Король Хенрік Ларссон
Сьогодні, 29 червня 2021 року, збірна України буде грати найбільш відповідальний для себе матч на чемпіонаті Європи-2020, станом на сьогодення. Суперником команди Андрія Шевченко буде національна збірна Швеції, тому напередодні гри Football.ua пропонує своїм читачам ознайомитися с історією, що присвячена однієї з найбільш яскравих футбольних постатей у літописі наших опонентів.
Не роби ставку на футбол, Хенріку. Це чудова гра, але ж гроші на ній не заробиш!
Ліз-Лотте Йоганссон, шкільна вчителька Ларссона.
17 травня 2006 року. Табло на стадіоні Стад де Франс показує 60-у хвилину гри. У фіналі Ліги Чемпіонів Барселона поступається Арсеналу 0:1, попри те, що з 18-ї хвилини має чисельну перевагу. Тоді тренер каталонців Франк Райкард вирішив ризикнути та випустити на заміну 34-річного форварда Хенріка Ларссона. Це виявилось одним з кращих рішень у кар’єрі нідерландського наставника. "Усі нас лякали Роналдінью, Ето’о та Жюлі, але вони були непомітні в цьому фіналі. Натомість на полі сяяв Ларссон. Він вийшов на заміну та віддав два гольові паси, які вбили нас", — розчаровано зазначив Тьєррі Анрі в післяматчевому інтерв’ю.
"Вихід Ларссона на заміну в фіналі? Це не просто поганий спогад. Це кошмар, що постійно переслідує мене. Він просто знищив Арсенал у тому фіналі. Але Хенрік й досі залишається одним з моїх улюблених форвардів, я ціню його за розуміння гри та те, що він по-справжньому командний футболіст", — не шкодував компліментів на адресу свого ката Арсен Венгер. Роналдінью також не приховував захоплення шведом: "Він завжди був моїм ідолом. Коли він вперше з’явився на тренуванні Барселони, я одразу почав кричати до нього: "Кумире! Кумире!" Я завжди молився на Хенріка. Завдяки ньому я багато чому навчився в футболі та в житті" (як показав час, у житті не аж так багато).
За словами нашого героя, на футбол його підсадив батько Франсіско, моряк, який походив з Кабо-Верде . Саме від тата Хенрік успадкував темний колір шкіри, котрий створював хлопцеві чимало проблем у дитинстві. Те, що хлопець взяв прізвище мами, не надто допомагало: "Я виховувався у робітничому кварталі. У 1970-х про жодну боротьбу з расизмом у провінційній Швеції ніхто навіть не чув. Хоча мене важко назвати чорним, проте на фоні сусідів я сильно виділявся. До того ж, в ті часи в Гельсінборзі чужинцями практично не пахло. Тому мені часто діставалося від хлопців як в школі, так і на вулиці. Мій колір шкіри часто діяв на них, як мулета на бика".
Однак Хенрік мав стержень, а тому впевнено йшов до своєї мети. Вже у 6-річному віці Ларссон вперше одягнув футболку дитячого Хегаборга. Незважаючи на крихітність форварда, він одразу гучно заявив про себе завдяки неймовірному гольовому нюху. Щоправда, невдовзі небо над головою Хенріка затягнули темні грозові хмари. "Коли мені виповнилося 12, батьки розлучилися. Невдовзі тренер відправив мене на дальній край лави запасних. Я намагався боротися з депресією, але це в мене виходило не надто успішно". Хенрік настільки розчарувався, що хотів завершити кар’єру, котра по-справжньому ще й не розпочалася. Кеннет Карлссон, тренер Хегаборга, багато днів переконував Малюка залишитися в футболі. Проте Ларссон хотів стати… хокеїстом.
"Хлопець тоді почувався покинутим. У паузах між нашими тренуваннями він почав грати у флорбол. І там у Ларссона виходило набагато краще, ніж у футболі. В 15-річному віці Хенрік практично повісив бутси на цвях, він був вже однією ногою в іншому виді спорту. Його завжди лякали єдиноборства з захисниками. А ви ж знаєте, що природа не обділила антропометрією скандинавів. Я активно боровся за нього, адже бачив унікальний талант Ларссона. Хоча тоді навіть я не здогадувався, наскільки великий потенціал дрімає в Хенріку. Мабуть, моїм найбільшим досягненням у кар’єрі можна назвати те, що я переконав Ларссона не зав’язувати з футболом".
