Football.ua

Італійський бітл: солодке, але трагічне життя Луїджі Мероні

Матеріал Володимира Войтюка про гравця збірної Італії, який трагічно пішов з життя у віці 24 років.
31 July 2020, 06:56
Чтиво

Власну свободу я ціную понад усе. Моя справжня професія – художник.

Луїджі Мероні.

15 жовтня 1967 року, 19-річний студент Аттіліо Ромеро, пристрасний тіфозі Торіно, який міг похизуватися абонементом на всі домашні матчі Гранатових, насолоджувався відчуттям швидкості. Юнак думав, що 15 жовтня – найкращий день в його житті. Адже Аттіліо нарешті отримав права, а батько зробив йому чудовий подарунок, придбавши новий автомобіль. Як і кожен фанат Торіно, Ромеро обожнював Мероні. Вдома в Аттіліо висів величезний плакат з зображенням Метелика. До речі, студент навіть встиг прикрасити свій автомобіль величезним фото кумира. Ромеро був практично сусідом Мероні, їхні будинки розділяли лише 13 номерів. Як і кумир, студент носив довге волосся. Якось фанати Ювентуса переплутали Аттіліо з Джіджі та почали кричати до нього "Підстрижись! Підстрижись!" Сьогодні Ромеро мав ще один привід для святкування, в останньому матчі Торіно впевнено перемогло Сампдорію 4:2. Аттіліо, який був на сьомому небі від щастя, лише в останню мить помітив чоловіка на дорозі. Так, 15 жовтня 1967 року стало найчорнішим днем в житті Ромеро.

Мероні народився в 1943 році в Комо. Першим "стадіоном" Луїджі став невеликий пустир площею в якихось 60 квадратних метрів. Саме там Джіджі відпрацьовував свій віртуозний дриблінг та ефектні постріли. В 1945 році в сім’ю прийшла стара з косою і забрала тата. Мамі довелося самотужки дбати про трьох дітей. Джіджі вирізнявся гіперактивністю й обожнював футбол. Але цим коло зацікавлень юнака не обмежувалось. Він любив поезію, джаз та досить непогано малював. До того як розпочати футбольну кар’єру, хлопець працював на швейній фабриці, котра спеціалізувалася на виробництві шовкових краваток.

Мероні був худим, швидким, невисоким, а його ноги нагадували сірники. Але це не заважало Джіджі геніально грати в футбол. Мероні дебютував в Комо, яке виступало в Серії В, в сезоні 1960-61. Тоді Джіджі зіграв лише один матч за рідну команду. А ось в наступному сезоні Мероні став повноцінним футболістом основи, провівши 24 матчі. Щоправда, це не надто відбилося на результатах команди – Комо ледь не вилетіло в Серію С. Однак скаути Дженоа, колись видатного клубу, який тоді  нарешті повернувся у вищий італійський дивізіон розгледіли дивовижний талант Джіджі. Генуезці не пошкодували за юнака 40 мільйонів лір.

Легенда італійської футбольної журналістики Джанні Брера описував стиль гри Мероні як бунтарський та поетичний. Він забивав красиві, фантастичні голи, а своїми тонкими ногами робив з опонентами все, що хотів. Завдяки шедеврам, які Джіджі створював на полі, новачок миттєво став ідолом тіфозі Дженоа. Вони заповнювали трибуни, сподіваючись побачити його неймовірний дриблінг, спринтерські забіги та фантастичні голи. Але, як відомо, навіть на сонці бувають плями. В 1963 році Мероні став героєм допінгового скандалу. Джіджі не з’явився на обов’язкових тестах, котрі мав здати після заключного туру Серії А. Згодом він виправдовувався, що просто забув поїхати в готель, щоб здати проби. Однак практично ніхто не повірив Джіджі. В трьох інших футболістів Дженоа, в яких була краща пам’ять, тести показали наявність амфетаміну. Мероні ще вийшов сухим з води, адже його дискваліфікували лише на 5 матчів. 

