Тренер-новатор на ім'я Арпад Вейс: від скудетто з Інтером до Освенціма
Вони приїхали за Арпадом Вейсом, його дружиною Єленою, сином Роберто та донькою Кларою в ніч з 1-го на 2-ге серпня 1942 року. Вантажівка звернула на центральну площу нідерландського міста Дордрехта. Авто зупинилося біля будинку № 10 на Вифлеємлейн. Офіцери гестапо вийшли з вантажівки та постукали у двері Вейса. Шум розбудив сусідів. Деякі з них ввімкнули світло, інші ж налякано підглядали з-за штор. Те що зараз відбувалося не дивувало їх. Німці часто навідувалися в будинки євреїв. Вейсів завантажили в кузов та кудись повезли.
Вони більше не повернуться в Дордрехт. Арпад давно чекав, що по нього будь-якої миті можуть прийти нацисти. Щоправда, він сподівався, що йому пощастить і цей день не настане ніколи. Проте коричнева чума миттєво ширилася Нідерландами та Вейс розумів, що, починаючи з 10 травня 1940 року, для нього, як і для більшості інших євреїв, які жили в Нідерландах увімкнувся зворотній відлік. Того дня Німеччина напала на країну тюльпанів. Очевидно, що крихітні Нідерланди не змоги нічого протиставити німецькому вермахту й же через п’ять днів країна капітулювала.
Расові закони змусили Арпада кілька років тому покинути Італію. Тепер нацисти швидко насаджували новий порядок в Нідерландах. Вейс відчайдушно намагався знайти вихід, але лише бився головою об стіну. Арпаду пропонували заплатити астрономічну суму за можливість безпечно покинути країну. Спершу життя сім’я Вейсів "коштувало" 20 000, потім 50 000, а влітку 1942 вже 100 000 швейцарських франків. На жаль, Арпаду такі витрати були не по кишені. А ті, хто міг йому допомогти вже давно були в концтаборах чи згоріли в печах крематоріїв.
Арпада почали пресувати 29 вересня 1941 року. Цього дня місцева поліція надіслала в DFC Дордрехт, один з найдавніших клубів Нідерландів, який тренував наш герой, "рекомендаційного" листа такого змісту. "Нам дуже шкода, проте ми радимо вам не панькатися з євреями та негайно звільнити Вейса. Якщо ж ви не дослухаєтеся до наших рекомендацій, то це може мати катастрофічні наслідки для клубу. Щоб через місяць цього смердючого жида не було в команді". Арпаду навіть заборонили відвідувати ігри Дордрехта, не кажучи вже про можливість тренувати.
Президент клубу Ван Твіст не хотів звільняти Вейса, але нацисти не залишили йому вибору: "Вибач, Арпаде, я щиро дякую тобі за роботу. Але ми мусимо розпрощатися. Я б з задоволенням тобі допоміг, однак в мене зв’язані руки", – зізнався президент Вейсу. Він розумів, що усім завдячує Арпаду, проте тепер не міг нічим йому зарадити. Адже не хотів гратися з вогнем. Ніхто не досягав такого успіху зі скромним Дордрехтом, як Арпад. Навіть англієць Джиммі Хоган, один з найвпливовіших тренерів в європейському футболі 1910-20-х.
До приходу Арпада команда постійно боролася за виживання в одній з регіональних ліг Нідерландів, згодом кращі клуби цих дивізіонів визначали чемпіона в плей-оф. Навесні 1939 року Дордрехт, виправдовуючи свій статус команди-ліфта, вкотре опинився на дні турнірної таблиці. Йому був потрібен спаситель і Вайс був ідеальним кандидатом на цю роль. Тоді Арпад намагався знайти роботу в Парижі. Проте ніхто не хотів зв’язуватися з євреєм. Тому він почав засипати всі європейські асоціації листами з проханням дати йому роботу.
