Задовго до Роналду та Мессі. Король Артур, який зробив усіх людей рівними

Цей зеленоокий мулат винайшов бразильський стиль гри. Артур чи диявол, який вселився в нього, порушив всі англійські рекомендації. Фріденрайх приніс на похмурі білі стадіони радість коричневих хлопців, для яких футбол завжди був розвагою. Так народився стиль, повний фантазії, котрий ставить на перше місце не результат, а насолоду.

Уругвайський письменник Еудардо Галеано "Футбол на сонці і в тіні".

У Бразилії футбол є не лише другою релігією, а й слугує вираженням національної ідентичності. Там в нього грають мільйони людей, незалежно від статків і соціального статусу. Це один з небагатьох феноменів в Бразилії, який може об’єднати націю та стерти расові кордони. Однак так було не завжди. Коли в 1894 році британський залізничний інженер Чарльз Міллер привіз в найбільшу країну Латинської Америки футбольний вірус, гра була доступна лише багатій еліті. Тоді м’яч копали в спортивних клубах, куди входили іммігранти з Великобританії та Німеччини. Англійська забава залишалася недоступною для простих смертних. Тільки вершки бразильського суспільства могли дозволити собі грати в футбол.

Цю ситуацію змінив наш герой. На жаль, про нього часто забувають, коли говорять про найкращих бразильських гравців. Він заслужив право вписати своє ім’я в історію селесао не лише завдяки тому, що був геніальним бомбардиром, а й за те, що зробив місцевий футбол грою мільйонів. Мулат Артур Фріденрайх став першою бразильською суперзіркою та кращим футболістом свого покоління. В його грі поєднувалися латиноамериканська техніка та німецька ефективність. Фріденрайх народився 18 липня 1892 року в Сан-Паулу. Цікаво, що він з’явився на світ на розі вулиць Vitoria (перемога) та Triunfo (тріумф). Людина, котра народилася в такому символічному місці, була приречена на успіх.

Його дідо покинув Німеччину та в пошуках кращої долі вирушив за тридев’ять земель. А батько Оскар запустив в Бразилії успішний бізнес і одружився з чорношкірою вчителькою Матильдою. Деякі джерела стверджують, що мама форварда працювала пралею. І нібито Оскар закохався в Матильду з першого погляду, коли побачив як вона прала одяг на березі річки. Юний Артур став членом спортивного клубу Німеччина. Фріденрайх отримав доступ туди завдяки тому, що репутація та високий соціальний статус батька переважили не надто аристократичний колір шкіри сина. Юнак здобував освіту в коледжі Маккензі (в 1952 році заклад отримає статус університету; він  досі вважається одним з найпрестижніших в Бразилії). Саме там Артур вперше підсів на футбольну голку. Хлопець виділявся серед партнерів відмінною пластикою та витривалістю. Видавалося, що його тіло не вразливе до ударів захисників – він мчав до воріт, змітаючи все на своєму шляху.

Фріденрайх дуже комплексував через те, що був мулатом. Він намагався випрямити своє волосся з допомогою гарячих рушників та бріоліну. Інколи форвард навіть одягав на голову шапочку, яка повністю ховала його темні кучері. Також Артур, намагаючись себе вибілити, часто гримував обличчя рисовою пудрою. Щоправда, Фріденрайх з користю для себе зміг використати й природній колір шкіри. Так, Артур брав участь в дворових футбольних баталіях, які влаштовував місцевий плебс. Саме там форвард відточив свою унікальну техніку та креативність. Його технічний стиль гартувався на вулицях фавел, де Фріденрайх грав в футбол, тим, що потрапляло під ногу. 

Головний акцент юнак робив на дриблінгу. Артур майже ніколи не розлучався з надутим сечовим міхуром, який став його першим футбольним "м’ячем". Справжні сфери тоді були настільки дорогими, що навіть Фріденрайху виявились не по кишені. У 17-річному віці Артур одягнув футболку Німеччини, котра виступала в чемпіонаті штату Сан-Паулу. "Моїм першим футбольним вчителем був Чарльз Міллер. Завдяки ньому я познайомився з Грою. Але найбільше мені дали уроки тренера Германа Фрізе. Саме він допоміг мені піднятися на пагорб, з якого було рукою подати до футболу найвищого рівня. Я б ніколи не став тим вбивчим бомбардиром, якого ви знаєте, якби не Герман», – згадував Фріденрайх свої перші кроки в футболі.

