Австрійський феномен Руді Хіден: від кумира нації до безхатька

Сьогодні, 21 червня, збірна України проведе найбільш важливу гру на груповому етапі чемпіонату Европи-2020, після якої буде остаточно визначено її позицію у квартеті С. Суперниками коллективу Андрія Шевченка стане національна команда Австрії, тому ми вирішили на хвилинку зазирнути до найбільш визначної сторінки історії виступів нашого суперника, котру точно не можно було б написати, якби не одна із найбільш видатних постатей у футболі цієї країни.

На початку Другої світової війни французькі солдати, щоб згаяти час, інколи влаштовували футбольні баталії. Якось після завершення матчу одна господиня запросила гравців на обід. Їй одразу впав в око високий та накачаний чоловік. Мадам запитала в нього: "Чим Ви займаєтесь у мирний час?". "Я працюю лише по неділях, мадам", — відповів потенційний жених.

Тоді панянка, не приховуючи розчарування, видихнула: "Я б нізащо не вгадала, що Ви священик". Відтоді до чоловіка приклеїлося прізвисько "Священик". Але він працював в зовсім інших храмах, у котрих збиралися багатотисячні натовпи. Цим "священиком" був Руді Хіден, один з лідерів вундертім та найкращий голкіпер в історії Австрії.

Він народився в Ґраці в 1909 році. Свою футбольну кар’єру Хіден розпочав у клубі ГАК, за який грав на позиції центрфорварда. Якось в одній з ігор голкіпер команди травмувався і Руді вирішив замінити колегу. Перший млинець виявився солодким, мов мед, Хіден примудрився відстояти на нуль. Тоді керівництво заявило юнаку, що відтепер він голкіпер, адже  нападників рівня Руді в них хоч гать гати, а ось голкіпера — жодного.

Щоправда, граючи за юніорів, він продовжував вражати ворота суперників, а ось в дорослій команді опинявся по іншу сторону барикад. Хіден відзначався неймовірною витривалістю. Так, інколи в неділю воротар міг грати в чотирьох матчах поспіль. У Штирії юнак провів лише два сезони, після чого пішов на підвищення в столичний Вінер АК.

Коли на Руді вийшли представники віденців, він самостійно не міг прийняти рішення щодо свого майбутнього, оскільки був неповнолітнім, тож мама поставила підпис замість сина. Проте хлопець згодом передумав та вирішив, що йому й в ГАКу непогано. Зрештою Руді довелося вирушити до Відня. Мати натиснула на хлопця: "Ти ж погодився перейти в ВАК, а я ще й підтвердила твої наміри підписом. Цей автограф — святий. Пам’ятай, що людина завжди повинна бути господарем свого слова".

Перше побачення Хідена з керівництвом нового клубу відверто не склалося. Коли юнак заявився у фешенебельне віденське кафе Рінг у традиційних штирійських шкіряних  штанях, то на нього подивилися, наче на жебрака, котрий потрапив на нобелівський бенкет. Бос ВАКа Макс Земан дорікнув новобранцю: "Руді, вибачте, але в такому одязі не можна заходити в Рінг". Хідена ці слова сильно зачепили, він розвернувся та хотів одразу повернутися в Ґрац.

Земан нагнав юнака, коли той з опущеною головою брів до виходу. Макс заспокоїв Хідена та переконав хлопця не робити різких кроків. Земан представив юнака тренерському штабу австрійської збiрної. І Майзль та Ко кинули ще один камінь в город новачка: "Чому ти не привітався з нами, коли увійшов у кафе. Можливо, у вас у Штирії не прийнято вітатися? Але ти тепер у Відні, тож мусиш швидко опанувати правила хорошого тону".

Дебютував Руді в Вінері — ворогові не побажаєш. У тому матчі Хіден пропустив гол, який ще довго снився йому в кошмарах. Захисник ВАКа Карл Сеста іронічно прокоментував "подвиг" новачка: "Такого метелика міг пропустити хіба що штирієць". Цікаво, що фраза оборонця потрапила на родючий ґрунт і в Австрії подібні  воротарські "звершення" й досі іменують "штирійськими голами".

Однак ця прикра помилка не вибила Руді з колії. Невдовзі ні в кого не виникатиме сумнівів, хто найкращий голкіпер країни. Сучасники недарма відзначали бійцівські якості Хідена. Він жорстко, інколи навіть жорстоко врізався в гущу гравців. Фішкою Руді були неймовірні стрибки. Він, наче кішка, витягував мертві м’ячі з шісток та дев’яток. У глядачів часто ледь не відпадали щелепи, коли Руді тягнув черговий мертвий удар.