У 1964 році Джіджі за 300 мільйонів лір перейшов в Торіно. Привиди Суперги почали нарешті зникати і Гранатові знову мріяли про скудетто. Тоді Биків очолював сам Нерео Рокко. Один з батьків катеначо гарантував залізний захист. Але для перемог він потребував трішки магії. Саме тому Нерео й підписав чарівника Джіджі. На початках справи юнака в Турині не клеїлися. Він ніяк не міг виправдати величезні очікування фанатів – Мероні не забивав в перших 13 матчах в гранатовій футболці. На чортовій дюжині ця чорна серія нарешті звершилась. Мероні відкрив свій бомбардирський рахунок в Торіно в матчі проти Наполі. Луїджі бороздив правий фланг, але також комфортно почувався в центрі поля. А з допомогою свого магічного дриблінгу він з легкістю проривався в штрафний майданчик суперників. Один зі своїх найвідоміших голів Мероні забив в березні 1967 року на "Сан Сіро". М’яч Джіджі поховав Інтер, який у власному лігві не програвав більше трьох років. Це той випадок, коли краще один раз побачити, аніж 100 разів прочитати.

"Про мене кажуть, що я трішки божевільний. Можливо й так, саме тому я забиваю такі голи – роблю божевільні речі, щоб бісити своїх опонентів та веселити глядачів", – прокоментував цю красу Джіджі. Він завжди грав зі спущеними гетрами, а за оригінальний стиль бігу Мероні охрестили Гранатовим Метеликом. Попри мирне прізвисько, зупинити італійського віртуоза було вкрай непросто. Захисники суперників часто брутально валили Джіджі на газон. Але це їм не надто допомагало. Мероні, як ні в чому не бувало, швидко піднімався та продовжував тероризувати опонентів. Своїм кумиром Метелик називав вбивчого форварда Ювентуса Омара Сіворі. Джіджі насолоджувався життям так само, як і аргентинський янгол з брудним обличчям. Недарма Мероні часто називали "італійський Сіворі". В 1960-х Джіджі був справжнім селебріті. Він захоплювався стилем та модою, так само як фанати захоплювалися ним. Метелик жив за власними правилами і його ніколи не цікавила думка оточуючих. Луїджі було тісно в вузьких рамках, які тоді встановило для себе італійське суспільство. Через це бунтівного Мероні критикувало багато пересічних мешканців Апеннін.

Джіджі проявляв свою індивідуальність зокрема через довге волосся та бороду, котрі в часи найбільшої слави Фіделя Кастро та Че Гевари вважалися символом революції та свободи. Тоді цілу Італію охопила дискусія, яка точилася навколо волосся Метелика. В 1963 році, після того як Джіджі отримав виклик в збірну Італії B, тренер Едмондо Фаббрі попросив його підстригтися. Юнак послухав, але цей випадок зачепив півзахисника за живе. Коли в 1965 році, напередодні матчу кваліфікації до чемпіонату світу з Польщею, алленаторе знову попрохав Мероні вкоротити чуприну, той відмовився і пояснив свою позицію на прес-конференції: "Сподіваюся, я вже всім довів що можу добре грати й з довгим волоссям".

Незважаючи на конфлікти з Мероні, тренер віддавав належне своїй капризній зірці: "Він нікого не боїться. Навіть самого чорта". Після провалу Скуадри Адзурри на мундіалі 1966 року (збірна Італії не спромоглася вийти з групи), права преса зробила з Мероні цапа-відбувайла. І це при тому, що Метелик літав лише в одному матчі з СРСР. ЗМІ пояснювали відсутність Джіджі в ключовому матчі з Північною Кореєю тим, що він вкотре відмовився позбутися шевелюри. Таємне стало явним через кілька місяців. Коли Фаббрі написав 14-сторінковий звіт, в якому намагався виправдати катастрофу Скуадри Адзурри. Тренер стверджував, що відмовився від Джіджі в матчі з КНДР через те, що в протистоянні з Радянським Союзом Мероні не виконував його вказівки, а грав вільного художника.

Неприємності Метелика продовжилися й на клубному рівні. Торіно "фантастично" розпочало сезон 1966/67, здобувши лише одну перемогу в дев’яти  матчах. Президенту Орфео Піанеллі довелося вдатися до крайніх мір – він почав затримувати зарплатню своїм футболістам. Рокко стверджував, що Мероні був єдиним гравцем Гранатових до якого тоді не було жодних претензій й він незаслужено страждав через жахливі виступи інших. Мероні ж по-філософськи поставився до цієї неприємної ситуації: "Я впевнений, що в президента є вагомі причини для такого рішення". "Il Tempo" назвала Джіджі Вигнанець, та стверджувала, що, попри високу індивідуальну майстерність, його присутність в збірній лише шкодить команді. За свою оригінальну зачіску та бороду Мероні отримав ще декілька прізвиськ циган, волоцюга, ідальго. Деякі вболівальники називали його Калімеро, на честь мультиплікаційного героя, чорного пташенятка, котре замість головного убору носило розбиту яєчну шкарлупу.