Коли Вейс вже махнув рукою на футбол і хотів піти в двірники, на пропозицію тренера відгукнувся Королівський футбольний союз Нідерландів. Карел Лотсі, президент Дордрехта, котрий добре знав фігурою якого масштабу був Арпад, запропонував мадяру очолити його клуб. Він навіть декілька разів особисто приїжджав в Париж, погоджуючи всі деталі угоди з тренером. Зрештою навесні 1939 Вейс очолив Дордрехт. Не дивно, що з таким тренером скромний клуб одразу почав демонструвати неймовірні результати. Президент на перших порах був перекладачем Арпада, допомагаючи наставнику доносити ідеї до гравців. Цікаво, що згодом Карел заплямує свою репутацію співпрацею з нацистами. Він розпочав справжнє полювання на євреїв в нідерландському футболі. Й зупинився лише після того, коли всі клуби стали "расово чистими".
Вейс легко та невимушено врятував команду від вильоту. А в сезоні 1939-40 не лише вивів Дордрехт на п’яте місце, а й зняв скальп з Феєнорда, який через кілька місяців візьме чемпіонський титул. Наступного року команда Арпада знову фінішує п’ятою. Вболівальники клубу вже навіть мріяли про медалі. Вейс кардинально змінив Дордрехт. "Деякі з нас починали розуміти, наскільки він потужний тренер. Ми усвідомлювали, що Вейс мав би очолювати топ-команду, а не наш посередній клуб", – згадував один з гравців Дордрехта. Методи роботи Вейса були революційними для Нідерландів. Він не лише робив великий акцент на фізичній підготовці, а й проводив чимало бесід з гравцями, ділячись з ними нюансами тактики. Футбол в Нідерландах до 1954-го року був наполовину аматорським.
Тож не дивно, що в тактичному плані він відставав від провідних чемпіонатів на десятиліття. За два роки, протягом яких Арпад очолював Дордрехт, він суттєво скоротив цей розрив. Гравці команди стверджували що не знали, що їх тренер єврей. Та й для них це не мало жодного значення, чого не скажеш про нацистів. Зрештою нові господарі Нідерландів досягнули свого й Арпаду вказали на двері. Ван Твіст не покинув свого тренера в біді. Він щомісяця платив йому невеличку зарплатню, проте цих грошей не вистачало. Вейс намагався знайти роботу. Однак ніхто не хотів ризикувати та мати справу з євреєм. З кожним днем тиск на сім’ю Вейсів зростав.
Дружину Єлену змусили нашити зірку Давида на їх одяг. Дітей Арпада Роберто та Клару примусили кинути школу. Євреям заборонялося робити покупки та користуватися громадським транспортом з другої до п’ятої години дня, а з десятої вечора до шостої ранку в місті діяла комендантська година. Кільце навколо Вейса швидко стискалося. Він не міг вибратися з цього зашморгу. І ось 2 серпня в двері Арпада постукали гестапівці. Вейсів перевезли в Вестерборк, транзитний табір, в якому утримуватимуть нідерландську дівчинку Анну Франк, яка опише в своєму щоденнику жахливі подробиці голокосту. 2 жовтня 1942 року сім’ю Вейсів посадять в поїзд, який вирушав на схід. Через день вони приїхали в Козель, де розташовувалася філія Освенціма.
Тут нацисти провели селекцію. Трьом сотням чоловіків наказали залишитися тут і наказали працювати на благо Рейху. Атлетичний Арпад теж опинився серед них. Прощаючись з сім’єю він пообіцяв, що обов’язково виживе та невдовзі вони знову усі будуть разом. Єлена і діти продовжили свій шлях в Освенцім. Вже через кілька годин, після того як Вейси потрапили в пекло, їх відправили прийняти душ. Але з отворів в "душових" йшла не вода, а Циклон Б. Троє найрідніших Вейсу людей померли миттєво. Арпад протримається довше, але цього буде недостатньо, щоб дочекатися визволення Освенціма наприкінці січня 1945. Арпад помер за 12 місяців до цього. Арпад не витримав голоду, холоду, нелюдських мук та того, що за декілька років він втратив усе, чим дорожив.
