“Овермарс допоміг мені — а тепер я мушу допомогти йому”. Як Антверпен виграв перше чемпіонство за 65 років
Чемпіонство минулого сезону стало для Антверпена першим з 1957 року. Це, при всій повазі до історії клубу (а вона в нього більш ніж шанована: навіть горда одиниця на емблемі демонструє статус найстарішої команди країни) означає, що минулий сезон став для нього найкращим в історії. І річ навіть не в тому, що Антверпен став першим клубом в історії бельгійського футболу, який оформив внутрішній требл – просто футбол у Бельгії став професійним лише у сімдесяті роки.
Саме тому, незважаючи на самий старт сезону, матеріал про Антверпен може мати “підсумковий” статус. Клуб із прізвиськом Great Old вже досяг історичного успіху: інакше не можна охарактеризувати чемпіонство в комплекті з лігочемпіонськими мільйонами для команди, яка лише недавно перервала 25-річну серію без участі в будь-яких єврокубках. Як він прийшов до цього?
Людиною, яка змінила все, став Марк Овермарс. Директор, який завдяки Антверпену повернувся, за європейськими мірками, з того світу.
Бездоганна кар'єра футбольного управлінця перервалася для Овермарса на початку минулого року. На той момент він був не просто перспективним спортивним директором, а генієм, феноменом. Очоливши клуб у 2012 році, він вивів із багаторічної кризи Аякс: саме за неї клуб почав більше довіряти молоді та менше – низькоякісним легіонерам. До кращих угод Овермарса увійшли продажі де Йонга і де Лігта по 85 мільйонів євро за кожного та ван де Бека за 39. Давінсона Санчеса він мало того, що продав за 42, так ще й купив за 11 – а придбання Андре Онана за 150 тисяч (!) євро має увійти до підручників спортивного менеджменту.
Громом серед ясного неба стали новини про непристойну поведінку Марка: він надсилав непристойні фото жінкам, які працювали в Аяксі. Клуб не став довго думати і вчинив згідно з принципами культури скасування: миттєво розлучився з Овермарсом. І тоді це здавалося кінцем: у жоден пристойний клуб більше не покличуть, грошей як гравець і як спортдир “Спіді Гонсалез” заробив надто багато*, щоб йти зовсім вже на периферію – залишилося лише насолоджуватися пенсією та думати про свою поведінку.
* — До речі, це непогана відповідь на запитання, чому в Україні не виходить або майже не виходить так, як “у них”. Наприклад, за один лише історичний сезон-2018/19 виплати Овермарсу перевищили 2 мільйони євро. Більша частина у вигляді бонусів, але суті це не змінює: топовий управлінець може просити зарплату більше за будь-якого або майже будь-якого гравця, відхід від стратегії “склад формує один агент” теж коштує грошей.
Але Антверпен все ж таки довірився Овермарсу – і почав отримувати дивіденди просто миттєво. Його тезка ван Боммель не став навіть цього приховувати і сказав: “Не впевнений, що виявився б тут, якби не він. Марк швидко мене переконав” на першій прес-конференції. Його можна зрозуміти: адже тезки знайомі як мінімум з 2000 року, коли стали разом грати за збірну Нідерландів (а як максимум – з 1992-го, коли почали грати один проти одного в рамках Ередивізії; ван Боммель дуже пізно відкрився як великий гравець).
Втім, у цьому взаємному виборі справа не тільки й не стільки у ностальгічних теплих почуттях. У тому самому сезоні-2018/19 Аякс, де працював Овермарс, та ПСВ, який тренував ван Боммель , видали найсильнішу чемпіонську гонку за багато років. Дрімтім аяксидів все ж таки виявився сильнішим (119 голів у 34 іграх!), але 18 і 21 очок відриву від третього місця вселяли повагу перед обома колективами. І це при тому, що у ван Боммеля і мови про дрімтім не йшло: головними зірками його команди були Дюмфріс, Анхеліньо, Люк де Йонг.
Так, до 2022-го кар'єра ван Боммеля зайшла в глухий кут (звільнення з ПСВ і Вольфсбурга, три роки без успіхів), але він у будь-якому випадку був перспективним активом. І цей актив з'явився в Антверпені завдяки Овермарсу.
Особисті зв'язки “Спіді” продовжували допомагати Антверпену і надалі. Ще однією людиною, яка була відверта на поданні, був Тобі Альдервейрельд: “Ця людина допомогла мені перейти з Аякса в Атлетiко – я вдячний йому за це. Він допоміг мені – а тепер я маю допомогти йому”. Зрозуміло, справа не лише в його колишніх підопічних: Вім Янссен у Нідерландах грав лише в Алмері та АЗ, але переконати форварда збірної Голландії переїхати до бельгійського середняка теж міг далеко не будь-який спортивний директор.
Примітно, що залучення одних зоряних ветеранів не заважало Маркам дуже жорстко вчиняти з іншими. Наінгголан так привчив усіх до конфліктів, що його розбіжності ще й з керівництвом Антверпена могли пройти повз головні новини. Тим не менш, Раджа “блиснув” і тут: “В Антверпені зі мною поводилися як з паразитом, як із шматком лайна... Я був у багатьох клубах, і зі мною ніколи так не поводилися. Я навіть не міг прийти на тренувальну базу через головний вхід...”. Якщо говорити по суті, Наінгголан у Бельгії розслабився настільки, що дозволяв собі курити прямо на лаві запасних – і був вигнаний.