Тіфозі суперників часто співали на адресу Мероні: "Джіджі, Джіджі, йди помий своє жирне волосся! Джіджі, підстрижись!" Метелик так пояснював своє небажання бути схожим на звичайних мешканців Апеннін: "Чому я повинен змінюватися? Я виглядаю так, оскільки мені це подобається. Я не просто пливу проти течії. В мене такий смак". В червні 1967 року "La Stampa" написала статтю, присвячену важливій події "Мероні збрив бороду". Щоправда, Метелик виділявся не лише своєю фантастичною грою та бунтарською зовнішністю. Його гардероб також шокував тодішнє італійське суспільство. Коли Джіджі подорожував зі збірною, зазвичай він виходив з літака у величезних темних окулярах, які носив на кінчику носа. Також Мероні любив химерні капелюхи й провокативні костюми.

Цим скандальні витівки Метелика не обмежувалися. Коли в 1962 році Джіджі грав за Дженоа, він познайомився в одному з припортових барів з розкішною 18-річною блондинкою Крістіаною Удерштадт, італійкою польського походження. Їх бурхливий роман тривав аж до смерті Мероні, хоча вони неодноразово розходилися, наче в морі кораблі. Так, якось Крістіана вирішила вийти заміж за набагато старшого за неї асистента режисера фільму, в якому блондинка зіграла невеличку роль. Цікаво, що Мероні також з’явився на весіллі. Деякі джерела стверджують, що Метелик приїхав, щоб вчинити бійку й таким чином завадити церемонії. А ось сама Крістіана стверджує, що Джіджі прибув на весілля сподіваючись, що вона скаже своєму новому судженому "ні". Але не так сталося, як гадалося Мероні.

Щоправда, Метелику довелося недовго чекати кохану. Любов до гробу протривала лише кілька тижнів і Крістіана знову опинилася в обіймах футболіста. Оскільки пасія Метелика була офіційно одружена, він намагався не афішувати свій роман, адже знав, що йому дістанеться на горіхи від католицького італійського суспільства. Тому Джіджі видавав Крістіану за свою сестру, але природно, що ЗМІ швидко докопалися до правди. Вибухнув гучний скандал. Мероні почали звинувачувати в усіх смертних гріхах. Але Метелик, як завжди, не зважав на те, що про нього говорили інші. На всі закиди він відповідав: "Я кохаю Крістіану. А все інше немає жодного значення".

У 1960-х роках в світі кальчо панувала жорстка дисципліна. Гравці вважалися ледь не власністю клубів. Навіть від зірок вимагали не пускатися берега, дотримуватись дієти, не вживати алкоголю й не палити. Напередодні матчів та після катастрофічних поразок футболістів заганяли на базу, де їх тримали, немов за ґратами. Волелюбний Мероні ненавидів збори і час від часу намагався втекти з "в’язниці", щоб побачитися зі своєю коханою Крістіаною, зокрема коли матчі відбувалися в Мілані (блондинка пішла на підвищення й тепер працювала в одному з барів столиці Ломбардії). Метелик часто влаштовував витівки, які шокували не лише Комо, а й всю Італію. Якось Джіджі приїхав на своєму новенькому спортивному авто на головну площу рідного міста. Він вийшов з машини та почав вигулювати курку, яку тримав на поводку. На цьому шибайголова не зупинився. Джіджі пішов в напрямку чарівного озера Комо, де намагався одягнути курку в плавки. Природно, що ця затія завершилась фіаско. Мероні так пояснював свій перформанс: "Я не розумію, чому стільки галасу навколо цієї події? Інші люди мають собаку, я ж маю курку. Чому я не можу її вигулювати?"

Влітку 1967 року Ювентус запропонував за Мероні астрономічні 750 мільйонів лір, а президент Торіно Піанеллі не зміг опиратися спокусі, та погодився продати Метелика. Коли інформація про продаж головної зірки Гранатових розлетілася містом, розлючені фанати биків вийшли на вулиці. Своєрідними мулетами для них стали резиденція Аньєллі та будинок Піанеллі. Сотні працівників FIAT погрожували страйком, якщо Метелик закрутить роман зі Старою Синьйорою. Піанеллі намагався виправдати трансфер Джіджі: "Я не бачу в продажі Мероні в Ювентус нічого страшного, оскільки він буде продовжувати захищати честь нашого міста". На вболівальників Гранатових такий "вагомий" аргумент, звичайно ж, не подіяв. Протести та лють фанатів Биків були настільки шаленими, що Піанеллі вирішив не ризикувати та відмовився від продажу свого лідера. Тож новий сезон Торіно знову розпочало з Мероні в складі. На жаль, Джіджі недовго тішитиме фанатів Гранатових своїм мистецтвом.