Усі ці факти відкопав невтомний Маттео Марані, редактор Il Guerin Sportivo, найстарішого спортивного журналу в світі. "Ви знаєте Арпада Вейса?", – повторював я перед десятками чи навіть сотнями людей, яких можна назвати футбольними експертами. Проте вони лише заперечно хитали головами. Більше року це питання мучило мене. Однак чим більше я розумів, що історія Арпада – справжня Terra Incognita, тим сильніше хотів докопатися до істини. Найбільше мене цікавили останні роки життя Арпада. Коли нацисти викинули його з футболу. "Як помер Арпад та його сім’я?", адже про це ніхто не писав". Матеріали, які знайшов Марані, настільки вразили критиків та читачів, що його книга "Від Скудетто до Освенціма" здобула одну з найпочесніших італійських літературних премій. "Через 60 років після смерті Вейса, всі його сліди були загублені. Я не міг зрозуміти, як в Угорщині та й в нас, де футбол – це друга релігія, могли забути Арпада. Адже Вейс був одним з найтитулованіших тренерів свого часу. Його колекції трофеїв могли б позаздрити чимало сучасних наставників, котрі не сходять з перших шпальт. Важко уявити, що хтось з них може раптово щезнути. На жаль, це трапилось з Арпадом", – пише Марані.
Вейс народився в Австро-Угорській імперії 16 квітня 1896 року. Він виріс в Шольті та навчався на юриста в Будапешті, поки його студії не перервала Перша світова. За однією з версій, під час війни хлопця взяли в полон італійські солдати. Після того як світова м’ясорубка нарешті перестала перемелювати свої жертви, Арпад повернувся в Угорщину та працював банкіром, однак юнака завжди магнітом притягував футбол. Тож Вейс став одним з лідерів Тьореквеша (Будапешт) та Маккабі з Брно, де він грав разом з Ференцом Хірзером, першим легіонером, якого підписала Стара синьйора, коли її придбав клан Аньєллі.
Рівень гри Арпада красномовно ілюструє той факт, що він виступав за збірну Угорщини, яка тоді була законодавицею футбольної моди в Старому світі. 4 березня 1923 року під час матчу між мадярами та Скуадрою Адзуррою на нього накинули оком скаути Алессандрії, котрі вирішили підписати лівого вінгера після Паризької Олімпіади. Хоча Вейс їздив у найромантичніше місто світу лише як турист, однак там він перетинався з Белою Гуттманном, ще одним геніальним тренером, який залишив слід в історії футболу (він здобуде два КЄЧ з Бенфікою, а потім прокляне лісабонський клуб). Невідомо наскільки теплими були стосунки між Белою та Арпадом, але думка про те, що вони могли обговорювали тактичні нюанси є дуже інтригуючою.
Італійці дотримали слова й невдовзі після паризьких Ігор купили Арпада. Вже в дебютному матчі Вейс відкрив свій бомбардирський рахунок. Проте далі справи в вінгера не клеїлися. В сезоні 1924/25 він зіграв лише в шести матчах. Арпад почав задумуватися над тим, що треба було залишатися вдома, а не їхати на Апенніни за довгою лірою. Аж тут Арпаду надійшла пропозиція від італійського клубу, який вже своєю назвою привертав увагу легіонерів – Інтернаціонале. Змії легко спокусили Вейса. Й він чудово розпочав в формі нероадзуррі. Однак сонце для мадяра знову недовго гріло. Вінгер отримав жахливу травму, проти якої тодішня медицина могла виявилась безсилою. Тоді Арпад блискавично розробив план Б. Відновлюючись від пошкодження, угорець взяв творчу відпустку та вирушив в Новий Світ, в Уругвай.