"Хенрік почав працювати, мов проклятий. Він провів у нашому клубі неймовірні 14 років. Лише у 1992 хлопець перейшов у Гельсінгборг. Він вчинив правильно. Ми дали йому все, що могли. Хегаборг став для Ларссона чудовим трампліном. Набиті тут ґулі допомогли Генріку швидко адаптуватися в Гельсінгборзі. Офіс нашого клубу, розташований у 500 метрах від будинку, де народився форвард.
Приємно, що Хенрік ніколи не забуває про свої корені. Він досі залишається тим простим хлопцем, з чарівною посмішкою, який у 6-річному віці прийшов у Хегаборг. Він часто приїздить додому та робить чудові подарунки, які обожнюють наші вихованці. Інколи Хенрік купує амуніцію нашій команді та інші важливі дрібнички. До речі, в 1992 році, коли Ларссон покинув клуб, він пообіцяв повернутися та дотримав свого слова, й через 21 рік знову одягнув рідні кольори. Ця історія чудово характеризує Хенріка, як Людину з великої літери", — розповідав Карлссон в одному з інтерв’ю.
Трансфер у Гельсінгборг став для юнака влучанням в десятку. Він створив вбивчий дует форвардів з 30-річним Матсом Магнуссоном, одним з лідерів збірної Швеції та дворазовим фіналістом КЄЧ у складі Бенфіки. 21-річний Хенрік швидко вчився в досвідченого партнера. Смертельний напад Гельсінгборга допоміг клубу вперше за 24 роки піднятися в еліту. У другому дивізіоні Ларссон відвантажив суперникам 34 голи в 31-му матчі. Тепер Хенрік не шкодував, що зрадив флорболу. Звичайно, що в вищому дивізіоні юнак трішки пригальмував, але не бачили талант шведа хіба що сліпі. Так, співвітчизник форварда тренер Свен-Йоран Ерікссон вже готував місце Хенріку в Бенфіці, однак наставник очолив Сампдорію і юнак залишився вдома.
До речі, попри всі бомбардирські подвиги хлопця, його фінанси співали романси. І Ларссону навіть довелося підробляти на комбінаті харчових продуктів. "Коли тобі 20, і в футболі ти ще не зміг досягнути чогось серйозного, то поступово починаєш втрачати віру в власні сили. Коли я лише починав у Гельсінгборзі, я отримував копійки, тож намагався не втрачати нагод заробити на шматок хліба. Я доглядав за дітьми та завантажував овочі та фрукти у фури. В суботу по обіді я дивився матчі Англійської прем’єр-ліги та мріяв колись потрапити в якийсь місцевий клуб, хоча б у Чемпіоншип.
Якось тато одарував мені відеокасету з документальним фільмом про Пеле. Я переглянув його, мабуть, з тисячу разів. І запам’ятав практично повністю. Проте це не надто допомагало мені повірити у власні сили. Були періоди, під час яких я думав, що так і не зможу стати професійним футболістом. На щастя, Гельсінгборг вірив у мене набагато більше, ніж я сам. Коли клуб запропонував мені зарплатню, еквівалентну 300-м фунтам на місяць, і це не враховуючи численних бонусів, я опинився на сьомому небі".
Гельсінгборг прекрасно розумів, що Ларссон вартий набагато більше, ніж 300 фунтів на місяць. І вже через рік продав яскравого форварда в роттердамський Феєнорд, отримавши за нього 300 тисяч фунтів. Незадовго до переїзду в Нідерланди, Хенрік помстився журналісту, котрий колись написав розгромну статтю про дебют нападника в формі Хегаборга: "Цьому ліліпуту нічого не світить у футболі. Карликам місце в цирку, а не на полі". Крихітний Хенрік пожбурив чималенького папараці в басейн.
У Роттердамі в Хенріка відверто не пішло. Він забивав вкрай нечасто. Так, в сезоні 1993/94 головне трансферне підсилення Феєнорда відзначилося "аж" одним м’ячем у чемпіонаті. Згодом Ларссон трішки набрав форму, однак цього виявилося недостатньо, щоб конкурувати з Аяксом чи ПСВ. Кепсько позначалося на результативності шведа й те, що тренери постійно змінювали його позицію на полі.