15 жовтня 1967 року Метелик зустрівся зі своїм одноклубником Фабріціо Полетті в центрі Турина, щоб відсвяткувати перемогу Грантових над Сампдорією. Футболісти  чекали на своїх коханих, щоб вже з ними розпочати одіссею барами столиці П’ємонту. Годинник показував 21 годину. Мероні залишив ключі від свого нового помешкання на вулиці Re Umberto 53 Крістіані і зараз намагався з нею зв’язатися. Проте Джіджі так і не зміг додзвонитися до Крістіани. Припаркувавши авто, гравці вирушили в бар "Замбон", розташований на протилежній стороні вулиці. Мероні мав ще один привід для святкування, адже сьогодні кохана повідомила йому чудову новину. Вона нарешті отримала розлучення.

Джіджі вже почав планувати дату свого весілля. Замріяний Метелик не звернув уваги на те, що занадто близько підлетів до вогню. Ігноруючи пішохідний перехід та світлофор, Мероні й Полетті переходили дорогу, не звернувши увагу, що тут був двосторонній рух. Раптом Джіджі помітив  авто, що наближалося. Щоб уникнути зіткнення з ним він зробив крок назад, але Метелик не зауважив, що з іншого боку на нього мчав Fiat 124. Наляканий водій, намагався загальмувати, однак не встиг. Авто лише зачепило Полетті, а ось Метелику пощастило набагато менше. Фабріціо згодом згадував: "Коли я підняв голову, то Джіджі вже не було". Після надпотужного удару в ліву ногу Мероні підкинуло в повітря і в цьому не було нічого фатального, якби, за жахливим збігом обставин, Джіджі не переїхала інша машина, яка протягнула його 50 метрів. Цей Fiat змогла зупинити лише трамвайна колія. За кермом авто сидів персональний фанат Метелика Аттіліо Ромеро.

Оскільки швидка допомога не поспішала їхати, інший водій, який був причетний до аварії Джузеппе Мессіна завіз обох футболістів до лікарні. З Полетті нічого страшного не трапилось. На жаль, цього не скажеш про Мероні. В Джіджі були зламані дві ноги, таз, також він отримав серйозну травму голови. Лікар зробив наступний прогноз щодо майбутнього Метелика: "Про футбол Мероні доведеться забути, але він повинен вижити".  Однак лікар помилився. О 22:40 один з найталановитіших гравців в історії італійського футболу помер. Мероні було лише 24. Поліція вислухала обох водіїв, які стали одними з винуватців трагедії. Стражам порядку довелося відпустити їх. Футболісти переходили дорогу, де їм заманулося, до того ж, на вулиці було темно хоч в око стрель. Водіям зіграло на руку й те, що вони не перевищували швидкість. Брера, який не надто любив Джіджі, віддав належне Метелику: "Він мав талант від Бога та був символом суспільної свободи в нашій консервативній країні". Цілий Турин оплакував Мероні, не зашились осторонь й фанати Ювентуса. Навіть зеки, які сиділи в місцевій в’язниці " Le Nuove", зібрали кошти на вінок для свого ідола.

В похороні взяли участь вражаючі 20 000 людей. Цю церемонію часто порівнюють з прощанням з гравцями Торіно, які розбилися в авіакатастрофі 1949 року. Церемонію проводив "священик Турина" дон Франческо Ферраудо, який не шкодував теплих слів на адресу Джіджі: "Він не був лише тілом, м’язами і нервами. Не буде перебільшенням назвати Мероні генієм, він мав в собі доброту, відвагу, порозуміння, щедрість". Ферраудо був завзятим шанувальником Джіджі й цінував його велике серце, адже футболіст часто жертвував великі суми на благодійність. Тож Ферраудо намагався виправдати його роман з Крістіаною: "Ці молоді люди жили разом зовсім не в гріху. Адже шлюб Крістіани був анульований. І на Різдво вони планували одружитися". Ферраудо сильно дісталося від колег по цеху, які критикували дона за те, що він взяв участь в похованні "великого грішника". "La Stampa" та інші газети домагалися для дона Франческо заборони проведення богослужінь. В пресі публікувалися листи моралістів, в яких Ферраудо обливали брудом.