Чому саме туди? Все дуже просто. Селесте була найсильнішою командою світу. Вона без жодних проблем нокаутувала всі європейські топ-збірні на Олімпіаді 1924 (уругвайці підтвердять свій статус на Іграх 1928 року та на першому чемпіонаті світу в 1930) році. Що він робив в Уругваї достеменно невідомо. За однією з версій, Арпад саме там вперше зійшов на тренерський мостик, очоливши Амеріку з Монтевідео, котра в подальшому зникне з футбольної карти світу. Арпад розумів, що йому світить футбольна пенсія, тому спробував підстрахуватися й освоїти ази нової професії. Інтер не вірив, що вінгер зможе повернутися на свій колишній рівень, тож мандрівка в Новий світ стала в пригоді Вейсу. Невдовзі він напише одні з найяскравіших сторінок в історії італійського футболу.
Свою тренерську кар’єру угорець розпочав асистентом тренера Алессандрії Аугусто Рангоне. Той був великим шанувальником дунайської футбольної школи. Не лише він обожнював яскравий угорський стиль. Так, в 1935 році 7 з 16-ти клубів Серії А очолювали мадярські тренери. Після кількамісячного "стажування" в Рангоне, Вейс повернувся в Інтер влітку 1926-го. Тоді клуб отримає від фашистського режиму назву Амброзіана. В ті часи дуче та його посіпаки оголосили боротьбу з усім закордонним. Вони накладуть табу навіть на слова іноземного походження. А в назві Інтернаціонале, до того ж, явно вчувалися соціалістичні нотки. Однак якби там режим не називав клуб, скоро вся країна почала іменувати його чемпіоном.
Сезон 1929/30 історичний для італійського футболу. Саме тоді стартувала Серія А. Й Інтер став першим її тріумфатором. У тому сезоні Вейс встановив унікальний рекорд, якому, мабуть, судилося бути вічним. Арпад став наймолодшим тренером в історії Серії А, котрий привів команду до титулу. Йому тоді виповнилось лише 34. Лаври кращого бомбардира турніру здобув 19-річний юнак, в якого повірив Арпад. Хлопця звали Джузеппе Меацца й в тому сезоні він залишив 31 автограф в воротах суперників. Юнак спершу проходив кастинг в клубі, якому належало його серце, в Мілані.
Проте там Джузеппе забракували, сказавши: "Ти худий, мов скелет. Тебе ж вітром носить, як же ти збираєшся проходити голіафів-захисників?". А ось Арпада хлопець купив неймовірною технікою. Й тренер вирішив дати Джузеппе шанс. Вейс розробив для Меацци спеціальну дієту, яка включала щоденне харчування стейками. Хлопець, який до того міг дозволити собі м’ясо лише на великі свята, почав стрімко набирати масу. Арпад також знайшов для юнака унікального спаринг-партнера, з яким він відточував свою унікальну техніку. Цей партнер юнака ніколи не втомлювався. І в цьому немає нічого дивного, адже це була стіна.
Можливо, Вейс не одразу б кинув юнака, який ще не нюхав пороху, в полум’я битви, проте йому допоміг форвард Інтера Фульвіо Бернардіні. Фуффо, котрий згодом зробить успішну тренерську кар’єру попросив наставника перевести його в півзахист, мотивуючи це тим, що там він зможе приносити більшу користь команді. Арпад погодився зі своїм гравцем та сказав: "Добре, я тоді дам шанс хлопцю". Так розпочалася унікальна кар’єра Джузеппе Меацци, можливо, кращого футболіста в історії Італії. Сам Вітторіо Поццо, єдиний тренер, який двічі ставав чемпіоном світу, не шкодував компліментів на адресу Вейса. Алленаторе стверджував, що Інтер Арпада грає в найтехнічніший футбол в Італії. Команді угорця не бракувало й тактичних вмінь. Саме нероадзуррі почали першими на Апеннінах використовувати схему W-M, батьком якої вважається наставник Арсенала Герберт Чепмен. Зважаючи на те, що Арпад та англієць ніколи не зустрічалися й Вейс ніколи не бачив гри канонірів, можна з впевненістю сказати, що його також можна назвати одним з творців цієї революційної схеми.