Вже в 1912 році, виступаючи за команду рідного коледжу, Артур вперше здобув лаври кращого снайпера штату Сан-Паулу. Однак бомбардирських подвигів форварда виявилось недостатньо для чемпіонство і на початках кар’єри золото постійно вислизало з рук Фріденрайха. Через два роки, вже в футболці Паулістано, Артур знову виграє бомбардирські перегони. Тоді ж форварду випала унікальна честь. Його включили до складу команди, яку можна назвати попередником збірної Бразилії. Цей колектив мав схрестити шпаги з англійським Ексетер Сіті, що тоді гастролював Південною Америкою. Цей матч став не першим, в якому бразильці протистояли родоначальникам. У 1910-му та 1913-му роках вони грали з легендарним Корінтіаном. Однак ті матчі не йдуть в жодне порівняння з битвою з Ексетером. Адже ця гра вважається першою офіційною в історії збірної Бразилії.

Цей матч міг і не відбутися. Напередодні поєдинку гравці Ексетера вирішили скупатися в морі. Однак ця ініціатива вкрай не сподобалася місцевим. Аборигени поскаржилися в поліцію, що якісь ненормальні засмагають голяка на пляжі. Копи миттєво відреагували та заарештували англійських хуліганів за непристойну поведінку. На щастя, інцидент вдалося оперативно вирішити, і гості провели за ґратами лише одну ніч. Матч видався напрочуд яскравим. В ньому зійшлися два протилежні стилі: вишуканий бразильський та агресивний англійський. Острівні костоломи настільки шокували місцеву публіку, що 10 000-й натовп протягом всього матчу освистував родоначальників.

Найбільше від англійців дісталося Фріденрайху. Гості вибили форварду два зуби, але така дрібниця не могла зупинити Артура й він продовжував шматувати захист суперників. Зрештою бразильська поезія перемогла грубу англійську прозу. Селесао здобули шокуючу вікторію над родоначальниками з рахунком 2:0. Коли про цей результат довідались на Альбіоні, то місцеві вболівальники спершу не повірили, що якісь бразильці змогли здолати професійну англійську команду. Але це виявилась гірка для родоначальників правда. Бразильці вже тоді не були хлопчиками для биття і могли дати гідну відсіч самим англійцям.

У тому ж 1914-мі році Фріденрайха знову викликали до лав збірної. Бразилія мала зіграти в своєму дебютному турнірі, Кубку Рока. Його заснував екс-президент Аргентини Хуліо Рока, який в той час працював послом в Бразилії. До речі, це одне з небагатьох хороших починань, яким запам’ятався колишній лідер Срібної країни. Так, наприкінці ХІХ-го століття Хуліо влаштував справжній геноцид проти корінного населення Аргентини. 27 вересня 1914 року гол Фріденрайха, забитий в аргентинському лігві, приніс збірній Бразилії перший трофей. У 1916 році Срібна країна організувала прем’єрний чемпіонат Південної Америки (тодішня назва Копа Амеріка). В історичному розіграші  взяли участь чотири команди. Бразилія не змогла продовжити переможну серію. В Аргентині селесао двічі зіграли  внічию з господарями та чілійцями та поступалися майбутнім чемпіонам –  уругвайцям. Фріденрайх забив лише один гол в трьох матчах. Щоправда, Артур відзначився в поєдинку з Селесте. І це був єдиний гол, який уругвайці пропустили на тому турнірі. Через наявність у складі селесао Фріденрайха та інших гравців африканського походження аргентинська преса постійно називала гостей "мавпами". Проте Бразильську конфедерацію футболу не обурили такі слова аргентинських писак. Насправді чиновники соромилися своїх кольорових гравців.  Тому на наступний чемпіонат Південної Америки Бразилія відправила в Уругвай білу команду.

У 1917-му  Фріденрайх повернувся в Паулістано, в лавах якого колись ставав кращим бомбардиром штату. Це виявилося найкраще рішення в кар’єрі Артура. Форвард затримається в Паулістано аж до 1929 року. Тут нападник 6 разів виграє чемпіонат штату Сан-Паулу та стільки ж разів здобуде лаври найбільш результативного снайпера. Після провалу білої команди на Копа Амеріка-1917, Бразилія стане господарем цього турніру в 1919 році. Цього разу, остерігаючись фіаско, футбольні чиновники пожертвувати расистськими переконаннями та зібрали в команді усіх кращих. Таке рішення швидко принесло плоди.  Бразилія в матчі-відкриття  розтрощила Чилі 6:0. MVP поєдинку став Артур, котрий відзначився хет-триком. У наступному турі під бразильський каток потрапила Аргентина. І лише Уругваю вдалося встояти в битві з господарями. Селесте також виграла свої попередні матчі. Тож на лідерів чекав золотий матч.

