Агостіно Ді Бартоломеї: Фінал ціною в життя

Тридцяте травня 1994 року. 39-річний екс-футболіст вийшов босоніж на балкон своєї вілли. Годинник показував 10:50. Через кілька митей він витягнув пістолет Smith&Wesson 38-го калібру, котрий нещодавно начистив до блиску та вистрелив собі в серце. Постріл почув його пасинок. Він відчайдушно намагався витягнути самогубця з того світу. На жаль, юнак не був Ісусом й Агостіно Ді Бартоломеї не став новим Лазарем. Самогубство футболіста шокувало всю Італію. Усі знали, що справи в Аго відверто не клеїлися. Проте ніхто не передбачав такої фатальної розв’язки. Ді Бартоломеї був інтровертом та завжди все тримав в собі. Йому не давали спокійно спати демони фатального фіналу КЄЧ.

За 10 років до цього самогубець був капітаном Роми, яка після сорока років розчарувань зрештою здобула скудетто, друге в історії клубу. У 1983-му році джаллороссі фантастично дебютували в КЄЧ, де дійшли до фіналу. У матчі за європейський футбольний Грааль римлянам протистояв надпотужний Ліверпуль. Вовки зовсім не боялися Червоних, оскільки приймали мерсісайдців у своєму лігві. На "Стадіо Олімпіко" в тому розіграші КЄЧ Рома не втратила жодного очка. Однак гра склалася згідно зі сценарієм гостей, й вони вибороли свій четвертий КЄЧ у серії пенальті. Дата цього поєдинку має символічне значення в нашій історії. Вовки зазнали найболючішої поразки в своїй історії 30 травня 1984 року.

Ніхто, а особливо дружина Маріза, не міг зрозуміти причин цього фатального кроку Агостіно. У нього було кілька невдалих інвестицій, внаслідок яких Ді Бартоломеї втратив усі гроші, відкладені під час футбольної кар’єри. Але фінансові проблеми не виглядали настільки серйозними, щоб через них вистрелити собі в серце. Трішки привідкрила завісу над самогубством гравця записка, яку знайшли в штанах Агостіно.

У подертому на 32 шматки клаптику паперу екс-капітан Роми в 70-ти рядках намагався пояснити мотиви свого суїциду. "Мене оточує суцільний морок і я не бачу світла в кінці тунелю. Моя велика помилка полягала в тому, що я намагався здолати всі перешкоди самотужки. Якби я поділився своїми думками з родиною, можливо, мені б не довелося братися за пістолет", — так звучали останні слова, які написав футболіст.

Також в записці Аго бідкався, що йому після завершення кар’єри так і не вдалося знайти своє місце в світі кальчо. Ді Бартоломеї відкрив молодіжну футбольну школу. Проте ця затія завершилася фіаско. Як тільки поріг школи переступав потенційний діамант, його одразу переманювали більш грошовиті конкуренти. Через це екс-капітан Роми постійно ходив з простягнутою рукою.

Аго кілька разів намагався взяти кредит в банку, проте йому постійно відмовляли. Згодом, Ді Бартоломеї зважився на ризикований крок і на останні заощадження заснував страхову компанію, котра через декілька років принесла десятки мільйонів… боргів.

Як це часто буває, клуб забув про свою легенду і навіть пальцем не поворухнув, щоб допомогти Аго. Вболівальники справедливо називали босів вовків одними з головних винуватців суїциду… Рома згадала про свого блудного сина лише після його смерті. На похороні не бракувало чиновників, друзів та гравців джаллороссі 1980-х. Фанати вшанували капітана банером: "Нам бракує слів, але не місця в наших серцях. Прощавай, Аго". Ді Бартоломеї — один з найяскравіших італійських диспетчерів 1980-х. Його головними козирями на полі були розум, ювелірна техніка та вбивчий удар.

Аго народився в 1955 році у вічному місті. Його дитинство пройшло в сумнозвісних римських боргатах, співцем яких стане П’єр Паоло Пазоліні. Режисер також мав сумнівне задоволення провести в них кілька років власного життя. У повоєнні часи наплив іммігрантів до Риму виявився настільки великим, що постійно не вистачало житла. Попит суттєво перевищував пропозицію. Тому тисячам нових римлян доводилося мешкати в бараках, у жахливих санітарних та соціальних умовах. Аго та його товариші могли лише мріяти про телебачення, водопровід та електрику. Тільки в 1970-х боргати почали поступово зникати під натиском "однояйцевих" будинків, які язик не повернеться назвати комфортними. Проте на фоні бараків вони видавалися казковим житлом.