Через тиждень після похорону Мероні трапилася одна зі знакових подій в історії Серії А. Торіно вдома приймало Ювентус. Перед дербі над стадіоном пролетів гелікоптер, котрий скинув на газон квіти. Через кілька хвилин їх виклали біля бокової лінії на правому фланзі Гранатових, де традиційно тероризував опонентів Мероні. Матч розпочався з незвичної тиші, нехарактерної для одного з найгарячіших футбольних дербі. Нестор Комбен, друг та одноклубник Метелика за кілька днів до гри підхопив грип. До останнього його участь в протистоянні зі Старою Синьйорою залишалася під питанням. Однак Нестор не міг пропустити цей поєдинок. Він хотів подарувати Метелику скальп Старої Синьйори.

Комбен не кидав слів на вітер. Вже на третій хвилині він запалив одиничку на табло, забивши фантастичним ударом зі штрафного. Нестор побіг до вболівальників, які воскресили стадіон гучними вигуками "Джіджі! Джіджі!" Через чотири оберти секундної стрілки Нестор забиває свій другий гол, заставши зненацька голкіпера б’янконері ударом з наддалекої дистанції. В другому таймі Нестор оформить хет-трик. А Альберто Кареллі, який в цьому матчі грав в футболці з меронівським сьомим номером, зробив контрольний постріл по тілу Ювентуса. Давно Гранатові настільки впевнено не перемагали заклятого ворога. Мабуть, їм цього дня допомагав Мероні. Через два тижні Торіно очолило турнірну таблицю. Це трапилося вперше після того, як найкраща команда в історії Гранатових згоріла в полум’ї Суперги. На жаль, Бики не довго очолювали пелотон. І лише в 1976 Торіно нарешті візьме скудетто.

У 2000 році в Гранатовому царстві трапилася резонансна полія. Клуб отримав нового президента. Ним став фанат Торіно з величезним стажем та шанований адвокат FIAT. На перший погляд в цьому немає нічого кримінального. Але не все так просто. Новим очільником Гранатових став Аттіліо Ромеро, який в 1967 році збив свого кумира. Вболівальники туринців, розчаровані кепськими виступами Биків, часто звинувачували в усіх бідах команди "вбивцю" Ромеро. У 2003 році Крістіана повернулася в Італію, після 22-х років, проведених на Коста-Риці, де вона працювала в готельній сфері. Кохана Мероні дала велике інтерв’ю туринському журналу "Tuttosport". Крістіана розповіла про чудову традицію, яка була в Джіджі – на кожній зустрічі він дарував їй червону троянду. Також вона не шкодувала критичних стріл на адресу Ромеро. Крістіана звинувачувала президента в тому, що він цілковито забув про Мероні. Так, щороку Торіно на день народження Метелика висилало вінок на могилу футболіста, розташовану в Комо. А ось коли Ромеро очолив Гранатових про цей хороший жест чомусь забули. Крістіана додала, що протягом 36 років Аттіліо жодного разу не попросив вибачення в неї чи в родини Джіджі. "Мене не дивує, що Мероні й досі живе в серцях вболівальників. Насправді мене дивує те, як президентом Торіно став саме Ромеро".

Джіджі поступово перетворився на міф. Навколо його постаті крутиться чимало чуток і легенд. Так, Крістіана начебто щороку 15 жовтня клала на могилу Мероні сім троянд. А ось ще одна, на перший погляд неправдоподібна історія, яка насправді є моторошною правдою. Напередодні Різдва 1967 року один безумний фанат Джіджі викопав його труп. Цей ненормальний так пояснював свої дії: "Я не міг повірити в смерть Мероні. Я думав, що в труну поклали його манекен. Темні сили нашіптували мені, що я повинен довідатись правду". Він вирізав печінку Джіджі і 27 грудня приніс її в поліцейський відділок. "Я не зробив нічого кримінального. Просто я мусив переконатися, що Мероні насправді помер", – пояснював свої дії цей хворий тіфозі.

Неподалік від місця трагедії можна побачити величезне фото Метелика, під яким фанати залишають квіти та записки. Коли Торіно здобуло скудетто в 1976 році багатотисячний натовп зібрався в цьому сакральному для вболівальників Гранатових місці. В 2007 за участі президента Биків та Крістіани відкрили новий пам’ятник Мероні. Хоча від смерті італійського бунтівника пройшло вже більше ніж півстоліття, тіфозі Торо досі скандують: "Джі-джі Ме-ро-ні!"