На трибунах стадіону Дас-Ларанжейрас в Ріо, розрахованого на 19 000 вболівальників, втиснулися аж 35 000 фанатів. Ті ж кому не пощастило потрапити в футбольний храм, спостерігали за матчем з оточуючих пагорбів або ж слухали трансляцію через десятки  гучномовців, встановлених на вулицях Ріо з нагоди історичного матчу. Перші 90 хвилин не виявили сильнішого – на табло продовжували горіти нулі. В наступні півгодини нікому також не вдалося відкрити рахунок. На команди чекав ще один овертайм. На 122-й хвилині Артур забив один зі своїх найважливіших голів . М’яч Фріденрайха став єдиним в цьому футбольному марафоні. Так гол Артура вкотре приніс селесао престижний титул.

Після фіналу захоплений натовп проніс форварда вулицями улюбленого міста Остапа Бендера. Над людським морем височів величезний банер з написом: "Золота нога Фріденрайха". Це був один з найбільш знакових епізодів в історії бразильського футболу. Вперше не біла людина стала кумиром всієї нації». Через кілька днів після епохального матчу в вітрині одного з кращих ювелірних магазинів Ріо виставили бутсу, якою Фріденрайх забив золотий гол.

До речі, ставлення до неї було настільки сакральним, що ніхто не очистив бутсу від бруду та трави. Взуття простояло в крамниці протягом цілого місяця по сусідству з найдорожчими ювелірними виробами. Відомий бразильський скульптор виліпив статуетку, в якій відтворив в гіпсі праву ногу форварда. Цей виріб став одним з найпопулярніших експонатів Національного музею Бразилії. Після повернення гравців з Сан-Паулу додому, святкування продовжилось. Сам губернатор штату влаштував героям помпезний прийом. З цим бенкетом пов’язана одна цікава байка. Коли Артур та Неко вийшли з палацу губернатора, Фріденрайх попросив форварда:

– Позич мені будь ласка 20 сентаво на трамвай…

Неко розсміявся:

– На жаль, я такий же "мільйонер", як і ти, в мене немає жодної копійки.

Після золота чемпіонату Південної Америки місцева преса подарувала Фріденрайху ще одне прізвисько – "Золота нога", а ось уругвайці оцінили агресивний стиль форварда й небажання здаватися та охрестили його "El Tigre" (Тигр).  Форварда також називали "Мулатом з зеленими очима", "Танцюристом" та "Коханим всієї Латинської Америки".

На честь Артура навіть написали пісню Um a Zero (Один нуль).  На жаль, Бразилії не вдасться захистити свій титул в 1920-му. Федерації Ріо та Сан-Паулу вкотре побили горщики, тому в Чилі поїхали лише каріоки. Як наслідок, ослабленій Бразилії довелося задовольнитися лише бронзою. Досить сумнівне досягнення, зважаючи на те, що в чемпіонаті взяли участь "аж" чотири команди. У 1921 році Копу прийматиме Аргентина і, попри успішний досвід використання змішаної команди, бразильські чиновники знову вирішили послати на турнір білих, які вкотре провалилися.

У 1922  країна самби святкувала 100-річчя Незалежності. З цієї нагоди Бразилії подарували право провести черговий  чемпіонат Південної Америки. Конфедерація боялася фіаско і заради перемоги була готова на все, навіть на наявність в лавах селесао кольорових гравців. Підсилення чудово спрацювало й футболісти зробили батьківщині чудовий подарунок на ювілей. Язик не повернеться назвати Артура головним героєм турніру. Він зіграв лише в двох з п’яти матчів та не забив жодного м’яча. 25 грудня 1925 року Тигр проведе свою останню гру за збірну. Артур відзначиться в вирішальному матчі Копа Амеріка з Аргентиною. Однак гола Фріденрайха не вистачило для перемоги. Альбіселесте втримали нічию, яка принесла їм другий титул найсильнішої команди Південної Америки.

