кілька років, щоб досягнути успіху. Травма хрестоподібної зв’язки в сезоні 1994/95 залишила його поза грою на 5 місяців. Без Кана ФК Голлівуд не вражав і посів ганебне 6-те місце. У наступному чемпіонаті Баварія почала нагадувати себе. Проте їй довелося задовольнитися сріблом, оскільки тоді в Бундеслізі правила бал фантастична дортмундська Боруссія Оттмара Гіцфельда.
В сезоні 1996/97 вже ніхто не зміг зупинити ФК Голлівуд, і для того, щоб стати чемпіоном, Баварії було достатньо в заключному турі перемогти вдома Штутгарт. Олівер видав чергову виставу, витягнувши кілька мертвих м’ячів. Його натхнення гра допомогла Баварії здобути таку потрібну перемогу. Олівер нарешті підняв над головою чемпіонську салатницю. А фанати ще довго святкували тріумф, якого вони чекали довгих три роки. «Спочатку в Баварії в мене нічого не виходило. Це було дивне явище, яке переслідувало мене протягом всієї кар’єри. Траплялися такі моменти, коли хтось інший сказав би: «З мене досить. Я більше не можу продовжувати ці безнадійні спроби». Проте я завжди вважав себе одним з кращих воротарів світу, і ця думка завжди гнала мене вперед та допомагала в найважчі часи. Це дозволило мені не втратити надію та завжди мати неймовірну жагу до перемог», – зізнавався Титан в одному з інтерв’ю.
Кан продовжував вдосконалювати свої нелюдські рефлекси. Він став одним з вожаків команди, поряд з такими легендами як Лотар Маттеус і Юрген Клінсманн. Воротар Баварії завжди виділявся на полі не лише завдяки нереальним сейвам, а й завдяки своїй божевільній поведінці, яку сам Олівер охрестив «позитивною агресією».
В матчі з Боруссією він ледь не покусав форварда дортмундців Хайко Херрліха. «Від самого початку матчу я намагався спровокувати Кана. Я постійно його штовхав так, щоб не бачив арбітр. Я не лише бив Олівера, а й забивав голи. Мій перший м’яч перервав рекордну суху серію Кана. А пропустивши другий гол від мене, Олівер пустився берега. Він підійшов до мене впритул і вперся носом мені в шию. Я подумав, що Олі мене вкусить, але в останній момент він передумав. В душі я святкував, адже змусив самого Кана показати слабкість та гнів», – розповідав Херрліх в одному з інтерв’ю. В тому ж матчі розлючений Титан ледь не зламав Шапюїзу диким ударом з арсеналу кунг-фу.
На цьому «подвиги» Олівера не закінчились. Мірослав Клозе дістав від нього в носа, а під час матчу з Баєром Кан хотів задушити Томаса Брдаріча. Форвард зізнався, що тоді він по-справжньому боявся за своє життя. Коли великий та жахливий Олівер довідався про ці слова Томаса, то саркастично зазначив: «Футбол – це чоловіча гра».
Навіть партнери по Баварії не уникнули люті Кана. Не вірите, запитайте в Самуеля Куффура та Андреаса Герцога, яким добряче дісталося від голкіпера. Якось Шолль щиро зізнався: «В цьому житті я боюся лише двох речей: війни і Кана». «Чому я часто такий дикий під час матчів? Я хочу показати своїм партнерам, що повністю віддаюся грі. Я хочу, щоб вони брали з мене приклад. Але ще краще, якщо моя ненормальна поведінка допоможе залякати суперників. Ви називаєте мене божевільним. Я й не заперечую. Однак думаю, що божевільним можна назвати будь-якого голкіпера. Хто ще може стояти на воротах, дозволяти лупити себе м’ячем в обличчя чи в живіт, і думати, що це чудово?», – пояснював Олі свою «позитивну агресію».
Фанати Баварії обожнювали Кана за його невинні витівки. Вони знали, що він готовий пожертвувати життям заради ротен. Вболівальники дали йому чимало ефектних прізвиськ: «Титан», «Король Кан», «Vol-Kahn-o». Фанати ж інших клубів висміювали схибленого Олівера. Про те наскільки вболівальники чужих клубів ненавидять його, голкіпер переконався в квітні 2000 року під час матчу з Фрайбургом. Якийсь снайпер поцілив в скроню Кана м’ячиком для гольфу. Олівер знову нагадував вулкан, але попри те, що голкіпер стікав кров’ю, він рвався на поле. Медикам вдалося вгамувати розлюченого Олівера. Його нашвидкуруч підлатали й Кан повернувся в гру. Наш герой став MVP цього поєдинку. Баварія з 17-ї хвилини грала в меншості, однак численні хвилі атак Фрайбурга розбилися об скелю на ім’я Олівер. Натхнення гра скривавленого Кана допомогла Баварії вирвати перемогу, яка наблизила мюнхенців до чемпіонського титулу.