Також Руді вважався одним з кращих спеціалістів з пенальті. Ще граючи за ГАК, Хіден якось парирував 14 одинадцятиметрових за сезон, а виступаючи за Расінг, встановив новий рекорд, приборкавши 16 пенальті. Тодішні експерти в першу чергу відзначали хоробрість Руді на полі. Достоїнства Хідена не обмежувалися лише лев’ячим серцем. Коронками Хідена вважалися вміння приборкувати верхові м’ячі, викидати сферу ледь не до центру поля та готовність агресивно зустрічати форвардів суперника.

Ці трюки воротаря шокували як глядачів, так і спеціалістів. У 1930-х голкіпер, як правило, виступав у ролі боксерської груші, яку лупцювали потужні нападники. Руді ж не збирався миритися з цією цю не надто привабливою роллю. І досягнув того, що десятки австрійських форвардів кілька разів думали, перш ніж наважувалися йти в зіткнення з шаленим Хіденом.

Якщо вірити одній байці, голкіпер через свою хоробрість ледь не опинився за ґратами. В 1930 році під час одного з матчів чемпіонату Австрії на побачення з Руді вискочив форвард суперників. Нападник мчав з такою швидкістю, що не зміг вчасно загальмувати, коли йому напереріз вискочив Хіден. Внаслідок цього інциденту нападник отримав подвійний перелом гомілкової кістки.

Голкіпер згадував той інцидент: "Я не сумнівався, що один з нас зазнав травми. Адже почув гучний хрускіт і ніяк не міг підвестися. Мені пощастило, що тоді не я став жертвою зіткнення". Після матчу якийсь вболівальник, обурений діями Руді, подав на нього до суду. Однак постраждалий заявив, шо не має жодних питань до воротаря: "Він просто виконував свою роботу". 

Але набагато частіше Руді діставалося. Його потужне тіло прикрашали шрами та синці. В Ґраці він чотири рази ламав ребра, у Відні кілька разів рвав м’язи, а в Парижі його ребра сім разів не витримували лихої долі. Однак такі дрібниці не змусили Руді достроково повісити рукавички на цвях: "Якби я міг народитися вдруге, то не став би нічого змінювати. Я б зупинився на професії воротаря. До речі, я думаю, що голкіпером неможливо стати. Якщо ти не народився голкіпером, то нізащо не зможеш "вивчитися" на воротаря".

Журналіст Герберт Бергер так писав про гру голкіпера на публіку: "Коли високий Руді витягувався у весь зріст, пірнаючи за безнадійним м’ячем, то завжди робив це красиво та стильно. Він ніколи не забував, що має гарно виглядати з трибун. Попри те, що Хідена можна вважати типовим голкіпером для вболівальників, він ніколи не грав на публіку просто для того, щоб похизуватися чи підкорити чергове жіноче серце. Він практично не пропускав метеликів.

А якщо ж і помилявся, то вони швидше були наслідком недосконалої техніки, аніж понтів. До того ж, з кожним роком Хіден пропускав щоразу менше штирійських м’ячів. А на піку кар’єри він практично не помилявся. Тоді Руді вважався ідеальним голкіпером, як для трибун, котрим дарував шоу, так і для своєї команди, для якої тримав ворота на замку".

Хоча Хіден дебютував за збірну ще в 1925 році, Хуго Майзль потім надовго забув про Руді. Легендарний наставник робив ставку на Франца Фрідріха з віденської Адміри і той не підводив. Але коли Майзль складав свій найважливіший іспит в житті, то повірив в Хідена. Хуго мав мрію обіграти родоначальників і заради цього готовий був навіть продати душу дияволу.

В 1930-му році Три Леви приїхали у Відень і попри те, що господарям вдалося зачепитися за нічию, тренера аж ніяк не влаштовувала якість футболу, показана командою. Він не мав претензій лише до Хідена. Того дня Руді тягнув буквально все. І якби не голкіпер, то Англія б розгромила Австрію. Після матчу з острів’янами одна віденська спортивна газета дала своєму звіту про битву влучний заголовок: "Великий день Хідена".

Хуго Майзль також не приховував свого захоплення грою Руді: "Нарешті я можу не переживати за безпеку наших воріт. Хіден — ідеальний голкіпер. Думаю, що сьогодні він надовго забронював за собою пост номер один".