Принципово інший приклад – коли людина хоче, але не може – був із Віктором Фішером. Данець, вихованець Аякса, який працював з Овермарсом 4 роки та по молодості збирав усі можливі премії молодим талантам, закінчив кар'єру через лічені дні після 29-річчя. На жаль, гомілкостоп Фішера не витримав навантажень професійного футболу...
Чемпіонство Антверпен виграв на останніх хвилинах останнього матчу – і з урахуванням одного чинника це не дивує. Жюпіле Про Ліга розігрується у дві стадії: регулярну, у два кола, та додаткову (у боротьбі за чемпіонство це додаткові два кола для команд топ-4). Так ось, після завершення першої частини Great Old був ШОСТОЮ за результативністю командою ліги. Янссен непогано влився, він забив 18 голів у дебютному сезоні, але Антверпен загалом був не “бельгійською” і тим більше не “голландською”, а дуже закритою командою.
Звісно, вона брала та бере обороною. У тій самій “регулярці” Антверпен пропустив лише 26 м'ячів, тоді як інші команди – від 36 і більше. У команди наддосвідчені, відомі захисники: крім Альдервейрельда, це ще й Річі де Лат, який грав у АПЛ за МЮ, Лестер, Астон Віллу. Їх неправильно називати зв'язкою, тому що Річі частіше виходить на правому фланзі оборони – але це у будь-якому випадку виняткове розуміння гри, яке вигідно відрізняє Great Old на фоні авантюрних бельгійських команд.
При цьому Антверпен – у жодному разі не “старий” клуб. Те саме розставання з Наінгголаном відкрило дорогу в основу Артюру Вермерену – 18-річному півзахиснику, яким вже цікавиться Барселона. Півзахисник Келвін Стенгс провів в Антверпені лише чемпіонський сезон, причому знаходився в оренді з Ніцци – а ось Юргена Еккеленкампа, вихованця Аякса, клуб чесно купив у Герті і дешево точно не відпустить. Юрген провалився у Герті? Та хто там тільки не провалювався...
Як не намагайся розповісти про цей Антверпен в цілому, все зводиться до однієї людини. Цей Антверпен – авторський проект Овермарса, який рік тому... мало не помер. Інфаркт вразив половину серця людини, яка в юності вражала всю Європу своєю швидкістю. Колишня зірка Арсеналу, Барси та збірної Нідерландів закінчила кар'єру в 31 (ностальгічне повернення на поле в 35 виносимо за дужки) рік, явно недограла – і прагне реалізувати себе у футболі в іншій якості.
Ну і як тут не звернути увагу, який колапс в Аякса без Овермарса. Третє місце з відставанням у 13 очок від лідера минулого сезону, п'ятнадцяте, з відставанням у 16, прямо зараз, 0:4 від Фейєнорда, взагалі лише одна перемога в останніх восьми матчах... Нехай у “євреїв” і є два матчі у запасі, але вже цілком очевидно, що про титули не йдеться другий сезон поспіль.
Після відходу тен Хага клуб відправив у відставку двох тренерів: не спрацювала ставка ані на Алфреда Схредера, ані на Джона Хейтінгу. Наступник самого Овермарса пішов улітку цього року – його настільки не поважали гравці, що Лісандро Мартінес прямо йому сказав, що той працює на своїй посаді тільки через скандал з Марком. Вчора консультантом Аякса з технічних питань футболу став Луї ван Гал. Що тут сказати: поради метра точно не завадять клубу, який він доводив до перемоги в ЛЧ, але симптоматично, що навіть людина, яка дуже пов'язана з “євреями”, не взялася працювати у них головним тренером.
Чому нас усіх вчить історія Овермарса? Ну, по-друге – про демократичність футболу як індустрії. Соккер (і навіть умовна Ліга чемпіонів) – не Голлівуд, тут не можна одним підписом заборонити роботу людині, яка не вчинила жодного кримінального злочину (або навіть вчинила, але давно відбула покарання). В індустрії, один із принципів якої – переманювати в європейські академії малоосвічених дітей із країн третього світу, не беручи до уваги нічого, крім суто професійних навичок, не може і не буде працювати принцип заборони на професію з етичних мотивів.
Виняток – звичайно ж, злочини всередині професії. У тих же допінгових речах спорт, навпаки, набагато суворіший за звичайний закон. Абсолютно стандартні історії, коли для громадянського права доказів (щоб, наприклад, притягнути до відповідальності за вживання наркотиків) недостатньо, а для спортивного – більш ніж достатньо. Але коли справа стосується так званих “етичних” злочинів, то рано чи пізно руба постає питання, кого карає клуб: “злочинця” або сам себе. Вам не здається, що в МЮ зараз серйозний дефіцит кадрів на флангах атаки?
Але насамперед ця історія каже нам усім, що якщо ти щось у цьому житті справді вмієш робити добре, тобі не завадить ніщо. Овермарс зробив дурість, він за це покараний і очевидно про це шкодує. При призначенні в Антверпен він прямо сказав, що це більше не повториться – і, очевидно, був навіть більш мотивований, ніж в Аяксі, оскільки діяв без права на помилку. Але навіть ця дурість не завадила йому прийти до нового успіху, створити нову сильну команду – і заявити про себе як про спеціаліста, таланти якого працюють і поза Нідерландами.
Діючи згідно з культурою скасування, Аякс скасував себе.