Саме мадяр першим на Апеннінах почав практикувати ritiro, збір команди в готелі чи в тренувальному таборі напередодні гри, що стане однією з візитівок італійського футболу. Працюючи в Болоньї Арпад переконав президента Ренато даль’Ару переобладнати стадіон відповідно до його вимог. Він попросив опалювати роздягальні та облаштувати спеціальний процедурний кабінет, де ескулапи постійно обстежували гравців та слідкували за тим, щоб вони завжди були в формі. Також лікарі не спускали очей з травмованих футболістів. Ця новинка дала хороші плоди, адже в Болоньї підбитих гравців найшвидше ставили на ноги.
У 1931 році Арпад покинув Інтер та прийняв пропозицію дебютанта Серії А Барі, якому допоміг втриматися в еліті. Нероадзуррі швидко пошкодували про своє рішення розпрощатися з угорцем. Тому вже через рік вони повернули тренера-тріумфатора. Однак новий роман Вейса зі Зміями не склався. Тоді президентом нероадзуррі був Фердінандо Поццані, на прізвисько "генерал По". Він вважається попередником так званих mangia-allenatori (пожирачів тренерів), які згодом стануть характерною рисою італійського футболу. Так, за сім років каденції генерала клуб змінив сімох тренерів.
Поццані усюди пхав свого носа, що вкрай не подобалося Арпаду. Наставник дотримувався думки, що кожен повинен займатися своїми справами. А Поццані часто вказував Вейсу, кого той повинен випускати в старті та за якою схемою повинна грати команда. Чаша терпіння мадяра переповнилася в 1934 році, коли генерал найняв ще одного тренера, який мав допомагати Арпаду. Вейс подав у відставку, мотивуючи це тим, що призначення ще одного наставника підірвало його авторитет, тому він більше не може ефективно працювати з командою.
Вейс відпрацював один сезон зі скромною Новарою, записавши в своє резюме стаж роботи в Серії В. Арпад недовго залишався осторонь від головної італійської сцени. В 1935 році йому зателефонували з Болоньї. Там якраз в його співвітчизника Лайоша Ковача все валилося з рук. Арпада миттєво повів червоно-синій флагман правильним курсом, і команда фінішувала шостою. Тоді в Італії домінував Ювентус, який в період з 1931 по 1935 видав золоту п’ятирічку. Саме Вейс зумів перервати гегемонію Старої Синьйори. В Болоньї Арпад мав чудового помічника Феліпе Паскуччі, який доповнював сильні сторони мадяра. Цікаво, що той до того як спробувати себе на тренерській ниві, працював інструктором з гімнастики на круїзних лайнерах. Вейс взяв з Болоньєю два скудетто поспіль.
У серпні 1936 року чемпіони Італії буди удостоєні аудієнції в Муссоліні. Природно, що вона не додала позитиву Вейсу. Арпад вже чудово розумів, куди дуче веде Італію. На жаль, інтуїція не підвела нашого героя. 14 липня 1938 в Італії опублікували Расовий маніфест, який вступав в дію з жовтня. Невдовзі фашисти провели перепис всіх іноземних євреїв, які проживали в Італії. В ньому також взяли участь Вейс та його сім’я. Спершу видавалося, що їм пощастить і вони зможуть залишитися в країні. Однак Арпад погано знав дуче та його маріонеток. Спочатку в Італії дозволили залишитися тим євреям, які проживали в країні до 1933 року. Але вже через кілька місяців дуче передумав, не виключено, що під впливом свого "старшого брата" Адольфа. Тепер на чоботі могли залишитися лише ті євреї, котрі мешкали в Італії до 1919 року.
Вейси відчули, що ставлення до них почало кардинально змінюватися. Роберто довелося кинути школу, а Арпада вигнали з Болоньї. Тренер мусив попрощатися з країною, яка за майже 15 років стала для нього другою батьківщиною. 7 вересня 1938 року Вейсів повідомили, що вони мають 6 місяців на те, щоб забратися з Італії. "Якщо ви залишитеся тут хоча б на один день довше наслідки можуть бути фатальними", – попередили фашисти. Вейси швидко зібрали всі свої нечисленні пожитки та вирушили в Париж. Це було початком жахливої одіссеї Арпада, яка згодом приведе його в Освенцім.