Зідан: опис кар'єри французького майстра
Серед хлопців, які стоять акуратним півколом на полі в спортивному комплексі Z5 в Екс-ан-Провансі, панує тиша. Їм від шести до восьми років, і всі вони грають за La Castellane, громадський клуб, створений місцевим героєм і названий на честь району, де він виріс, граючи між багатоповерховими кварталами. Тренер каже їм встати прямо і зчепити руки за спиною.
Хлопці хором порушують тишу. Ця ікона, яка носить свою харизму з млявою холоднокровністю, входить у поле їхнього зору. З цією сумнозвісною лисиною та кутастими вилицями його неможливо не помітити. "Як справи?" — запитує він, нахиляючись, щоб дати п’ять кожному з дітей. "Зідан!" — пищить один. Вони не можуть повірити своїм очам.
У Зінедіні Зідані завжди було щось неземне. Він не був звичайним футболістом. Його гра існувала в більш творчій сфері, ніж більшість могла собі уявити. Він бачив передачі, інтерпретував ходи і обирав оманливі та незвичні дотики. М'яч був його музою, він був імпресіоністом.
Спостерігати, як Зідан робить свою справу наживо на стадіоні, було абсолютно гіпнотизуючим. Одна людина якось описала це так: "Дивитися на Зідана — це все одно, що закохуватися". Ніхто не говорить так, як французи.
Коли виникають розмови про найкращих і улюблених гравців, кожен має право на будь-які дебати. Існує значна різниця між вибором найкращого чи улюбленого гравця. Найкраще можна підтвердити фактами, статистикою, медалями тощо. Фаворити – це щось інше. Улюблене торкається душі та стає більш особистим. Не обов’язково пояснювати або "перемагати" в суперечці — якщо щось вам подобається, то щось вам подобається і все.
Випадок долі дозволив мені, авторці цього матеріалу Емі Лоуренс, стежити за Ле Бле на всіх міжнародних турнірах, які він прикрашав, у тому числі в зеніті фіналу чемпіонату світу 1998 року, найнижчій точці після удару головою Марко Матерацці в 2006 році та всьому, що було між ними. Вивчати Зідана та шлях його кар’єри було моральним обов’язком.
Це почалося на Елланд-роуд. Євро 96. Франція проти Іспанії. Перший погляд. Цей дивак вже привернув увагу, наробивши галасу з Бордо і мав приєднатися до Ювентуса після Євро. Наскільки він був добрим гравцем? Це був його перший великий міжнародний турнір, під час якого йому виповнилося 24 роки, звичайно ж, він не молодий за стандартами великих гравців, які виграли кубок світу в підлітковому віці (Пеле та Кіліан Мбаппе) або плакали, що їх несправедливо не взяли на турнір. Це не був особливий турнір ні для Зідана, ні для Франції. Вони були посередніми порівняно зі стандартами, які незабаром встановили.
Те, що сталося потім, було величезним гучним успіхом. Чемпіонат світу вдома, перший тріумф для нації, вибух щастя, який об’єднав країну та мав суспільно-політичне значення, яке розповсюдилося зі стадіону на кожне велике місто, кожне традиційне село, кожне селище, яке було домом для іммігрантів, таких як батьки Зідана з північного Алжиру. Він був символом чогось більшого, ніж футбол. Він двічі забив у фіналі, щоб допомогти перемогти Бразилію. Його обличчя осяяло Тріумфальну арку в Парижі, коли натовп скандував "Зізу президент". Минуло рівно 25 років з тієї незабутньої ночі. Зідан відзначав річницю, запросивши кількох своїх колишніх товаришів по команді на святкування в Z5, щоб подумати про момент, який змінив усе їх життя.
Ми крокуємо на Євро-2000, де Франція обіграла Італію у фіналі. Турнір став для Зідана апофеозом за чистотою гри. Команда подорослішала, стала спроможною виступати з розмахом усталених переможців, і Зідан робив дивовижний футбол абсолютно природним.
Після півфіналу проти Португалії, який Зінедін дозволив виграти у драматично напружених фінальних хвилинах гри з пенальті, мені настав час спробувати написати якусь оду гравцеві, яку буде опубліковано в день фіналу. Сидячи в крихітному, задушливо спекотному готельному номері в Амстердамі, я шукала кілька слів, щоб спробувати підсумувати його велич: "Є причина, чому Зідан страждає від передчасного облисіння. Це знак згори, що він насправді є людиною". Чесно кажучи, це був однозначний комплімент.
Отже, ви розумієте значення слова Зізу для цього конкретного письменника. Не тільки хлопці в півколі на полі в Екс-ан-Провансі були сповнені очікування нарешті зустрітися з Зіданом.