Голкіпер вразив не лише Майзля, а й ще одного топового тренера Герберта Чепмена. Хуго, який товаришував з наставником канонірів, пообіцяв англійцеві, що замовить слово перед босами Вінера: "Не переживай, можеш вважати, що Руді вже в тебе в кишені.

Щоправда, вам доведеться викласти за нього чималеньку суму, адже керівництво Вінера не ликом шите, й не відпустить свого лідера за копійки". Майзль дотримав слова. Але Руді так і не переїхав на Альбіон. Британські бюрократи відмовили чужинцю у видачі дозволу на роботу. "Як це так! Цей чужинець займатиме робоче місце, нашого, англійця. До того ж, як це в нас, у колисці футболу, немає голкіпера! Навіщо нам той австріяка?".

Руді залишився вдома та допоміг збірній стати однією з найпотужніших команд в історії футболу. 16 травня 1931 року — знаковий день для Австрії. Того весняного дня народився вундертім. У ті часи перед шотландцями тремтіли майже так само, як і перед англійцями. Тож коли в світовій пресі з’явилася інформація, що австрійці розтрощили скоттів 5:0, то читачі спершу подумали, що їм намагаються згодувати чергову качку.

Однак це була сувора для Тартанової армії реальність. 25 травня вундертім продовжив свій тріумфальний шлях. Наступною жертвою австрійців стали німці. Молодший брат виніс старшого 6:0. У післяматчевому репортажі газета "Арбайтер-Цайтунг" писала: "Голкіпер Хіден змусив захоплено говорити про себе. Його дії часто нагадували циркові трюки, але при цьому вони виявилися напрочуд ефективними. Коли ж німцям вдавалося наблизитися до австрійських воріт, Хіден завжди був на висоті. Ніщо не могло вивести його з рівноваги".

У цьому матчі голкіпер зробив один фантастичний сейв. Коли м’яч відскочив до форварда господарів, той фінтом поклав Руді на газон та послав м’яча в протилежний кут воріт. Нападник вже переможно підняв руки, святкуючи гол, а багатотисячна армія фанатів манншафт почала кричати "Tor!". Але вони недооцінили майстерність Руді.

Хіден зумів відштовхнутися від газону та якимось дивом витягнути м’яч з кута. Шоковані німці ще ніколи не бачили такої гри воротаря, тому винагородили австрійця кількахвилинною овацією. Після фінального свистка Руді став кумиром берлінської молоді. Невдовзі Хіденом почала захоплюватися уся Європа. Численні колеги уважно спостерігали за Руді, намагаючись імітувати його руки. А хлопчики у дворах та парках європейських міст грали в футбол: ділячись на форвардів та "хіденів". Малюки, які стояли між двох портфелів, що виконували роль штанг, мріяли досягнути висот Хідена.

Згодом й Англія з острахом почала заглядати на вундертім, який просто не помічав суперників (у 12 матчах австрійці рознесли суперників з різницею 49-13). 7 грудня 1932 року дві найсильніші, на думку британців команди світу, нарешті зійшлися в смертельному герці. Тоді Три Леви приймали в своєму лігві вундертім. Коли гості їхали на Альбіон, в них кішки шкребли на душі, адже незадовго до цього родоначальники нокаутували потужну Іспанію 7:1.

Фурії Росі не допомогло й те, що їх ворота захищав божественний Рікардо Замора. На цьому матчі був присутнім й наш герой. І тоді Руді по-справжньому налякався: "Якщо великий Рікардо пропустив 7 м’ячів? То скільки ж англійці відвантажать мені?". По дорозі на Острів австрійці підхопили морську хворобу. Однак швидко оговталися та підійшли до головного свого матчу в ідеальних кондиціях.

Попри те, що вундертім покинув поле "Стемфорд Брідж" на щиті, ніхто не посмів сказати кривого слова на адресу гостей. Навіть зарозумілі англійці сходилися на думці, що австрійцям просто не пощастило, й вундертім награв мінімум на очко, а в другому таймі просто знищив родоначальників. Острів’яни нарешті зняли рожеві окуляри та зрозуміли, що з їхнім футболом щось не так і вони занадто довго спочивали на лаврах.

Зважаючи на такий перформанс австрійців,  не дивно, що на лідерів вундертім, наче з рогу достатку, посипилися пропозиції від провідних європейських клубів. Через три місяці після епохальної битви з англійцями, Австрія однією лівою нокаутувала французів в Парижі 4:0. Президент Расінга, Жан-Бернар Леві, який давно пас Руді, запропонував воротарю контракт, і коли ВАК нарешті отримав омріяні 80 000 франків, Хіден опинився в найромантичнішому місті світу.