Сам Ларрсон сумно пожартував: "Чим я запам’ятався в Роттердамі? Хіба що своєю зачіскою. Дреди тоді суттєво допомагали мені, адже захисники часто шарпали мене за них у своєму штрафному майданчику. Чому я згодом розлучився з дредами? Тому що став занадто старим для них. Дреди — це для молодих. Але я ніколи не тужив за ними, особливо коли вигравав ЛЧ з Барселоною". В Роттердамі Хенрік вкотре став жертвою власних демонів. Як ви бачите з написаного вище, Ларссону завжди бракувало впевненості в собі. А якщо тренер та партнери також не вірили в нього, то він потрапляв у затяжну депресію, котра мала негативний вплив на його форму.
"Новий тренер Феєнорда Арі Хаан ніколи не цінував мене. Я був жахливо розчарованим та мріяв про те, щоб якомога швидше покинути клуб та місто. Там я почувався найнещаснішим футболістом у світі. Моє кар’єра та життя котилися під укіс. Я завжди чудово грав на команду. Я розумію, що жоден гравець не може бути важливішим за клуб. Однак там ніхто не вірив у мене. Мною рухали на полі, так ніби в я був слоном на великій шахівниці, а не топовим форвардом. В одному матчі я грав на правому фланзі, в наступному на лівому, а в третьому в центрі поля. Природно, що такі метання не допомагали мені набрати форму. До того ж, наш тренер чомусь обожнював ротацію. Наставник змінював мене навіть у ті рідкісні дні, коли я був кращим гравцем матчу".
Розчарування Хенріка зростало в геометричній прогресії. Завжди усміхнений Ларссон перетворився у Роттердамі на понурого молодика. "Мене наче підмінили. Я часто розмовляв зі своєю дружиною Магдаленою. Ми намагалися знайти вихід з цієї, на перший погляд, безвихідної ситуації. Кохана їхала зі мною в Нідерланди, щоб бути щасливою, але я постійно накидався на неї і наше подружжя висіло на волоску. Трансфер у Селтік врятував не лише мою кар’єру, а й шлюб".
У контракті шведа фігурувала клаусула в 600 тисяч фунтів. Ларссон попросив свого агента звільнити його з нідерландської неволі. Навесні 1997 року той почав лізти зі шкіри, щоб визволити шведа. Щоправда, Феєнорд не поспішав відпускати форварда. "Народний клуб хотів заробити на мені набагато більше ніж 600 тисяч. Нам навіть довелося звертатися до суду. Це були дуже кепські дні. Я сидів перед спортивним трибуналом.
Тоді я почувався, немовби пересічний злочинець, котрий напружено чекав на вирок. Два тижні, протягом яких я очікував на вердикт, тягнулися надзвичайно довго. Якось я увімкнув телевізор та почув інформацію, після якої кілька разів підстрибнув на радощах. "Суд визнав правоту Ларссона. Швед може перейти в інший клуб». Тоді мені мов камінь з душі звалився".
Зрештою Селтік ризикнув та купив 25-річного форварда. Тоді шотландців очолював Вім Янсен. Саме нідерландець стояв і за переходом шведа в Феєнорд. Браян Уілсон, який написав фундаментальну історію Обручів, стверджував, що трансфер шведа — це найкраща інвестиція в історії Селтіка. "Без Янсена нічого б не вийшло. Я завжди довіряв йому і він легко переконав мене перейти в Селтік. Я знав, що шотландський клуб має унікальну історію та фантастичних вболівальників.
Я лютував, коли Феєнорд не хотів відпускати мене. Роттердамці перетворили моє життя на пекло. Вони не вірили в мене, як в гравця, але хотіли добряче заробити на трансфері. Чим довше я думав про кельтів, тим сильніше хотів туди перейти. Після того, як угоду зрештою фіналізували, я відчув неймовірне полегшення. Коли літак, який прямував у Глазго, відірвався від землі, я вперше за багато тижнів посміхнувся".
Дебютні млинці Хенріка в Шотландії суттєво пригоріли. У першому матчі, внаслідок помилки Ларссона, Хіберніан забив переможний гол. Далі — більше. В протистоянні з ФК Тіроль у Кубку УЄФА Хенрік зрештою забив, щоправда у власні ворота. Швед поставив партнерів перед необхідністю забивати мінімум два м’ячі за тайм. На щастя, вони успішно впоралися з цим непростим завданням та врятували Хенрікову задницю. Шотландські вболівальники не приховували "задоволення" від "успішного" трансферу, який провернув улюблений клуб: "Де ви його знайшли? Можливо, він і хороший нападник, але на полі йому необхідний ще й компас, оскільки він часто плутає власні ворота з чужими".