Сьогодні футбольне життя Зідана існує в інших площинах. Він не брав участь у повсякденній інтенсивній роботі в грі №1 трохи більше двох років після того, як завершив свій другий термін тренерства в Реалі. Він починає відчувати бажання знову втягнутися у цей процес. Він сумує за адреналіном, конкуренцією та перевагою, які дає лише футбольне життя. Але він ще не готовий робити серйозні оголошення про те, де його майбутнє, де він знову може працювати далі.
Він оживає, коли розмірковує про те, про що думав би у випадку матчу в режимі реального часу. Коли м’яч падав на його чарівну ногу у фіналі Ліги чемпіонів або подача з кутового йшла до нього у фіналі чемпіонату світу, чи був у нього час подумати, передбачити, прийняти рішення про те, що він робитиме далі?
"Коли я на полі, це інстинктивно", — каже він. "У мене не було особливих ритуалів. Я не відчував тиску. Я був просто щасливий бути на полі і грати перед 50-80 000 людей. Це була моя мрія з дитинства. Вийти і грати перед 80 000 людей? Уявіть це! Ось що неймовірно.
Я хочу пояснити чому. У нас міжнародний матч за збірну Франції після завершення сезону. Це такий довгий, виснажливий сезон, гра кожні три дні, гра в Лізі чемпіонів. Повернутися в нього дуже важко. Те, що дозволяє залишатися на зв’язку, — це вийти на поле й побачити всіх цих людей. Коли ти бачиш тисячі людей, ось що це для тебе значить. Це заряджає вас енергією. Це краса спорту, це пристрасть, яка існує навколо футболу".
Його психічний зв'язок із грою захоплює. Пам’ятна подія, яка була більше про силу духу, ніж про роботу ніг, сталася на Євро-2000, під час кульмінації півфіналу. Франція збиралася зробити міжнародний дубль. При рівному рахунку та додатковому часі шанс випав на користь Сільвена Вільтора, який пробив під кутом у напрямку воріт, а захисник Абель Ксав’є зіграв рукою. Пенальті спричинило скандал: португальські гравці лаяли арбітра, погрожували піти та створили суперечку, яка тривала кілька хвилин.
Протягом усього даного хаосу Зідан стояв наодинці з м'ячем, як майстер дзен. Він був зображенням спокою в центрі шторму. Очікування. Непроникний. У своїй самотній зоні. "Час між фолом і реальним виконанням пенальті становив чотири-п’ять хвилин", — згадує він. "Це були довгі чотири-п’ять хвилин! Я залишився у своїй бульбашці. Іноді є речі, які ви не можете пояснити. Але я знаю, що я збираюся робити. Що стосується всього іншого, я залишаюся в своїй бульбашці. Я залишаюся зосередженим.
Гравець підійшов, щоб поговорити зі мною, але здавалося, що він навіть не розмовляв. Іноді до вас підходить партнер по команді: "Цей воротар завжди пірнає вправо". Я не слухаю. Я не слухаю, тому що я буду бити. Це моя відповідальність. Це я знаю, що мені робити. Це справа не для когось іншого, щоб говорити мені, що я маю робити". Він з цілеспрямованою влучністю пробив у верхній кут. Така холодна зосередженість посеред стількох киплячих емоцій була дивовижно красивою.
Зідан все ще іноді грає для задоволення. "Але все менше і менше, чесно кажучи. Бо фізично я не на вершині. Це важко!". Тому він більше залучається до перегляду, що підтримує його апетит до гри. "Мені подобається дивитися багато матчів, багато гравців. Я шукаю гравців, які могли б розвиватися і досягати успіху". Під час перерви його мозок турбується про тонкощі та можливості гри. З усього, що впадає в очі Зідану, коли він дивиться матчі по телебаченню, є те, що, за його словами, справляє найбільше враження, і це викликає подив.
"Є багато гравців, які мені подобаються", — каже він, — "але загалом мене вражає фізична підготовка, необхідна зараз. Вимоги — грати кожні три дні. Це відрізняється від моєї епохи, коли, якщо у вас були фізичні проблеми, ви могли компенсувати їх своєю технікою. Це не те саме. Треба бути справді фізично підготовленим, найкращим спортсменом. Вам потрібні і фізичні якості, і техніка". Майстер-творець, майстерний технік, вражений атлетизмом гри, яка не була однією з його найочевидніших видів зброї.
Зідан також думає про еволюцію футболу через свою роль посла EA SPORTS. Він представляє бібліотеку тренерських відео шістьма різними мовами для версії наступного сезону (те, що раніше було відомо як FIFA, було перейменовано в FC24). FC Futures, ініціатива компанії, спрямована на інвестування 10 мільйонів доларів США у громадський футбол у всьому світі. Теоретично, де б ви не були, ви можете отримати доступ до цих кліпів, щоб вчитися та брати поради та уроки. Вони будуть доступні в Інтернеті безкоштовно.