Улітку 1968 року Аго потрапив на олівець скаутові Мілана. Ломбардський купець обіцяв юнаку все золото світу. Проте той навідріз відмовився слухати міланського змія-спокусника. "Моє серце належить Ромі і я одягну лише її футболку", — аргументував хлопець свою позицію. Через рік мрія Ді Бартоломеї справдилася: юнак опинився в Ромі.

У 1973-му Аго дебютував за першу команду в матчі з самим Інтером, після того як з молодіжкою став чемпіоном Італії. Цікаво, що в фіналі молоді вовки загризли россонері. Однак після цього світле майбутнє юнака закрили грозові хмари. Ді Бартоломеї серйозно травмував коліно. Біль був настільки сильним, що не давав йому спати більше тижня. В 1975-му Аго віддали в оренду Віченці з формулюванням: "Щоб набрався досвіду".

Проте ця угода ледь не зірвалася. У Ромі півзахисник отримував солідну зарплатню у 30 мільйонів лір, а президент Віченци Джузеппе Фаріна навідріз відмовився платити такі астрономічні гроші шмаркачу. Бос б’янкороссі зі скрипом виділив жовтодзьобому Агостіно 16 мільйонів, а різницю погодилась сплачувати Рома. Уже після прем’єрного матчу в складі Віченци Аго прочитав рядки, які переслідуватимуть півзахисника протягом всієї кар’єри: "Він дуже талановитий гравець, а ось якби він ще й бігав, то ціни б йому не було".

Паралельно, тим самим орендним шляхом йшов ще один майбутній лідер джаллороссі 1980-х Бруно Конті, його позичили Дженоа. Через рік молоді вовки повернуться сильними та голодними. Керівництво Роми не било байдики та активно працювало над тим, щоб покласти край домінуванню Півночі в італійському футболі.

Одним із головних архітекторів тієї великої Роми був президент Діно Віола, інженер із невеличкого містечка Аулла, розташованого на межі Тоскани та Лігурії, котрий в 1979-му очолив клуб. Маючи бразильського мага Фалькао та Ді Бартоломеї, який чудово виконував функції відтягнутого розігруючого, Рома дозволяла собі розкіш грати з двома геніальними диспетчерами.

Агостіно швидко завоював собі авторитет у команді, логічним наслідком якого стала капітанська пов’язка. Півзахисник завжди коректно поводився під час суперечок з арбітрами. Для того, щоб не розпускати руки, він постійно тримав їх за спиною. Фанати миттєво полюбили нового капітана та постійно скандували його ім’я: "Ооооо! Агостіно… Аго, Аго, Аго, Агостіно гола!". Вони навіть жартома називали його своїм послом на полі. 17 травня 1980 року Ді Бартоломеї отримав привілей, якого більше десятиліття не удостоювався жоден з капітанів вовків. Він підняв над головою Кубок Італії, який Рома виграла в Торіно… у серії пенальті.

Своєю новою позицією на полі Ді Бартоломеї завдячував тренеру Нільсу Лідхольму, який у 1979 році очолив римлян. Друге пришестя шведа виявилося набагато ефектнішим, аніж перше. Рома, котру збудував Нільс, стане найпотужнішою командою в історії джаллороссі. І одним із головних двигунів цієї машин був саме Аго.

Лідхольм відтягнув півзахисника, щоб той зміцнив оборону, але в першу чергу він мав допомагати атаці. Із глибини поля Ді Бартоломеї годував ідеальними пасами Конті та Роберто Пруццо. Лідхольм так пояснював ефективність свого рішення: "Тепер Аго нарешті перестав бігати без толку. Ді Бартоломеї віддає довгі передачі з точністю до сантиметра. Він завжди рухається по полю з грацією кішки та ніколи не опускає голову. Фалькао — мозок Роми, а Агостіно — серце, яке задає темп гри та качає кров в артерії наших атак".