На жаль, на цьому міжнародна кар’єра голкіпера завершилась. Руді в подальшому зіграє за збірну лише один матч у 1940. До речі, він приміряв на себе не рідну, а трикольорову футболку. (Руді в 1938 отримав французьке громадянство). Та й і не міг тоді Руді зіграти за рідну команду, адже австрійці "попрохали" Гітлера повернути їх у велику німецьку сім’ю. Біснуватий фюрер, звичайно ж, не міг відмовити молодшому брату (ще один шаленець через багато років після смерті "геніального" художника продовжує ефективно використовувати його методи).

У Франції наш герой взяв чемпіонство та три кубки. Одного разу скромний Расінг зміг зупинити грізний Арсенал. Вбивчий форвард Тед Дрейк після гри не зміг стримати свого захоплення Руді: "Нам би його на ворота і думаю, що Арсенал пропускав би лише по великих святах". "Як футболіст я досягнув усього, про що міг лише мріяти.

Я завжди намагався зберігати вірність грі, і, гадаю, мені це вдалося", — так Руді підсумував власну кар’єру. Хіден був ще тим серцеїдом, він змінював коханок частіше, аніж справжній джентльмен рукавички. За подвиги на амурних фронтах Хідена охрестили Beau — "Красунчик". Голкіпер завжди жив на широку ногу та любив брати від життя все, що воно може дати.

Хіден завжди розкішно одягався. В Австрії стверджують, що саме він запровадив моду на чорні воротарські светри. Руді грав у чорному светрі з величезним білим коміром,  а на голові в нього красувалася чудова кепка. До речі, про головні убори. Виробники кепок часто давали Руді солідні бонуси, щоб він одягнув саме їх кепку. Вони знали, що наступного дня тисячі людей штурмуватимуть магазини з проханням: "Я хочу купити таку кепку, в якій вчора стояв Руді. І ціна мене не цікавить. Заради неї я готовий навіть кілька днів поголодувати".

Руді також був віп-клієнтом кращих кравців Відня й Парижа та не вилазив з ресторанів та кабаре. Як справжній австрієць, Руді налаштовувався на матчі, слухаючи класичну музику. Він віддавав перевагу Йоганну Штраусу (сину) та Імре Кальману. Ще одним хобі Хідена були собаки, зокрема вівчарки. Свого часу Красунчик тримав 7 псів. До речі, кілька з них брали перші місця на серйозних європейських змаганнях.

У Парижі Руді порекомендували вкласти гроші в чудовий бар, який згодом його озолотить. Через кілька місяців цей "успішний"проект прогнозовано провалився. Руді вліз у борги і для того, щоб заробити на шматок хліба, змушений був підробляти в цирковому шоу "Забий воротарю". Згодом Хіден спробував себе на тренерській лаві та відпрацював кілька сезонів в Італії. Як виявилося, в футбол він грав набагато краще, ніж тренував. Розкішну віллу, котру воротар придбав в Італії, зруйнував землетрус. Руді не отримав жодної компенсації, оскільки не мав італійського громадянства. Так Красунчик став безхатьком.

У 1967 році Руді довелося повернутися додому. Він вирішив ще раз спробувати вдачу та вклав усі свої заощадження в готель, але Фортуна вперто відмовлялася цілувати екс-голкіпера. Тож готель через декілька місяців вилетів в трубу. Коли Хіден залишився біля розбитого корита, він кілька місяців жив у квартирі, яку йому безкоштовно надав Карл Гаєр. Можливо, тренер і хотів би взяти з голкіпера якісь гроші, хоча б на комунальні послуги.

Але чудово розумів, що той не має ні копійки. Легенда австрійського футболу доживала віку. Так ніби цього всього було замало, доля завдала нокаутуючого удару Руді — в нього діагностували рак. Щоб врятувати Хідену життя, ескулапи в 1972 році ампутували йому ногу. Однак це лише відтермінувало неминуче.

Держава не спішила допомагати кумиру нації — йому так і не виділили пенсії, оскільки через бюрократичну тяганину, Руді не зміг поновити австрійське громадянство.  Хіден не зміг відкласти кілька шилінгів навіть на чорний день. У 1973 Руді приєднався до своїх партнерів по вундертім, які раніше підсилили команду раю. На похорон Руді прийшла лише жменька людей. Як це часто буває, перебірлива публіка швидко забула свого кумира.