А ось на клубному рівні Артур ще не сказав свого останнього слова. В тому ж 1925-му році Тигр став головною зіркою європейського турне Паулістано. Команда Артура перетнула Атлантику та зіграла 7 матчів у Франції, два в Швейцарії та один в Португалії. Бразильці під час свого гастролей спричинили справжній фурор в Європі. Вони перемогли в дев’яти іграх та лише одного разу покинули поле на щиті. Різниця м’ячів Паулістано виглядає не менш вражаючою:30-8. 11 з цих голів на рахунку Тигра. Вишенькою на  бразильському торті став тріумф над збірною Франції 7:2. Після цього бенефісу Фріденрайха  паризькі папараці присвоїли йому титул "Король Футболу". Вдома гравців Паулістано зустрічали як справжніх героїв. В порту на них чекав не лише десятитисячний натовп, а й сам президент Артур Бернардіс. У подальшому такої честі удостоюватимуться лише збірні Бразилії, котрі повертатимуться додому з золотом чемпіонату світу.

Тоді в місцевому футболі відбувалися революційні зміни. Власники клубів хотіли добре заробляти та розуміли, що цього можна досягнути завдяки титулам та великій відвідуваності. Вболівальників на трибуни, наче магнітом, притягували зірки. Тож боси команд почали давати своїм діамантам-аматорам зарплатню в конвертах. Хоча Фріденрайх походив з багатої сім’ї, він не міг дозволити собі байдикувати і також часто отримував щедрі премії від головного спонсора клубу Антоніо Жуніора. Бізнесмен заробив свої мільйони під час кавового буму.

Згодом Антоніо вигідно вклав гроші в залізничну компанію та банк. Сім’я спонсора мала серйозну вагу в бразильській політиці, тож Жуніор влаштував Артура на роботу в міністерство внутрішніх справ. Фріденрайх з’являвся на роботі лише тоді, коли видавали зарплатню. Очевидно, що в такий нехитрий спосіб Антоніо вдалося легалізувати неофіційні прибутки Тигра. Артур отримував в конвертах солідні суми. Проте гроші в форварда надовго не затримувались. У гардеробі нападника було 120 костюмів, він курив найдорожчі сигари  та пив вишуканий французький алкоголь. Фріденрайх часто ночував в кабаре чи борделях. Він ні в чому собі не відмовляв.

Крах нью-йоркської біржі в 1929 році матиме фатальне наслідки для Паулістано. Жуніор тоді втратив мільйони та заявив, що більше не може дозволити собі утримувати команду. Артур і партнери оббивали пороги місцевих багатіїв, просячи про допомогу. Проте потенційні меценати відмовлялися від цієї сумнівної честі: "Ми б з радістю допомогли. Але ви ж знаєте, що трапилося в Америці. Ми зараз самі біля розбитого корита". Так Паулістано зник з футбольної карти світу. На початку 1930 року кілька гравців команди, яка канула в Лету, об’єдналися з АА дас Палмейрас та створили клуб Сан-Паулу, що згодом залишить помітний слід не лише в історії бразильського, а й світового футболу.

37-річний Фріденрайх не збирався вішати бутси на цвях. В 1930 він привів свою команду до другого місця, а через рік перетворив срібло на більш цінний метал. Артур цілком міг би стати головною зіркою дебютного чемпіонату світу. Однак тоді між каріоками та пауліста знову пробігла чорна кішка. І на турнір поїхали лише футболісти, котрі виступали в чемпіонаті Ріо. Можливо, саме бомбардирських подвигів Артура не вистачило селесао в Уругваї, де Бразилія примудрилася не вийти з групи, поступившись посередній Югославії.

У 1930-му році до влади в Бразилії прийшов Жетуліо Варгас. Він захопив президентське крісло, внаслідок практично безкровного перевороту, підтриманого військовими. Варгас правив країною залізною рукою, сприяючи індустріалізації та модернізації Бразилії. Методи президента не надто припали до смаку місцевій еліті. Не лише тому, що вони скидалися на ті, які згодом використовуватиме Гітлер, а й тому, що вони могли мати фатальні наслідки для бразильських багатіїв, які заробляли астрономічні суми на каві та експлуатації земель та селян. Також Жетуліо призначив тимчасовим губернатором Сан-Паулу свою людину, яка не поспішала покидати тепле містечко, до того ж, олігархам не подобалося збільшення податків. Вбивство урядовими військами п’яти студентів влітку 1932-го, стало своєрідною іскрою, внаслідок якої Бразилія вибухнула – в країні розпочалася Конституціоналістська революція. Її головними натхненниками стали середні та вищі класи Сан-Паулу, котрі прагнули змінити Конституцію та обмежити владу президента, який поступово перетворювався на диктатора. Також вони домагалися нових демократичних виборів.

