Чому Інфантіно не хотів дискваліфікувати Росію, але був змушений це зробити

ФІФА була останньою з проросійських спортивних фортець, яка впала. До того моменту уже всі встигли відректися від зв’язків із Владіміром Путіним — навіть Міжнародна федерація дзюдо, опікуни над улюбленим хобі російського президента. Путін написав книгу про дзюдо і періодично викладає світлини, де він зображений з чорним поясом, що має підкреслювати його мужність.

Федерація дзюдо зреклася його після варварського вторгнення до України, позбавивши звання почесного президента і скасувавши раніше запланований захід у Казані. Що стосується ФІФА, то не треба переоцінювати здобутків Джанні Анфантіно у відстороненні Росії від міжнародної змагань. Найменше в цій ситуації він виглядав лідером, що реагує на невідкладні моральні вимоги, а скоріше — людиною, яка на мала іншого вибору.

Можна не сумніватися, що ФІФА викидає російські команди зі своїх змагань лише тому, що її присоромили і змусили це зробити. Інфантіно натиснув на спусковий гачок лише тоді, коли було неможливо зупинити шквал критики за його початкове рішення, що передбачало безглузде перейменування збірної Росії у "Російський футбольний союз".

Очевидно, що він ніколи не хотів йти на такий крок. Упродовж шести років на посаді президента ФІФА його відносини з Путіним розвивалися як наймерзенніший у світі бадді-муві: набивання м’яча у Кремлі, братські обійми на московському стадіоні Лужники, взаємні нагороди за заслуги. Знадобилася війна, щоб усвідомити шкідливість такого союзу.

За перші п’ять днів війни стало очевидно, що жодна національна федерація на може розраховувати на жорсткі рішення стосовно Росії з боку ФІФА. Сама думка про те, що Польщу, яка у березні мала зустрітися з Росією у плей-офф ЧС-2022, може задовольнити відсутність прапора і гімну у суперника, слугувала доказом безхребетності Міжнародної федерації. Зрештою, за іронією долі, їм знадобився приклад Міжнародного олімпійського комітету, котрий спершу заборонив використання російської символіки у якості санкцій за найбільше у світі спортивне шахрайство з часів Східної Німеччини у 80-х.

Цього разу МОК "із важким серцем" підтвердив, що були перейдені усі червоні лінії, і це дозволяє відсторонити усіх російських і білоруських спортсменів від змагань. Під таким ударом усі пошуки компромісу для ФІФА були заблоковані, хоча вона все одно намагалася допомогти Росії. Але організація не могла самотужки продовжувати політику умиротворення нації, яка безпричинно атакувала суверенну країну.

Такий підхід був одночасно ганебним і приреченим на провал: з росіянами ніхто не хотів зустрічатися у плей-оф — Польща, Швеція і Чехія відмовилися від будь-якої участі. Оскільки дії Путіна були занадто огидними навіть для його давнього апологета Томаса Баха, Інфантіно залишився в ганебній самоті як останній спортивний чиновник, що досі не розірвав зв'язки з кровожерливим тираном.

Його поведінка була послідовною. Із моменту, коли він замінив Зеппа Блаттера у 2016 році, Інфантіно неодноразово демонстрував, що ні перед чим не зупиниться, щоб дозволити одіозним режимам відбілити свою репутацію завдяки спорту, чи то підтримуючи проведення клубного чемпіонату світу у Китаї, чи то отримуючи державну нагороду у Центральноафриканській Республіці.

В особі Путіна він знайшов свого особистого близького союзника. Не встиг він осипати оплесками російського лідера після чемпіонату сіту-2018, як одразу отримав у нагороду їхній Орден Дружби, який він з радістю начепив на лацкан з обіцянкою, що "їхній союз буде тривати вічно".

Було цікаво дізнатися, чи збирається Інфантіно повернути орден назад у рамках процесу очищення у ФІФА. Коли його напряму запитали про це минулого тижня, він вирішив ухилиться від відповіді. Але навіть Бах, колишній приятель Путіна на вечірках та на хокейних матчах, згодився позбавити його Олімпійського ордена. Інфантіно прийняв рішення щодо відсторонення Росії на 96 годин пізніше, ніж мав би, і тепер повинен почати визнавати свою роль у підтримці деспотів.

Навіть зараз точно не відомо, як сильно і на який термін ФІФА і МОК відкинуть Путіна. Якщо ближче придивитися до заяви МОК, то можна помітити, що попри інструкції для спортивних керівних органів відсторони Росію відразу, досі не існує зобов’язання застосовувати ці ж правила для власне олімпійських змагань.

Путін протягом декількох тижнів розмахував шаблею перед Україною, нагадавши про ганебну допінгову операцію на іграх у Сочі в 2014-му, а Бах не зробив нічого і дозволив "Олімпійському комітету Росії" зібрати 32 медалі в Пекіні. Уже за десять днів їхні параолімпійські спортсмени мають прибути у Китай за черговими трофеями.

ФІФА також сформулювала свої санкції кмітливим чином. Там зазначалося про "надію на істотне і швидке покращення ситуації в Україні", залишаючи крихітні шанси, що Росія все ще може розраховувати на відновлення у правах до 24 березня і таким чином уникне недопущення до чемпіонату світу дипломатичним шляхом.

Для Росії, яка чотири роки тому стала четверть фіналістом на домашньому турнірі, неможливість навіть кваліфікуватись на мундіаль у Катарі стане болісним ударом по національній гордості. Але це єдине можливе покарання для диктатора, який одночасно чинить масове вбивство українців і неприкрито погрожує ядерною зброєю.

Навіть за таких обставин Інфантіно чинив опір. Нехай він залишиться в історії як останній і найвпертіший спортивний лідер, що не чинив опір кровопролиттю і трагічним подіям — усе це було санкціоновано людиною, з якою він пообіцяв підтримувати дружбу.

The Telegraph, переклад: Сергій Сакара