Не всі розділяли захоплення грою півзахисника. Були й ті, хто критикував його стоячий стиль. Вони називали Ді Бартоломеї ледачим та повільним. Але капітан Роми не мав потреби в зайвій біганині. Він досконало знав гру та брав своє не намотаними кілометрами, а гострим розумом. Аго став одним з головних ковалів чемпіонського золота Роми в сезоні 1982/83. Капітан зіграв у 28-и матчах та залишив сім автографів у воротах суперників. Вовки фантастично дебютували в КЄЧ. 25 квітня 1984 року на 58-й хвилині півфінального матчу-відповіді між Ромою та Данді, реалізований Ді Бартоломеї пенальті, вивів римлян до фіналу.

30 травня десятки тисяч гарячих вболівальників вовків вірили, що на рідному стадіоні їх почастують найвишуканішою стравою в європейському футболі. Римлянам протистояв великий Ліверпуль, але фанатів джаллороссі не лякав англійський титан. Вони вірили, що в фіналі Рома буде Антеєм, який заряджатиметься енергією від рідного стадіону.

На жаль, боги того дня відвернулися від італійців. Феміда одразу показала на чиєму вона боці. Рома програла жеребкування, котре визначало, хто в фіналі одягне домашні кольори. Тож вовкам довелося грати в білому. Далі — більше. На злощасній 13-й хвилині Ліверпуль запалив червоне світло за воротами Танкреді. Проте Агостіно не збирався так легко здаватися. Він хотів подарувати рідному місту найцінніший трофей. Під завісу першого тайму саме капітан розпочав гольову атаку Роми.

До фінального свистка команди більше не забивали. Найсильніша команда Європи мала визначитися в серії пенальті. Вовки абсолютно не боялися смертельної лотереї. Адже в них був Танкреді. Воротар в серіях пенальті виграв для Роми два Кубки Італії. Щоправда, у лотереї вовкам вже нічим не могли допомогти Тоніньйо Серезо та Роберто Пруццо, які не дограли фінал через травми. А це вже мінус два пенальтисти.

Щоправда, спочатку видавалося, начебто Фортуна нарешті посміхнулася вовкам. Уже дебютний удар Ліверпуля виправдав очікування джаллороссі — Нікол відправив м’яча в римське небо. Право першим виконати пенальті для Роми отримав Аго. І він не підвів. (До речі, у двох вже згадуваних кубкових серіях із Торіно капітан постійно хибив). На жаль, лідерство Роми тривало недовго. Вже наступним ударом Конті взяв приклад із Нікола та вистрелив по горобцях. Четвертий удар Граціані став фатальним для Роми. Франческо поцілив у поперечину, а Кеннеді добив вовків.

30 травня 1984 року завершилася казка Ді Бартоломеї. День, який обіцяв стати найкращим у житті Аго, закінчився фатальною поразкою в серії пенальті. Трагічний фінал виявився одним із останніх матчів півзахисника в футболці Роми. Новий тренер Свен-Горан Ерікссон не бачив капітана в своїй команді. Тому Аго перейшов в Мілан.

Ді Бартоломеї було дуже боляче, коли рідний клуб вказав йому на двері. Якось журналісти запитали капітана, чому він покидає Рому, на що той щиро відповідав: "Я не знаю, краще запитайте в керівництва".

Незважаючи на понад 300 матчів в футболці вовків, Агостіно не проведе жодної гри за Скуадру Адзурру. Тренер Енцо Беарзот  віддавав перевагу Марко Тарделлі, який випалював центр поля. Між геніальністю та надійністю Енцо завжди вибирав другу. На перший погляд, Беарзот зробив вірне рішення. Адже Кубок світу 1982 року — вбивчий аргумент. Однак тут не все так однозначно. Чи завжди варто робити ставку на сталь, коли можна вибрати шовк, чи варто задовольнятися ремісником, коли в тебе під рукою є геній? Відповідь на це питання є очевидною.