Преса також не залишилася осторонь. Чарлі Маквейд зазначив: "Якби тоді існував Твіттер, то пригода Ларссона в Шотландії завершилася б одразу після першого матчу. Він грав, як справжній дурень". Ларссон також розумів, що в новому клубі в нього відверто не клеїться: "Я думав, що мій автогол виб’є Селтік з єврокубків. Я вже бачив ті величезні заголовки на перших сторінках. Після роттердамського заслання я повністю втратив форму. Однак згодом я знайшов ігровий ритм та почав показувати, що не є тим нездарою, якого бачили вболівальники в моїх перших матчах за Селтік".
У сезоні 1997/98 Ларссон залишив 16 автографів у воротах суперників та допоміг Кельтам після 9-річної паузи нарешті взяти чемпіонство. І ще важливіше — Селтік завадив заклятим ворогам з Рейнджерс здобути десяте золото поспіль. У наступному сезоні форвард забив майже вдвічі більше — 29 голів. Хенрік здобув лаври кращого бомбардира та став улюбленцем фанів. І британська преса й вболівальники затягнули зовсім іншої пісеньки: "Селтік знову повернувся на переможну стезю, завдяки своєму шведу. Усі в місті люблять його". Однак, як це часто бувало в кар’єрі Ларссона, білу смугу змінила чорна.
На старті сезону 1999 /2000 Ларссон забивав з частотою кулемета, поки в жовтні не зустрівся з Сержем Бланом з Ліона, котрий зламав шведу ногу в двох місцях. Травма спершу виглядала настільки жахливою, що лікарі гадали, що вона поставить хрест на кар’єрі Хенріка. Однак Ларссон обіцяв повернутися і вкотре дотримав слова. Зрештою вимушені канікули нападника обмежилися лише 8-ма місяцями: "Ескулапи виявились праві та травма дійсно перекреслила мою кар’єру, щоправда в якості моделі, а не футболіста. Адже усі завжди мені повторювали, що я маю чудові ноги, і чому б мені не спробувати себе на подіумі. Титановий елемент в нозі й зараз нагадує про ту моторошну травму.
Я й досі чудово пам’ятаю подробиці того жахливого вечора. Спершу я викрикнув до арбітра: Пане суддя, здається, я зламав ногу. Я мав причини так казати, адже вона стирчала в іншу сторону. Коли я лежав на газоні, то одразу почав рахувати скільки місяців залишилося до Євро-2000, я не хотів пропустити поїздку в Бельгію та Нідерланди. Нога жахливо боліла і мені постійно кололи морфій. У своїх снах я часто думав, чи міг уникнути того фатального зіткнення. Щоправда, добре, що я зламав ногу у 1999 році, а не в 1989. Адже якби я отримав такі серйозну травму в юнацькому віці, то стовідсотково б закинув футбол", — розповідав Хенрік.
Попри те, що Король Королів встиг відновитися до старту Євро, на полі він нагадував лише власну бліду тінь. Команда не змогла компенсувати не надто переконливу гру лідера, і поїхала додому вже після групового етапу. Натомість у наступному сезоні Хенрік був нестримним. Швед забив 53 голи у 50-ти матчах та виграв Золотий бутс. Після травми Ларссон гратиме набагато краще, ніж до неї. І він допоможе Кельтам взяти ще три чемпіонства. Особливо від голів шведа страждали "друзі" з Рейнджерс: Хенрік аж 15 разів відзначався в Old Firm Derby.
Хоча швед ніколи не мав нічого особистого до Рейнджерс: "Я завжди тримаюся здалека від релігії. Я футболіст, а не священник. А гра немає нічого спільного з релігією". Наставник протестантів Дік Адвокат також віддав належне лідеру суперників: "Ларссон — один з найкращих форвардів світу. Подивіться на Батістуту, він може весь матч бути непомітним, а потім якимось дивом забити гол чи два. Цей скілл я б також хотів відзначити й у Хенріка. Окрім неймовірної результативності, Ларссон вирізняється фантастичною працездатністю, він постійно гарує на полі".
Ларссон, як локомотив, протягнув селтікський потяг до фіналу Кубка УЄФА в сезоні 2002/03. На жаль, зробити фінальний крок Королю завадив прагматичний Порту Жозе Моурінью. Основний час завершився з рахунком 2:2 (мабуть, не варто писати, хто відзначився дублем за Кельтів), однак в овертаймі Дракони скористалися помилкою шотландців та вирвали перемогу.