Попри більш ніж 20-річну кар’єру, найбільш знаковим для Титана став період з 1999 по 2002. Спочатку Кану розбили серце в Барселоні. Мабуть, Ви всі пам’ятаєте той матч. Коли мюнхенці за 102 секунди примудрилися пропустити двічі й віддали Кубок чемпіонів, який вони вже начебто тримали в руках. Після першого пропущеного м’яча, Олівер намагався переконати Колліну, що Шерінгем забив з офсайду, але італієць залишився невблаганним. А пропустивши вдруге, Олівер, як і всі мюнхенці, втратив голову і не розумів, що коїться.
23 травня 2001 року Баварія сподівалася нарешті поховати привидів минулого та взяти Кубок чемпіонів, який у неї вкрали в доданий час. Незважаючи на перевагу в матчі з Валенсією, Баварія не змогла реалізувати свої численні нагоди, й для визначення переможця довелося бити пенальті. Фанати мюнхенців боялися лотерей, адже вони чудово знали, що Кан ніколи не міг нічого вдіяти з одинадцятиметровими. У 2008 році німецькі футбольні експерти віддали йому «почесне» 226 місце в рейтингу спеціалістів з пенальті, які виступали в Бундеслізі (останню сходинку посів один з тренерів Олівера, Зепп Маєр).
За півроку до фіналу Ліги чемпіонів мюнхенці, програвши серію пенальті, вилетіли з Кубка Німеччини від Магдебурга, який виступав в четвертому дивізіоні. У цій лотереї Титан не мав жодного шансу, щоб відбити хоча б один удар. Навіть партнери по команді не вірили в Кана. Мехмет Шолль згадував: «Коли суддя призначав пенальті в наші ворота, я одразу йшов в центр поля». Однак статистика і зневіра одноклубників не мала жодного значення того весняного дня в Мілані. Кан знав, що йому під силу вибороти для команди такий жаданий трофей.
Спочатку серія пенальті відбувалася згідно зі сценарієм. Першим до м’яча підійшов півзахисник Баварії Пауло Сержіо і відправив кулю в міланське небо. А Мендьєта і Кар’ю не залишили Кану жодного шансу. Проте Олівер не читав сценарій і в критичний момент знайшов в собі сили перевернути хід серії пенальті на 180 градусів. «Я сказав собі: «Якщо хочеш здобути цей клятий кубок, роби те, що завжди. Кидайся вправо», – згадував Титан.
Коли пробив Захович, Олівер кинувся в правий кут і хоча це був хороший удар, він парирував удар словенця. Наступним ударом Андерссон звів нанівець всі зусилля Кана. Титану знову довелося перемогти себе й потягнути чергове пенальті. Кан хотів вкотре кинутись вправо, але чомусь цього не зробив. Коли Карбоні почав розбіг, голкіпер видавався приклеєним до лінії воріт. Зрештою Олівер вирішив кинутися вліво, але не встиг цього зробити. І тут Фортуна вирішила віддати йому борг за фінал 1999 року. Карбоні пробив точно по центру, а Кан зумів перевести удар в перекладину. Воротар Баварії зловив м’яча в руки та ледь на радощах не роздушив його. Після шести ударів рахунок в серії залишався рівним. Сьомим пострілом Томас Лінке пошив Каньїсареса в дурні. Потім до м’яча підійшов Маурісіо Пеллегріно і пробив з усієї сили. Кан вирішив знову кинутися вправо та відбив сферу кулаками. Олівер миттєво піднявся та побіг до партнерів. Він таки здобув для Баварії титул, на який команда чекала довгих 25 років.
«Біль від поразки в фіналі 1999 був настільки глибоким, що я відчував його протягом двох років, поки ми не виграли Кубок чемпіонів. Перемога була ще солодшою через те, що по дорозі до титулу ми вибили Манчестер Юнайтед», – згадував щасливий тріумфатор. Крім вухатого, Кан згодом отримав нагороду Fair Play від УЄФА. Так чиновники відзначили джентльменський вчинок Олівера, який після серії пенальті заспокоював голкіпера Валенсії Сантьяго Каньїсареса: «Я чудово усвідомлював, що він відчував в той момент, тому що за два роки до цього програв фінал Ліги чемпіонів. І я добре знав, що відчуває воротар. Він відбив два чи три пенальті, але все ж програв. Я знав, через що він пройшов», – пояснював Кан.