Артур був серед 1500 спортсменів, які виступили проти Варгаса. Він став найактивнішим атлетом, що підтримав революцію. Форвард пожертвував всі свої заощадження на потреби боротьби. Коли Фріденрайх довідався, що фінанси повстанців знову співають романси, то для того, щоб поповнити революційну касу, продав всі свої нагороди. Також Тигр виступив по радіо, закликавши бразильських атлетів взяти в руки зброю та скинути ненависний режим Варгаса. 2 серпня 1932 року "Спортивний батальйон" вирушив на передову. Через декілька тижнів всі бразильські ЗМІ облетіла сумна звістка. В одному з боїв загинув Кумир Нації, Артур Фріденрайх. Навіть прихильники Варгаса оплакували Тигра. Щоправда, чутки про смерть форварда виявилися дещо перебільшеними.  Фріденрайх виділявся на полі бою неймовірною хоробрістю та дослужився до звання лейтенанта. На жаль, Варгас потопив революцію в крові. Після перемоги Жетуліо вирішив не чіпати Артура, адже не хотів ще більше плямувати свою і так далеко не білосніжну репутацію.

В 1933 році бразильський футбол перейшов на професійні рейки. В першому матчі історичного чемпіонату зійшлися Сантос та Сан-Паулу. Вам, мабуть, не потрібно писати, хто забив дебютний гол в історії бразильського професійного футболу. Артур знову довів свій статус головного спеціаліста зі знакових м’ячів. Лише в 1935 році, коли Тигр почав часто хибити, він зрозумів, що пора на пенсію. Йому тоді було 43. Деякі бразильські біографи Артура стверджують, що він забив 1329 голів, інші ж заявляють, що Фріденрайх відзначився "лише" 1239 разів. Інформація про м’ячі Артура колись зберігалася в префектурі Сантоса. Але в 1962 році в місцевому архіві вирішили позбутися непотрібних паперів. Тоді разом з усілякою макулатурою спалили й безцінні протоколи футбольних матчів. Що б там не казав Воланд, але рукописи, на жаль, горять.

Через кілька років журналіст Де Вані розшукав Маріо де Андраде, котрий колись грав з нашим героєм в Паулістано. Не особливо розраховуючи на успіх, папараці запитав екс-футболіста: Можливо, Ви знаєте, скільки приблизно голів забив Артур? Старий відповів: "А чому приблизно? Я знаю точно – 1239!" "Не може бути!», –вигукнув журналіст. "Зараз я тобі доведу", – сказав Маріо та витягнув з шафи стос паперів. Це були копії футбольних протоколів та зошит, в якому де Андраде скрупульозно фіксував всі голи та матчі Тигра. Якщо вірити цим записам, то Фріденрайх забив 1239 м’ячів в 1329 матчах. 

Де Вані попросив Маріо позичити йому на кілька днів безцінні манускрипти, але той відмовився: "Я віддам їх лише Бразильській конфедерації футболу. Щоправда, після смерті». Через кілька днів де Андраде помер. Де Вані довідався про смерть Маріо тільки через кілька днів. Тоді він кинув все та примчав до будинку сім’ї де Андраде. Проте журналіст запізнився. Рідня вже встигла викинути всі непотрібні на їх думку папери. Так безцінні записи канули в Лету. Ця історія відома лише зі слів Де Вані. Тому ніхто з авторитетних дослідників не вірить, що Тигр забив 1239 голів. Останні роки свого життя Артур боровся з хворобою Альцгеймера. Він вже практично нічого не пам’ятав про ті часи, коли був кумиром народу. Бразилія також забула про нього. Коли в вересні 1969 року Фріденрайх відійшов в кращий світ, його смерть залишилася майже непоміченою. На похорон бразильської легенди прийшла лише жменька людей – члени сім’ї та кілька вірних друзів.

Артур був першою суперзіркою в історії бразильського футболу, але він запам’ятається не лише своїми ефектними голами та яскравим стилем. Фріденрайх, попри свій колір шкіри, став героєм, за здоров’я якого молилася вся країна. Він допоміг іншим чорношкірим повірити, що вони також можуть вибитися в люди, завдяки своєму футбольному таланту. Якби не Артур, то Бразилія ще б довго відправляла на турніри білу команду. І тоді селесао нізащо б не стали пентакампеонами.