Це, безумовно, інший погляд на думку, яку молодіжні тренери часто проповідували попередніми роками, нарікаючи на те, що відеоігри позбавляють молодих гравців цінного ігрового часу та контакту з м’ячем на вулицях і в парках, що було нормою в доелектронну еру. Зідан пропонує нам йти в ногу з часом.
"Коли ми були дітьми, це було просто маленьке поле, на бетоні, без клітки, нагрудників для стійки воріт. Сьогоднішній футбол – це інший світ. Та сама пристрасть, але інший сценарій. Діти грають на PlayStation, і ви чуєте: "О, вони завжди грають у свої консолі!". Але ні, це добре. Для них це майже реальність. Коли ви граєте, ви майже відчуваєте себе на полі. Ви не повинні цим нехтувати. Це просто спосіб, яким діти займаються футболом. Отже, якщо їм це подобається, їм потрібно це дозволити, тому що в деяких районах їх життя на вулиці складне. Сучасне покоління має свій шлях. Ви просто хочете, щоб діти все ще дивувалися тому, що відбувається".
Зідан був гравцем, чия техніка та уява працювали в ідеальному тандемі. Він був командним гравцем, але йому було надано свободу винахідливості. Чи можна тренувати уяву?
"Ні", — каже Зідан. "Для мене уява — це інстинкт. Це має бути інстинктивно. Часто молодих гравців вчать бити так, пасувати так. Вони відформатовані. Сьогодні дітям від 8 до 10 років варто грати для задоволення. Іноді вам потрібно показати їм дрібні технічні речі, тому що їм потрібна міцна основа. Але крім цього, ні. Їхня уява саме така — вона має бути інстинктивною. Вони мають розважатися".
Вони роблять це в комплексі Z5, коли до Зідана раптом приєднується його старий друг і одноклубник Девід Бекхем, який заходить, вказує на Зідана і проголошує: "Майстер!". Колишні професіонали розходяться в різні боки і починають обмінюватися передачами з молоддю. Старі хлопці все ще мають це відчуття задоволення від гри.
Зараз Зідан відкрив три спортивні об'єкти: один в Ексі та інший в Істрі, за кілька кілометрів на захід від Марселя. Є ще один у Турині, відображення його часу в Італії. У комплексі в Ексі є сім астромайданчиків, усі названі на честь відомих стадіонів (хоча елодром тимчасово втратив В). Також є корти для гри в падель, танцювальна студія, ресторан, ясла тощо. Це вулик громадського спорту.
Цей флагманський центр був відкритий у день народження Зідана та прикрашений деякими фантастичними пам’ятними речами з його ігрової кар’єри. Він справжній колекціонер. Можливо, більш сентиментальний, ніж ми можемо собі уявити. Дивлячись на колекцію футболок і трофеїв, подарунки від Пеле, Марадони та Франца Беккенбауера, фотографії його успішних команд, спогади все ще такі яскраві. Маючи стільки досягнень, на які можна озирнутися назад, легко замовчувати жертви, промахи та втрати, які приходять із плином елітної кар’єри. Спади надають значення найвищим точкам.
Згадайте чемпіонат світу 2002 року, коли Зідан отримав травму і зіграв лише в третій груповій грі з перев’язаною ногою. Було надто пізно, і Франція вилетіла рано, будучи зніяковілими діючими переможцями. Згадайте американські гірки 2006 року, коли Зідан завершив кар'єру, щоб потім знову повернутися і розтопити серця французів своїми чудовими виступами проти Іспанії та Бразилії, аж до шокуючого моменту після удару головою свого опонента у фіналі.
Ось у чому річ. Молодим гравцям також потрібно навчитися стійкості та розумової сили, чи то через відеоігри, тренера чи досвід на вулицях, а також практику та ідеї.
Я розгортаю реліквію золотих часів: командний аркуш із фіналу чемпіонату світу 1998 року, який зберігається в картонній папці разом із купою інших спогадів з матчів того часу. Планувалося, що Зідан поставить автограф, але коли він це побачив і його обличчя засяяло, все змінилося. Він здавався перенесеним у спогади про свої найкращі півтори години у футболі.
"Це для мене?" — запитав він.
Не часто хтось із нас має щось цінне, щоб відобразити нашу подяку за задоволення, яке нам подарували наші улюбленці. Зінедін пообіцяв обрамити його в раму і поставити в якесь особливе місце.
За матеріалами The Athletic