Вже через рік Олівер опинився на місці Каньїсареса. У фіналі чемпіонату світу 2002 року він зазнав однієї з найбільших прикрих поразок в своїй кар’єрі. Після жахливого Євро-2000, коли Німеччина примудрилася не вийти з групи, на азіатському мундіалі ніхто на неї не ставив. Щоправда, букмекери забули, що ніколи не можна недооцінювати манншафт. Кан, наче Сізіф, котив камінь нагору і майже впорався з практично нереальним завданням – зробити кращою командою світу одну з найгірших збірних в історії Німеччини. Олівер робив все, що міг і навіть більше. Так, він не пропускав в плей-оф аж до фіналу.
Тренер манншафт Руді Феллер зазначив: «Ми знали, що для того, щоб добитися успіху на японських та корейських полях нам буде потрібний фантастичний Кан. І слава Богу, що на цьому турнірі він демонструє свою найкращу гру». Süddeutsche Zeitung саркастично зауважила: «На цьому турнірі Феллер використовує оригінальну тактику – один в лінію ззаду. Тобто вся стратегія манншафт полягає в сподіваннях на те, що Кан вкотре не пропустить»
На жаль, у фіналі німецький Сізіф упав під вагою нереально важкого бразильського каменя. Головну страву мундіалю 2002 подавали як протистояння між Каном, людиною з тисячею рук, та вбивчим Роналду, який у попередніх матчах забив 6 голів. «У Вас може бути 99 фантастичних ігор, але Ви можете помилитися в одній, і вона буде тією єдиною, яку Ви пам’ятатимете. Помилка в фіналі була в 10 разів гіршою за будь-яку помилку, які я робив. Коли я випустив м’яч після удару Рівалдо, а Роналду відправив його в сітку воріт, я одразу зрозумів, що ця помилка буде мучити мене до кінця життя. Те, що я грав з травмою двох пальців аж ніяк мене не виправдовує. Пальці тут ні до чого. Через мою помилку ми втратили шанс стати чемпіонами світу. Те, що мене назвали кращим гравцем турніру аж ніяк не зменшило мій біль. Як можна назвати MVP чемпіонату світу того, хто провалив головний матч», – розповідав спустошений Кан.
«У фіналі азійського мундіалю голкіпер подарував один з найемоційніших епізодів в історії чемпіонатів світу. Після фінального свистка зламаний Олівер сів біля штанги і, мабуть, вперше в кар’єрі вся Німеччина шкодувала Кана. Аж 6 партнерів підійшли втішити голкіпера, згодом до них приєднався Феллер та навіть арбітр Колліна і капітан бразильців Кафу.
Наступного дня, коли збірна Німеччини приземлилася в Франкфурті, її мовчки зустрічали десятки тисяч фанатів. Але після того, як з літака вийшов Кан, натовп вибухнув оплесками. Спочатку Олівер подумав, що це якийсь поганий жарт. Проте через кілька секунд Кан зрозумів, що вболівальники щиро вітають його. Тоді король підняв вгору перев’язану долоню та прийняв аплодисменти. Для людини, яка ненавиділа програвати, це був найбільш іронічний момент в кар’єрі», – пише Улі Гессе в книзі «Tor!»
На жаль, за майже 900 матчів Кан так і не зміг забити жодного гола. Хоча він неодноразово намагався засмутити своїх колег. Найкращий шанс Титан не використав у лютому 2002 року під час матчу з Енергією, коли Томіслав Піпліца не дав йому реалізувати пенальті. В березні 2001 року нав’язливе бажання забити м’яч коштувало Кану вилучення. Наприкінці матчу проти Ганзи він пішов на подачу кутового і відправив рукою м’яча в сітку воріт. Суддя оцінив руку Бога жовтою карткою, яка виявилася для Кана другою. Потім Олівер віджартовувався: «Я думав, що воротарю можна грати руками в штрафному майданчику».
2 вересня 2008 року Кан зіграв свій останній матч. Король прощався з футболом під акомпанемент заповненої вщерть «Альянц Арени» та хіта Андреа Бочеллі «Time to Say Goodbye». «Я не міг просити більшого за всі ці роки. Я вдячний своєму тілу, що воно змогло витримати так довго, і мені вдалося відсвяткувати стільки тріумфів в такому великому клубі, як Баварія. В мене було дуже багато яскравих перемог, але також були не менш розчаровуючі поразки. І не завжди мої найемоційніші моменти пов’язані зі здобуттям трофеїв. Часто я отримував неймовірне задоволення від всіляких дрібниць».
Володимир Войтюк, Football.ua