У 1970-х чемпіонське Лаціо запровадило специфічну моду в Серії А. Гравці цієї команди часто хизувалися зброєю. Футболісти інших команд швидко підхопили цю хворобу. Гравці напередодні виїзних матчів інколи знімали стрес, стріляючи по бляшанках на подвір’ях готелів. Ді Бартоломеї не лише вихвалявся якісною зброєю, вона була йому життєво необхідною. Аго колекціонував старовинні годинники та цінні картини (в півзахисника навіть було кілька оригіналів Модіяльяні), а тому розумів, що не може втрачати пильність. Адже в Італії ніколи не бракувало любителів поцупити те, що погано лежить. На жаль, ця зброя згодом відіграє фатальну роль в житті гравця.

У 1985 році протистояння між Міланом та Ромою завершилося бійкою, під час якої форвард вовків Граціані вдарив Аго. Конті згодом розповідав: "Деякі журналісти пишуть, що я є одним з кращих друзів Ді Бартоломеї. Це немає нічого спільного з реальністю. Що я можу сказати про його гру в Мілані? У складі россонері він грає так само як і за нас: спокійно, без зусиль. Я ніколи не бачив, щоб Агостіно покидав поле спітнілим".

Невдовзі, папараці перестали експлуатувати тему протистояння між Конті та Ді Бартоломеї. Однак періодично журналісти загадували привидів римського фіналу. Так, вони писали, що Ді Бартоломеї тоді посварився з Фалькао. Він назвав бразильця боягузом за те, що той не наважився пробити пенальті, посилаючись на міфічну травму. Аго начебто був переконаним, що якби Фалькао проявив тоді більше хоробрості, то саме він підняв би над головою КЄЧ.

Коли Арріго Саккі очолив россонері, Ді Бартоломеї виявився не потрібним новому наставнику. Кар’єра Аго на топ-рівні закінчилася 3 травня 1987 року. Тоді він покинув Мілан. За злою іронією долі, саме того весняного дня вкоротила собі віку знаменита італійська співачка Даліда. Одна з найвідоміших пісень виконавиці "Ciao amore ciao" була б ідеальним саундтреком для прощання Аго з великим футболом.

Щоправда, півзахисник не поспішав зав’язувати. Він погодився перейти в скромну Чезену, щоб бути ближчим до родини, адже саме з тих країв походив батько дружини. Через рік Аго опинився в Салернітані, яка тоді животіла в Серії С. Там в нашого героя відверто не складалося. Він побив горщики з алленаторе, котрий робив ставку на якогось ноунейма, а екс-капітан Роми протирав штани на лаві запасних.

На щастя, у наступному сезоні на тренерському містку Салернітани відбулася рокіровка. Джанкарло Ансалоні вистачило розуму не розкидатися єдиним діамантом, котрий дивом опинився в його команді. І Аго віддячив наставнику сторицею. Півзахисник здійснив свій останній подвиг та вперше за 24 роки вивів Салернітану до Серії В. Після того як Ді Бартоломеї пробіг разом із партнерами коло пошани, журналіст запитав у нього: "Отже, це все, Аго?" Той сумно відповів: "Ех…"

Після завершення кар’єри, Ді Бартоломеї небезпідставно сподівався, що керівництво Роми запропонує йому хорошу посаду в клубі. Так, його партнери Конті та Танкреді після того як повісили бутси на цвях, отримали роботу в Ромі. Але, на жаль, цього разу клуб вдав, що не помітив скрутного становища своєї легенди.

Агостіно намагався самотужки продертися через терни до зірок. Але всі його спроби видертися нагору завершувалися крахом. Думки про суїцид переслідували Аго ще влітку 1993-го. Тоді Ді Бартоломеї обговорював резонансне самогубство підприємця Рауля Гардіні: "Він помилився, вистреливши собі в голову. Потрібно цілитись в серце, лише тоді можна бути стовідсотково впевненим, що миттєво помреш".

Ді Бартоломеї зовсім невипадково вирішив звести рахунки з життям саме 30 травня 1994-го. За 10 років до цього він міг стати першим капітаном Роми, який би підняв над головою КЄЧ в рідному місті. Натомість того дня для Аго увімкнувся зворотній відлік, а матч усього його життя, став матчем смерті. Сина Ді Бартоломеї Луку досі мучить питання: "Невже те, що пишуть журналісти правда? Я не хочу вірити, що коли мій батько натиснув на спусковий гачок, він думав про поразку в якомусь дурнуватому футбольному матчі!"