"Поразка у фіналі Кубка УЄФА — одне з найбільших розчарувань у моїй кар’єрі. В якийсь момент ми взяли гру під свій контроль і видавалося, що перемога вже у нас у кишені. На жаль, ми не змогли їх дотиснути. Мені дуже прикро, що ми підвели вболівальників. Єврокубок став би чудовою винагородою для наших відданих фанатів. До Севільї прилетіли тисячі вболівальників Селтіка, які не мали квитків на матч, вони просто хотіли розділити цей тріумф з нами. Шкода, що ми їх підвели. Те Порту через рік візьме Лігу чемпіонів, а ми грали з ними на рівних. І це є свідченням того, наскільки потужним тоді був Селтік".
Найвищим досягненням Ларссона в синьо-жовтій футболці стала бронза на чемпіонаті світу 1994 року. Тоді тон а атаці шведів задавали Кеннет Андерссон, Томас Бролін та Мартін Далін, а наш герой лише набирався досвіду. Через 8 років на мундіалі в Японії та Кореї все змінилося і — два м’ячі Хенріка допомогли збірній вижити в групі смерті з Англією, Аргентиною та Нігерією. На жаль, в 1/8 фіналу гола форварда не вистачило, щоб пройти Сенегал. На Євро-2004 Ларссон знову відзначиться традиційними трьома м’ячами, але команда покине турнір вже в чвертьфіналі, програвши в серії пенальті Нідерландам. Хенрік реалізує свій одинадцятиметровий, а ось промахи Ібрагімовича та Мельберга стануть фатальними.
Цих всіх пригод у милих оку українців кольорах у форварда могло б і не бути. Свого часу він попрощався зі збірною. І лише петиція, підписана десятками тисяч вболівальників, змусила Хенріка вкотре одягнути футболку збірної. На мундіалі 2006 року гол Ларссона допоміг шведам зачепитися за очко в протистоянні з Англією, але в 1/8 манншафт переїхав синьо-жовтих. Можливо, скандинави змогли б нав’язати боротьбу господарям, але наш герой не зміг реалізувати пенальті. Після фінального свистка Хенрік заявив: "Це кінець. Я занадто старий для гри в національній збірній». Але нападник знову передумає та зіграє на Євро-2008.
Прощальний матч у збірній Ларссон зіграв 10 жовтня 2009, коли йому було вже 38. За кілька місяців до цього, під час поєдинку з Данією, молодший брат футболіста Роберт, який тривалий час сидів на голці, був знайдений мертвим. Цю сумну звістку форварду повідомили лише після завершення гри. Хенрік так розповідав про хрест, який доводилося нести сім’ї Ларссонів: "Мій старший брат, я, батьки інколи зустрічались з Робертом. Батьки не могли дивитися, як він поступово скочується на саме дно. Я завжди намагався допомогти брату. Ми давали Роберту їжу та дах над головою. Батьки дуже швидко зістарилися через нього. Ми хотіли йому допомогти, проте Роберт насправді ніколи не хотів вилікуватися. Він не отримав від мене нічого.
Я б з радістю віддав Роберту усі свої гроші, якби він гарантував, що більше ніколи не торкнеться наркотиків. Але наркоман не може нічого обіцяти. Я більше не міг йому вірити. Колись я давав Роберту одяг, меблі, однак він відразу усе продавав, а натомість купував наркотики. Тоді я перестав допомагати братові. Він хотів, щоб я постійно почувався винним. Роберт завжди просив у мене грошей. Брат домігся того, що я думав про нього щодня. Мене й досі гризе почуття вини перед Робертом. Хоча я знаю, що аж ніяк не міг йому допомогти. Нам не вдалося звільнити Роберта від цієї смертельної залежності. Брат боровся зі своїми демонами та програв. Я шкодую, що в матчі його життя я не міг грати з Робертом в одній команді».
Коли Хенрік зрештою вирішив поставити знакоклику в своїй фантастичній кар’єрі, на його рахунку були неймовірні 434-и голи в клубі та 37 в збірній. "Де б я не грав, я завжди забивав. Єдине, що я навчився добре робити вжитті — посилати сферу в ворота». Матеріал про шведа хотілося б завершити словами Златана, який гідно замінив короля в лавах національної збірної: "Коли я лише починав, то запитав в Хенріка: Що я маю робити? Як грати? Куди переходити? Він відповів: "Що ти маєш робити, ніхто не знає краще за тебе. Лише ти знаєш, що тобі потрібно. Мусиш знайти власну стежку"". Можливо, шлях Хенріка на футбольний Олімп і не був устелений трояндами, але голів на ньому аж ніяк не бракувало.